Рішення № 56515712, 11.03.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" березня 2016 р.Справа № 916/5097/15

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

до відповідача: Військової частини А2756;

про стягнення 186 476,18 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - довіреність № 926 від 08.08.2015р.;

від відповідача: Мосунова Ю.І. - довіреність № 1 від 28.01.2016р.

Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини А2756, в якій просить суд стягнути з останньої заборгованість у розмірі 186 476,18 грн., з яких 99 990,90 грн. основного боргу; 7 692,45 грн. 3% річних; 78 792,83 грн. інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання військовою частиною А2760, правонаступником якої є відповідач, прийнятих на себе за договором поставки № 75 від 31.10.2012р. зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати товару у сумі 99 990,90 грн., на яку позивачем було нараховано 3% річних та інфляційні втрати у розмірах, що заявлені до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.12.2015р. було порушено провадження у справі №916/5097/15 із призначенням розгляду в засіданні суду 10.02.2016р.

У судовому засіданні 10.02.2016р. представник відповідача надав суду відзив (а.с.31-36), в якому, заперечуючи проти позову, зазначив, що, по-перше, позовні вимоги належним чином не доведені з огляду на наявність суперечливих доказів - акту приймання речового майна, який датований 18.12.2012р. та видаткової накладної, датованої 13.12.2012р., по-друге, позивачем пропущено строк позовної давності, по-третє, відсутні докази того, що відповідач є правонаступником військової частини А2760 у зв'язку з відсутністю передавального акту (розподільчого балансу).

У судовому засіданні 10.02.2016р. було оголошено перерву до 24.02.2016р.

У судовому засіданні 24.02.2016р. під час розгляду справи по суті представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні, а також надав суду завірену військовою частиною А2760 копію договору про відступлення права вимоги (а.с.63-65), пояснивши про вилучення оригіналів документів правоохоронними органами, та лист юридичного департаменту Міністерства оборони України щодо правонаступництва військової частини (а.с.68). Крім того, пояснив про наявність ідентичних судових спорів, рішення по яким вже виконані.

Представник відповідача, у свою чергу, проти позову заперечував, підтримуючи доводи, викладені у відзиві, а також зазначив про відсутність на балансі кредиторської заборгованості А2760, надавши про це відповідну довідку (а.с.72).

У судовому засіданні 24.02.2016р. було оголошено перерву до 11.03.2016р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.02.2016р. строк розгляду справи було продовжено на 15 днів, а також, приймаючи до уваги необхідність встановлення належного відповідача у справі, витребувано у Міністерства оборони України відомості щодо особи, яка є правонаступником Військової частини А2760 (35047, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Льодозаводська, 1), з наданням документів, що підтверджують правонаступництво.

У судовому засіданні 11.03.2016р. сторони повністю підтримали висловлені раніше правові позиції.

Крім того, на виконання ухвали суду від 24.02.2016р. до суду було надано лист юридичного департаменту Міністерства оборони України щодо правонаступництва військової частини від 9.03.2016р. №298/6/575 (а.с.81).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Крім того, у відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити з нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 31.10.2012 між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 (Постачальник) та Військовою частиною А2760 (Замовник) було укладено договір №75, згідно якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність замовника вироблене в Україні речове майно (далі товар), а зобов'язався замовник забезпечити оплату та вчасне приймання товару на умовах договору у кількості, у строк і за цінами згідно з нижчевказаною специфікацією.

Згідно п. 4.2 договору сума договору складає 99 999,90 грн.

Відповідно до п. 4.4. договору розрахунок за товар здійснюється з відтермінуванням платежу на 10 календарних днів з дня фактичного отримання замовником та належним чином оформлених документів постачальника.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 (п. 9.3. договору).

Пунктами 8.1., 8.2., 8.3. договору передбачено, що сторони зобов'язуються не передавати окремо прав та обов'язків, як і всього договору в цілому третім особам без досягнення попередньої згоди на це іншої сторони. Вищезгадана попередня згода на уступку договору повинна бути оформлена у письмовому вигляді. Правонаступник сторони договору безпосередньо приймає на себе всі права і обов'язки за цим договором.

Таким чином, проаналізувавши зміст вказаного договору, суд доходить висновку про можливість застосування до нього норм, що регулюють правовідносини поставки та купівлі-продажу.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом, на виконання п. 1.1. договору №75 від 31.10.2012 Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 було поставлено відповідачу товар згідно договору на суму 99 990,90 грн., що підтверджується видатковою накладною №12 від 13.12.2012 на вказану суму (а.с.18).

Враховуючи, що матеріали справи містять штампи про реєстрацію як вказаного договору (а.с.10-14), так і видаткової накладної (а.с.18), органом держказначейства та взяття їх на облік, суд доходить висновку про виникнення бюджетного зобов'язання з погашення вказаної заборгованості.

При цьому невідповідність дат у акті №1316 (а.с.19) та видатковій накладній (а.с.18), на якій, зокрема, ґрунтуються заперечення відповідача, не можуть свідчити про суперечливість доказів, оскільки вказаний акт містить безпосередні посилання на вказану накладну від 13.12.2012р. та лише затверджений у іншу дату - 18.12.2012р.

Приписами частини першої ст.512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Згідно ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як встановлено судом, 19.03.2013 між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 (Первісний кредитор) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №3 (а.с.15-17), згідно якого сторони дійшли згоди, що первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає всі права вимоги на умовах, які існують на момент укладення договору, за договором поставки №75 від 31.10.2012, укладеним між первісним кредитором (який згідно з договором поставки є постачальником) та боржником (який згідно з договором поставки є замовником).

На момент укладання договору відступлення права вимоги, заборгованість боржника (замовника) перед первісним кредитором (постачальником) складає 99 990,90 грн. (п. 1.2. договору відступлення права вимоги № 3 від 19.03.2013).

Як вбачається з матеріалів справи, 6.12.2013 позивач звернувся до військової частини А2760 з повідомленням про відступлення права вимоги №22 (а.с.62), в якому також просив направити на його адресу договір про відступлення права вимоги, завірений печаткою військової частини.

Враховуючи наявність у матеріалах справи належним чином засвідченого договору відступлення права вимоги, на якому проставлено печатку боржника, суд доходить висновку про наявність письмової згоди боржника за договором поставки на передачу прав та обов'язків за договором, передбаченої п.8.2 договору поставки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що до позивача на підставі договору відступлення права вимоги №3 від 19.03.2013 перейшло право вимагати від військової частини А2760 зобов'язання з оплати отриманого на підставі видаткової накладної №12 від 13.12.2012 згідно договору № 75 від 31.10.2012 товару.

Доказів сплати вказаної заборгованості матеріали справи не містять, натомість, як вбачається з листа ТВО начальника Тилу Збройних сили України від 17.08.2015р. №341/11/6138 (а.с.20) оплата кредиторської заборгованості не була здійснена органами Держказначейства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи положення п.4.4. договору, суд доходить висновку, що, починаючи з 24.12.2012 року у ФОП ОСОБА_4, а, відповідно, і у позивача, виникло право вимагати погашення заборгованості за переданий товар.

Приймаючи до уваги, що позивач, згідно поштового штемпеля (а.с.24), звернувся до суду 23.12.2015р., суд доходить висновку про дотримання ним строку позовної давності, встановленого ст.257 ЦК України.

Оцінюючи доводи сторін щодо правонаступництва військових частин А2760 та А2756, суд вказує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.68,81), у зв'язку з тимчасовою окупацією АР Крим військову частину А2760 було розформовано. Відповідно до директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 13.10.2014 року №Д322/1/36дск правонаступником військової частини А2760 визначена військова частина А2756.

Доказів, що спростовують зазначені факти, матеріали справи не містять, натомість факт правонаступництва підтверджено належною особою - Міністерством оборони України.

Оскільки правонаступництво було здійснено без зазначення обумовленої обставини настання правонаступництва з відкладальною подією - підписання передавального балансу або надання первинних документів правонаступнику, у зв'язку з тим, що внаслідок анексії АР Крим такі документи на материкову частину передано не було, суд вважає, що правонаступництво в даному випадку є універсальним (повним).

Враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 99 990, 90грн. боргу за поставлений на підставі видаткової накладної №12 від 13.12.2012 згідно договору №75 від 31.10.2012, товар є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм чинного законодавства України.

При цьому діючим законодавством України не передбачено підстав для можливості звільнення боржника від сплати інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання або зменшення розміру такого виду виключної законної відповідальності з причини відсутності вини боржника у невиконанні грошового зобов'язання (відсутності документів у правонаступника тощо).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних (а.с.9), дійшов висновку дійшов висновків про правильність їх нарахування, у зв'язку із чим вимоги про 3% річних у розмірі 7692,45 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат (а.с.9), в межах заявленого позивачем періоду (по листопад 2015р. включно), встановив його помилковість, у зв'язку з чим, за допомогою системи "Ліга-Закон", здійснив власний розрахунок інфляційних.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляціїЧервень 2013 - листопад 201599990.91.78278228.68178219.58

Отже, сума інфляційних, яка підлягає стягненню в межах даного позову складає 78228,68 грн.

Враховуючи часткове задоволення судом позову, витрати по сплаті судового збору, згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А2756 (65041, Одеська область, м. Одеса, вул. Хуторська, 99, код ЄДРПОУ 07644539) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) основну заборгованість у розмірі 99 990/дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто/грн. 90 коп.; 3 % річних у сумі 7 692/сім тисяч шістсот дев'яносто дві/грн. 45 коп.; інфляційні втрати у сумі 78 228/сімдесят вісім тисяч двісті двадцять вісім/ грн. 68 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 2 788 /дві тисячі сімсот вісімдесят вісім/грн. 68 коп.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16 березня 2016 р.

Суддя Ю.М. Щавинська