Ухвала суду № 56536633, 17.03.2016, Приморський районний суд Запорізької області

Копія

Справа №326/1797/15-цр

провадження № 2/326/9/2016

УХВАЛА

17 березня 2016 року Приморський районний суд Запорізької області в складі:

головуючої-судді ОСОБА_1

при секретареві Філанової В.І.

розглянувши у судовому засіданні міста Приморська без виклику сторін заяву про забезпечення позову за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів про стягнення боргу. Просить стягнути з відповідачів солідарно суму боргу з врахуванням індексу інфляції в розмірі 1805043 грн. 04 коп., проценти за користування позикою в сумі 391817, 69 грн, разом суму боргу з процентами 2196860, 73 грн., судові витрати віднести на відповідачів.

17.03.2016 року позивач до суду подала заяву про забезпечення позову в порядку ст.ст.151,152,153 ЦПК України. Свої вимоги мотивувє тим, що ОСОБА_3 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 позичила у приватного підприємця ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 400 000 грн., про що свідчить розписка ОСОБА_3 від 02.03.2012 року, з терміном повернення позики 02.12.2012 року. 10.04.2012 року ОСОБА_3 знову позичила у приватного підприємця ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 260 000 грн, про що свідчить розписка ОСОБА_3 від 10.04.2012 року з терміном повернення позики 10.01.2013 року. 03.03.2013 року ОСОБА_3 як приватний підприємець позичила у приватного підприємця ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 380 000 грн. з терміном повернення позики 23.12.2013 року. Грошові кошти за вказаними позиками відповідачі ОСОБА_5 не повернули. 24.02.2014 року ОСОБА_5 помер. Згідно з заповітом, складеним у м.Приморську Запорізької області 09.08.2013 року ОСОБА_5, все належне майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося, та все те, що буде належати йому на час смерті, а також належні йому майнові права та обовязки на час смерті, він заповів їй, ОСОБА_2 Вона прийняла спадщину, зверталася до ОСОБА_3, ОСОБА_6 з вимогою про повернення боргу, проте останні від повернення боргу ухиляються.

Підставами для забезпечення позову зазначає ст.151-153 ЦПК України, Постанову Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

Вказує, що після винесення ухвали від 21.10.2015 року та від 26.10.2015 року відповідачі почали ховати належне їм майно, знімаючи його з реєстрації, що підтверджується листом Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 19.11.2015 року № 01-18/3917, 01-18/13918, згідно з яким ОСОБА_6 12.11.2015 року зняв з обліку раніше зареєстровану за ним техніку: комбайн зернозбиральний КЗС-812-03 та трактор колісний Беларус-892; листом Територіального сервісного центру № 2344 Регіонального сервісного центру в Запорізькій області МВС України № 90 від 11.12.2015 року, згідно з яким відповідач ОСОБА_6 18.11.2015 року перереєстровує на іншу особу транспортний засіб марки ВАЗ 21043 20; листом реєстраційної служби Бердянського управляння юстиції від 18.11.2015 року № 1182, за яким 11.11.2015 року ОСОБА_7 вибула з засновників ТОВ «Коларівське».

При виконання ухвали Приморського районного суду від 09.11.2015 року про забезпечення позову по цій справі старшим державним виконавцем ВДВС Приморського РУЮ, за участю представника позивача ОСОБА_8 під час візуального огляду нерухомого майна, яке в ухвалі суду зазначено як майно боржника ОСОБА_6, встановлено відсутність будинку № 22 з квартирою 1 по вулиці Космічній в с. Коларівка. Будинок № 26 по вул. Благоєва та будинок № 64 по вул. Коларова в с.Коларівка ідентифіковані як нежитлові будівлі, що знаходяться в занедбаному та аварійному стані. Квартира АДРЕСА_1 також знаходиться в не придатному для проживання стані. Єдиною житловою будівлею, яка перебуває в задовільному стані є будинок № 37 по вул. Благоєва в с. Коларівка. Таким чином майна, на яке накледано арешт та винесено заборону на його відчудження явно не достатньо для забезпечення позову в заявленому розмірі. Наведене підтверджується актом старшого державного виконавця та фото таблицею, які знаходяться в матеріалах справи.

