Рішення № 56526718, 23.02.2016, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/1546/15-ц

Провадження № 2/553/33/2016

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23.02.2016м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді - Новака Ю.Д.,

при секретарі - Каленіченко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ КБ Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ Приватбанк про розірвання кредитно заставного договору,-

встановив:

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитно-заставним ОСОБА_2 № PLKPAD000086922 від 06.05.2008 року у розмірі 11619,86 [Доларів США], що за курсом 22,06 відповідно до службового розпорядження НБУ від 20.08.2015 року складає 256334,11 гривень.

До початку розгляду справи по суті, користуючись своїми процесуальними правами, ОСОБА_1пред'явив зустрічний позов до ПАТ КБ ПРИВАТБАНК про розірвання Кредитно-заставного ОСОБА_2 № PLKPAD000086922 від 06.05.2008 року.

Згідно ч.2 ст.123 ЦПК України, зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, враховуючи, що обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним оскільки вони виникли з одних правовідносин.

В судовому засіданні представник Позивача первісний позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити виходячи з того, що між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 06.05.2008 року укладено кредитно-заставний договір № PLKPAD000086922. Згідно договору ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобовязався надати Відповідачу кредит у розмірі 8586,21 [Доларів США] на термін до 03.05.2013 р., а Відповідач зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановлених кредитним договором. Позивач зобовязання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме, надав Відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами Кредитного договору. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст.509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобовязання за вказаним ОСОБА_2 не виконав. У звязку з зазначеними порушеннями зобовязань за кредитним договором, Відповідач станом на 03.04.2015 року має заборгованість - 20645,46 [Долар США]. Зважаючи на дані обставини просив стягнути з Відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 20645,46 [Долар США], що за курсом 23,50 відповідно до службового розпорядження НБУ від 03.04.2015 року складає 485168,28 гривень, за кредитним договором№ PLKPAD000086922 від 06.05.2008 року та судові витрати. В задоволенні зустрічного позову просив відмовити за безпідставністю та необгрнутованістю та застосувати строк позовоної давності.

Відповідач позивач та його представник первісний позов не визнали, в задоволенні позову просили відмовити в повній мірі з підстав, вказаних в письмових запереченнях, зустрічний позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити. Згідно поданих заперечень відповідач зазначив, що 16.05.2011 року рішенням Октябрського районного суду м. Полтави були задоволені позовні вимоги ПАТ КБ ПРИВАТБАНК до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитно-Заставним ОСОБА_2 № PLKPAD000086922, а саме було ухвалено передати в заклад ПАТ КБ ПРИВАТБАНК легковий автомобіль Daewoo, реєстраційний номер НОМЕР_1 шляхом вилучення його у ОСОБА_1, крім цього було вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 78384 грн. 05 коп. Таким чином повна сума заборгованості (з урахуванням всіх платежів) ОСОБА_1 за Кредитно-Заставним ОСОБА_2 № PLKPAD000086922 станом на 16.05.2011 року визначена в сумі 78384 грн. 05 коп. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № PLKPAD000086922 було звернуто стягнення на автомобіль Daewoo, реєстраційний номер НОМЕР_1 шляхом передачі автомобіля ПАТ КБ ПРИВАТБАНК з правом його продажу Банком від імені ОСОБА_1, зі змісту довідки-пояснення представника Позивача вбачається, що автомобіль вилучений у ОСОБА_1 проданий 14.03.2014 року за 3640.82 [Долар США], проте в розрахунку заборгованості не зазначено про погашення зазначеної суми, з 14.03.2014 року по 03.04.2015 року сума кредиту залишилася на рівні 4340,79 [Долар США]. Нарахування процентів та інших винагород банку за користування кредитом після рішень Октябрського районного суду м. Полтави від 16.05.2011 року про дострокове стягнення кредиту є порушенням ст.509, 510 ЦК України, дане твердження також відображене в абзаці 1 і 2 п.17 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин. Також відповідач - позивач вказував, що, позивачем не зазначений період нарахування пені який відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України не може перевищувати один рік, незважаючи навіть на подовжений строк позовної давності відповідно до ст.259 ЦК України. ПАТ КБ ПРИВАТБАНК звертався до суду про дострокове стягнення всієї суми боргу з відповідача та отримав відповідне рішення суду 16.05.2011 року, таким чином перебіг позовної давності розпочався в момент звернення Банку до суду про стягнення суми заборгованості і закінчився 16.05.2014 року. Відповідач вважає, що свої зобовязання за кредитним договором виконав в повному обсязі. На виконання умов договору та погашення заборгованості відповідач передав ПАТ КБ «Приватбанк» автомобіль Daewoo, днз. ВІ 8284 АТ, який перебував у заставі у ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі договору застави рухомого майна. Таким чином, відповідач вважає, що свої зобовязання перед банком за кредитно-заставним договором № PLKPAD000086922 від 06.05.2008 року виконав в повному обсязі, а відтак вимоги банку є незаконними та необгрунтованими. Крім того зазначив, що Відповідач - позивачотримав кредит в розмірі 8586,21 [Долар США], тепер позивач просить стягнути ще 20645,46 [Долар США], а відтак штрафні санкції за кредитом значно перевищують суму самого кредиту, враховуючи, що кредит вже погашено. Зважаючи на викладене, просив суд застосувати строк позовної давності до вимог ПАТ КБ «Приватбанк» та відмовити ПАТ КБ «Приватбанк» в задоволені позовних вимог в звязку із безпідставністю.

В обгрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 пояснив, що Пунктом 17 ОСОБА_2 визначені базові умови надання кредиту. Зокрема визначено загальний розмір кредиту, який складає 8586,21 [Долар США], мета кредиту: а) частина кредиту в розмірі 7927,58 [Долар США]надається з метою придбання Позичальником автомобіля; б) частина кредиту в розмірі 413,79 [Долар США] надається з метою оплати перших страхових платежів за договорами страхування на перший рік дії кредиту; в) частина кредиту в розмірі 7,01 [Долар США] надається з метою оплати коштів за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі; г) частина кредиту в розмірі 237,83 [Долар США] надається з метою оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту, не пізніше ніж 03.05.2013 року. У відповідності до п.3.3. ОСОБА_2 може видати Позичальнику Кредит, обравши, на власний розсуд, будь-який із наступних способів його видачі:

- видати кредит в порядку, визначеному статтею 17.4 ОСОБА_2;

- видати кредит готівкою через касу банку;

- видати кредит, перерахувавши відповідні кошти на рахунок Позичальника.

п.17.4 ОСОБА_2 з урахуванням положень п.3.3. ОСОБА_2 надає змогу Банку, без додаткового узгодження, перерахувати кредит:

а) в сумі 38448,75 грн. на поточний рахунок автосалону;

б) в сумі 2006,88 грн. на сплату страхових платежів на поточний рахунок Страхової компанії ЗАО Страхова компанія Ингострах, код НОМЕР_2, рахунок №26507050000686 в ПриватБанк, МФО 305299;

в) в сумі 34 грн. на сплату за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на рахунок ДП Інформаційний центр МУЮ № 26002301813 в ГОУ ВАТ Ощадбанк, МФО 30300465 з призначенням платежу ДН005998/11 ДФДП Інформаційний центр МУЮ за реєстрацію обтяжень рухомого майна;

г) в сумі 237,83 [Долар США] для сплати винагороди Банку за надання фінансового інструменту на рахунок № 61111909903229 в «ПриватБанку», МФО 305299.

Виходячи із вищезазначеного кредит Позичальнику має бути виданий в доларах США в загальній сумі 8586,21, в подальшому розписаний механізм перерахування кредиту вже чомусь в гривнях на різні рахунки та для різних цілей. Тобто кредит мав би бути отриманий в валюті чітко визначеній умовами договору, а вже після проведення обмінних операцій мав би бути перерахований на рахунки в порядку передбаченому п.17.4 ОСОБА_2.

Законом України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг встановлений перелік послуг, які вважаються фінансовими. Так ст.4 зазначеного Закону до фінансових послуг, зокрема віднесені послуги з обміну валют. Порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій з готівковою іноземною валютою на території України для уповноважених банків (далі - банк), а також для уповноважених фінансових установ та національного оператора поштового звязку (далі - фінансова установа), їх кас, пунктів обміну іноземної валюти визначені ОСОБА_3 про порядок організації та здійснення валюто-обмінних операцій на території України, затвердженої Постановою Правління Національного Банку України № 502 від 12.12.2002 року. Відповідно до п.5 розділу 3 ОСОБА_3, Банк, фінансова установа зобовязані здійснювати валютно-обмінні операції, крім тих, що проводяться через платіжні пристрої, з оформленням квитанції про здійснення валютно-обмінної операції заформою, наведеною в додатку 3 до цієї ОСОБА_3. Квитанція про здійснення валютно-обмінної операції виписується у двох примірниках: перший примірник видається фізичній особі, другий - зберігається в паперовій формі в документах дня. У розумінні п.6 Розділу 3 ОСОБА_3, Банк, фінансова установа під час здійснення операції з купівлі у фізичних осіб готівкової іноземної валюти за готівкові гривні через платіжні пристрої зобовязані оформити квитанцію/чек банкомата. ОСОБА_1 не було здійснено жодних валюто-обмінних операцій та не було підписано квитанцій про здійснення таких операцій внаслідок неотримання ним кредитних коштів за Кредитно-Заставним ОСОБА_2, крім цього не було отримано квитанції або чеку банкомату. Згідно ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, укладаючи договір Позичальник ОСОБА_1 розраховував на реальне отримання кредитних коштів в розмірі та у валюті визначеній умовами договору, проте отримання кредитних коштів не відбулося. Виходячи із ситуації, що склалася ОСОБА_2 в порушення умов договору, не видав кредитні кошти Позичальнику (ОСОБА_1О.). Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Свого зобовязання ОСОБА_2 не виконав та не надав Позичальникові (ОСОБА_1О.) кредитні кошти. Таким чином своїми діями Відповідач за зустрічним позовом порушив умови п.3.3. ОСОБА_2. Відповідно до ч.1 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Формулювання підпункту а) п.17.4 ОСОБА_2, в якому зазначено, що Позичальник доручає Банку, без додаткового узгодження, перерахувати кредит в сумі 38448,75 грн. на поточний рахунок автосалону, код, рахунок № , в , МФО, не дає змоги встановити на рахунок якого автосалону мали бути перераховані кошти. Крім того, в подальшому між Банком та Позичальником не було узгоджено способу видачі кредиту. Крім того, на підтвердження отримання грошових коштів ОСОБА_1, ПАТ КБ «Приватбанк» надано квитанцію від 07.05.2008 року згідно якої ОСОБА_1 вніс кошти у розмірі 7927,58 доларів США для погашення кредиту ОСОБА_4 згідно договору кредитування № PLKPAD000086922 від 06.05.2008 року. За змістом ст.520, 521 ЦК України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 ЦК України, яка в свою чергу визначає, що правочин щодо заміни кредитора (боржника) у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Жодних правочинів щодо заміни боржника у зобовязанні між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк» не укладалося. Відповідно до ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.Пунктом 1 ч.1 ст.638 ЦК України зазначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди, дана норма закону кореспондується з ч.1 ст.1054 ЦК України. За змістом ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Відповідач позивач ОСОБА_1 вважає, що банком порушені умови Кредитно-Заставного ОСОБА_2 щодо отримання кредитних коштів Позичальником, внаслідок чого кредитні кошти не були а ні отримані Позичальником, а ні перераховані за дорученням такого Позичальника. Позичальник як споживач послуг Банка під час отримання кредиту для задоволення своїх особистих потреб мав право згідно п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» на: необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця) в частині надання повної та достовірної інформації стосовно банківського продукту, чого він не отримав.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх в сукупності, вважає, що позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитно-заставним ОСОБА_2 № PLKPAD000086922 від 06.05.2008 року у розмірі 20645,46 [Долар США], що за курсом 23,50 відповідно до службового розпорядження НБУ від 03.04.2015 року складає 485168,28 гривень не підлягає задоволенню, а також зустрічний позов ОСОБА_1 про розірвання Кредитно-заставного ОСОБА_2 № PLKPAD000086922 від 06.05.2008 року не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Згідно вимог статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості в сумі 20645,46 [Долар США]за кредитним договором від 06.05.2008 року та судових витрат на користь ПАТ КБ «ПриватБанк».

Даний кредитний договір було укладено сторонами 06.05.2008 року, а строк дії даного договору визначений до 03.05.2013 року.

Відповідно до договору застави рухомого майна який був укладений між ПАТ «Приватбанк» та ОСОБА_1, ОСОБА_1 в забезпечення виконання заставодавцем зобовязань за кредитно-заставним договором надав в заставу автомобіль марки Daewoo, днз. ВІ 8284 АТ.

Згідно акту передачі транспортного засобу від 20.04.2010 року ОСОБА_1 передав ПАТ « Приватбанк» вищевказаний транспортний засіб. ( а.с. 36).

Згідно звіту про експертну оцінку транспортного засобу від 27.01.2014 року, а саме, авто НОМЕР_3, ринкова вартість автомобіля на дату оцінки складала 28000 грн. ( а.с. 72-79).

Згідно ст.61 ч.3 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 16.05.20111 року ( а.с. 91-94) задоволено позовні вимоги ПАТ КБ ПРИВАТБАНК до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитно-Заставним ОСОБА_2 № PLKPAD000086922, а саме було ухвалено передати в заклад ПАТ КБ ПРИВАТБАНК легковий автомобіль Daewoo, реєстраційний номер НОМЕР_1 шляхом вилучення його у ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПРИВАТБАНК заборгованість за кредитним договором в розмірі 78384 грн. 05 коп.Дане рішення суду набрало законної сили.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність згідно статті 257 ЦК України встановлена тривалістю у три роки.

Тобто з 16.05.2011 року, а саме з дати проголошення рішення Октябрського райсуду м.Полтави у ПАТ КБ «ПриватБанк» виникло право для звернення до суду за захистом порушеного цивільного права, якщо так вони вважали.

За таких обставин строк позовної давності закінчився 16.05.2014 року. Звернувшись до суду з позовом 07.04.2015 року, позивач цей строк пропустив. Будь-яких заяв про поновлення пропущеного строку позовної давності ПАТ КБ «ПриватБанк» не надавав.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідач дану заяву про застосування строку позовної давності до суду подав.

До того ж, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої ним у Постанові від 03 вересня 2014 року по справі № 6-100цс14, зокрема вказується на таке, «За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобовязання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права».

Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обовязку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Тож є підстави для застосування строку позовної давності.

Нормами ст.ст. 257, 258 ЦК України встановлено, що загальний строк позовної давності становить три роки, а позовна давність щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена строком в один рік. Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

А статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов договору та графіку платежів, який є невідємною частиною договору.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме рішення Октябрського райсуду м. Полтави від 16.05.2011 року заборгованість у відповідача виникла з 20.07.2009 року та з того часу йому нараховувалися відповідні проценти, пеня та штрафні санкції, передбачені умовами договору.

Це означає, що при відсутності платежу в зазначений строк з наступного дня позивачу стає відомо про порушення його права, у звязку з чим, починається дія трьохрічного строку права звернення до суду з вимогою захисту своїх інтересів та однорічного строку для звернення стягнення пені.

У відповідності до договору відповідач зобов'язувався здійснювати оплату послуг позивача згідно тарифів позивача у строки, передбачені умовами даного договору, здійснювати погашення обов'язкових мінімальних платежів з першого дня наступного розрахункового періоду до наступного місяця включно, тобто початком перебігу строку позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив його, про що свідчить наданий позивачем розрахунок заборгованості.

З вищезазначених обставин Октябрський райсуд м. Полтави ухвалив рішення по справі від 16.05.2011 року яке набрало законної сили.

Банк на протязі більш ніж 4 років не предявляв ніяких претензій до відповідача ОСОБА_1 та не повідомляв про наявність боргу, хоча згідно зі статтею 348 ГК України банк зобовязаний здійснювати контроль за виконанням умов кредитного договору, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством.

Таким чином, строк позовної давності сплинув у травні 2014 року, а стосовно стягнення пені сплинув у травні 2012 року. Проте позивач звернувся з позовом до суду лише в квітні 2015 року.

Позивачем не надано суду будь-яких доказів того, що спір з відповідачем вирішувався у досудовому порядку або будь-яких доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду за захистом свого права.

Наслідками пропущення строку позовної давності є відмова у задоволенні позову (стаття 267 Цивільного кодексу України).

Доводи позовної заяви про те, що зобов'язання за договором не припинилися та він діє до повного його виконання сторонами, вважаються неспроможними, оскільки сама по собі умова договору про дію договору до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем не може розглядатися як доказ установлення строку дії договору, з огляду на те, що це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вказувалось вище, то дана заборгованість була стягнута рішенням Октябрського райсуду м. Полтави від 16.05.2011 року достроково, при ухвалені даного рішення суд керувався, зокрема, ст.1050 ЦК України.

Крім цього, у відповідності до пункту 31 постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, враховуючи положення пункту 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У звязку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позивач пропустив без поважних причин строк звернення до суду з позовом.

Додаткова угода або нова угода до кредитного договору підписана не була. Отже в даному випадку строк позовної давності сплинув, бо пункт 5.1. про дію договору до повного виконання сторонами зобовязань є нікчемним, крім того при розгляді справи Октябрським райсудом м. Полтави було застосовано положення ч.2 ст. 1050 ЦК України щодо дострокового повернення всієї суми кредиту.

При цьому сама по собі умова договору про дію договору до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем не може розглядатися як доказ установлення строку дії договору, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пунктом 1 ст. 261 ЦК України чітко визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При відсутності платежу в зазначений строк з наступного дня позивачу стає відомо про порушення його права, у звязку з чим, починається дія трьохрічного строку права звернення до суду з вимогою захисту своїх інтересів.

З 16.05.2011 року, тобто з дати проголошення рішення Октябрського райсуду м. Полтави за позовом ПАТ «Приватбанк» до ОСОБА_1 пройшло більш ніж 4 роки і на протязі останніх цих років позивач не вчиняв ніяких дій по вирішенню даного питання. Згідно пункту 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Отже на протязі останніх 4 років строк позовної давності не переривався і за даним пунктом її строк сплинув у травні 2014 року. А стосовно стягнення пені строк позовної давності сплинув у травні 2012 року.

Враховуючи положення пункту 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення кредиту, строк давності якого минув. (ПЛЕНУМ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ, ПОСТАНОВА від 30.03.2012 року №5). Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, штрафів тощо), положення пункту 7 частини 11 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" застосовуються й до додаткових вимог банку.

Згідно з Правовою позицією Верховного Суду України в Постанові від 06 листопада 2013 року по справі № 6-116цс13, зокрема вказується на таке, «Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов».

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобовязання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами ст.1048 ЦК України ), що підлягає сплаті». Даним правом банк скористався, про що свідчить рішення Октябрського райсуду м. Полтави від 16.05.2011 року яке набрало законної сили.

Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного щомісячного платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Крім того, для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом України у Постановах від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116 цс 13, від 19 березня 2014 року, у справі № 6-14цс14 від 18 червня 2014 року по справі № 6-61цс14, від 17 вересня 2014 року по справі № 6-95цс14, від 24 вересня 2014 року по справі № 6-103цс14 та від 03 вересня 2014 року по справі № 6-100цс14.

Згідно з Правовою позицією Верховного Суду України в Постанові від 17 вересня 2014 року по справі № 6-95цс14, зокрема вказується на таке, «За договором про надання банківських послуг, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).»

Згідно з Правовою позицією Верховного Суду України в Постанові від 18 червня 2014 року по справі № 6-61цс14, зокрема вказується на таке, «За договором про надання банківських послуг, яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).»

Щодо відмови у задоволенні зустрічного позову то суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог зазначеного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, дана норма закону надає право сторонам у договорі врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

На підставі ст.638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України - Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, 06 травня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитно-заставний договір № РLКРАD000086922, згідно якого позичальнику були надані кредитні кошти в сумі 8586,21 дол.США :

- 7927,58 доларів США на придбання позичальником автомобіля:

-413,79 доларів США на оплату перих страховвих платежів;

-7.01 доларів США оплата за реєстрацію Предмета застави;

-237,83 доларів США оплата винагороди за надання фінансового інструменту.

При укладенні даного договору між ПриватБанком та ОСОБА_1, було досягнуто всіх істотних умов, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами так і прийняті ними як обов'язкові умови договору, також даний договір укладався ОСОБА_1 добровільно, без застосування з боку Банку будь-якого впливу чи тиску, що підтверджується його власноруним підписом.

На момент укладення вказаного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників відповідало їхній внутрішній волі, правочин був спрямований на отримання кредиту та його погашенні згідно умов даного договору.

Факт видачі коштів позичальнику підтверджується Заявою на видачу готівки № 1 від 07.05.2008 року, копія якої мається в матеріалах справи.

Відповідно до Постанови Правління Національного Банку України «Про затвердження ОСОБА_3 про введення касових операцій банками в Україні» (зі змінами), одним із видів касового документу є Заява на видачу готівки.

ОСОБА_3 визначені зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп'ютерної техніки з відображенням обов'язкових реквізитів, передбачених даною ОСОБА_3, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом.

Зразки касових документів, які застосовуються під час приймання переказу готівки та виплати її суми отримувачу готівкою, визначаються відповідною платіжною системою.

Форми касових документів, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, установлюються банком / небанківською фінансовою установою з урахуванням обов'язкових реквізитів, установлених даною ОСОБА_3, та технічних можливостей платіжного пристрою.

Згідно п.1.3 ОСОБА_3 - Касові документи мають містити такі обов'язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.

У грошових чеках, заявах на видачу готівки, на підставі яких видається клієнтам готівка, незалежно від суми, за винятком реалізації пам'ятних та інвестиційних монет, мають зазначатися дані паспорта особи-отримувача або документа, що його замінює, найменування документа, серія, номер і дата його видачі, найменування установи, що його видала.

Тобто, вищезазначена Заява на видачу готівки є доказом отримання позичальником кредитних коштів в сумі 7927,58 доларів США.

Відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України Договір може бути змінено або розрівано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно ч.2 ст. 652 ЦК України - Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті,- змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1)в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2)зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3)виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б

заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе

заінтересована сторона.

ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та спочатку виконував взяті на себе зобов'язання по кредитному договору. З позовом про розірвання кредитного договору звернувся аж у 2015 році, тобто через 7 років після його укладення. З позовної заяви ОСОБА_1 не зрозуміло які ж саме істотні умови на його думку змінилися з моменту укладення кредитного договору.Також суд бере до уваги, що ОСОБА_1 фактично отримав кошти з банку, так як саме за ці кошти він придбав авто НОМЕР_3, яким користувався, а в подальшому передав банку згідно рішення суду. Крім того в матеріалах справи наявні рішення судів різних інстанцій згідно яких вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з позовами щодо розірвання кредитно заставного договору, визнання договору кредиту та поруки недійсними, але йому було відмовлено і дані рішення судів набрали законної сили.

Керуючись ст.61 Конституції України, статтями 10, 11, 27, 57-60, 88, 128, 179, 185, 187, 189, 205, 212-215, 223 ЦПК України, статтями 11, 16, 218, 257, 267, 509, 526, 610, 623,629, 1050, 1054, 1055 ЦК України, суд,-

вирішив:

В задоволенні позову ПАТ КБ Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ Приватбанк про розірвання кредитно заставного договору відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Полтавської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ленінський районний суд м.Полтави.

Суддя Ленінського районного суду м. Полтави ОСОБА_5