Ухвала суду № 56517688, 15.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19988/15 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Гром Л.М., Троян Н.М.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛАКСОСМІТКЛЯЙН ФАРМАСЬЮТІКАЛС УКРАЇНА" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.07.2015 року №0000011502, №0000021502,-

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЛАКСОСМІТКЛЯЙН ФАРМАСЬЮТІКАЛС УКРАЇНА" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.07.2015 року №0000011502, №0000021502.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з'явилися в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 10.02.2015 року по 20.02.2015 року Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ "ГЛАКСОСМІТКЛЯЙН ФАРМАСЬЮТІКАЛС УКРАЇНА" бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника в банку за листопад - грудень 2014 року.

За результатами перевірки складено акт № 1594/26-53-15-02/35619519 від 06.03.2015 року, яким встановлено порушення пункту 187.1 статті 187, пункту 188. 1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України в результаті чого за жовтень 2014 року занижено суму податкових зобов'язань на 227 015,55 грн. та завищено суму податкового кредиту на 135 000,96 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 360 016 грн. за жовтень 2014 року та завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ у листопаді 2014 року на 360 016 грн., занижено суму податкових зобов'язань на 1 029 207,18 грн. та завищено суму податкового кредиту на 56 063,93 грн. за листопад 2014 року, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 1 085 271 грн. за листопад 2014 року та завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ у грудні 2014 року на 1 085 271 грн.

20.06.2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЛАКСОСМІТКЛЯЙН ФАРМАСЬЮТІКАЛС УКРАЇНА" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва були подані заперечення на акт перевірки № 1594/26-53-15-02/35619519 від 06.03.2015 року, за результатами розгляду яких листом № 7394/10/26-53-15-02 від 27.03.2015 року повідомлено про те, що висновки акту перевірки є правомірними.

31.03.2015 року на підставі акту перевірки № 1594/26-53-15-02/35619519 від 06.03.2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0000351502, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 1 627 907,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 542 636,00 грн. та №0000341502, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2014 року на суму завищення у розмірі 360 016,00 грн. та на штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 18 008,00 грн.

14.04.2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЛАКСОСМІТКЛЯЙН ФАРМАСЬЮТІКАЛС УКРАЇНА" до Головного управління ДФС у м. Києві була подана скарга на податкові повідомлення рішення №0000341502 від 31.03.2015 року та №0000351502 від 31.03.2015 року, за результатами розгляду якої прийнято рішення № 9401/10/26-15-10-06 від 12.05.2015 року, яким скаргу задоволено частково скасовано податкове повідомлення-рішення №0000341502 від 31.03.2015 року в частині зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 29 326,00 грн. та застосованих штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 97 335,50 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000351502 від 31.03.2015 року в частині збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 15 741,00 грн. та застосованих штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 7 870,50 грн.

08.07.2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000011502, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2014 року на суму завищення у розмірі 330 690,00 грн. та на штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 82 672,50 грн. та № 0000021502, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 1 069 530,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 534 765,50 грн.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення № 0000011502 та № 0000021502 від 08.07.2015 року такими, що прийняті з порушенням норм податкового законодавства, позивач звернувся з відповідним позовом до суду про їх скасування.

Надаючи правову оцінку обставинам справи слід зазначити наступне.

Так, спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: - постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; - постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; - ввезення товарів на митну територію України; - вивезення товарів за межі митної території України; - постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: - придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; - придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); - отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; - ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цьогоКодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Згідно з п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

При цьому, як визначено п.п. 201.8, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Суд звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Разом з тим, відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Як убачається із матеріалів справи, між позивачем та ТОВ "ГлаксоСмітКляйн Хелскер Юкрейн Т.О.В." було укладено договір взаємного надання послуг № RxCx01/2013 від 27.03.2013 року відповідно до додатків №6-2014 від 30.04.2014 року, №7-2014 від 30.06.2014 року, №8-2014 від 30.06.2014 року, №10-2014 від 30.09.2015 року, №11-2014 від 30.09.2015 року до зазначеного договору TOB "ГлаксоСмітКляйн Хелскер Юкрейн T.O.B." зобов'язується надати, а позивач отримати послуги з організації забезпечення рекомендованого товарного запасу певного асортименту продукції позивача у визначених торгових точках.

Згідно з пунктом 1.2 зазначеного договору TOB "ГлаксоСмітКляйн Хелскер Юкрейн T.O.B." зобов'язано надати результати послуг позивачу, а саме інформацію щодо обсягів загальної закупки та реалізації продукції позивача торговими точками, в електронному вигляді електронною поштою.

На підтвердження факту отримання послуг за вказаним договором позивачем надано суду першої інстанції копії актів виконаних робіт, актів прийняття наданих послуг, звітів за послугами з організації забезпечення наявності узгодженого асортименту продукції, а на підтвердження здійснення оплати копії меморіальних ордерів та виписок по рахунку.

На підтвердження факту отримання послуг по взаємовідносинах позивача з ТОВ "РТРІ - РІТЕЙЛ ТРЕКІНГ РІСЕЧ ІНТЕРНЕШНЛ" за договором № 2609/2013 від 26.09.2013 року предметом якого є проведення маркетингових досліджено щодо вивчення представленості (наявності/відсутності) препаратів замовника в аптеках, позивачем надано суду копії актів здачі - прийняття маркетингових досліджень, рахунки - фактури, витяг зі звіту за результатами послуг маркетингового дослідження.

Відповідач посилається на те, що позивачем не було надано податковому органу результатів досліджень отриманих за договором № 2609/2013 від 26.09.2013 року.