Про ухилення від виконання зововязань за борговими розписками свідчить і зміна відповідачкою ОСОБА_3 місця проживання. Так, вона разом з розписками надала ксерокопії паспорта, в яких місцем її проживання вказано с.Коларівка Приморського району Запорізької області, вул. Благоєва, 37-А, а згідно з отриманою у теперішній час інформацією Приморського PC УДМС України в Запорізькій області вона проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідачі ухиляються від виконання зобовязань, покладених на них ухвалами Приморського районного суду від 09.11.2015 року та від 13.11.2015 pокy про забезпечення позову по цій справі, не допустивши державного виконавця до належного їм майна,тому вказані ухвали практично не виконані. Не прийняття додаткових заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалено на користь позивача.

Крім того, стороні позивача стало відомо, що відповідачі з метою ухилення від виконання договірних обовязків та майбутнього рішення суду і ухилення від кримінальної відповідальності мають намір покинути не тільки місце проживання за даними реєстрації а взагалі країну, виїхавши в одну з сусідніх країн.

Просить з метою забезпечення позову тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України, заборонивши вчиняти певні дії, а саме покидати межі України відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_6

Розглянувши вказане клопотання, без виклику сторін та без технічної фіксації процесу, відповідно до ст.153ч.1, 197 ч.2 ЦПК України, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до п.1,2,3 ч.1 ст.152 ЦПК України позов забезпечується, у тому числі: накладенням арешту на майно або грошові кошти, забороною вчиняти певні дії. У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачами вимогами.

Відповідно до ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження, без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1). У разі постановлення ухвали без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, негайно після її виконання (ч.7). Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи (ч.10).

Постановою Пленуму ВСУ від 22.12.2006 року №9 позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладання арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходиться у нього або у інших осіб (п.3). Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою позовною заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. (п.4).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем поданий позов, в якому вона вказує, що ОСОБА_3 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_6 позичила у ПП ОСОБА_5 грошові кошти: 02.03.2012 року в сумі 400 000 грн. з терміном повернення позики 02.12.2012 року, 10.04.2012 року - в сумі 260 000 грн. з терміном повернення 10.01.2013 року, 03.03.2013 року - в сумі 380 000 грн. з терміном повернення 23.12.2013 року. На підтвердження позовних вимог посилається на відповідні розписки та накладні, копії їх додає до справи та зазначає, що відповідачі позики не повернули. 24.02.2014 року ОСОБА_5 помер, а вона після його смерті прийняла спадщину. На її вимоги відповідачі теж від повернення боргу ухиляються. Позивач просить стягнути з відповідачів солідарно суму боргу з врахуванням індексу інфляції та процентами за користування позикою в розмірі 2 196 860, 73 грн. (а.с.2-9, том 1).

Ухвалою Приморського районного суду від 10.11.2015 року заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено частково, вжиті заходи по забезпеченню позову: накладено арешт на нерухоме майно, заборонено щодо нього вчиняти будь-які реєстраційні дії, спрямовані на відчуження та зняття з реєстраційного обліку; заборонено вчиняти будь-які дії, пов`язані з відчуженням та іншими діями по зміні власника майна частки в статутному капіталі ТОВ «Коларівське»; накладено арешт на новий врожай сільгоспкультур. В ухвалі зазначено, що вартість майна, щодо якого застосовується запобіжний захід, не повинна перевищувати суми предявленого позову в розмірі 2 196 860 грн. 73 коп.(а.с.92,93, том 1).

Ухвалою Приморського районного суду від 13.11.2015 року заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено.Вжиті заходи по забезпеченню позову в межах суми 2 196860 грн. 73 коп., а саме накладено арешт на: 1) рухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_6, а також заборонено їм та іншим особам, що мають право проводити державну реєстрацію права власності на рухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії з рухомим майном, спрямовані на відчуження та зняття вказаного рухомого майна з реєстраційного обліку, залишивши його на зберіганні та в користуванні у власника; 2) накладено арешт на грошові кошти, які належатьОСОБА_3, ОСОБА_6; 3) накладено арешт на сільськогосподарські культури, у тому числі зернові та технічні, мінеральні добрива та інші матеріальні цінності, які належать ОСОБА_3, та знаходяться на зберіганні в обєкті нерухомого майна (амбарі) за адресою: Приморський район, с. Коларівка, вул. Коларова, буд.64, який належить ОСОБА_6 (а.с.140-142, том 1).

