Ухвала суду № 56531300, 17.03.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого-судді Кулянди М. І.

суддів: Одинака О.О., Винту Ю.М.

секретар Чубрей І.І.

за участю: представників відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 12 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа приватний нотаріус Голубнича Ольга Василівна про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, визнання права власності на спадкове майно, витребування майна із чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа приватний нотаріус Голубнича О.В. про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, визнання права власності на спадкове майно, витребування майна із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що будинок АДРЕСА_1 належав її дідові - ОСОБА_8 та бабі ОСОБА_5

Зазначає, що її мати ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, баба ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, дід ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

_________________

№ 22ц-84/16 р. Головуючий у 1-й інстанції Угриновська Л.Я.

Категорія: 39 Доповідач Кулянда М.І.

Вказує, що в діда та баби було двоє дітей: її мати ОСОБА_9 та ОСОБА_5 - відповідач по справі.

Після їх смерті відкрилась спадщина на житловий будинок по АДРЕСА_1. Спадкоємцями майна після смерті ОСОБА_5 є її чоловік ОСОБА_8, син ОСОБА_5 та вона, за правом представлення, оскільки її мати померла раніше.

Посилається на те, що спадкоємцями майна після смерті діда були син останнього ОСОБА_5 та вона за правом представлення.

Вважає, що відповідач по справі спадщину в установленому порядку після смерті матері та батька не прийняв, оскільки разом із ними на час смерті не проживав, із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався.

Крім цього, посилається на те, що із 2004 року ОСОБА_3 була зареєстрована у спірному будинку, проте тривалий час перебуває за межами України, на роботі в Німеччині.

У травні 2013 року вона довідалась, що її дядько ОСОБА_5 має намір продати будинок, і що вона згідно судового рішення визнана такою, що втратила право користування ним.

Представник позивача при ознайомленні із матеріалами справи довідалась про договір дарування спірного житлового будинку, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 і повідомила про це своїй довірительці. До того часу їй нічого не було відомо про договір дарування.

Договір дарування житлового будинку вважає недійсним, оскільки він укладений із порушенням норм цивільного права та порушує її право на спадкування за правом представлення. При укладенні цього договору від імені дарувальника ОСОБА_8 договір підписаний іншою особою, а саме ОСОБА_10, при цьому нотаріусом зазначено, що останній підписав цей договір на прохання дарувальника, який не міг це зробити, в зв'язку із похилим віком.

Вважає, що вказана обставина суперечить вимозі цивільного законодавства, яка визначає, що в разі, якщо фізична особа у зв'язку із хворобою або фізичною вадою не може підписати власноручно текст правочину, то за її дорученням і в її присутності текст правочину підписує інша особа. Похилий вік не є вадою і не є хворобою, і не міг бути використаний для того, щоб правочин підписала інша особа.

Посилається на те, що ОСОБА_8 був письменний, не мав фізичних вад та був здоровий, після укладеного договору прожив ще шість років.

Допускає, що дід не відвідував нотаріуса і договору дарування будинку не укладав. Якщо укладений договір в судовому порядку визнати недійсним, то вона є єдиною спадкоємицею майна померлого ОСОБА_8, оскільки була зареєстрована в будинку і вважається такою, що прийняла спадщину.

ОСОБА_5 не може успадкувати майно після смерті матері та батька, оскільки із померлими не проживав, із заявами до нотаріальної контори в установленому порядку не звертався.

Відповідач по справі продав житловий будинок ОСОБА_6, що є добросовісним набувачем, а тому вважає, що оскільки спірний житловий будинок вибув із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не із його волі, то вона має право витребувати це майно у теперішнього власника будинку.

На підставі наведеного, просила суд:

визнати недійсним договір дарування житлового будинку із господарськими та побутовими спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 від 19 грудня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О.В.;

визнати за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно, азазначений житловий будинок, а також витребувати його у ОСОБА_6 та передати ОСОБА_3.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 12 листопада 2015 року у позові ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа приватний нотаріус Голубнича О.В. про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, визнання права власності на спадкове майно, витребування майна із чужого незаконного володіння відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 12 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваний договір дарування укладений з дотриманням вимог чинного законодавства.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

Доводи апеляційної скарги про те, що при вчиненні оспорюваного договору дарування не було дотримано письмової форми правочину і таким чином є підставою для визнання його недійсним необґрунтовані та суперечать вищезазначеним нормам.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема ч. 4 визначено, що правочин має вчинятись у формі, встановленій законом, однак, в силу вимог ст. 215 ЦК України недодержання форми правочину не є підставою для його недійсності.

Як вбачається із матеріалів справи, за договором дарування від 19 грудня 2006 року ОСОБА_8 (дарувальник) передав у подарунок ОСОБА_5 житловий будинок з належними до нього господарськими спорудами по АДРЕСА_1. Вказаний договір нотаріально посвідчений нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О.В., підписаний сторонами, зі сторони дарувальника текст правочину в присутності нотаріуса підписала інша особа - ОСОБА_10 на особисте прохання ОСОБА_8, із зазначенням причини з якої текст правочину не міг бути підписаний дарувальником.

Відповідно до ч. 2,4 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, сторонами при укладені оспорюваного договору дарування були дотримані вимоги щодо його форми, а тому посилання в апеляційній скарзі на зазначення неналежної причини нотаріусом, з якої текст правочину не підписаний стороною не є порушенням його форми, встановленої законом та підставою визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Позивач зазначає, що після смерті діда та баби відкрилась спадщина на житловий будинок по АДРЕСА_1. Спадкоємцями майна, на її думку, після смерті ОСОБА_5, є її чоловік ОСОБА_8, син ОСОБА_5 та вона, за правом представлення, оскільки її мати померла раніше.

Вважає, що відповідач по справі спадщину в установленому порядку після смерті матері та батька не прийняв, оскільки разом із ними на час смерті не проживав, із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався. Натомість вона зазначає, що зареєстрована у спірному будинку на час смерті спадкодавців.

Відповідно до положень ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 №9 визначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 2006 року проживає у Німеччині і жодного разу за вказаний період в Україну не приїжджала, зазначена обставина визнана сторонами і в силу вимог ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Позивачка не надала суду належних та допустимих доказів, якими підтверджено ту обставину, що в результаті укладення 19 грудня 2006 року оспорюваного договору дарування житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими спорудами по АДРЕСА_1 були порушені її права або законні інтереси.

В своїй позовній заяви ОСОБА_3 посилається на те, що в результаті укладення оспорюваного договору дарування були порушені її права, як спадкоємиці за законом. Однак, як вбачається з матеріалів справи, остання не надала суду доказів про те, що вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_8

Отже, сама по собі реєстрація місця проживання разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити, відповідно до ч. 2 ст. 1268 ЦК України, про своєчасність прийняття спадщини ОСОБА_3

За таких обставин, доводи ОСОБА_3 щодо порушення її прав, як спадкоємиці за законом, не можуть слугувати підставою для висновку про необхідність захисту її прав шляхом визнання правочину недійсним, оскільки відсутні належні та допустимі докази прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_8

Доводи апелянта про те, що договір дарування є недійсним, оскільки укладений поза межами нотаріального округу спростовуються в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції з посиланням на зміни в Законі України «Про нотаріат» від 15 грудня 2005 року.

За таких обставин, у суду не було підстави для задоволення позову про визнання договору дарування недійсним, оскільки його укладення не призвело до порушення прав ОСОБА_3, як спадкоємиці за законом.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 12 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: