Ухвала суду № 56516855, 16.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/27611/15 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

16 березня 2016 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Бистрик Г.М., Межевича М.В.

за участю секретаря Генчмазлумо І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України про скасування наказу, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, ОСОБА_2, 17.12.2015 року звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив суд скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України №822 від 26.07.2004 року «Про затвердження Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів» (далі наказ №822).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2015 року позовну заяву залишено без розгляду на підставі ст.100 КАС України.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, оскільки зазначені в ухвалі висновки не відповідають нормам процесуального права, та винести нову, якою справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

ОСОБА_3 апеляційну скаргу мотивує тим, що він дізнався про своє право на оскарження наказу №822 з ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2015 року №805/2740/15-а.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, без фіксації судового процесу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Суд першої інстанції залишаючи позовну заяву без розгляду прийшов до висновку, що позивачем пропущені строки звернення до суду встановлені ст. 99 КАС України та поважних причин пропуску строків на звернення до суду не встановлено.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне:

Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом встановленого законодавством строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, строк в шість місяців визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи буде вона звертатися до суду із позовом щодо оскарження рішення дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, виходячи з приписів частини другої та третьої ст.99 КАС України, початок перебігу строку звернення до адміністративного суду пов'язується з одного боку, з об'єктивним моментом, тобто, порушенням суб'єктивного права, а з другого боку, із суб'єктивним моментом, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, визначальним для можливості отримання судового захисту суб'єктивного права є з'ясування моменту початку перебігу строку звернення до суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює діяльність щодо міжнародного перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом впродовж 20 років та після прийняття оскаржуваного наказу №822 від 26.07.2004 року в нього постійно виникали питання щодо роз'яснення тих чи інших аспектів стосовно перевезень небезпечного вантажу автомобільним транспортом.

Тобто сам позивач не заперечує ту обставину, що про оскаржуваний наказ №822 останній дізнався ще в 2004 році та постійно користується ним в своїй підприємницькій діяльності.

Відповідно до штемпелю вхідної документації Окружного адміністративного суду міста Києва позивач звернувся з даним позовом до суду 21.12.2015 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем пропущено шестимісячний строк на звернення до суду із зазначеним позовом.

Досліджуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку звернення до суду, враховуючи також позицію Європейського суду з прав людини, колегія суддів зазначає наступне.

Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Іліан проти Туреччини», з якого слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Разом з тим, під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

Так, Апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає, що в оскаржуваному наказі №822 не зазначено про можливість його оскарження, а про таке право Позивач дізнався лише з ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2015 року №805/2740/15-а.

Так, відповідно до ст.57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права та обов'язки.

Частиною першою ст.171 КАС України визначено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Таким чином, колегія суддів вважає, що незнання про право на оскарження нормативно-правового акта не є об'єктивно непереборною обставиною, яка не залежить від волевиявлення сторони та пов'язана з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що заважали звернутись до суду в межах встановленого строку.

Засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріплений в ч. 1 ст. 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного ч. 1 ст. 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій та сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначив, то заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Скорочення строків здійснення окремих процесуальних дій не звужує змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (абзац дев'ятий десятий підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року N 17-рп/2011).

Таким чином, суд першої інстанції правомірно не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, оскільки зважаючи на обізнаність позивача про оскаржуваний наказ ще в 2004 році, останній не був позбавлений можливості подати обґрунтований позов до суду в межах строків, встановлених чинним законодавством України.

Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до ч. 2 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведения судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а тому, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 8-11, 196, 199, 204, 205, 206, 211 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Г.М. Бистрик

М.В. Межевич

Повний текст ухвали виготовлено 17 березня 2016 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Межевич М.В.

Бистрик Г.М.