Ухвала суду № 56505383, 14.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 335/11409/14-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄУ № 335/11409/14-к Головуючий в 1 інстанції

Провадж. № 11-кп/778/463/16 ОСОБА_1

Категорія ч.1 ст. 366 Доповідач в 2 інстанції

КК України ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді Тютюник М.С.,

суддів Старовойт І.П., Рассуждай В.Я.,

при секретарі Хрипченко Н.А.

розглянула 14 березня 2016 року у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2015 року відносно

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор Мотренко М.В.,

адвокат ОСОБА_4,

обвинувачений ОСОБА_3

Встановлені вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2015 року обставини:

Відповідно до Порядку ліцензування господарської діяльності повязаної із створенням обєктів архітектури, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 05 грудня 2007 року № 1396 (далі - порядок ліцензування), юридична особа, що має намір провадити будівельну діяльність повинна отримати ліцензію. Ліцензування будівельної діяльності та дотримання ліцензійних умов здійснюється Державною архітектурно - будівельною інспекцією та її територіальними органами.

Субєкт будівельної діяльності подає або надсилає поштою до органу ліцензування заяву про видачу ліцензії. До заяви надаються відомості про виробничо-технічну базу, склад працівників за професійним та кваліфікаційним рівнем, технологією виробництва, інформаційно - правове, нормативно - технічне забезпечення Ліцензійна комісія розглядає надані документи з метою встановлення їх відповідності ліцензійним умовам та готує висновок. Орган ліцензування на підставі висновку ліцензійної комісії приймає рішення про видачу ліцензії.

Основними ліцензійними вимогами до субєкта будівельної діяльності є наявність трудових відносин підприємства з працівниками певної кваліфікації, яких приймають на роботу як за основним, так і не за основним місцем роботи. Відповідно до вимог трудового законодавства, такі відносини між підприємством та працівником оформлюються відповідними наказами про прийом на роботу, затверджується структура та штатний розклад підприємства. Підтвердженням працевлаштування працівника є подання відповідних даних до пенсійного фонду та податкових органів.

Таким чином, для отримання відповідної ліцензії директор ТОВ «Олександрія-груп» ОСОБА_3, мав звернутися із заявою до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в Запорізькій області, до якої необхідно було надати відомості про виробничо-технічну базу, склад працівників за професійним та кваліфікаційним рівнем, технологію виробництва, інформаційно-правове, нормативно-технічне забезпечення, про наявну систему контролю якості виконання робіт, про виконані заявником будівельно-монтажні роботи за формою, яка визначається ліцензійними умовами провадження будівельної діяльності.

Згідно інформаційної довідки з Пенсійного фонду Запорізької області, в період часу з

01.01.2013 року по 30.06.2013 року, на підприємстві ТОВ «Олександрія-груп» було 6

працевлаштованих осіб.

ОСОБА_3 надав неправдиві відомості для отримання ліцензії на здійснення господарської діяльності, повязаної із створенням обєктів архітектури, вказавши неправдиві відомості про кваліфікаційний склад спеціалістів ТОВ «Олександрія-груп». Приблизно у травні 2013 року, знаходячись за фактичним місцем розташування ТОВ «Олександрія-груп», за адресою: м. Запоріжжя вул. Південне Шосе, 1, ОСОБА_3, умисно, усвідомлюючи, що на підставі наказу № 1/К від 20.12.2012 року, він є посадовою особою, а саме директором ТОВ «Олександрія-груп», ЄДРПОУ 34676733, тим самим він має право затверджувати своїм підписом офіційні документи, склав та скріпив своїм підписом заяву на видачу ліцензії та додатком до неї у вигляді відомості про субєкта господарювання, до якої були внесені завідомо неправдиві відомості про працевлаштування в ТОВ «Олександрія-груп» 23 працівників у період часу з 01.01.2013 року по 30.06.2013 року, які підтвердив власним підписом та відбитком печатки ТОВ «Олександрія-груп», на підставі чого отримав ліцензію № 261498 серії АЕ від 31.05.2013 року, на здійснення господарської діяльності, повязаної із створенням обєктів архітектури.

В дійсності в ТОВ «Олександрія-груп» в період з 01.01.2013 року по 30.06.2013 року, згідно інформаційної довідки з Пенсійного фонду України в Запорізькій області, було працевлаштовано лише 6 працівників.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2015 року:

ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України і йому призначено покарання у виді штрафу в розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 2550 грн. з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням обовязків службової особи з виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено без змін особисте зобовязання.

Доля речових доказів вирішена в порядку ст. 100 КПК України.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_3 посилається на незаконність вироку суду, допущені слідчим та слідчим суддею на стадії досудового розслідування кримінального провадження істотні порушення ст.ст. 135, 137, 290, 291 КПК України, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, надання переваги одним доказам перед іншими без належного на те обгрунтування, вказує на відсутність в нього умислу на складання та внесення неправдивих відомостей до документів, що встановлено й судовим слідством, подачу заявки та відомостей на отримання ліцензії до ДАБІ України в м. Києві не ним, а невстановленими слідством та судом особами, а відтак і відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України. Просить вирок скасувати та ухвалити виправдувальний вирок.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурор, посилається на безпідставність вимог апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_3, доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину показами свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та письмовими доказами по справі. Вважає вирок суду законним та обгрунтованим.

Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника, які підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, думку прокурора, який висловив заперечення доводам апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені апелянтами доводи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Мотивувальна частина вироку має відповідати вимогам п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України.

Проте, на думку колегії суддів, оскаржуваний вирок суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Районним судом ОСОБА_3 визнано винним у складанні, як службовою особою та внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Даючи юридичну оцінку вчиненому, суд у вироку не навів доводів на спростування позиції сторони захисту з приводу невідповідності зазначених документів статусу офіційного, не перевірив версію обвинуваченого про підготування та подачу певних документів відповідною фірмою та не зясував обовязковість ліцензійних умов в контексті висунутого ОСОБА_3 обвинувачення.

За змістом мотивувальної частини вироку, певні досліджені місцевим судом докази залишились не оціненими, оскільки суд обмежився формальною вказівкою про підтвердження провини ОСОБА_3 іншими матеріалами кримінального провадження.

Суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 94 КПК України стосовно оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному їх дослідженні, в їх сукупності, з точки зору достатності та взаємозвязку для прийняття відповідного процесуального рішення.

З огляду на викладене висновок суду про достовірність всіх доказів, покладених в основу вироку, є сумнівним, адже наведені в апеляційній скарзі обвинуваченого доводи із вказаних питань залишилися без належної перевірки та правової оцінки.

За наведених обставин та за відсутності передбачених ч.3 ст. 404 КПК України вичерпних підстав для повторного дослідження доказів, колегія суддів у даному випадку позбавлена можливості винесення остаточного рішення по справі.

Крім того, ч.1 ст. 337 КПК України визначає, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Разом з тим, кваліфікація дій ОСОБА_3 судом першої інстанції є відмінною від висунутого останньому обвинувачення в частині кваліфікації його дій органом досудового розслідування.

З огляду на викладене оскаржуваний вирок не можна вважати законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Підставою для скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст. 415 КПК України є встановлення передбачених ст. 412 КПК України істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення

Приймаючи до уваги встановлені факти неповноти судового розгляду та істотні порушення кримінального процесуального закону, які допущені судом першої інстанції, виходячи з загальних засад кримінального провадження, а саме вимог ст. 7 КПК України, ч.6 ст. 9 КПК України, оскаржуваний вирок, на підставі п.п. 1, 3 ч.1 ст. 409, КПК України, підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.

Відтак, зважаючи на доводи та апеляційну вимогу обвинуваченого, апеляцію слід задовольнити частково.

Призначаючи новий розгляд в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ч. 2 ст. 415 КПК України, не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність чи недостовірність обвинувачення, достовірність чи недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того, чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, а тому доводи як сторони обвинувачення, так і сторони захисту підлягають ретельній перевірці при новому розгляді в суді першої інстанції, під час якого з дотриманням прав учасників кримінального провадження та вимог кримінального закону, слід детально перевірити обставини провадження, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 412, 415, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2015 року відносно ОСОБА_3, засудженого за ч.1 ст. 366 КК України скасувати, призначити новий судовий розгляд провадження в суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

М.С. ОСОБА_7 ОСОБА_8 Рассуждай