Рішення № 56535742, 11.03.2016, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/2133/15-ц

Провадження по справі 2/305/180/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2016 року. Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Ємчук В.Е.

з участю: секретаря - Орос С.Ю.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3,

представників відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5

представника третьої особи - Юраш Н.І.

свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рахів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кобилецько-Полянської селищної ради в особі виконавчого комітету селищної ради, ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог: Реєстраційна служба Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області, Рахівська державна нотаріальна контора, Юраш Наталія Іванівна - приватний нотаріус Рахівського районного нотаріального округу Закарпатської області про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання заяви та правочину недійсними та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за правом представлення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Кобилецько-Полянської селищної ради в особі виконавчого комітету селищної ради, ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог: Реєстраційна служба Рахівського районного управління юстиції, Рахівська державна нотаріальна контора, Юраш Наталія Іванівна - приватний нотаріус Рахівського районного нотаріального округу Закарпатської області про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання правочину недійсним та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за право представлення. У позовній заяві зазначає, що дідусь позивачки - ОСОБА_11 та бабуся - ОСОБА_12 перебували у шлюбі з 18 лютого 1946 року. За час спільного перебування у шлюбі зазначеними громадянами було набуте за спільні кошти нерухоме майно, як новостворене, яким являється, в тому числі, житловий будинок АДРЕСА_1. Зазначений будинок рішенням виконкому Кобилецько-Полянської селищної ради було оформлено за ОСОБА_11 в цілій частині, хоча, відповідно до чинного на той час законодавства, позивачка вважає, що зазначений вище будинок являвся спільною сумісною власність подружжя ОСОБА_11. 18 липня 2000 року було укладено Договір довічного утримання, згідно якого ОСОБА_11 передав у власність своїй дочці, ОСОБА_3, житловий будинок №13 з надвірними спорудами, до якого відносяться надвірні споруди, які розташовані по АДРЕСА_1. Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Юраш Н.І. та зареєстрований в реєстрі за №885. Однак, позивачка вважає, що даний договір підлягає визнанню недійсним в цілій частині, оскільки майно, що було відчужене за вказаним договором належало двом співвласникам - ОСОБА_11 та ОСОБА_13, а згоди другого подружжя, іншого співвласника - ОСОБА_14, для укладення ОСОБА_11 угоди по відчуженню спільного сумісного майна подружжя, яка потребувала обов'язкового нотаріального засвідчення, ОСОБА_11 в жодній формі, у тому числі, в обов'язковій - письмовій, іншим співвласником - ОСОБА_14, надана не була. Отже, ОСОБА_11 не маючи відповідного права на розпоряджання за власним розсудом нерухомим майном, як спільною сумісною власністю, уклав угоду по відчуженню спільного майна, яку не мав права вчиняти без згоди другого із подружжя, висловленої у письмовій формі. Тому, позивачка вважає, що зазначена угода має бути визнана недійсною, як така, що не відповідає вимогам закону. Крім того, зазначає, що після смерті її бабусі ОСОБА_12 та дідуся ОСОБА_11 відкрилася спадщина на майно, що належало спадкодавцям. Із об'єктивних обставин справи вбачається, що спадщину, яка відкрилася після смерті бабусі позивачки - ОСОБА_12, яка являє собою ? частину спадкового будинку, прийняли в рівних частинах по 1/3 її чоловік ОСОБА_11, як особа, яка постійно проживала зі спадкодавцем на момент його смерті, її дочка - ОСОБА_3, як недієздатна особа та позивачка, як внучка спадкодавця в порядку представлення, яка подала заяву про прийняття спадщини. Спадщину, яка відкрилася після смерті дідуся позивачки - ОСОБА_11, яка являє собою іншу ? частину житлового будинку, прийняли по ? дочка спадкодавця ОСОБА_3, як недієздатна особа, та позивачка, як внучка спадкодавця в порядку представлення, шляхом подання заяви про прийняття спадщини. Враховуючи наведені обставини, вважає що за нею має бути визнане право власності на нерухоме майно, оскільки їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно, у зв'язку із неналежністю спадкового майна на час її звернення спадкодавцям ОСОБА_11 та ОСОБА_12, тобто відсутністю правовстановлюючих документів. ОСОБА_1 зазначає, що про існування Договору довічного утримання вона не знала і знати не могла, оскільки даний правочин є двостороннім, стороною якого вона не була, а довідалася про нього із пакету документів, які були надані їй у КП «БТІ» за заявою державного нотаріуса та її заявою на початку листопада 2015 року, у зв'язку із наведеним просить поновити їй строк для звернення до суду, як такий, що був пропущений із поважних причин. Просить визнати нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1, спільним сумісним майном подружжя - ОСОБА_11 та ОСОБА_12. Визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 18 липня 2000 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_3, що був посвідчений приватним нотаріусом Рухівського нотаріального округу - Юраш Н.І. та зареєстрований в реєстрі за №885, як такий, що не відповідає вимогам закону. Визнати на нею, ОСОБА_1, в порядку спадкування за правом представлення право власності на ? частину житлового будинку №13 разом із пропорційними частками господарських будівель та прибудов, що розташовані по АДРЕСА_1, які належали в рівних частках до дня смерті ОСОБА_11 та ОСОБА_12. Також просить вирішити питання розподілу судових витрат.

У позовній заяві про збільшення позовних вимог в частині визнання недійсним одностороннього правочину позивачка ОСОБА_1 зазначила, що на час її звернення до суду із первісною позовною заявою, з матеріалів позовної заяви, зокрема, з Договору довічного утримання не вбачалося наявності згоди другого подружжя, іншого співвласника - ОСОБА_14, для укладення ОСОБА_11 угоди по відчуженню спільного сумісного майна подружжя, яка потребувала обов'язкового нотаріального посвідчення, в тому числі, в обов'язковій - письмовій формі іншим співвласником - ОСОБА_12, що підтверджується відсутністю такого запису з відповідним посвідчувальним написом нотаріуса в тексті правочину, який являється предметом судового оскарження, з якого вбачалося, що ОСОБА_11 не маючи відповідного права на розпоряджання за власним розсудом нерухомим майном, як спільно сумісною власністю, уклав угоду по відчуженню спільного майна подружжя, яку не мав права вчиняти без згоди другого із подружжя, висловленої у письмовій формі. Разом з тим, Відповідачем по справі, ОСОБА_3, в судовому засіданні, як доказ, було надано письмову заяву громадянки ОСОБА_12 про надання нею згоди своєму чоловікові - ОСОБА_11 на відчуження належного їм на праві сумісної власності житлового будинку АДРЕСА_1, їхній дочці ОСОБА_3, за договором довічного утримання. Дана заява складена 18 липня 2000 року, підписана від імені заявника ОСОБА_12 друкованим текстом «ОСОБА_12», посвідчена секретарем Кобилецько-Полянської селищної ради, Рахівського району, Закарпатської області. Позивачка вважає, що зазначений правочин - надання згоди на відчуження майна, підлягає визнанню недійсним, як такий, що не відповідає вимогам Закону. Зазначає, що ОСОБА_12 була неграмотною особою, такою, що не вміла читати й писати, а отже, надати письмову згоду, тобто скласти односторонній правочин в тій формі, яка надана Відповідачкою до суду, ОСОБА_12 не могла. Неписемність та неграмотність ОСОБА_12 підтверджується її особистими документами - паспортом громадянина України, посвідченням особи, яка проживає, працює на території, якій надано статус гірського населеного пункту, де підпис ОСОБА_12 відсутній. Оскільки позивачка не знала про існування зазначеної заяви, а довідалася про неї лише в судовому засіданні 22 лютого 2016 року, тому просить поновити їй строк позовної давності, як такий, що був пропущений із поважних причин. Та, крім вимог, що були заявлені нею у первісному позові, позивачка просить визнати недійсною заяву громадянки ОСОБА_12, складену 18 липня 2000 року від її імені секретарем виконавчого комітету Кобилецько-Полянської селищної ради про надання згоди на відчуження ОСОБА_11, належного на праві спільної сумісної власності житлового будинку АДРЕСА_1, за договором довічного утримання громадянці ОСОБА_3, як таку, що не відповідає вимогам закону.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, наполягали на задоволенні позову.

Представник відповідача - секретар виконавчого комітету Кобилецько-Полянської селищної ради ОСОБА_4 позов не визнала, пояснила, що громадянка ОСОБА_12 зверталася в селищну раду із тим, щоб засвідчити її заяву про надання дозволу на відчуження її чоловіком ОСОБА_11 житлового будинку АДРЕСА_1, за договором довічного утримання. ОСОБА_12 сама підписала заяву у її присутності. Дійсно нею не було зареєстровано зазначеної заяви в журналі реєстрації, оскільки вона на той час працювала у селищній раді лише три місяці і таких заяв дійсно не реєструвала їх в журналі.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_5 позовні вимоги не визнали та пояснили, що батько позивачки ОСОБА_11 за згодою його дружини ОСОБА_12 з власної волі уклав договір довічного утримання, відповідно до якого відповідачка стала власником їхнього будинку. За життя батьки до дня своєї смерті проживали у зазначеному будинку разом з відповідачкою. ОСОБА_3, в свою чергу, здійснювала догляд за ними та житлом, а також здійснювала процедуру їхнього поховання за власні кошти.

Юраш Наталія Іванівна в судовому засіданні надавала суду пояснення, в яких виклала про те, що договір довічного утримання, який є предметом позову, був укладений та посвідчений у повній відповідності до чинного законодавства. Нею було роз'яснено ОСОБА_11, що хоча він є одноосібним власником житлового будинку, який відчужувався, однак, оскільки такий набутий під час перебування у шлюбі, тому зазначений правочин має бути укладений ним лише за письмової згоди дружини. Така згода була надана, особистий підпис ОСОБА_12 на цьому документі був засвідчений секретарем виконкому Кобилецько-Полянської селищної ради ОСОБА_4 і долучений до наряду цього правочину. Вважає, що підстав для визнання цього договору недійсним немає, а позов вважає безпідставнм.

Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 пояснили, що вони приносили пенсію ОСОБА_12, однак за неї отримував її чоловік ОСОБА_11, який підписувався за неграмотну дружину.

Представники Рахівської державної нотаріальної контори та Реєстраційної служби Рахівського РУЮ в судове засідання не з"явилися, про час та мсіце розгляду справи були повідомлені належним чином, причина їх неявки суду не відома.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд дійшов до наступного висновку.

У відповідності до положень частини 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що громадянин ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, та громадянка ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 лютого 1946 року номер актового запису 39, що підтверджено витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу

із зазначенням відомостей про другого з подружжя №00015735824.

ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_3, про що виконавчим комітетом Кобилецько-Полянської селищної ради зроблено відповідний запис за №1 від 03 січня 2014 року.

ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_4, про що виконавчим комітетом Кобилецько-Полянської селищної ради зроблено відповідний запис за №9 від 08 березня 2014 року.

З матеріалів справи встановлено, що при житті ОСОБА_11, на підставі рішення виконкому селищної ради депутатів трудящих селища Кобилецька Поляна, Рахівського району, Закарпатської області від 07 червня 1973 року №24, належав житловий будинок по АДРЕСА_1, нова адреса АДРЕСА_1.

18 липня 2000 року ОСОБА_11 передав у власність своїй дочці ОСОБА_3 житловий будинок №13 та надвірні і господарські будівлі, що до нього відносяться, які розташовані по АДРЕСА_1. ОСОБА_3, в свою чергу, згідно даного договору зобов'язувалася довічно повністю утримувати своїх батьків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, забезпечуючи їх харчуванням, доглядом, лікуванням, опаленням житла, іншою необхідною допомогою, зберегти в їх довічному користуванні будинок. Зазначений договір був посвідчений Юраш Н.І. приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №885. Договір підписано сторонами в присутності нотаріуса, їх дієздатність та належність гр. ОСОБА_11 відчужуваного будинку перевірено.

Враховуючи те, що договір довічного утримання укладено 18 липня 2000 року, то до спірних правовідносин з приводу цього договору необхідно застосовувати положення ЦК УРСР, який діяв на час його укладення, оскільки відповідно до ст. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України в редакції 2003 року, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, його положення застосовуються до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

За змістом ст.425-426 Цивільного кодексу УРСР за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. В договорі довічного утримання повинна бути зазначена оцінка відчужуваного будинку, що визначається за згодою сторін, а також види матеріального забезпечення, що надаються набувачем майна відчужувачеві, та їх грошова оцінка, яка визначається за згодою сторін.

Зі змісту договору довічного утримання, який є предметом позову вбачається, що всі зазначені у ст.426 ЦК УРСР умови укладання такого договору були дотримані у момент його підписання.

Главою 3 ЦК УРСР передбачалися вимоги для укладання угод, а також умови, за яких угода визнається недійсною.

Позивачка ОСОБА_1 просила визнати заяву ОСОБА_11 від 18.07.2000 року, як таку, що не відповідає вимогам закону, оскільки громадянка ОСОБА_12 була неграмотною особою, такою, що не вміла читати та писати, а отже надати письмову згоду, тобто скласти односторонній правочин в тій формі, яка надана Відповідачкою до суду, ОСОБА_12 не змогла.

Однак, судом в ході розгляду справи не було знайдено доказів, за яких ОСОБА_12 не підписувала заяву про надання дозволу ОСОБА_11 на відчуження будинку. Докази, яких надала позивачка, зокрема ксерокопію паспорта громадянина України та посвідчення громадянина, який проживає, працює на території гірського населеного пункту серії НОМЕР_1, суд не бере до уваги, оскільки вони належним чином не завірені, а посвідчити їх правильність не являється можливим, оскільки оригінали зазначених документів знищені. Інших доказів суду не надано. Особа, яка складала заяву від імені ОСОБА_12 - ОСОБА_4 ствердила в судовому засіданні, що ОСОБА_12 особисто у її присутності поставила підпис у оскаржуваній заяві. Відсутність реєстрації згоди від імені ОСОБА_13 у журналі реєстрації нотаріальних дій за 18.07.2000 року є на переконання суду не суттєвою обставиною, оскільки така згода юридично існує, а щодо достовірності підпису ОСОБА_12 у заяві сторони не виявили бажання у проведенні судової почеркознавчої експертизи. Той факт, що при одруженні у 1946 році ОСОБА_12 не вміла писати, не може свідчити про те, що станом на липень 2000 року вона не навчилася писати свого прізвища.

Судом встановлено, що волевиявлення ОСОБА_12 на відчуження житлового будинку на користь ОСОБА_3 було закономірним та вільним, відсутні докази на підтвердження того, що заяву про згоду на відчуження її чоловіком на підставі договору довічного утримання нею не було підписано, самим договором були визначені умови надання ОСОБА_3 відчужувачам ОСОБА_11 та ОСОБА_12 утримання, вказаний договір довічного утримання виконувався відповідачкою на протязі тривалого часу аж до смерті її батьків й про невиконання договору сторони за свого життя не заявляли, за таких обставин вимоги про визнання заяви громадянки ОСОБА_12, складеної 18 липня 2000 року від її імені секретарем виконавчого комітету Кобилецько-Полянської селищної ради та Договору довічного утримання від 18 липня 2000 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_3, як таких, що не відповідають вимогам закону, до задоволення не підлягають.

Статтею 3 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Позивачка у своєму позові ставила вимогу про визнання нерухомого майна будинку АДРЕСА_1, спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_11 та ОСОБА_12. Однак, як встановлено в ході розгляду справи, як при житті подружжя ОСОБА_12 так і після їх смерті зазначене ніким не заперечувалося, тобто зазначена обставина визнавалася, не оспорювалася та не порушувалося право спільної власності подружжя ОСОБА_12 на будинок, що являється предметом позову, оскільки володіння, управління та розпорядження майном вони здійснювали разом за спільною згодою, а отже спір з цього приводу відсутній.

Згідно ст.ст.1217, 1258 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Позивачка у своєму позові просить, у тому числі, визнати за нею в порядку спадкування за правом представлення право власності на ? частину житлового будинку №13 разом із пропорційними частками господарських будівель та прибудов, що розташовані по АДРЕСА_1.

Дана позовна вимога не підлягає до задоволення, оскільки зазначений будинок був відчужений ОСОБА_11 за договором довічного утримання від 18.07.2000 року, який у встановленому порядку зареєстрований в реєстрі за №885, а отже на майно, відчужуване за договором довічного утримання, у набувача ОСОБА_3 виникло право власності, яке було обмежене, оскільки набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти, передавати в заставу або у власність іншій особі на підставі іншого правочину. Однак, оскільки відповідачка виконувала умови договору довічного утримання - вона утримувала своїх батьків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, забезпечуючи їх харчуванням, доглядом, лікуванням, опаленням житла, і.т.і., зберегла в їх довічному користуванні будинок, договір довічного утримання за життя ОСОБА_11 та ОСОБА_12 розірваний не був, тому з моменту їхньої смерті ОСОБА_3 стала одноосібним власником зазначеного у договорі майна без будь-яких обмежень, а отже право власності за позивачкою в порядку за правом представлення на ? частину житлового будинку №13 разом із пропорційними частками господарських будівель та прибудов, що розташовані по АДРЕСА_1 не може бути визнане, оскільки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на момент їхньої смерті не належало зазначене майно, тому слід відмовити у задоволенні даної вимоги.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судом встановлено, що про існування договору довічного утримання та заяви ОСОБА_12 на укладання договору довічного утримання позивачка довідалася в судовому засіданні 22 лютого 2016 року, тому дана обставина є підставою для поновлення строку позовної давності, як такого що був пропущений з поважних причин.

У відповідності до ч. 1ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи те, що в задоволенні позовних вимог позивача судом відмовлено, то судові витрати по справі слід віднести зарахунок позивачки.

Керуючись ст.ст. 10,11,60, 131, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК ,

ВИРІШИВ:

Поновити строк для звернення до суду.

У збільшеному позові ОСОБА_1 до Кобилецько-Полянської селищної ради в особі виконавчого комітету селищної ради, ОСОБА_3, треті особи: Реєстраційна служба Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області, Рахівська державна нотаріальна контора Закарпатської області, Юраш Наталія Іванівна - приватний нотаріус Рахівського районного нотаріального округу Закарпатської області про визнання недійсною заяви гроимадянки ОСОБА_12, складеної 18 липня 2000 року від її імені секретарем виконкому Кобилецько-Полянської селищної ради про надання згоди на відчуження ОСОБА_11 належного йому житлового будинку АДРЕСА_1, визнання нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 спільним майном подружжя, визнання недійним Договору довічного утримання від 18 липня 2000 року, укладеним між ОСОБА_11 та ОСОБА_3 та зареєстрованим за №885 та визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування на 1/2 частину житлового будинку №13, із пропорційними частками господарських будівель та прибудов, що розташовані по АДРЕСА_1 -відмовити.

Судові витрати залишити за позивачкою.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Ємчук В.Е.

З оригіналом вірно:

Суддя Рахівського районного суду: Ємчук В.Е.