Рішення № 56531035, 17.03.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/747/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 30 Савенко В. Г. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоСіренка Ю. В.суддівМіщенка С. В. , Трюхана Г. М. при секретаріКолеснику Я. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Державного підприємства «Укрінвестбуд» на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 22 січня 2016 року у справі за позовом Державного підприємства «Укрінвестбуд» до ОСОБА_6 про стягнення завданої матеріальної шкоди, заслухавши учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги -

в с т а н о в и л а :

У січні 2015 року ДП «Укрінвестбуд» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_6 про стягнення завданої матеріальної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував про те, що 25 липня 2014 року колишнім директором Державного підприємства «Укрінвестбуд» ОСОБА_6, який перебував за кермом службового автомобіля, в результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено службовий автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, державний номер НОМЕР_1.

Органи Державної автомобільної інспекції України на місце пригоди ОСОБА_6 не викликались.

28 липня 2014 року ОСОБА_6 було звільнено з посади директора Державного підприємства «Укрінвестбуд» за угодою сторін.

Про дорожньо-транспортну пригоду, що сталася 25.07.2014 керівництву Державного підприємства «Укрінвестбуд» стало відомо в серпні 2014 року згідно письмової заяви ОСОБА_6

ОСОБА_6 в своїх письмових поясненнях самостійно вказав дату і місце, де сталася дорожньо-транспортна пригода та при цьому зазначив, що повертався з виробничої наради.

Інших доказів, які б підтверджували той факт, що дорожньо - транспортна пригода сталася саме в зазначений відповідачем час і в зазначеному місці, відсутні. Також відповідачем, не надано достатніх обґрунтувань, про те що ДТП сталося саме при виконанні ним своїх трудових обов'язків (листи, телефонограми про проведення наради, тощо).

Сам факт спричинення матеріальної шкоди в результаті пошкодження службового автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю відповідача, останній визнає. Однак відшкодовувати завдану матеріальну шкоду в добровільному порядку відмовляється, посилаючись на відсутність коштів.

14 серпня 2014 року ДП «Укрінвестбуд» видано наказ про створення комісії із числа працівників підприємства з метою обстеження технічного стану службового автомобіля TOYOTA LAND CRUISER, державний номер НОМЕР_1 та фіксації нанесених пошкоджень.

За результатами обстеження службового автомобіля TOYOTA LAND CRUISER, державний номер НОМЕР_1 було складено відповідний акт від 19.08.2014, який підписано членами комісії та відповідачем.

Балансова вартість службового автомобіля TOYOTA LAND CRUISER, державний номер НОМЕР_1 станом на 31.07.2014 р. становила 343 606 (триста сорок три тисячі шістсот шість), 67 грн.

Відповідно до Висновку № ЕД-1-2-139/14(606\14) експертного автотоварознавчого дослідження від 13.10.2014 р. проведення відновлювального ремонту автомобіля TOYOTA LAND CRUISER, державний номер НОМЕР_1, пошкодженого в ДТП, що сталося 25.07.2014, неможливе з технічної точки зору, а вартість матеріального збитку, завданого в результаті пошкодження службового автомобіля становить 340 090(триста сорок тисяч дев'яносто), 67 грн.

Враховуючи вищезазначені обставини, ДП «Укрінвестбуд» просило стягнути з відповідача вказану суму матеріальної шкоди та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 22 січня 2016 року ДП «Укрінвестбуд» у задоволені позову до ОСОБА_6 про стягнення завданої матеріальної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ДП «Укрінвестбуд», посилаючись на не відповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, які з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених в суді першої інстанції, судова колегія приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступних підстав.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Вказаним вимогам Закону рішення суду не відповідає.

Встановлено, що згідно розпорядження керівника Державного управління справами № 171-к від 31 травня 2010 року, ОСОБА_6 призначено з 01.06.2010 року на посаду директора Державного підприємства «Укрінвестбуд» на умовах укладеного контракту. (а.с. 6)

Згідно наказу ДП «Укрінвестбуд» № 66 від 01.06.2010 року ОСОБА_6 з 01.06.2010 року приступив до виконання обов'язків директора ДП «Укрінвестбуд» (а.с. 5)

Наказом ДП «Укрінвестбуд» № 40 від 16.09.2013 року для належного та раціонального використання автомобілів підприємства, зокрема, автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, державний номер НОМЕР_1 закріплено за водієм ОСОБА_7 та директором ОСОБА_6 (а.с. 13)

25 липня 2014 року ОСОБА_6, який перебував за кермом службового автомобіля, в результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено службовий автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, державний номер НОМЕР_1.

Органи Державної автомобільної інспекції України на місце пригоди ОСОБА_6 не викликались.

Дані обставини визнані сторонами, а відтак, в силу ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Наказом ДП «Укрінвестбуд» № 30 від 28 липня 2014 року ОСОБА_6 згідно Розпорядження Керівника Державного управління справами від 28 липня 2014 року № 310-к , звільнено з посади директора ДП «Укрінвестбуд» за угодою сторін , п.1 ст. 36 КЗпП України та підпункту «б» п.25 контракту від 31 травня 2010 року № 07/3-3-32 (а.с. 7)

Відмовляючи в позові ДП «Укрінвестбуд», суд виходив із того, що на час вчинення ДТП ОСОБА_6 був директором ДП «Укрінвестбуд» і ДТП відбулось під час виконання ним трудових відносин, оскільки він повертався із наради, яку проводив у ДП «Чайка» с .Дударків Бориспільського району Київської області, в робочий час.

У ст.134 КЗпП України вказаний вичерпний перелік підстав для настання повної матеріальної відповідальності. В цьому переліку відсутня підстава для притягнення ОСОБА_6 до повної матеріальної відповідальності.

Позивачем не доведені умови для покладення на Відповідача матеріальної відповідальності, а тому суд прийшов до висновку, що в даному випадку вимога Позивача про притягнення Відповідача до повної матеріальної відповідальності, згідно ст.1166 ЦК України, не може бути задоволена.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду. Вважає, що суд першої інстанції неправильно визначився з характером спірних правовідносин, що виникли між сторонами.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 134 КЗпП відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації не при виконанні трудових обов'язків.

Положення вказаної норми права «не при виконанні трудових обов'язків» розуміється як самовільне використання працівником майна (устаткування, приладів, автомашин) підприємства в особистих цілях та всупереч інтересам власника.

У пункті 18 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» зазначено, що при визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів і т.п.), що належать підприємствам, установам, організаціям, з якими вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, як заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства. У цих випадках шкода відшкодовується у повному обсязі, включаючи і не одержані підприємством, установою, організацією прибутки від використання зазначених технічних засобів.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів, про те, що він дійсно перебував на виробничій нараді та використання службового автомобіля було пов'язане в виробничою необхідністю.

Так, згідно довідки ДП «Укрінвестбуд» від 25.08.2015 року № 157, станом на 25 липня 2014 року на підприємство не надходили будь-які офіційні листи, телефонограми чи інші повідомлення про проведення 25 липня 2014 року виробничої наради за участю директора ОСОБА_6 та інших працівників підприємства у філії ДП «Чайка» в с. Дударків Бориспільського району .

У службове відрядження для участі у виробничій нараді 25.07.2014 року у філії ДП «Чайка» в с. Дударків Бориспільського району ніхто з працівників ДП «Укрінвестбуд» не направлявся. (а.с. 79)

Порядок службового відрядження визначається Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 13.03.98 № 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 17.03.2011 № 362) з відповідними змінами.

Зокрема, згідно п. 1 частини І Інструкції, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

П. 1 частини ІІ Інструкції, направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач стверджує, що 25 липня 2014 року він перебував у службовому відрядженні в с. Дударків Бориспільського району Київської області у зв'язку з проведенням виробничої наради. Проте, в порушення вимог Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, не надав документів , що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, наказу (розпорядження), маршрутного листа чи будь-яких інших належних документів.

Крім того, суперечливими є пояснення самого ОСОБА_6

Так, в письмовому поясненні, наданому 30.07.2014 року, ОСОБА_6 стверджує, що ДТП сталась в районі Бориспільської об'їзної дороги, а пошкоджений автомобіль ним було евакуйовано з місця аварії на стоянку автомобілів ДП «Чайка» на базі по вул. Гарматна, 38 в м. Києві. (а.с. 15) Тоді як у розписці від 30.07.2014 року ОСОБА_6 повідомляє, що доправив службовий автомобіль в автомайстерню до м. Черкаси, та зобов'язується повернути автомобіль у відремонтованому стані до 15 серпня 2014 року. (а.с. 80)

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 колегія суддів оцінює критично, оскільки останні не були очевидцями ДТП, тому достеменно свідчити про обставини та події, які стались 25 липня 2014 року не можуть, так як про події знають зі слів відповідача ОСОБА_6 Більше того, вищезазначені свідчення не можуть бути належним доказом того, що ДТП сталась при виконанні ОСОБА_6 трудових обов'язків.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам слід мати на увазі, що з питань, для яких передбачено обов'язкове документальне оформлення, показання свідків не можуть братися до уваги.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_6, вчинивши ДТП не виконав свого обов'язку, як водій та учасник ДТП, оскільки не повідомив про ДТП відповідні органи дорожньо-патрульної служби та не зафіксував на місці належним чином ДТП.

До часу звільнення відповідача, останнім, як керівником підприємства, не проведено службове розслідування та не наданий відповідний висновок по факту пошкодження автомобіля.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що позивачем, як власником пошкодженого автомобіля (а.с.14, 34), доведено факт завдання ОСОБА_6 матеріальної шкоди підприємству самовільним використанням в особистих цілях автомобіля, що був закріплений за ним відповідним наказом та належить підприємству з яким він перебував у трудових відносинах і така шкода, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

14 серпня 2014 року позивачем було видано наказ про створення комісії із числа працівників підприємства з метою обстеження технічного стану службового автомобіля TOYOTA LAND CRUISER, державний номер НОМЕР_1 та фіксації нанесених пошкоджень.

За результатами обстеження, комісією складений акт від 19.08.2014 року.

Балансова вартість службового автомобіля TOYOTA LAND CRUISER, державний номер НОМЕР_1 станом на 31.07.2014 року становила 343 606, 67 грн.

Відповідно до висновку № ЕД-1-2-139/14 (606/14) експертного автотоварознавчого дослідження від 13.10.2014 року проведення відновлювального ремонту автомобіля TOYOTA LAND CRUISER, державний номер НОМЕР_1, пошкодженого в ДТП неможливе з технічної точки зору, а вартість матеріального збитку, завданого в результаті пошкодження службового автомобіля становить 340 090, 67 грн.

Розмір матеріальної шкоди ОСОБА_6 не оспорюється.

Встановивши фактичні обставини справи та визначивши норми матеріального права, які підлягають застосуванню, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо , а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності , колегія суддів вважає позов ДП «Укрінвестбуд» доведеним та таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі, оскільки відповідач завдав позивачу шкоду не при виконанні трудових обов'язків.

Судові витрати, понесені ДП «Укрінвестбуд» за сплату судового збору та витрат, пов'язаних із явкою до суду, підтверджені належними та допустимими доказами і підлягають до стягнення з відповідача в порядку ст. 88 ЦПК України.

З огляду на вищевказане, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими і вона підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції - до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 303 , 307 , 309 , 313 , 314, 316 , 319 ЦПК України, колегія суддів , -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Укрінвестбуд» - задовольнити.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 22 січня 2016 року у даній справі - скасувати.

Ухвалити нове рішення .

Позов Державного підприємства «Укрінвестбуд» до ОСОБА_6 про стягнення завданої матеріальної шкоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Державного підприємства «Укрінвестбуд» завдану матеріальну шкоду в розмірі 340 090 грн. 67 коп.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Державного підприємства «Укрінвестбуд» судові витрати за сплату судового збору при подачі позовної заяви та витрати, пов'язані із явкою до суду першої інстанції в розмірі 10 407 грн. 75 коп.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Державного підприємства «Укрінвестбуд» судові витрати за сплату судового збору при подачі апеляційної скарги в розмірі 3741 грн. 10 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :