Ухвала суду № 56508501, 09.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2031/16

Головуючий у першій інстанції Бобровська І. В.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Панасенкова В.О., Парапана В.Ф.,

при секретарі - Ярахмедові Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 14 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Роздільнянської районної державної нотаріальної контори Одеської області, треті особи - приватний нотаріус Роздільнянського районного нотаріального округу Патраманська Любов Миколаївна та ОСОБА_5 про визнання дій державного нотаріуса незаконними,

встановила:

22.09.2015 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати незаконними дії державного нотаріуса Роздільнянської районної державної нотаріальної контори Одеської області Патраманської Л.М., які виявилися у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 листопада 2001 року на все майно ОСОБА_6. Свої позовні вимоги мотивувала тим, що 06 листопада 1949 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 уклали шлюб. За час подружнього життя вони набули майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 09 вересня 1989 року, який був посвідчений виконавчим комітетом Виноградарської сільської ради народних депутатів Роздільнянського району Одеської області та інше майно. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 відкрилася спадщина на 1/2 частину зазначеного вище житлового будинку та земельну ділянку, площею 6,30 га, що знаходиться на території Виноградарської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, яка надавалася ОСОБА_7 для ведення особистого селянського /фермерського/ господарства, на підставі Державного акту серії НОМЕР_1 на право приватної власності на земельну ділянку від 22 червня 1994 року, який зареєстрований Роздільнянським відділом земельних ресурсів в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №3. Спадкоємцями першої черги були чоловік померлої ОСОБА_6 та сини ОСОБА_8, який постійно проживав та вів спільне господарство разом з батьками за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_5 Заяву про прийняття спадщини було подано лише чоловіком померлої ОСОБА_6 Син померлої ОСОБА_8 прийняв спадщину, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, заяву про відмову від прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавав. Таким чином, на думку позивача, після смерті ОСОБА_7 спадщину прийняли чоловік померлої ОСОБА_6 та син ОСОБА_8 Однак, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 листопада 2001 року, виданого державним нотаріусом Роздільнянської державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_6, значиться, що він є спадкоємцем до майна померлої.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_6, який за життя склав заповіт від 25.02.2004 року, відповідно до якого все своє майно заповідав своїм дітям - ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в рівних частках кожному.

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер чоловік позивачки ОСОБА_8 За життя він склав заповіт від 22.06.2011 року, яким все своє майно заповів позивачу ОСОБА_2

Спадщину позивачка прийняла. Однак, державним нотаріусом при видачі свідоцтва за законом від 29.11.2001р. не враховано, що після смерті ОСОБА_7 спадщину прийняв не лише її чоловік ОСОБА_6, а і її син ОСОБА_8

Позивачка вважає дії державного нотаріуса, які виявилися у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.11.2001р. на все майно ОСОБА_6 незаконними. Будучи таким, що прийняв спадщину після смерті матері, ОСОБА_8 мав право отримати свідоцтво про право на спадщину за законом без обмеження будь-яким строком, спадщина йому належала з моменту ї відкриття. Державний нотаріус, на думку позивача, при видачі свідоцтва від 29.11.2001р. порушив вимоги ст. 46 Закону України «Про нотаріат», п.п.109,113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року, не перевірив кола спадкоємців ОСОБА_7 за законом, які фактично прийняли спадщину, не перевірив відомості про зареєстрованих та проживаючих осіб разом зі спадкодавцем на момент його смерті, чим порушив майнові права другого спадкоємця. Про існування вказаних порушень позивачка дізналась у 2014 році при розгляді справи №511/847/13-ц за її позовом до ОСОБА_5 про встановлення юридичних фактів, визначення часток у спадщині, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності, у зв'язку з чим вважає, що строк звернення до суду нею не пропущений.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_9 позов підтримали та просили його задовольнити повністю.

Представник відповідача Роздільнянської районної державної нотаріальної контори Одеської області в судове засідання не з'явився на підставі заяви про розгляд справи у його відсутність, по суті спору не висловився.

Третя особа приватний нотаріус Роздільнянського районного нотаріального округу Патраманська Любов Миколаївна в судове засідання не з'явилась на підставі заяви про розгляд справи у її відсутність надали суду письмові пояснення, в який позов не визнала. Пояснила, що на час вчинення оскаржуваної нотаріальної дії нотаріус встановлював коло спадкоємців відповідно до даних, які повідомила особа в своїй заяві про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину. Факт реєстрації осіб в будинку в с.Вакулівка неможливо було перевірити, оскільки на той час не передбачалось ведення домової книги. Позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду, оскільки сплинуло 15 років після вчинення нотаріальної дії, та позивачка не є суб'єктом оскарження нотаріальної дії, оскільки вона вчинена не відносно неї. За життя ОСОБА_8 дій батька не оспорював та погодився з рішенням батька. Просила в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_10. проти позову заперечували та просили відмовити у його задоволенні посилаючись на те, що обставини, викладені у позові, вже були предметом розгляду як місцевого, так і апеляційного суду Одеської області (стосовно встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі факту прийняття спадщини ОСОБА_8 після смерті матері ОСОБА_7, права власності позивача на 5/8 частин вказаного вище житлового будинку та визнання свідоцтв про право на спадщину за законом та за заповітом недійсними) за позовом ОСОБА_2 та їй було відмовлено у позовах повністю. Суд визнав частки ОСОБА_8 та ОСОБА_5 у спадковому майні рівними, свідоцтва про право на спадщину законними та дійсними, і рішення судів набрали законної сили, а тому у позивача немає законних підстав для фактичного перегляду рішень судів з цього приводу. ОСОБА_5 зазначив, що їх батько помер у 2004 році, а брат ОСОБА_8 - у 2011 році. За життя ОСОБА_8 ніяких претензій до нього не пред'являв, навпаки, у 2010 році надав нотаріальну згоду, щоб він був зазначений уповноваженою особою в державних актах на право власності на землю, яку вони успадкували по 1/2 частині кожний після смерті батьків.

Рішенням суду в задоволенні позову було відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням представник ОСОБА_2 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та застосував необхідні норми матеріального права.

Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.11.1949 року, від якого народилося двоє дітей: син ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 померла.

Спадщину після її смерті прийняв чоловік - ОСОБА_6, отримавши у нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом від 29.11.2001 року (а.с.7).

Сини померлої - ОСОБА_5 та ОСОБА_8 не зверталися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті матері, не отримували свідоцтв про право на спадщину за законом та не оспорювали права та дії їх батька ОСОБА_6 з приводу прийняття ним спадщини після смерті матері - ОСОБА_7.

Такі дії ОСОБА_8 та ОСОБА_5 дійсно свідчать про те, і фактично є доказом того, що вони схвалювали дії батька щодо прийняття ним спадщини після смерті матері і не мали наміру приймати спадщину після смерті матері.

ОСОБА_8 у межах строків позовної давності після ІНФОРМАЦІЯ_3 не звертався за захистом його права на спадщину після смерті матері.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_6. Спадщину після його смерті прийняли сини: ОСОБА_8 і ОСОБА_5, отримавши у нотаріальній конторі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом. Частка кожного сина у спадковому майні становить 1/2 частину спадкового майна. На час прийняття спадщини і після отримання свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 08.05.2008 року - ОСОБА_5 та ОСОБА_8 не заперечували проти визначених їм нотаріусом часток у спадковому майні.

15.09.2009 року ОСОБА_8 зареєстрував шлюб з позивачем ОСОБА_2, а ІНФОРМАЦІЯ_5 він помер. Спадкоємцем померлого ОСОБА_8 за заповітом є його дружина ОСОБА_2, яка своєчасно звернулася із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

Судом правильно було встановлено, що ОСОБА_2 вже зверталася до суду з позовом про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема і факту прийняття спадщини її чоловіком ОСОБА_8 після смерті матері, але їй було відмовлено в цій частині рішенням місцевого суду від 21.02.2014 року, залишеним без змін у цій частині рішенням апеляційного суду Одеської області від 14.05.2014 року (справа №511/847/13-ц, номер провадження 2/511/25/14). Крім того, ОСОБА_2 пред'являла вимогу про збільшення її частки у спадковому майні до 5/8 частин, а саме: у житловому будинку АДРЕСА_1, але рішенням апеляційного суду Одеської області від 14.05.2014 року по вказаній вище справі їй відмовлено у задоволенні цієї вимоги. Рішення апеляційного суду набрало законної сили і в касаційному порядку не скасовано.

Також ОСОБА_2 зверталась до суду з позовом про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.11.2001р., виданого на ім'я ОСОБА_6, та свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 08.05.2008 року, виданих на ім'я ОСОБА_5 недійсними (справа №511/3759/14-ц, провадження № 2/511/134/15). Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 19.03.2015р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18.08.2015р., в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Так, судами при розгляді вказаних цивільних справ було достовірно встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_5 спадщину після смерті матері не прийняли. До складу спадщини, яка належала спадкодавцеві ОСОБА_8 входить майно, отримане ним, як спадщина після смерті батька, а саме: 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1; 1/2 частина майнового паю в СВК «Дружба» в с. Виноградар Роздільнянського району; 1/2 частина грошового вкладу, який знаходиться у філії Ощадбанку №3175/043 Роздільнянського відділення №3175 ПАТ «Державний ощадний банк України» на відповідних рахунках; 1/2 частина земельної ділянки площею 7,30 га, розташованої на території Виноградарської сільської ради Роздільнянського району; 1/2 частина земельної ділянки площею 6,30 га, розташованої на території Виноградарської сільської ради Роздільнянського району.

Судами встановлено, що видачею свідоцтва про право власності ОСОБА_5 на 1/2 частину спірного житлового будинку не були порушені права позивача на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_8, тому правових підстав для визнання недійсним цього свідоцтва у суду апеляційної інстанції не знайшлось.

Крім того, судами встановлена і відсутність порушень з боку державного нотаріуса п.113, п.121 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин та втратила чинність 03.03.2004 року), при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.11.2001р. та за заповітом від 08.05.2008р.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 19.03.2015р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18.08.2015р. також було встановлено, що сини померлої - ОСОБА_5 та ОСОБА_8 не зверталися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті матері, не отримували свідоцтв про право на спадщину за законом та не оспорювали права та дії їх батька ОСОБА_6 з приводу прийняття ним спадщини після смерті матері - ОСОБА_7. Такі дії ОСОБА_8 та ОСОБА_5 д свідчать про те, і фактично є доказом того, що вони схвалювали дії батька щодо прийняття ним спадщини після смерті матері і не мали наміру приймати спадщину після смерті матері.

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Крім того, в узагальненні, яке проведено Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні, і яке листом від 07.02.2014р. доведене до відома судів нижчих ланок, зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону № 3425-XII «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Тобто Закон визначає досить широке коло осіб, правомочних оскаржувати нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні.

Але право на звернення до суду з позовом про незаконність нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні мають заінтересовані особи (фізичні та юридичні), стосовно яких були вчинені нотаріальні дії, або які одержали відмову в їх вчиненні, тобто безпосередньо брали участь у нотаріальному процесі. Особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважають, що їх права і охоронювані законом інтереси порушені нотаріальною дією, вправі звернутися до суду з відповідним самостійним позовом про недійсність посвідченого акта, але не до нотаріуса, а до інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин, з приводу яких виник спір. Саме таке процесуальне правило визначення суб'єктного складу осіб наведене у ст. 50 Закону № 3425-XII.

Суд правильно вважав, що позивачка ОСОБА_2, заявивши позовні вимоги до державної нотаріальної контори і оскаржуючи дії нотаріуса, вчинені відносно зовсім іншої особи, обрала невірний спосіб захисту своїх прав. Фактично спір у позивачки виник з третьою особою по справі ОСОБА_5, який разом з її померлим чоловіком та своїм братом ОСОБА_8 були спадкоємцями першої черги після смерті батьків, а тому відповідачем за цим позовом повинен бути ОСОБА_5, тобто спадкоємець, який уже одержав спадщину і не дає своєї згоди на її перерозподіл, а не Роздільнянська районна державна нотаріальна контора Одеської області.

Однак, представник позивача не дав згоду на заміну відповідача та не уточнив позовні вимоги, заявивши, що саме такий спосіб захисту прав позивача вони обрали і вважають його вірним.

Суд в порядку вимог ст.ст.10,11,33 ЦПК дійсно позбавлений права самостійно без згоди позивача залучати до участі у справі співвідповідача або замінювати неналежного відповідача належним, а також виходити за межі заявлених позовних вимог.

Крім того, спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_8 після смерті матері, про перерозподіл спадщини, про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.11.2001р. та свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 08.05.2008р. судами вже був розглянутий не на користь ОСОБА_2

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивачка ОСОБА_2 є неналежним позивачем у вказаній цивільній справі і в задоволенні її вимог до нотаріальної контори слід відмовити за безпідставністю.

Позивачка вважає, що видачею ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину за законом 29.11.2001р. державним нотаріусом Патраманською Л.М. на все майно після смерті ОСОБА_7 порушені її права на спадкування, оскільки частка її чоловіка ОСОБА_8 у спадщині, що відкрилась після смерті його батьків, і яку вона отримала після його смерті за заповітом, повинна бути значно більша, ніж визначив нотаріус. На підтвердження своїх доводів вона надала докази, а саме: довідки про місце проживання та реєстрації її померлого чоловіка, показання свідків, які є неналежними і дійсно не можуть бути прийняті судом до уваги з вищезазначених підстав.

Також, відповідно до п.109 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин та втратила чинність 03.03.2004 року), свідоцтво про право на спадщину видається за заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. При цьому, в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину. Якщо свідоцтво про право на спадщину видається державним нотаріусом не на всю спадщину, в тексті його зазначається, яка частка спадщини залишається відкритою.

Згідно з п.113 Інструкції свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст.549 Цивільного кодексу). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

П.114 Інструкції встановлює, що державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства осіб, які подали заяву, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.

Ст.46 Закону України «Про нотаріат» встановлює право нотаріуса, який вчиняє нотаріальну дію, витребувати від підприємств, установ, організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій.

Таким чином, жоден нормативний акт, що діяв на час виникнення спірних правовідносин і регулював діяльність державних нотаріусів та порядок вчинення ними нотаріальних дій, не передбачав обов'язок нотаріуса самостійно встановлювати коло спадкоємців першої черги та закликати їх до спадкування.

Тобто порушень з боку державного нотаріуса Конституції України, Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин та втратила чинність 03.03.2004 року), на які вказує позивач, суд обґрунтовано не встановив.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апелянт не довела обставини, на які посилалася як на підставу своєї позовної заяви та апеляційної скарги.

Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 14 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан