Ухвала суду № 56507219, 17.03.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/9392/14-ц 17.03.2016 17.03.2016 17.03.2016

Провадження №22-ц/784/651/16

Категорія:5 Головуючий у суді першої інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Шаманської Н.О.,

суддів Данилової О.О., Лівінського І.В.,

із секретарем судового засідання Гавор В.Б.,

за участю: представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

представника позивача ОСОБА_3

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2015 р. по справі за позовом

ОСОБА_4

до

ОСОБА_5,

Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі Центральний ВДВС)

про визнання права власності та зняття арешту з майна,

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 р. ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5, Центрального ВДВС про визнання права власності та зняття арешту з майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 1 вересня 2009р. уклав з відповідачем ОСОБА_5, від імені якого діяв ОСОБА_6,

у простій письмовій формі, договір купівлі-продажу за яким придбав у останнього автомобіль марки УАЗ, модель 3151 2, 1991 р. випуску, шассі (кузов рама коляска) № ХТТ315120М0340835 3492, реєстраційний номер НОМЕР_1, за 6500 грн.

На виконання умов договору, відповідач ОСОБА_5 передав позивачу автомобіль, реєстраційні документи на автомобіль та нотаріально посвідчену довіреність на його імя з правом повного розпорядження, користування та володіння транспортним засобом.

На час придбання автомобіль потребував ремонту, а тому сторони не змогли його зняти з обліку та зареєструвати.

У липні 2014 р. позивач випадково дізнався, що на придбаний ним автомобіль накладено арешт на підставі постанови старшого державного виконавця Центрального ВДВС від 15 січня 2014 р, винесеної в межах виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ПАТ КБ «Надра» 146338 грн. 71 коп. заборгованості.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати за ним право власності на автомобіль марки УАЗ, модель 3151 2, 1991 р. випуску, шассі (кузов рама коляска) № ХТТ315120М0340835 3492, реєстраційний номер НОМЕР_1 та зняти арешт з вказаного автомобіля.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_4 посилався на те, що вказаний автомобіль належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 1 вересня 2009 р. та довіреності, виданої відповідачем на його імя, якою йому було передано усі повноваження власника автомобіля, а також останній сам передав йому автомобіль, а тому позивач вважав, що є всі підстави для визнання права власності на автомобіль та зняття з нього арешту.

Разом з цим, загальний порядок укладення договорів будь-якими учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України.

До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення.

Правове регулювання відносин, повязаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388 ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок державної реєстрації), які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Так, п.п. 7,8 Порядку державної реєстрації передбачено, що власники транспортних засобів зобовязані зареєструвати їх протягом 10 діб після придбання. Реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості, відповідність конструкції транспортного засобу встановленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Для реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зареєстровані в підрозділах ДАІ, крім названих документів, додається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) з відміткою підрозділу ДАІ про зняття транспортного засобу з обліку. Перед відчуженням, передачею такий транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділах ДАІ. Відчуження, передача власником придбаних транспортних засобів, не зареєстрованих у підрозділах ДАІ, не проводиться. Отже, набуття права власності на автомобіль здійснюється при наявності договору купівлі-продажу та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) з відміткою підрозділу ДАІ про зняття транспортного засобу з обліку.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля не укладався, цей автомобіль не знятий з обліку в уповноваженому органі МВС та на час розгляду справи зареєстрований за ОСОБА_5

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

За частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобовязана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Договір купівлі-продажу це угода, за якою продавець (одна сторона) зобовязується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобовязується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

За таких обставин, основний висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль та зняття арешту з цього автомобіля, є вірним.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України № 6-688цс15 від 16 грудня 2015 року, яка відповідно до ст. 360-7ЦПК України, є обовязковою для застосування.

Доводи представника позивача про те, що він набув право власності на спірний автомобіль на підставі розписки з ОСОБА_5 та отримав від відповідача довіреність, якою йому було передано усі повноваження власника автомобіля, не можуть бути достатнім доказом набуття позивачем права власності на автомобіль з наведених вище підстав, а розписка є доказом отримання коштів, а не доказом укладання договору купівлі-продажу.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 відхилити, а рішенняЦентрального районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Н.О.Шаманська

Судді: О.О.Данилова

ОСОБА_9