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2016 року ухвала Приморського районного суду залишена без змін (а.с. 155-156, том 2).

У даній заяві позивач просить з метою забезпечення позову тимчасово обмежити відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України, заборонивши вчиняти певні дії, а саме покидати межі України.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 ЦК України, згідно з якою фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21.01.1994 р. № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" (Закон № 3857-XII).

Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, у тому числі у випадках, якщо:

- він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону (п. 1 ч.1);

- він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань (п. 5 ч.1).

Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у ЗУ "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).

З набранням чинності з 09.03.2011 р. Закону від 04.11.2010 р. № 2677-VI "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)" закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України. У зв'язку із цим суди розглядають подання державних виконавців про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржників у виконавчому провадженні. ЦПК України доповнено ст. 377-1, якою врегульовано вирішення судом питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Повноваження судів першої інстанції при вирішенні цивільних справ визначені ЦПК України, у тому числі повноваженнями щодо вжиття заходів забезпечення позову. Перелік видів забезпечення позову визначений у ст. 152 ЦПК. Серед видів такого забезпечення у ст. 152 ЦПК не передбачено вжиття судом тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України.

У «Судовій практиці щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» Верховного Суду України від 01.02.2013 року вказано, що, враховуючи, що в цивільному процесі відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 151 - 153 ЦПК, застосовувати такий вид забезпечення позову, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України, слід дійти висновку, що суди не можуть застосовувати зазначений спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості та виконання інших зобов'язань, оскільки це порушує норми ЦПК та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права, проголошеного Конституцією, та вимог ст.6 Конвенції щодо вирішення справи судом, встановленим законом.

Відповідно до ч.2 ст. 8 Закону № 3857-XII передбачено, що у разі відмови громадянину України у виїзді за кордон з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 6 цього Закону, він може оскаржити цю дію у судовому порядку за місцем свого проживання.Відмова у виїзді з України з підстав, передбачених пунктами 3-5 і 9 ч.1 ст. 6 цього Закону, оскарженню не підлягає.

Це свідчить про те, що дії відповідних органів щодо обмеження виїзду ґрунтуються не на судовому рішенні, а на нормах ст. 6 зазначеного Закону й дії органу (посадової особи) такого обмеження можуть перевірятися в судовому порядку за скаргою особи, яка зазнала обмеження, в порядку адміністративного судочинства.

Тому Верховний Суд України в указаній Судовій практиці дійшов до висновку, що вирішення судами питання про обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному ст. 377-1 ЦПК, та за поданням державного виконавця на підставі п. 18 ст. 11 ЗУ "Про виконавче провадження" № 606-XIV у зв'язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні (п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII).

Таким чином, заява про забезпечення позову не обґрунтована, оскільки такого заходу забезпечення позову ст.152 ЦПК України не передбачено; не обґрунтовано, що встановлення тимчасового обмеження відповідачу у праві виїзду за межі України, заборонивши відповідачам вчиняти певні дії, а саме покидати межі України є саме забезпеченням позову, а не самостійною вимогою, яка повинна розглядатися на підставі ЗУ «Про порядок виїзду з України і вїзду в Україну громадян України»; позивачем не вказано доказів, якими б підтверджувалося, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову у разі не заборони відповідачам виїзду за межі України; що відповідачі збираються туди виїхати і мають таку можливість. Крім того, заявником не надано інформації щодо наявних у відповідачів паспортів для виїзду за кордон, які давали б їм право виїзду за кордон.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що подана позивачем заява про забезпечення позову є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 33 Конституції України, ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.313 ЦК України, ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну», ЗУ «Про виконавче провадження», Постановою Пленуму ВСУ від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», «Судовою практикою щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» Верховного Суду України від 01.02.2013 року, ст.151-153, 209, 210, 293 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у виді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, заборонивши вчиняти певні дії, а саме покидати межі України, по цивільній справі за її позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення боргу - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом пяти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.

Апеляційна скарга подається Апеляційному суду Запорізької області через Приморський районний суд. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя підпис ОСОБА_1

З оригіналом згідно:

Суддя Т.В.Стріжакова

17.03.2016