Проте, результати маркетингових досліджень не є первинною бухгалтерською документацією, в розумінні чинного законодавствана, на підстав якої формуються дані бухгалтерської та податкової звітності. Крім того, позивачем до суду першої інстанції було надано витяг зі звіту за результатами послуг маркетингового дослідження.

Згідно первинних бухгалтерських документів та податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу валових витрат за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях.

На підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт придбання позивачем послуг згідно договору, наявного в матеріалах справи, документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту придбання послуг під час судового розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відтак, висновки податкового органу про завищення валових витрат та заниження податку на додану вартість, з підстав відсутності реальності господарських операцій, є безпідставними.

Окремо слід зауважити, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобовязання позивачеві.

Факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Що стосується факту продажу позивачем товарів нижче ціни придбання був встановлений за період жовтень - листопад 2014 року по взаємовідносинам з ТОВ "Вента ЛТД" за договором № UKR-VEN-04/13 від 20.04.2013, ТОВ "Людмила-Фарм" за договором № UKR-LUD-04/13 від 20.04.2013, Спільним українсько - естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Опті-Фарм, ЛТД" за договором №UKR-OPT-04/13 від 20.04.2013, ТОВ "ІМУНО-ФАРМ" за договором № UKR-IMU-10/14 від 24.10.2014, ТОВ "Фонд Поділ - Інвест" за договором №UKR-POD-03/13 від 07.03.2014, ТОВ "БаДМ" за договором №UKR-BAD-04/13 від 20.04.2013, ТОВ "А'СТА" за договором № UKR-AST-04/13 від 20.04.2013 та ТОВ "Фрам-М" за договором № UKR-FRA-04/13 dsl 20.04.2013, то факт реальності здійснення фінансово-господарських взаємовідносин за зазначеними договорами сторонами у суді першої інстанції не заперечувався.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що повязана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Статтею 44 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Таким чином, підприємство самостійно вирішує який товар, в який період, по яких цінах та в кого купувати, а органи державної влади та їх посадові особи не можуть втручатися в господарську діяльність підприємця, зокрема надавати оцінку його ефективності діяльності та порядку формування цін на окремі товари.

Також суд звернув увагу на лист Міністерства охорони здоров'я України № 20.01/3/288/10749 від 17.04.2015 року, в якому було викладено прохання щодо формування спеціальної найдоступнішої ціни на вакцини в 2014 році.

А позивач зазначив про те, що реалізація лікарських засобів нижче ціни придбання була здійснена з метою забезпечення населення необхідними ліками, зокрема, ліками для хворих раком, епілепсією, ВІЛ-СНІД, гепатитом, астмою, під час стрімкої девальвацією національної валюти та складеною економічною ситуацією в Україні.

Тому, виключно наявність факту здійснення реалізації товару нижче ціни придбання станом на жовтень - листопад 2014 року не могло бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит та висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Варто зазначити, що жодним доказів, які б спростовували пояснення позивача та надані ним докази відповідачем суду не надано. Зокрема, не надано доказів того, що контрагенти позивача ТОВ "ГлаксоСмітКляйн Хелскер Юкрейн Т.О.В.", ТОВ "РТРІ -РІТЕЙЛ ТРЕКІНГ РІСЕЧ ІНТЕРНЕШНЛ", ТОВ "Вента ЛТД", ТОВ "Людмила-Фарм", Спільне українсько - естонське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Опті-Фарм, ЛТД", ТОВ "ІМУНО-ФАРМ", ТОВ "Фонд Поділ - Інвест", ТОВ "БаДМ", ТОВ "А'СТА" та ТОВ "Фрам-М" не відобразили у своїй податковій звітності операції з позивачем, а також, що ними не було сплачено податок на додану вартість з вказаних операцій.

Отже, суд правильно дійшов висновку, що документи оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Також судова колегія звертає увагу, що відповідачем не було надано належних документальних доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних договорів, а відтак суд приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітний період березень 2014 року, цілком відповідає вимогам, встановленим ст. 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Крім того, однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що у позивача було право на формування податкового кредиту по операціях з контрагентами ТОВ "ГлаксоСмітКляйн Хелскер Юкрейн Т.О.В.", ТОВ "РТРІ - РІТЕЙЛ ТРЕКІНГ РІСЕЧ ІНТЕРНЕШНЛ", ТОВ "Вента ЛТД", ТОВ "Людмила-Фарм", Спільне українсько - естонське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Опті-Фарм, ЛТД", ТОВ "ІМУНО-ФАРМ", ТОВ "Фонд Поділ - Інвест", ТОВ "БаДМ", ТОВ "А'СТА" та ТОВ "Фрам-М".

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Згідно зі ст.ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" в редакції, яка була чинною на момент звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Пунктом 3.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" в редакції, що діє з 01 вересня 2015 року встановлено, що за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 вказаного Закону, судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Зважаючи на те, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві при зверненні до суду з апеляційною скаргою не було сплачено судовий збір, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з вказаного суб'єкта владних повноважень до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору у розмірі 5 359,20 грн. (1218*4=4 872; 4 872*110%/100%=5 359,20) за ставкою звернення до суду з адміністративним позовом майнового характеру та з урахуванням змін до Закону України «Про судовий збір», що набрали чинності з 01 вересня 2015 року.

Керуючись ст.ст. 94,160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 5 359,20 грн. (одержувач платежу: УДКСУ у Печерському районі м. Києва; код з ЄДР одержувача 38004897; банк одержувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО: 820019; рахунок 31211206781007, код бюджетної класифікації 00015622; код ЄДР суду 38004897).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

Судді: Гром Л.М.

Троян Н.М.

Повний текст виготовлено: 16 березня 2016 року.

.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Гром Л.М.

Троян Н.М.