Ухвала суду № 56538154, 14.03.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/4665/15 Головуючий у 1 інстанції: Коваль Р.Г.

Провадження № 22-ц/783/681/16 Доповідач в 2-й інстанції: Гірник Т. А.

Категорія:81

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Гірник Т.А.

суддів - Бакуса В.Я., Левика Я.А.

секретар - Симець В.І.

з участю представника відповідача ВДВС Дрогобицького МУЮ Лютик Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 1 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції у Львівській області, Дрогобицького управління державної казначейської служби України Львівської області про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Рішення оскаржила позивач. Вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. Мотивує тим, що неправомірність дій відповідача - ВДВС Дрогобицького МУЮ, яким порушено її законні права, встановлена судом та підтверджена матеріалами справи, а тому вважає, що має повне право на відшкодування завданої такими неправомірними діями моральної шкоди. В додаткових письмових поясненнях до апеляційної скарги просить врахувати правову позицію Верховного Суду України в постанові від 11 вересня 2013 року / справа № 6-48 цс 13/, якою у тому числі підтверджено обґрунтованість мотивів апеляційної скарги.

При розгляді справи представник відповідача - ВДВС Дрогобицького МУЮ проти доводів апеляційної скарги заперечила. Просить врахувати, що після скасування в судовому порядку постанови про повернення виконавчого документа, позивачем як стягувачем у виконавчому провадження повторно пред»явлено до примусового виконання виконавчий документ. В даний час державним виконавцем вчиняються усі передбачені законом дії для виконання рішення суду. Вважає, що сам факт скасування судом постанови про повернення виконавчого документа не дає підстав для висновку про спричинення стягувачу моральної шкоди, наявність такої необхідно довести. Тому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В клопотанні інший відповідач - Дрогобицьке управління Державної казначейської служби України у Львівській області просить справу за апеляційною скаргою розглянути у відсутності представника. У цьому ж клопотанні висловив позицію щодо безпідставного залучення позивачем в якості відповідача цей орган як територіальний орган Державної казначейської служби.

Інші учасники в судове засідання не з'явились. Позивач у додаткових поясненнях просить проводити розгляд справи за її апеляційною скаргою без її присутності.

За таких обставин, колегія суддів вважає можливим продовжувати розгляд справи у відсутності учасників які не з»вились, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.ст.11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Матеріалами справи встановлено, що 20.12.2013 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Лютик X.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, виданого 23.01.2013 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_3 25000,00 грн. та судового збору у розмірі 250,00 грн.

Не погоджуючись із винесенням такої постанови позивач звернулась до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області зі скаргою на дії державного виконавця Державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції та скасування зазначеної постанови. 13.06.2014 року, апеляційним судом Львівської області було винесено ухвалу по справі № 442/1336/14, згідно якої, апеляційну скаргу позивача по даній справі було задоволено частково, ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19.03.2014 року скасовано та постановлено нову, якою постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Лютик Х.В. № 38951681 про повернення виконавчого документа стягувачеві від 20.12.2014 року - визнано неправомірною. В задоволенні іншої частини скарги відмовлено.

З мотивів визнання неправомірними зазначених дій державного виконавця, позивач звернулась з позовом про відшкодування моральної шкоди в розмірі 25 000 гривен, що відповідає сумі боргу про стягнення якого постановлено судове рішення, на виконання якого судом видано виконавчий документ.

Заявляючи вимогу, позивач обґрунтовувала спричинення моральної шкоди тим, що така спричинена протиправними діями державного виконавця винесенням постанови про повернення виконавчого документа і ця неправомірність встановлена судом. Про неможливість виконання судового рішення дізнався увесь Дрогобицький район, а можливо й уся Львівська область. Через неспроможність добитись справедливості в неї погіршились відносини в родині, виникли постійні сварки в сім'ї, через недостатню кількість коштів в сімейному бюджеті, вона була вимушена відмовлятись від багатьох покупок для себе і своєї сім'ї, що принесло їй великих переживань і душевних страждань, оскільки через чиновника страждає вона та її сім'я.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права і його висновки не суперечать правовій позиції ВСУ висловленій в постанові від 11.09.2013 року / справа № 6-48 цс 13/, в якій зазначено про застосування саме тих положень, які і застосовано судом при вирішенні даного спору.

Зокрема судом враховано, що відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ст. 11 ЗУ «Про державну виконавчу службу» державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність в порядку, встановленому законом. У разі вчинення державним виконавцем під час виконання службових обов'язків діяння, що має ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, він підлягає кримінальній чи адміністративній відповідальності у порядку, встановленому законом. Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 87 «Про виконавче провадження» збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» № 6 від 07 лютого 2014 року - при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень ст.56 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень ст. ст. 1173,1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Зазначеним спростовується висловлена у клопотанні позиція другого відповідача про безпідставне залучення його до справи, що не свідчить про обґрунтованість апеляційної скарги.

Судом першої інстанції застосовано відповідні норми матеріального права з врахуванням яких надано правильну оцінку взаємовідносинам сторін.

Суд також врахував роз»яснення, що у п. 28 зазначеної вище постанови № 6 від 07.02.2014 року, що підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Наведені вище норми Конституції України та положення Законів України визначають, що матеріальна та моральна шкода, завдана громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.

Отже завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади вважаються діяння, які суперечать принципам законів та інших нормативних актів або здійсненні поза межами компетенції вказаних органів. Однак як незаконність таких рішень так і завдання шкоди - повинно бути доведено.

Суд першої інстанції врахував, що в обґрунтування вимог позивач посилається на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 13.06.2014 року, якою її апеляційну скаргу на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19.03.2014 року задоволено частково, визнано неправомірною постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Лютик Х.В. № 38951681 про повернення виконавчого документа стягувачеві від 20.12.2014 року.

Однак саме по собі встановлення судовим рішенням неправомірності дій державного виконавця при виконанні судового рішення - не може вважатись безумовною підставою для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.

Наявність такого рішення не позбавляє обов»язку позивача по доказуванню обставин спричинення такої шкоди. Судовим рішенням лише встановлено обставини неправомірності дій державного виконавця, що не в усіх випадках впливає на виникнення у учасників виконавчого провадження моральних страждань.

Суд першої інстанції при вирішенні справи врахував, що відповідно до положень ст. ст. ст.11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Під час розгляду даної справи судом правильно встановлено, що позивачем не надано доказів спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок винесення державним виконавцем незаконної постанови.

Суд врахував, що згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної / немайнової / шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що вимога позивача про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки факт завдання позивачу моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні.

Належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України в обґрунтування заподіяння позивачу моральної шкоди суду не надано.

Колегія суддів також враховує мотиви апеляційної скарги, в яких не спростовано, що відповідно до ч.4 ст. 10 ЦК України суд першої інстанції сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснював особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджував про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяв здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, про що зазначено і у судовому рішенні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст.ст. 303,304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, п.1 ч.1 ст. 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 1 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді