Ухвала суду № 56493045, 09.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/7125/14-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т. В.Провадження № 22-ц/780/1411/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 45 09.03.2016

УХВАЛА

Іменем України

09 березня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді Суханової Є. М.,

суддів: Мережко М.В., Лівінського С.В.,

за участю секретаря Говорун В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, треті особи: управління Державної міграційної служби України у Києво-Святошинському районі Київської області, Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації, про позбавлення права користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття з реєстрації, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року позивач звернувсь до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що йому на праві власності належить житловий будинок №56 по вул. Харченка в с. Музичі. З 2010 року по 2013 рік він перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 Від спільного проживання вони мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Донька зареєстрована в його житловому будинку. Після розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_3 був укладений договір про сплату аліментів та вони визначили, що дитина буде проживати разом з матірю. Тому з травня 2013 року дитина в будинку не проживає. На його вимоги зняти дитину з реєстраційного обліку від відповідачки отримав відмову. Вважає, що він як власник має вимагати усунення будь-яких порушень права власності. На підставі ст.ст. 71, 72, 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України ОСОБА_3 може бути позбавлена права користування житловим приміщенням.

Тому просив суд позбавити ОСОБА_4 права користування житловим приміщенням в будинку № 56 по вул. Харченка в с. Музичі Києво-Святошинського району Київської області; зобовязати ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди у користуванні власністю шляхом зняття малолітньої ОСОБА_5 з реєстрації місця проживання.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав. Суду пояснив, що колишня дружина та дитина виїхали з будинку у травні 2013 року та постійно проживають за іншою адресою. Не зважаючи на щотижневі його побачення з дитиною, в тому числі в даному будинку, це не може вважатись користуванням будинком, оскільки місце проживання дитини є з її матірю. Коли ОСОБА_3 виїхала з будинку, то вона забрала всі речі. В даний час в будинку є речі дитини, які необхідні їй при побаченнях. Нарізі є необхідність в продажу будинку, але наявність реєстрації малолітньої особи є перешкодою в такому продажу. До органу опіки та піклування щодо зняття з реєстрації та надання дозволу на продаж будинку ще не звертався. Вважає дії відповідачки неправомірними та такими, що порушують його права власника. Просив задовольнити позов.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував. Суду пояснив, що між колишнім подружжям був спір щодо участі батька у вихованні дитини. За судовим рішенням встановлений певний порядок. В даний час дитина час від часу буває в будинку, ним користується, в неї там є речі. Тому вимоги та доводи позовної заяви вважає необґрунтованими. Просив суд відмовити в задоволенні позову.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, яка діє у власних інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4, треті особи Києво-Святошинський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Київській області, служба у справах дітей Києво-Святошинська районна державна адміністрація про позбавлення права користування житловим приміщенням, усунення перешкоди в користуванні власністю шляхом зняття з реєстрації відмовлено.

Не погоджуючись із висновком наведеним у рішенні, апелянт звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити по справі нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Колегією суддів було встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок № 56, по вул. Харченка, в с. Музичі, Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується свідоцтвом на право власності на нерухоме майно.

14 серпня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб.

21 лютого 2011 року у сторін народилася донька ОСОБА_4, яку було зареєстровано у будинку 13 квітня 2011 року, що підтверджується довідкою Форми 3 виданої Музичанською сільською радою від 13 вересня 2013 року.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 лютого 2013 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано.

01 лютого 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір про сплату аліментів на дитину, згідно з п. 1 цього договору сторони досягли домовленості, що після припинення шлюбу донька ОСОБА_4 залишиться на вихованні матері.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2014 року зменшено розмір стягуваних аліментів.

Рішенням Соломянського районного суду м. Києва від 14 квітня 2015 року встановлено регламент побачень ОСОБА_2 з малолітньою дитиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісяця кожної суботи з 10 год. до 19 год. без присутності ОСОБА_3 та щорічно влітку протягом 2 тижнів під час канікул з 01 серпня по 14 серпня включно для сумісного відпочинку без присутності ОСОБА_3

Відповідно до ч. 4 ст. 156, ч. 2 ст. 64 ЖК України, до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать дружина, діти і батьки.

Судом першої інстанції був зроблений вірний висновок про те, що ОСОБА_4, донька позивача, є членом його сім'ї та має право користування жилим приміщенням.

Ст.ст. 47, 48 Конституції України, гарантоване кожному право на житло, ніхто не може бути позбавлений житла.

Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставі і в порядку, передбаченому законом.

За ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

П. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» визначає, що у справах про визнання наймача або членів його сімї такими, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно зясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сімї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 Житлового кодексу України, припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє колишніх членів сімї права користування займаним приміщенням.

За ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоровя тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

За правилом ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

З пояснень осіб, які беруть участь в справі, судом встановлено, що після розірвання шлюбу ОСОБА_3 у травні 2013 року виїхала з будинку № 56 по вул. Харченка в с. Музичі. Відносини між колишнім подружжям склались неприязні, суди вирішують спори між ними. В даний час побачення дитини та ОСОБА_2 проходять також і в вищевказаному будинку. Дані обставини підтверджені також і показам допитаних в судовому засіданні свідків.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про доцільність відмови в задоволенні вимог про позбавлення права користування будинком.

Оскільки неповнолітні діти мають право проживати із одним із батьків, обовязок по утриманню та вихованню батьки мають однакові.

Посилання апелянта на усунення перешкод в розпорядженні власністю, колегія суддів до уваги не бере, оскільки належних та допустимих доказів цим обставинам в матеріалах справи не було знайдено.

Натомість, апелянт до органу опіки та піклування щодо зняття з реєстрації та надання дозволу на продаж будинку не звертався.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, не втратила право користування спірним жилим приміщенням

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: