Рішення № 56528068, 17.03.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Бондаренко Н.В., Малько О.С., Демянчук С.В.

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Володимирецького районного суду від 19 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування нежитлових будівель,

заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача-ОСОБА_2, представника ОСОБА_3- ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 19 січня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування нежитлових будівель відмовлено за спливом строків позовної давності.

В поданій апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вказує, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та прийняте з порушенням норм матеріального та неправильним застосуванням судом норм процесуального права.

Вважає, що оскільки загроза банкрутства ОСОБА_1, що була тяжкою обставиною під впливом якої ним укладено оспорювані договори дарування, припинилася 26.12.2012 року, коли ухвалою господарського суду Рівненської області по справі №9/32 було затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс та припинено його підприємницьку діяльність, то початком перебігу строку позовної давності є не 31.03.2009 року - дата укладання спірних договорів, а 26.12.2012 року.

Таким чином, звернувшись із даним позовом до суду 31.03.2015 року, строк позовної давності позивачем не пропущено.

Крім того, до часу припинення ОСОБА_1 спільного проживання однією сім'єю із ОСОБА_6 (до 01.09.2014 року) остання не заперечувала, що він отримає назад право власності на подаровані ним об'єкти нерухомого майна.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування нежитлових будівель, оскільки на момент їх укладання позивач перебував під впливом тяжкої для нього обставини, а саме загрози банкрутства, однак відмовив у задоволенні позову в зв'язку зі спливом строків позовної давності.

Однак, такі висновки суду суперечать вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до ст.ст.16,256,267 ЦК України положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права або законного інтересу, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалося чи не оспорювалося, суд має відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Судом встановлено, що 31 березня 2009 року між ОСОБА_1 (дарувальником) та ОСОБА_4, ОСОБА_6 (обдаровані) були укладені три договори дарування, відповідно до яких дарувальник передав у власність обдаровуваних безоплатно в таких частках: ОСОБА_4 60/100 частини, ОСОБА_6 40/100 частини нежитлових будівель, а саме: двоповерхової будівлі (літ.А-ІІ), загальною площею 325,7 кв.м.; одноповерхової будівлі (літ.Б-І), загальною площею 43,8 кв.м.; будівлі кухні (літ.В-І), загальною площею 14,8 кв.м., що є окремими будівлями бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" та розташовані за адресою: АДРЕСА_1

20 липня 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом про визнання вказаних договорів дарування недійсними, покликаючись на те, що вимушений був їх укласти через збіг тяжких для нього обставин, а саме загрозу стягнення з нього податковим органом податкової заборгованості разом із штрафними санкціями на загальну суму 3820918,52 грн., що призвело б до його банкрутства.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч.1 ст.233 ЦК України, правочин, якій вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суджу України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалась. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втрати житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Таким чином, під тяжкими обставинами слід розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а його крайні форми, для усунення чи пом'якшення яких необхідно терміново укласти певний правочин.

Тобто в даному випадку позивач мав довести не лише існування загрози його банкрутства на момент укладення оспорюваних договорів дарування, а й необхідність їх укладення саме для уникнення банкрутства.

З матеріалів справи вбачається, що станом на березень 2009року у позивача існувала заборгованість по платежах до бюджету, яка постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 6.01.2010 р. стягнута з нього на користь Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції, зокрема, вона складалася із заборгованості із сплати податку на додану вартість в сумі 292 791,78 грн., заборгованості зі сплати податку з доходів фізичних осіб в сумі 151 984,36 грн. та штрафних санкцій за порушення законодавства в сумі 3 376 142,38 грн.

За заявою Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції ухвалою господарського суду Рівненської області від 16.08.2010 року порушено провадження у справі про банкрутство підприємця ОСОБА_1

Постановою господарського суду Рівненської області від 8.09.2010 року визнано банкрутом підприємця ОСОБА_7, відкрито ліквідаційну процедуру і призначено ліквідатором підприємця ОСОБА_1 арбітражного керуючого Загребельного Б.М.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 26.12.2012 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс приватного підприємця ОСОБА_1 та припинено підприємницьку діяльність приватного підприємця ОСОБА_1

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що договори дарування нежитлових будівель від 31 березня 2009 року укладені ОСОБА_1 не для запобігання своєму банкрутству, а з метою уникнення можливого їх «арешту» з подальшою реалізацією, що не може вважатися тяжкою обставиною в розумінні ч.1 ст.233 ЦК України і таке відчуження об'єктів нерухомості унеможливило погашення податкової заборгованості.

Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про укладення позивачем трьох договорів дарування нежитлових будівель від 31 березня 2009 року під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах та помилково відмовив в задоволенні позову за спливом строків позовної давності, оскільки застосування позовної давності можливе лише за обґрунтованості позову.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин справи та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з інших підстав.

Керуючись ст.ст.303,304,307,309,313,314,316,317,325 ЦПК України, ст.ст.16, 233,717 ЦК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Володимирецького районного суду від 19 січня 2016 року скасувати.

ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування нежитлових будівель відмовити за безпідставністю.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: Бондаренко Н.В.

Малько О.С.

Демянчук С.В.