Рішення № 56518171, 15.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2016Справа №910/2412/16

За позовом: Приватного акціонерного товариства "Виробниче підприємство "Техмаш"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Оланд Сторм"

про: стягнення заборгованості в сумі 104 314,43 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позову)

Суддя Комарова О.С.

Представники сторін:

від позивача Файчак Н.В. (представник за довіреністю)

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 15 березня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Виробниче підприємство "Техмаш", 15.02.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою вих. № 104 від 10.02.2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Оланд Сторм", про стягнення заборгованості в сумі 92 538,43 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як продавець, не здійснив поставку позивачу, як покупцю, попередньо оплаченого останнім товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/2412/16, призначено розгляд справи на 01.03.2016 року.

Через відділ діловодства суду 26.02.2016 року від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені супровідним листом № 133 від 24.02.2016 року, які були долучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року розгляд справи відкладено, у зв'язку з неявкою представника відповідача, на 15.03.2016 року.

Через відділ діловодства суду 12.03.2016 року від позивача надійшли уточнення до позовної заяви № 165 від 09.03.2016 року.

У відповідності до положень ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Подані позивачем уточнення до позовної заяви розцінюється судом, як заява про збільшення позовних вимог, яка подана з дотриманням вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, тому приймається судом до розгляду.

Відтак, оскільки збільшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмових уточненнях до позовної заяви, прийняті господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 104 314,43 грн.

В судовому засіданні 15.03.2016 року представник позивача позовні вимоги, з урахуванням уточнення до позовної заяви, підтримав та надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання 15.03.2016 року не з'явився, вимог ухвали не виконав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правами передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2015 року між Приватним акціонерним товариством "Виробниче підприємство "Техмаш" (надалі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оланд Сторм" (надалі - продавець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу № 55 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - договір), за умовами якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар, повне найменування якого, марка, вид, сорт, вказується в специфікаціях (додатках) до договору (далі - «товар»), які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору, у специфікаціях (додатках) до договору зазначаються також такі відомості про товар: повне найменування товару; виробник, країна походження товару; одиниця виміру товару; кількість кожного найменування (сорту, виду) товару; якісні характеристики товару (посилання ДСТУ, ТУ тощо); технічні характеристики товару (посилання ДСТУ, ТУ тощо); ціна кожного найменування (сорту, виду) товару; загальна вартість товару. комплектність, фасовку товару (при необхідності). За згодою сторін в специфікаціях (додатках) до договору можуть бути вказані також і інші відомості про товар.

За умовами п. 4.2. договору, ціна кожного найменування товару, його марки, виду, сорту, одиниці виміру, а також загальна вартість кожної партії товару вказується в специфікаціях (додатках) до договору встановлюється у національній валюті України - гривні і не підлягає зміні.

У відповідності до положень п. 4.5. договору, порядок оплати та форма розрахунків вказуються сторонами в специфікаціях (додатках) до цього договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх печатками. Термін дії договору закінчується 31 грудня 2016 p., але не раніше повного виконання зобов'язань обома сторонами. Якщо по закінченні строку договору жодна із сторін договору не повідомила про його припинення договір вважається продовженим на наступний рік на тих же умовах (п. 11.1. договору).

Також, сторонами 30.09.2015 року було підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств специфікацію № 1 до договору № 55 від 30.09.2015 року на поставку ножів 1080*125*30 сталь 5ХВ2С у кількості 6 штук.

Відповідно до п. 5 специфікації № 1 від 30.09.2015 року, умовою оплати товару є 100% попередня оплата.

Пунктом 6 специфікації № 1 від 30.09.2015 року сторони погодили термін постачання товару, товар повинен бути готовий до відвантаження протягом 7-ми днів з дати передоплати.

Позивач зазначає, що на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № СФ-0510 від 05.10.2015 року на суму 55 200,00 грн. перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у вигляді 100% попередньої оплати в розмірі 55 200,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1400 від 13.10.2015 року.

Втім, відповідач в обумовлений 7-ми денний строк з дати передоплати не поставив позивачу попередньо оплачений останнім товар.

При цьому, позивач вказує, що 15.01.2016 року на електронну адресу позивача від відповідача надійшов гарантійний лист, відповідно до якого, у зв'язку з відсутністю поставки товару на підприємство позивача, відповідач зобов'язався в строк до 22.01.2016 року повернути на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 55 200,00 грн.

Так, позивач вказує, що 27.01.2016 року звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів № 66 від 27.01.2016 року з проханням повернути грошові кошти в сумі 55 200,00 грн. на рахунок позивача. Факт направлення відповідачу вимоги про повернення грошових коштів № 66 від 27.01.2016 року підтверджується фіскальним чеком № 3623 від 27.01.2016 року та описом вкладення у цінний лист (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи). Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Як стверджує позивач, відповідач не поставив позивачу попередньо оплачений ним товар, а відтак, відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 55 200,00 грн.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення виконання зобов'язання щодо поставки товару.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги (з урахуванням заяви про збільшення позову) підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк відповідно до положень ст. 530 цього кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вже було встановлено судом, 30.09.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу № 55, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар, повне найменування якого, марка, вид, сорт, вказується в специфікаціях (додатках) до договору (далі - «товар»), які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених цим договором.

Також 30.09.2015 року уповноваженими представниками сторін було підписано та скріплено печатками підприємств специфікацію № 1 до договору № 55 від 30.09.2015 року на поставку ножів 1080*125*30 сталь 5ХВ2С у кількості 6 штук.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № СФ-0510 від 05.10.2015 року на суму 55 200,00 грн. перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у вигляді 100% попередньої оплати в розмірі 55 200,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1400 від 13.10.2015 року (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

У гарантійному листі, що надійшов 15.01.2016 року на електронну адресу позивача, відповідач зазначив, що у зв'язку з відсутністю поставки товару на підприємство позивача, відповідач зобов'язався в строк до 22.01.2016 року повернути на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 55 200,00 грн.

Проте, як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач належним чином не виконав, в передбаченому договором порядку та строк не поставив позивачу попередньо оплачений останнім товар, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 55 200,00 грн.

Зазначений факт відповідачем не спростовано.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 55 200,00 грн.

При зверненні до суду, з урахуванням уточнення до позовної заяви, позивач також просив стягнути з відповідача на його користь неустойку в розмірі 38 916,00 грн., штраф в розмірі 5520,00 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 4678,43 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності з п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у справах №23/225 від 28.02.2011 року, №06/5026/1052/2011 від 27.04.2012 року та № 3-88гс11 від 09.04.2012 року.

Відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

В п. 9.1. договору передбачено, що у разі порушення строків поставки товару згідно з цим договором постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,5% від суми не поставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення. У разі продовження такого прострочення більше 20-ти календарних днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від суми не поставленого (недопоставленого) товару.

Таким чином, умовами договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За змістом ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він виконаний невірно, тому сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 9375,03 грн., у відповідності до розрахунку наведеного нижче:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення55 200,0021.10.2015 - 29.10.2015922.0000 %598,8855 200,0030.10.2015 - 17.12.20154922.0000 %3260,5855 200,0018.12.2015 - 28.01.20164222.0000 %2794,7855 200,0029.01.2016 - 03.03.20163522.0000 %2322,6255 200,0004.03.2016 - 09.03.2016622.0000 %398,16 9375,03

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 9375,03 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 29 540,97 грн. позивачу належить відмовити.

Також суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає штраф в розмірі 5520,00 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України), згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 3-357гс15 від 01.07.2015 року.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

Так, судом встановлено, що умовами договору купівлі-продажу № 55 від 30.09.2015 року розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 4678,43 грн. задоволенню не підлягають.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судове засідання, про дату і місце проведення якого був повідомлений належним чином, доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме: про стягнення 70 095.03 грн., з них: основного боргу - 55 200,00 грн. (п'ятдесят п'ять тисяч двісті гривень), пені - 9375,03 грн. (дев'ять тисяч триста сімдесят п'ять гривень 03 копійки копійок) та штрафу - 5520,00 грн. (п'ять тисяч п'ятсот двадцять гривень).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1051,43 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оланд Сторм" (ЄДРПОУ 39931404; адреса: 01042, м. Київ, провулок Новопечерський, 19/3, корпус 2, офіс 5) на користь Приватного акціонерного товариства "Виробниче підприємство "Техмаш" (ЄДРПОУ 13437402; адреса: 49034, м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 118, кв. 1) грошові кошти: основного боргу - 55 200,00 грн. (п'ятдесят п'ять тисяч двісті гривень), пені - 9375,03 грн. (дев'ять тисяч триста сімдесят п'ять гривень 03 копійки), штрафу - 5520,00 грн. (п'ять тисяч п'ятсот двадцять гривень) та судовий збір - 1051,43 грн. (одна тисяча п'ятдесят одна гривня 43 копійки). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Копію рішення надіслати відповідачу у справі №910/2412/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 17.03.2016 року.

Суддя О.С. Комарова