Постанова № 56516323, 15.03.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

15.03.2016р. справа №908/5903/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3секретаря ОСОБА_4від позивача:не з"явивсявід відповідача:ОСОБА_5, представник за дов. №12/60 від 19.01.15р. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Енергопівденмонтаж-10» м.Енергодар, Запорізька область на рішення господарського суду Запорізької областівід26.01.2016 рокуу справі№ 908/5903/15 (суддя Топчій О.А.)за позовомМалого підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний науково-виробничий центр «ТОМ» м. Одесадо відповідачаПублічного акціонерного товариства «Енергопівденмонтаж-10» м. Енергодар, Запорізька областьпростягнення боргу у сумі 999 999,79грн., інфляційних у сумі 22 999,99грн., 3% річних у сумі 9287,67грн.

ВСТАНОВИВ:

30.11.2015р. позивач, Мале підприємство у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний науково-виробничий центр «ТОМ» м. Одеса звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Енергопівденмонтаж-10» м.Енергодар, Запорізька область про стягнення боргу у сумі 999 999,79грн., інфляційних у сумі 22 999,99грн., 3% річних у сумі 9 287,67грн. (а.с.3-5).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.01.2016р. у даній справі позов був задоволений у повному обсязі.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Енергопівденмонтаж-10» м.Енергодар, Запорізька область на користь Малого підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний науково-виробничий центр «ТОМ» м. Одеса основний борг у сумі 999 999,79грн., інфляційні у сумі 22 999,99грн., 3% річних у сумі 9 287,67грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 15 484,31 грн. (а.с.116-118).

В обґрунтування прийнятого рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем доведений факт передачі продукції відповідачу та її несплати у встановлені договором терміни, а відтак вимога щодо стягнення боргу є обґрунтованою та документально підтвердженою. Що стосується стягнення 3% річних та інфляційних, то вони нараховані обґрунтовано та арифметично правильно, тому задоволені у повному обсязі.

Відповідач, Публічне акціонерне товариство «Енергопівденмонтаж-10» звернувся із апеляційною скаргою на зазначене судове рішення, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив частково скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2016р. по справі № 908/5903/15 в частині стягнення інфляційних втрат та витрат зі сплати судового збору ( а.с.124-126).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач послався на те, що позивач штучно обрав з всього періоду прострочення один окремий місяць, протягом якого офіційно встановлений індекс інфляції був значно більшим за одиницю, в результаті чого справжні інфляційні втрати позивача виявились більш ніж в чотирнадцять разів більше за реальні (22999,99грн. проти 1623,39грн.).

Апелянт зауважує на те, що в результаті неправильного застосування місцевим судом окремої норми матеріального права (ст.625 ЦК України) з відповідача було безпідставно стягнуто 21763,51грн.

Позивач у судове засідання не з"явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідач у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

Враховуючи те, що явка сторін не визнавалася судом обов"язковою, судова колегія вважала за можливе розглянути справу за відсутності позивача.

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши представника відповідача, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

Позивач, Мале підприємство у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний науково-виробничий центр «ТОМ» є юридичною особою (ідентифікаційний код 19045985), що підтверджено спеціальним витягом з ЄДРПОУ (а.с. 21).

Відповідач, Публічне акціонерне товариство «Енергопівденмонтаж-10» є юридичною особою (ідентифікаційний код 00121844), що підтверджено статутом, випискою з ЄДР та довідкою з ЄДРПОУ (а.с.39-58, 59, 60).

23 квітня 2015 року між Малим підприємством у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний науково-виробничий центр «ТОМ» (за договором Постачальник, далі - позивач) та Публічним акціонерним товариством «Енергопівденмонтаж-10» (за договором - Покупець) укладений договір поставки №230415, згідно умов якого позивач взяв на себе зобовязання поставити, а відповідач зобовязався прийняти та оплатити на умовах, викладених у договорі і специфікаціях до нього комплект для налагоджування касет сили вимірювальних електротензометрічних КИТ.Г-1000-Z2, (далі-продукція), номенклатура, кількість і ціна якої зазначені в Специфікаціях, оформлені у вигляді Специфікацій до договору, які є його невід»ємною частиною (а.с. 9-11).

Відповідно п.2.1 договору, ціна продукції з одиниці по позиціях вказується в специфікаціях до договору. Ціна продукції приймається на базисних умовах, викладених у договорі.

Пунктом 2.2 договору зазначено, що сума договору визначається як сума по всіх специфікаціях, які є невід»ємною частиною договору.

Датою оплати продукції вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (п.2.4 договору).

Згідно розділу 4 договору (умови та термін поставки) продукція поставляється на умовах, викладених у специфікаціях згідно з правилами Інкотермс в редакції 2010р. Термін поставки продукції зазначається у специфікації. Поставка продукції супроводжується наступними документами: - рахунок-фактура (1екз.); - видаткова накладна (1 екз.); - податкова накладна, зареєстрована згідно законодавства України (надається в електронному виді) (1 екз.); - товарно-транспортна накладна або документ який її замінює (1 екз.) (п.4.1 договору).

З урахуванням п.8.5 договору, він набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами з 23.04.2015р. і діє до повного виконання сторонами зобовязань за договором.

