Рішення № 56515637, 25.02.2016, Господарський суд Полтавської області

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

25.02.2016р. Справа № 917/2699/15

за позовом Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Полтавській області, вул. Леніна, 1/23, м. Полтава, Полтавська область,36014

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про стягнення 995,23 грн. (відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог від 28.01.2016р.)

суддя Іваницький Олексій Тихонович

секретар судового засідання Жадан Т.С.

представники сторін:

від позивача: Левішко Т.В. дов. № 3 від 05.01.2016 року

від відповідача: не з"явився

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості по орендній платі в розмірі 995,23 грн., за Договором оренди № 17/05С від 31.10.2005 року (відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог від 28.01.2016р.).

28.01.2016 року за вхідним № 945(канцелярії суду) в.о.начальника Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Полтавській області, ОСОБА_3 подав заяву про збільшення розміру позовний вимог.

Відповідно до ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд розцінює дану заяву як збільшення розміру позовних вимог та приймає її до розгляду в даному позовному провадженні як таку, що подана відповідно до чинних процесуальних норм. Спір розглядається в межах предмету спору в редакції наведеної заяви. При цьому судом враховано п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, відзив на позовну заяву не подав, ухвали суду від 30.12.2015року та від 28.01.2016р. які були направлені на адресу відповідача вказану в позовній заяві (АДРЕСА_1) повернулися на адресу суду з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки судом були виконані вказані норми, відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, суд не оцінює вказані обставини як підставу для подальшого відкладення розгляду справи. Спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши і оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, а також за результатами оцінки поданих сторонами господарського процесу доказів, у нарадчій кімнаті суд задовольняє позовні вимоги виходячи з наступного:

31 жовтня 2005 року регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області (далі - Позивач) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - Відповідач) було підписано Договір оренди за №17/05-С нерухомого майна, що є державною власністю (далі - Договір), відповідно до якого Позивач виступав Орендодавцем, а Відповідач - Орендарем.

Предметом Договору є державне майно, а саме частина нежитлового приміщення Громадського центру, площею 51,24 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, та знаходиться на балансі ВАТ "Оржицький цукровий завод".

Позивач свої зобов'язання по Договору в частині передачі майна, визначеного п.1.1. Договору, виконав належним чином і в строк, а саме передав в оренду майно, що підтверджується Актом приймання-передачі державного майна від 31 жовтня 2005 року, який є невід'ємною частиною Договору .

Між Позивачем та Відповідачем 18.01.2008 р. було укладено Додаткову угоду №1, 30.06.2009р. - Додаткову угоду №2, 15.10.2009р. - Додаткову угоду №3, 30.03.2010р. - Додаткову угоду №4, 21.06.2010р. - Додаткову угоду №5, 07.12.2012р. - Додаткову угоду №6, 20.02.2013р. - Додаткову угоду №7, 19.09.2013р. - Додаткову угоду №8 до вище зазначеного Договору, якими продовжувалися орендні відносини, Додатковою угодою №8 продовжено до 30 липня 2014 року.

Згідно з п.5.2 Договору, Відповідач зобов'язувався своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідач систематично не виконував умову п.5.2. Договору оренди №17/05-С від 31.10.2005 року в частині своєчасного внесення орендних платежів.

Позивачем на адресу Відповідача були надіслані претензії №18-05-3771 від 01.08.2014 року, №18-05-4578 від 25.09.2014 року, №18-05-0423 від 31.01.2015р., щодо сплати заборгованості.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору оренди.

У відповідності до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Відповідно до ст. 765, ст. 767 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму, наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню, наймач зобов'язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

З матеріалів справи вбачається, що спірне приміщення є державним майном, і спір щодо нього повинен вирішуватися відповідно до Закону України від 10.04.1992 р. № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" (із змінами та доповненнями). Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 2, ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до п. 3 ст. 285 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, одностороння відмова від договору оренди в силу п. 1 ст. 291 Господарського кодексу України та п. 1 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не допускається. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (п. 1, п. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України). Відповідно п. 1, п. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (п. 2 та п. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України).

Договір оренди припинив дію 20.06.2014 року у зв'язку з приватизацією об'єкта оренди, шляхом продажу на аукціоні. Актом передачі державного майна групи А від 20.06.2014 змінено орендодавця, про що було повідомлено Відповідача та запропоновано підписати додаткову угоду № 9 до договору оренди, із змінами в частині орендодавця, на що Відповідач не підписав дану додаткову угоду та втратив право користуватися спірним майном до закінчення строку дії договору.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (с. 612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання за Договором щодо сплати орендних платежів виконував неналежним чином, заборгованість останнього перед позивачем на момент прийняття рішення складає 995,23 грн., що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 995,23 грн. є обґрунтованими нормами матеріального права, документально підтвердженими, відповідачем не спростовані, а тому, підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно зі статтею 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 36 ГПК України передбачає, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

За викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в розмірі 995,23 грн., за Договором оренди № 17/05С від 31.10.2005 року, підтверджені документально та нормами матеріального права, не спростовані відповідачем, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати на сплату судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, матеріали справи, обставин справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши і оцінивши подані додаткові докази, керуючись статтями 4 - 47, 22, 28, 32 - 34, 36, 43, 44 - 45, 471, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, у нарадчій кімнаті, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Інд. код НОМЕР_1) на користь Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Полтавській області (вул. Леніна, 1/23, м. Полтава, Полтавська область,36014, код ЄДРПОУ 22527015) заборгованості орендній платі в розмірі 995,23 грн., за Договором оренди № 17/05С від 31.10.2005 року, а також витрати на сплату судового збору в розмірі 500,96 грн.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Інд. код НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України (рахунок УДКСУ у м. Полтаві, р/р 31214206783002 ГУ ДКСУ у Полтавській області, МФО 831019, ЄДРПОУ 38019510, код платежу 22030001) судовий збір в розмірі 717,04 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

СУДДЯ Іваницький О.Т.

Повне рішення складено 03.03.2016р.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.