Постанова № 56516279, 14.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2016 р. Справа№ 908/5052/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 14.03.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2015 (повне рішення складено 27.11.2015)

у справі №908/5052/15 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго»

до української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд»

про визнання договору про закупівлю робіт №П-432 від 26.07.2013 року недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2015 у справі №908/5052/15 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2015 у справі №908/5052/15 та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити.

В своїх доводах скаржник посилається на те, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права.

Ухвалою від 13.01.2016 Київським апеляційним господарським судом прийнято вказану вище апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд справи №908/5052/15 за участю уповноважених представників сторін.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони повноважних представників не направили, своїм процесуальним правом, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання про розгляд апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка представників сторін без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу без участі в судовому засіданні представників позивача та відповідача.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.07.2013 між ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» (замовник) та українською державною корпорацією по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд» (підрядник) укладено договір на закупівлю робіт №П-432, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик виконати запланований обсяг робіт на об'єкті: «ДТЕК Придніпровська ТЕС. Реконструкція колектору та мережі промислової каналізації (інв. №Р6167) із будівництвом нових очисних споруд виробничих і поверхневих стічних вод», який зазначений п. 1.2. цього договору, а замовник - прийняти такі роботи.

Згідно з п. 1.3. договору кількісні характеристики виконуваних за цим договором робіт, тобто склад і обсяги робіт, що доручаються до виконання підряднику визначені технічною частиною документації конкурсних торгів в загальному обсязі проектної документації, затвердженої замовником, яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 1.6. договору передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору по закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, зазначених у п. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель».

Відповідно до п. 15.1. договору він набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань.

У жовтні 2015 року ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» звернулось до господарського суду з позовом до української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд» про визнання договору на закупівлю робіт «П-432 від 26.07.2013 недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вказаний договір є недійсним, оскільки всупереч п. 5 Загальних умов укладання і виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №668 від 01.08.2005, в договорі не зазначено про умови страхування ризиків випадкового знищення або пошкодження об'єкта будівництва, умови здійснення авторського нагляду за виконанням робіт.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України, оскільки під час укладення спірного договору сторонами не було узгоджено всіх істотних умов.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ст. 207 ГК України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.

Відповідно до п. п. 2.1., 2.5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Необхідно з урахуванням приписів ст.215 ЦК України та ст. 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч. 1 ст. 220, ч. 2 ст. 228 ЦК України, ч. 2 ст.207 ГУ України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Згідно з ч. 7 ст. 179 ГК України передбачено господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами укладено договір на закупівлю робіт №П-432, який за своєю правовою природою є договором будівельного підряду.

Відповідно до ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

За приписами ст. ст. 628, 638 ЦК України, ст. 180 ГК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні умови укладання і виконання договорів підряду в капітальному будівництві затверджені постановою Кабінету Міністрів України №668 від 01.08.2005, які визначають порядок укладення та виконання договорів підряду на проведення робіт з нового будівництва, реконструкції будівель і споруд та технічного переоснащення діючих підприємств, а також комплексів і видів робіт, пов'язаних із капітальним будівництвом об'єктів. Положення Загальних умов застосовуються також щодо укладення та виконання договорів підряду на роботи з реставрації та капітального ремонту будівель і споруд.

Відповідно до п. 5 Загальних умов договір підряду укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору підряду є: найменування та реквізити сторін; місце і дата укладення договору підряду; предмет договору підряду; договірна ціна; строки початку та закінчення робіт (будівництва об'єкта); права та обов'язки сторін; порядок забезпечення виконання зобов'язань за договором підряду; умови страхування ризиків випадкового знищення або пошкодження об'єкта будівництва; порядок забезпечення робіт проектною документацією, ресурсами та послугами; порядок залучення субпідрядників; вимоги до організації робіт; порядок здійснення замовником контролю за якістю ресурсів; умови здійснення авторського та технічного нагляду за виконанням робіт; джерела та порядок фінансування робіт (будівництва об'єкта); порядок розрахунків за виконані роботи; порядок здачі-приймання закінчених робіт (об'єкта будівництва); гарантійні строки якості закінчених робіт (експлуатації об'єкта будівництва), порядок усунення недоліків; відповідальність сторін за порушення умов договору підряду; порядок врегулювання спорів; порядок внесення змін до договору підряду та його розірвання.

Судом встановлено, що при укладенні договору на закупівлю робіт №П-432 від 26.07.2013 сторонами було погоджено: предмет договору підряду, кількість та якість робіт; договірна ціна; порядок здійснення оплати; права та обов'язки сторін; порядок виконання і приймання робіт за договором підряду; порядок здачі-приймання робіт; порядок прийняття в експлуатацію; порядок залучення субпідрядників; строки початку та закінчення робіт; гарантійні строки якості закінчених робіт; відповідальність сторін; порядок врегулювання спорів.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, під час укладення спірного договору сторони на свій розсуд приймали даний правочин на встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір на закупівлю робіт №П-432 від 26.07.2013.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 визначено, що за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов. На виняток з цього правила відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов є підставою для визнання його недійсним.

Отже, враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність в договорі на закупівлю робіт №П-432 від 26.07.2013 умов щодо страхування ризиків випадкового знищення або пошкодження об'єкта будівництва та здійснення авторського нагляду за виконанням робіт не є підставою для визнання недійсним вказаного договору.

Позивачем не доведено суду, що оспорюваний договір суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності. Також позивачем не доведено, що волевиявлення сторін договору не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом і такий правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що твердження скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції норм ст. ст. 203, 215 ЦК України та ст. 180 ГК України є необґрунтованими.

Крім того, як вбачається з письмових пояснень відповідача, роботи за договором на закупівлю робіт №П-432 від 26.07.2013 українською державною корпорацією по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажмпецбуд» виконано і позивачем дана обставина не спростована.

Таким чином, позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами ст. 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2015 у справі №908/5052/15 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2015 у справі №908/5052/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ДТЕК «Дніпроенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2015 у справі №908/5052/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2015 у справі №908/5052/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи №908/5052/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

Р.В. Федорчук