Ухвала суду № 56508509, 01.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/197/16

Головуючий у першій інстанції Виноградова Н. В.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 а також ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на обов'язкову частку у спадщині, усунення від права на спадкування за законом, одержання права на спадкування, визнання права власності в порядку спадкування за законом, третя особа: ОСОБА_5,

встановила:

21 серпня 2014 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом, в якому після уточнень просила встановити факт родинних відносин, а саме:

встановити, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідною донькою ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2;

встановити факт прийняття ОСОБА_3 спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_6;

визнати за ОСОБА_3 право власності на обов'язкову частку у спадщині, відкритої після смерті ОСОБА_6, а саме: на 1/3 частину житлового будинку з надвірними господарськими спорудами, що знаходяться за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1; 1/3 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 в м. Одеса; 1/3 частину грошових вкладів в філіях Одеських обласних відділень Ощадбанку України;

усунути ОСОБА_4 від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3;

визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на 2/3 частини спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_7, а саме на 2/3 частини житлового будинку з надвірними господарськими спорудами, що знаходяться за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1; 2/3 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 в м. Одеса; 2/3 частини грошових вкладів в філіях Одеських обласних відділень Ощадбанку України (а.с. 74-75).

Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мама - ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Суворовського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис № 2535 (а.с.81).

Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку з надвірними господарськими спорудами по АДРЕСА_1 в м. Одесі, належного померлій на праві власності, згідно свідоцтва про право власності на домоволодіння від 01.12.1967 року, виданого виконавчим комітетом виконкому Ленінської районної ради депутатів (а.с.83) та свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.12.1979 року, виданого державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори та земельної ділянки, розташованої за цією ж адресою, належної померлій згідно державного акта на право приватної власності на землю (а.с.84, 85).

Позивач ОСОБА_3 пояснила, що спадщина після смерті ОСОБА_6 була прийнята нею, оскільки вона протягом шести місяців з часу відкриття спадщини фактично вступила в управління, володіння та користування спадковим майном. Зокрема на час смерті позивачка разом спільно проживала із спадкодавцем.

01.08.201 фоку ОСОБА_3 звернулася до Четвертої одеської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину відкриту після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Також зазначила, що їй стало відомо, що за змістом останнього заповіту матері, усе належне їй на час смерті майно вона заповідала сину - ОСОБА_7

За заявою ОСОБА_7 Четвертою одеською державною нотаріальною конторою відкрита спадкова справа за № 249/2005 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 (а.с.106-116).

Посилаючись на те, що оскільки державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 їй було відмовлено у видачі свідоцтва на обов'язкову частку щодо майна померлої ОСОБА_6, у зв'язку з тим, що вона пропустила строки, встановлені діючим на той час законодавством просила її вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, з підстав, викладених у запереченнях (а.с.124-128).

Третя особа у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася через оголошення у пресі «Одеські вісті» та «Урядовий кур'єр».

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2015 року вказані вище позовні вимоги ОСОБА_3 були задовольнити частково та було встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідною донькою ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Також було встановлено факт прийняття ОСОБА_3 спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на обов'язкову частку у спадщині, відкритої після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: на 1/3 частину житлового будинку з надвірними господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1, 1/3 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 в м. Одеса, 1/3 частину грошових вкладів в філіях Одеських обласних відділень Ощадбанку України.

В решті вимог було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення в частині відмови їй у задоволенні позову про усунення від права на спадкування, одержання права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги та визнання права власності за законом після смерті ОСОБА_7, із ухваленням в цій частині нового рішення - про задоволення її позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення із ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, заперечень проти них, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_4, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із встановленого факту того, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідною донькою ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а також факту прийняття ОСОБА_3 спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_6

У зв'язку з цим, суд визнав за ОСОБА_3 право власності на обов'язкову частку у спадщині, відкритої після смерті ОСОБА_6, а саме: на 1/3 частину житлового будинку з надвірними господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1, 1/3 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 в м. Одеса, 1/3 частину грошових вкладів у філіях Одеських обласних відділень Ощадбанку України.

В решті позовних вимог ОСОБА_3, а також у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 було відмовлено.

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Так, як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Суворовського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис № 2535 (т.1, а.с.81).

За життя ОСОБА_6 на праві власності належав житловий будинок з надвірними господарськими спорудами по АДРЕСА_1 в м. Одесі, що підтверджується свідоцтвом про право власності на домоволодіння від 01.12.1967 року, виданого виконавчим комітетом виконкому Ленінської районної ради депутатів (а.с.83) та свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.12.1979 року, виданого державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори, а також земельна ділянка, розташована за цією ж адресою, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю (т.1, а.с.84, 85).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина у вигляді вищезазначеного нерухомого майна а також грошових вкладів у філіях Одеських обласних відділень Ощадбанку України.

Стосовно нерухомого майна, а саме земельної ділянки, розташованої на території Ленінського району м. Одеси, по АДРЕСА_1, а також житлового будинку із господарчими спорудами за вказаною адресою, то спадкодавець ОСОБА_6 заповіла своєму сину, ОСОБА_7, що підтверджується відповідним заповітом від 05 травня 2005 року (т.2, а.с.59).

За заявою ОСОБА_7 Четвертою одеською державною нотаріальною конторою була відкрита спадкова справа за № 249/2005 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 (т.1, а.с. 106-116).

Разом з тим, після смерті ОСОБА_6 спадщина також була прийнята ОСОБА_3 протягом шести місяців з часу відкриття спадщини, оскільки позивачка ОСОБА_3 фактично вступила в управління, володіння та користування спадковим майном.

Зазначені обставини підтверджені особистими речами спадкодавця ОСОБА_6, які успадкувала ОСОБА_3, та які остання надала колегії суддів для огляду в судовому засіданні, а саме: Ікона «Св. Великомучениці Варвари», Ікона «Ісуса Христа», медаль та посвідчення «Ветеран праці», на ім'я ОСОБА_6

Таким чином, та враховуючи, що на час відкриття спадщини ОСОБА_3 була непрацездатною, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину після смерті своєї мами - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер спадкоємець ОСОБА_6 за заповітом - ОСОБА_7, який був рідним братом позивачки ОСОБА_3, та після смерті якого також відкрилась спадщина.

01.08.2014 року ОСОБА_3 звернулася до Четвертої одеської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, відкриту після смерті мами ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Однак, Державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 позивачці відмовлено у видачі свідоцтва на обов'язкову частку щодо майна померлої ОСОБА_6, у зв'язку з тим, що позивачкою не подано у строки, встановлені діючим на той час законодавством заяву про прийняття спадщини, а також через те, що у свідоцтві ОСОБА_3 про народження прізвище матері не збігається з прізвищем у свідоцтві про її смерть, що унеможливило підтвердити факт родинних стосунків із спадкодавцем в позасудовому порядку.

У зв'язку з цим, Державним нотаріусом позивачці ОСОБА_3 рекомендовано звернутися до суду для захисту своїх порушених прав (а.с.58).

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3, колишнє прізвище ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно свідоцтва про народження батьками записані: батько - ОСОБА_11, мати - ОСОБА_6 (т.1, а.с.77). Згідно посвідки про народження № НОМЕР_3 батьками ОСОБА_3 записані: батько - ОСОБА_11, мати - ОСОБА_6 (т.1, а.с.78).

Дані обставини визнані сторонами, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

При цьому суд обгрунтовано і правомірно виходив із того, що у відповідності до ст.256 ЦПК України справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, розглядаються у судовому порядку, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов законного висновку про те, що позивачкою ОСОБА_3 доведено факт родинних відносин, а саме, що вона є рідною донькою ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Вирішуючи спір, суд виходив із вимог статей 1216, 1217, 1220, 1261, 1268 ЦК України, згідно яких спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємець за законом чи заповітом має право прийняти спадщину або не прийняти її. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який пережив, та батьки. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Як було зазначено вище, ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину після смерті матері, ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про визнання факту прийняття ОСОБА_3 спадщини, а також щодо обов'язкової частки ОСОБА_3 у спадщині, суд помилково керувався Книгою Шостою ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004 року, оскільки правовідносини виникли ІНФОРМАЦІЯ_2, а тому суд мав керуватися ЦК України, в редакції 1963 року, як про те зазначила у своєму уточненому позові ОСОБА_3 (т.1, а.с.74-75).

Так, згідно ст. 549 ЦК України визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини.

На момент смерті ОСОБА_6, ОСОБА_3 була непрацездатною за віком, пенсіонеркою, отже в силу ст. 535 ЦК України, в редакції 1963 року, має право на обов'язкову частку у спадщині ОСОБА_6, незалежно від змісту заповіту останньої.

При цьому, доводи апелянта ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_3 не може бути визнана повнолітньою непрацездатною особою на момент відкриття спадщини, тобто ІНФОРМАЦІЯ_2, є безпідставними, оскільки відповідно до абзацу 17 ч.1 ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_3, якій на момент відкриття спадщини виповнилось 63 роки, віднесена до категорії повнолітньої непрацездатної дитини.

Оскільки ОСОБА_3 фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, отримавши протягом 6-ти місяців з дня відкриття спадщини у спадок цінні речі померлої, а також правовстановлюючі документи на нерухоме майно та ощадні книжки, то в силу ст. 549 ЦК України, в редакції 1963 року, ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину, що належала померлій ОСОБА_6

Із матеріалів спадкової справи, відкритої до майна ОСОБА_6, дослідженої у судовому засіданні, вбачається, що ОСОБА_7 у заяві про прийняття спадщини навмисно зазначив про відсутність інших спадкоємців на майно померлої ОСОБА_6

Як встановлено, на день подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_7 взагалі не мав документів, що підтверджують права ОСОБА_6 на майно. Зазначені документи були представлені до нотаріальної контори позивачкою ОСОБА_3, про що свідчить дата, вчинена нотаріусом про їх отримання.

Крім того, за правилами положень ЦК України в редакції 1963 року, до вкладів, що знаходились на рахунках Ощадбанку була передбачена спрощена процедура спадкування вкладів у банку. Отримання вкладу відбувалось за розпорядженням вкладника, а якщо вкладник не зробив розпорядження, вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах.

Як вбачається із досліджених судом відповідей Ощадбанку, ОСОБА_6 не зробила розпорядження щодо вкладів. Водночас зміст заповіту не містить заповідального розпорядження щодо вкладів. Кошти й досі не отримані жодним із спадкоємців. Таким чином, на спадщину, що складається з грошових вкладів, розповсюджуються правила обов'язкової частки у спадщині.

Таким чином, ОСОБА_3 були вчинені дії, передбачені законом, які свідчать про її волевиявлення на прийняття спадщини після смерті мами ОСОБА_6

Враховуючи, що у відповідності до ст. 535 ЦК України непрацездатні діти спадкодавця успадковують незалежно від змісту заповіту, не менше 2/3 частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про права ОСОБА_3 на обов'язкову частку, що складає 1\3 частину спадкового майна, що належало померлій ОСОБА_6, оскільки інших спадкоємців за законом, окрім неї та ОСОБА_7 на час відкриття спадщини не було.

Що стосується застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин Книги Шостої ЦК України, якою на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 не регулювались дані правовідносини, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, позивач ОСОБА_3 в своїй уточненій позовній заяві обгрунтовувала свої вимоги щодо факту прийняття нею спадщини та про її право на обов'язкову частку у спадщині саме нормами права у відповідності до ЦК України, в редакції 1963 року, тобто ст.ст. 535, 548, 549 ЦК України (т.1, а.с.74-75).

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно визначився із виниклими правовідносинами та порядком застосування до спірних правовідносин норм спадкового права, помилково пославшись на ЦК України, в редакції 2003 року, яким спірні правовідносини не регулювались, то колегія суддів виходить із положень ч. 2 ст. 308 ЦПК України, згідно яких не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду у зазначеній частині.

Що стосується рішення суду, в частині відмови ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про усунення від права на спадкування відповідача ОСОБА_4 після смерті його батька ОСОБА_7, який був рідним братом позивачки ОСОБА_3, та який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, то колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступні обставини.

Так, як вбачається із представлених суду медичних документів, за станом здоров'я ОСОБА_7 за життя не потребував постійного стороннього догляду і не ставив питання перед сином щодо необхідності його утримання.

У відповідності до ч.1-5 ст.1224 ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004 року, та який діяв на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7, є два види усунення від права на спадкування.

1. Усунення, яке відбувається автоматично в силу закону та не потребує судового рішення про усунення від права на спадкування.

2. Усунення, яке відбувається в силу судового рішення про усунення від права на спадкування за законом (ч.5 ст.1224 ЦК України).

При цьому, виходячи зі змісту зазначеної норми права, суд при вирішенні такої справи згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України повинен встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

У судовому засіданні позивачем ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів того, що спадкодавець перебував у безпорадному стані, відповідач ОСОБА_4 свідомо ухилявся від надання спадкодавцеві ОСОБА_7 допомоги. Доводи позивача про те, що відповідач не виконував свої обов'язки, передбачені сімейним законодавством, суд правомірно не прийняв до уваги, так як вони стосуються моралі та відносяться до категорії оціночних.

Оскільки жодних із зазначених обставин, які б свідчили про перебування спадкодавця в безпорадному стані, та навмисному ухиленні спадкоємця від надання спадкодавцеві допомоги, судом не було встановлено, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку про необхідність відмови в задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_3

Що стосується строку позовної давності, про застосування якого ставить питання апелянт ОСОБА_4, то колегія суддів вважає, що дані вимоги є необгрунтованими, виходячи з наступного.

Позовна давність - це строк протягом якого порушене право чи інтерес гарантовано може бути захищено у суді.

Доводи, покладені в основу заяви про застосування наслідків пропущення позовної давності належним чином не підтверджені та спростовуються матеріалами справи.

Чинне законодавство, яке діяло на час відкриття спадщини ОСОБА_6, не встановлювало строку, протягом якого спадкоємець має одержати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину, що дозволяє спадкоємцю оформити право на спадщину у будь-який термін.

Визначальним в даному випадку є факт прийняття спадщини протягом 6 місяців після відкриття спадщини, тобто після смерті спадкодавця.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 вчинила всі дії, які свідчать про прийняття нею спадщини після смерті мами ОСОБА_6 протягом 6 місяців після її смерті, (фактичний вступ в управління та володіння спадковим майном), в подальшому звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину і у 2014 році отримала відмову нотаріуса з пропозицією звернутися до суду.

Що стосується доводів апелянта ОСОБА_4 про те, що ще за життя спадкодавець ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 05 травня 2001 року продала частину земельної ділянки,розташованої на території Ленінського району м. Одеси, по АДРЕСА_1, площею 200 кв.м., то колегія зазначає наступне.

Дійсно у відповідності до договору купівлі-продажу від 05 травня 2001 року ОСОБА_6 продала частину земельної ділянки за зазначеною адресою, площею 200 кв.м. гр-ну ОСОБА_13, що підтверджується відповідним договором (т.2, а.с.62), а тому вказана частина земельної ділянки не входить у спадкову масу, яка передається у спадщину після смерті ОСОБА_6 і не є предметом даного судового спору.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційних скарг не надали суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційних скарг.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення є законим і обгрунтованим, доводи апеляційних скарг його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Щодо розподілення між сторонами судового збору, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, апелянтом ОСОБА_3 за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір за платіжним дорученням № 14482872 від 27 листопада 2015 року на суму 4020 грн., а також № 14480456 від 16 грудня 2015 року - на суму 2700 грн. (т.2, а.с. 3, 53).

Таким чином, апелянтом ОСОБА_3 було надмірно сплачено судовий збір у розмірі 2700,40 грн., оскільки за подання апеляційної скарги їй належало сплатити 4019,60 грн.

Оскільки ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції було подано заяву про повернення їй надмірно сплаченого судового збору у сумі 2700 грн., колегія суддів вважає за необхідне її заяву задовольнити.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, апелянтом ОСОБА_4 за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір за платіжним дорученням № 36 від 19 листопада 2015 року на суму 1071,84 грн., а також за № 28 від 25 листопада 2015 року на суму 5628 грн. (т.1, а.с. 249, 257).

Таким чином, апелянтом ОСОБА_4 було надмірно сплачено 2680,24 грн. (1071,84+5628-4019,60), оскільки за подання апеляційної скарги йому належало також сплатити 4019,60 грн.

Оскільки представником ОСОБА_4 до суду апеляційної інстанції було подано заяву про повернення йому надмірно сплаченого судового збору у сумі 5628 грн., колегія суддів вважає за необхідне його заяву задовольнити частково та повернути ОСОБА_4 надмірно сплачений судовий збір у сумі 2680,24 грн.

При цьому колегія суддів виходить із того, що у відповідності до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається ухвалою у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2015 року залишити без змін.

Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області код ЄДРПОУ 37607526, адреса: м. Одеса, вул. Садова, 1-а, повернути ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_1, судовий збір у розмірі 2700 грн. (дві тисячі сімсот гривень), сплачений на рахунок № 312142067800007 за платіжним дорученням № 747448 від 02 жовтня 2014 року до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк».

Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області код ЄДРПОУ 37607526, адреса: м. Одеса, вул. Садова, 1-а, повернути ОСОБА_4, ІПН НОМЕР_2, судовий збір у розмірі 2680,44 (дві тисячі шістсот вісімдесят гривень 44 копійки), сплачений на рахунок № 312142067800007 за платіжним дорученням № 28 від 25 листопада 2015 року до Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро».

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко