Постанова № 56516301, 14.03.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

14.03.2016 справа №905/1980/14-908/5198/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 При секретарі Поляковій А.О.за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від третьої особи: за участю ДВС:не зявився не зявився не зявився не зявився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуДержавного підприємства "Вугілля України", м. Київ на ухвалу господарського суду Запорізької області від27.01.2016р.у справі№ 905/1980/14-908/5198/14 (суддя Науменко А.О.)за позовомДержавного підприємства "Вугілля України", м. Київдо третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаДержавного підприємства "Шахтарськантрацит", м.Шахтарськ Донецької області Публічне акціонерне товариство «Центренерго», м. Київпростягнення 15 221,64 грн.за участюВідділу державної виконавчої служби Шахтарського міськрайонного управління юстиції Донецькій області, м.Краматорськ Донецької області

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.01.2016р. у справі №905/1980/14-908/5198/14 відмовлено у задоволенні скарги Державного підприємства Вугілля України на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шахтарського міськрайонного управління юстиції Донецької області щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 905/1980/14-908/5198/14 від 27.03.2015р.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Державне підприємство «Вугілля України» звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду від 27.01.2016р. скасувати, визнати незаконними дії Відділу державної виконавчої служби Шахтарського міськрайонного управління юстиції Донецької області щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 22.10.2015р. з виконання наказу господарського суду Запорізької області від 27.03.2015р. у справі №905/1980/14-908/5198/14; визнати недійсною та скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 22.10.2015р. з виконання наказу господарського суду Запорізької області від 27.03.2015р. у справі №905/1980/14-908/5198/14; зобовязати в.о. начальника відділу державної виконавчої служби Шахтарського міськрайонного управління юстиції Донецької області ОСОБА_4 відкрити виконавче провадження по примусовому виконанню рішення господарського суду Запорізької області від 11.03.2015р. по виконавчому листу № 905/1980/14-908/5198/14 від 27.03.2015р.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 29.02.2016р. поновлено пропущений процесуальний строк та прийнято апеляційну скаргу до провадження.

У судове засідання представники позивача, відповідача, третьої особи та органу державної виконавчої служби не зявились, про час та місце судового засідання були повідомленні належним чином.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 29.02.2016р., явка сторін не була визнана обов'язковою.

Враховуючи викладене, скорочений термін розгляду апеляційних скарг на ухвали місцевого суду (15 днів), а також беручи до уваги, що апеляційна інстанція, відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними в ній доказами і не звязана доводами апеляційної скарги, судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представників сторін та органу державної виконавчої служби.

Згідно приписів ст. 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

В процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (ст.101 ГПК України).

Дослідивши обставини справи, апеляційну скаргу, судова колегія зазначає наступне.

Рішення господарського суду Запорізької області від 11.03.2015р. задоволено позовні вимоги Державного підприємства «Вугілля України», м. Київ до Державного підприємства "Шахтарськантрацит", м. Шахтарськ Донецької області про стягнення 15 221,64 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму збитків у розмірі 15 221, 64грн. та судовий збір у сумі 1 827,00 грн.

На виконання зазначеного рішення господарським судом Запорізької області 27.03.2015р. видано наказ про примусове стягнення у справі № 905/1980/14-908/5198/14.

Як вбачається з матеріалів справи Державне підприємство «Вугілля України» звернулось з вказаним наказом до Відділу державної виконавчої служби Шахтарського міськрайонного управління юстиції Донецької області, який постановою від 22.10.2015р. відмовив у відкритті виконавчого провадження за наказом господарського суду Запорізької області від 27.03.2015р. у справі № 905/1980/14-908/5198/14.

Підставою відмови у відкритті виконавчого провадження визначено п. 8 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки боржник (Державне підприємство «Шахтарськантрацит») знаходиться на території проведення активної фази АТО, де не можливо провести виконавчі дії.

Не погоджуючись з такими діями державної виконавчої служби, Державне підприємство «Вугілля України» звернулось до господарського суду Запорізької області зі скаргою на дії державного виконавця від 19.11.2015р. № 19.11.15/1-10, в якій просило суд:

- визнати незаконними дії Відділу державної виконавчої служби Шахтарського міськрайонного управління юстиції Донецької області щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 22.10.2015р. з виконання наказу господарського суду Запорізької області від 27.03.2015р. у справі №905/1980/14-908/5198/14;

- визнати недійсною та скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 22.10.2015р. з виконання наказу господарського суду Запорізької області від 27.03.2015р. у справі №905/1980/14-908/5198/14;

- зобовязати в.о. начальника відділу державної виконавчої служби Шахтарського міськрайонного управління юстиції Донецької області ОСОБА_4 відкрити виконавче провадження по примусовому виконанню рішення господарського суду Запорізької області від 11.03.2015р. по виконавчому листу № 905/1980/14-908/5198/14 від 27.03.2015р.

Скарга обґрунтована порушенням вимог п.п. 1-3 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» та суперечить рішенню Конституційного Суду України від 25.04.2012р. № 11-рп/2012.

Ухвалою господарського суд Запорізької області від 01.12.2015р. скарга прийнята до розгляду.

Як зазначалось вище ухвалою від 27.01.2016р. відмовлено позивачу у задоволенні скарги на дії державного виконавця.

Ухвала суду мотивована неможливістю відкриття виконавчого провадження у звязку з відсутністю на території, де зареєстрований боржник у м. Шахтарську Донецької області, органів державної влади України, що позбавляє державного виконавця на проведення виконавчих дій. Також суд посилається на неможливість направлення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження.

Судова колегія не може погодитися з такими висновками господарського суду Запорізької області з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з ч. 1 ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

За вимогами ч. 1 ст. 20 вказаного закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Державний виконавець зобовязаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк предявлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і предявлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби (ч. 1 ст. 25 Закону України Про виконавче провадження).

Частина 5 вказаної статті передбачає, що копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Частиною 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

В оскаржуваній постанові державний виконавець нормативною підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження зазначив п.8 ст. 26 Закону Про виконавче провадження.

У постанові про відмову у відкритті виконавчого провадження держвиконавець послався на Закони України Про боротьбу з тероризмом, Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції та на Розпорядження Кабінету Міністрів України №1085-р, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

В письмових поясненнях держвиконавець обґрунтовує свої дії по відмові у відкритті виконавчого провадження відсутністю можливості направити боржнику копію відповідної постанови.

Статтею 26 Закону передбачено виключний перелік підстав, за якими державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, зокрема, у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження (п.8 ч.1 ст. 26 Закону).

Отже, обставини, які виключають здійснення виконавчого провадження та, як наслідок, зумовлюють відмову у прийнятті виконавчого документу до виконання (на підставі п.8 ч.1 ст. 26 Закону) повинні бути встановлені законом.

Колегія судів зазначає, що такої підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження, як відсутність можливості направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а також тимчасове обмеження повноважень органів державної влади на території населених пунктів, перелік яких затверджений Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1085-р, діючим законодавством не передбачено.

Тобто, сам лише факт державної реєстрації боржника на території тимчасово не підконтрольній Україні не є тією єдиною виключною підставою для висновку щодо неможливості здійснення виконавчого провадження та відмови у відкритті виконавчого провадження, з посиланням на неможливість направлення на його адресу копії відповідної постанови, оскільки у боржника за межами території проведення антитерористичної операції можуть знаходитись відокремлені підрозділи (філії), майно, в тому числі, рахунки, тощо.

При цьому, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність у боржника відокремлених підрозділів (філій), майна, рахунків на підконтрольній Україні території.

Аналогічна позиція зазначена Міністерством юстиції України в листі від 16.11.2015р. №30850-0-33-15/20 на запит Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Також, до аналогічного висновку дійшов Вищій господарський суд України у постанові №20/278 від 12.01.2016р.

До того ж, неможливість надіслати боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження не є перешкодою у відкритті виконавчого провадження, оскільки із норм Закону України Про виконавче провадження вбачається, що державний виконавець спочатку виносить постанову про відкриття виконавчого провадження і лише після цього надсилає копію даної постанови боржнику.

Тобто, відкриття державним виконавцем виконавчого провадження передує направленню постанови про відкриття виконавчого провадження його учасникам.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити, що державний виконавець не обмежений повідомленням боржника лише рекомендованим листом через державне підприємство звязку Укрпошта, з огляду на наявність інших можливостей інформування боржника (зокрема курєрською службою, що не заборонено законом).

Також апеляційний суд зауважує, що за змістом Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції проведення реєстраційних дій щодо зміни місцезнаходження юридичних осіб та місця проживання фізичних осіб підприємців, місцезнаходженням/місцем проживання яких є територія проведення антитерористичної операції, здійснюється щодо юридичних осіб та фізичних осіб підприємців державними реєстраторами реєстраційних служб територіальних органів Міністерства юстиції України в областях та місті Києві.

Як вбачається з матеріалів справи боржник не здійснив зміни місця реєстрації підприємства.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити, що захист інтересів боржників, які не скористалися своїм правом щодо зміни місця реєстрації протягом всього часу проведення АТО з 14.04.2014р. та які не приймають жодних дій щодо виконання вищезазначеного судового рішення по даній справі, про яке їм відомо, не може мати прерогативне становище по відношенню до інтересів добросовісного стягувача.

До того ж, апеляційний суд наголошує, що частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012р. у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004р. у справі Півень проти України суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обовязкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невідємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст. 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ("ОСОБА_5 проти Італії", заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).

Згідно Рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі "Горнсбі проти Греції", Європейський суд наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Європейський суд також зазначив, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2004р. справа «Войтенко проти України», суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.

Також колегія суддів звертає увагу на той факт, що рішення по даній справі господарським судом Запорізької області прийнято 11.03.2015р., тобто вже в період дії антитерористичної операції.

З огляду на вищезазначене, обовязковість виконання судових рішень, конституційний принцип доступності до правосуддя всіх осіб, незалежно від міста їх реєстрації (знаходження), практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень та враховуючи справедливий баланс інтересів стягувача і боржника, апеляційний суд приходить до висновку про неправомірність дій державного виконавця щодо відмови у відкритті виконавчого провадження.

Колегія суддів вважає, що відмова державного виконавця у прийнятті наказу господарського суду Запорізької області від 27.03.2015р. у справі №905/1980/14-908/5198/14 свідчить про порушення прав стягувача на своєчасне виконання судового рішення та отримання майна (доходу) у звязку з його виконанням, отже такі дії державного виконавця є незаконною, а постанова від 22.10.2015р. винесена з порушенням норм діючого законодавства та підлягає визнанню недійсною.

За таких обставин, апеляційна скарга Державного підприємства "Вугілля України" підлягає задоволенню, ухвала господарського суду Запорізької області від 27.01.2016р. підлягає скасуванню, а скарга позивача на дії Відділу державної виконавчої служби Шахтарського міськрайонного управління юстиції Донецької області щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 22.10.2015р. з виконання наказу господарського суду Запорізької області від 27.03.2015р. у справі № 905/1980/14-908/5198/14 підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на державного виконавця, оскільки такі його дії, повязані з винесенням незаконної постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 22.10.2015р.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Вугілля України", м. Київ на ухвалу господарського суду Запорізької області від 27.01.2016р. у справі № 905/1980/14-908/5198/14 - задовольнити.

Ухвалу господарського суду Запорізької області від 27.01.2016р. у справі №905/1980/14-908/5198/14 скасувати.

Скаргу Державного підприємства «Вугілля України» на дії державного виконавця від 19.11.2015р. № 19.11.15/1-10 задовольнити.

Визнати незаконними дії Відділу державної виконавчої служби Шахтарського міськрайонного управління юстиції Донецької області щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 22.10.2015р. з виконання наказу господарського суду Запорізької області від 27.03.2015р. у справі № 905/1980/14-908/5198/14.

Визнати недійсною постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 22.10.2015р. з виконання наказу господарського суду Запорізької області від 27.03.2015р. у справі № 905/1980/14-908/5198/14.

Зобовязати Відділ державної виконавчої служби Шахтарського міськрайонного управління юстиції Донецької області відкрити виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Запорізької області від 27.03.2015р. у справі №905/1980/14-908/5198/14.

Стягнути з Відділу державної виконавчої служби Шахтарського міськрайонного управління юстиції Донецької області (84313, Донецька область, м. Краматорськ, бул.Машинобудівників, 32, ЄДРПОУ 35035990) на користь Державного підприємства "Вугілля України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 4, ЄДРПОУ 32709929) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 378,00 грн.

Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Постанова може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили на адресу Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя О.І. Склярук

Судді: Н.М. Дучал

ОСОБА_3

Надруковано: 6 прим.

1. позивачу

1. третій особі

1. ДВС

1. у справу

1. ГСЗО

1. ДАГС