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств у встановленому порядку.

23.04.2015р. сторонами було складено Специфікацію № 1 до договору поставки № 230415 від 23.04.2015р., за якою позивач зобовязався поставити продукцію на загальну суму 999999,79грн.

Також даною специфікацією сторони визначили, зокрема, умови оплати у безготівковій формі через установи банків платіжним дорученням впродовж 90 календарних днів після поставки продукції. Датою поставки продукції вважається дата, зазначена в відвантажувальній накладній. Строк поставки протягом 10 діб з дати підписання договору.

На виконання умов договору, згідно видаткової накладної №10 від 29.04.2015р. позивач на адресу відповідача поставив товар на зальну суму 999 999,79 грн. (а.с.14).

З представленої видаткової накладної вбачається, що вона підписана обома сторонами без жодних зауважень, містить всі необхідні відомості про товар, а також містять відомості про фактичне отримання товару. Тобто, за своїми ознаками така накладна є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірного товару.

Крім того, факт прийняття товару без зауважень підтверджується ще й довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серія 12ААЕ №482534 (а.с.13).

Оплату за продукцію відповідач повинен був здійснити не пізніше 28.07.2015р.

Відповідач, в свою чергу, договірних зобов'язань належним чином не виконав, оплату за отриману продукцію в установлені договором строки не здійснив.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив на адресу відповідача претензію №170 від 15.10.2015р., в якій просив відповідача терміново оплатити заборгованість в розмірі 999999,79 грн. (а.с.16).

Відповіддю на претензію № 12/1531 від 30.10.2015р. відповідач визнав заборгованість за товар в розмірі 999999,79 грн. та у звязку зі скрутним фінансовим становищем просив позивача надати можливість погасити заборгованість частинами на протязі трьох місяців до 01.02.2016р. (а.с.18).

З матеріалів справи вбачається, що сторони намагалися врегулювати спір мирним шляхом та просили відкласти розгляд справи з поданням суду проекта заяви про затвердження мирової угоди, ініціатором якої виступав відповідач (а.с.61-64).

За таких обставин позивач звернувся до суду із зазначеним позовом про стягнення з відповідача боргу у сумі 999 999,79грн., інфляційних у сумі 22 999,99грн., 3% річних у сумі 9 287,67грн.

Суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо правомірності стягнення суми боргу, 3% річних та інфляційних за поставлений товар за договором поставки.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Укладений між сторонами 23.04.2015 р. договір поставки №230415 є за своєю правовою природою договором постачання, правовідносини за яким регулюються главою 30 параграф 1 Господарського кодексу України та главою 54 параграф 3 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти цей товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов»язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов»язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов»язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Зобов»язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України зазначає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

За отриманий товар відповідач не розрахувався. Неналежне виконання відповідачем зобовязань з оплати за вказаним договором підтверджено матеріалами справи та не спростовується відповідачем, а тому судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 999 999,79 грн., розмір якої доведений та підтверджений документально.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні в розмірі 22 999,99грн. та 3% річних в розмірі 9287,67грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Інфляційні нарахування - це спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов"язання.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок інфляційних за вересень 2015р., судом апеляційної інстанції встановлено, що позовні вимоги в цій частині у сумі 22 999,99 грн. вірно задоволені судом першої інстанції.

Враховуючи наведені приписи законодавства та перевіривши заявлені до стягнення 3% річних у сумі 9 287,67грн. за період 30.07.2015р. по 19.11.2015р, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення цих вимог у повному обсязі.

З відзиву відповідача вбачається, що останній просив суд розстрочити виконання рішення щодо стягнення суми 999 999,79грн. основного боргу на три місяці рівними платежами по 333333,26 (27) грн., починаючи з першого числа місяця, наступного за місяцем набрання рішенням суду законної сили, а також відстрочити на чотири місяці з дня набрання рішенням суду законної сили стягнення з відповідача втрат від інфляції, відсотків та судових витрат.

Пунктом 6 ст. 83 ГПК України передбачено право господарського суду, приймаючи рішення відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно п.7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарський судів України» (із змінами та доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013р. № 2, від 16.01.2013р. № 3), вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихою інші надзвичайні події тощо.

Як вбачається з оскарженого рішення суд відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про надання розстрочки та відстрочки виконання рішення суду з огляду на відсутність доказів в обґрунтування вказаного клопотання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правильно відхилено клопотання відповідача про розстрочення та відстрочення виконання судового рішення.

Доводи апелянта стосовно невірного нарахування позивачем інфляційних на суму боргу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки нарахування інфляційних витрат за один місяць (вересень 2015р.) не суперечить вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновок місцевого господарського суду, тому підстав для її задоволення не має, оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому повинно бути залишено без змін.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Енергопівденмонтаж-10» м. Енергодар, Запорізька область на рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2016р. у справі №908/5903/15 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2016р. у справі №908/5903/15 без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О.Радіонова

ОСОБА_2

СуддіД.О.Попков

Надр.5 прим:1 у справу; 1позивачу; 1 відповідачу; 1 ДАГС; 1ГС Запорізької обл.