Ухвала суду № 56492929, 16.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/10619/15-ц Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.Провадження № 22-ц/780/1743/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 16.03.2016

УХВАЛА

Іменем України

16 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді: Ігнатченко Н.В.,

суддів: Антоненко В.І., Поліщука М.А.,

за участю секретаря: Вербової І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання договору факторингу та договору відступлення прав за іпотечними договорами частково недійсними, відновлення попереднього становища,

у с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір факторингу від 28 листопада 2012 року № 15, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» відповідно до Додатку № 1 до договору факторингу, в частині передачі ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» права вимоги за кредитним договором від 13 червня 2008 року № 1218/Ф; визнати недійсним договір відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року реєстраційний № 6970, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», в частині відступлення права вимоги за іпотечним договором від 13 червня 2008 року № 1218-Ф/ІП-1; відновити становище, яке існувало до порушення, скасувавши реєстраційний запис від 27 серпня 2015 року № 10949900 про реєстрацію права власності ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 13 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «Сведбанк Інвест» було укладено кредитний договір № 1218-Ф, відповідно до якого банк відкрив позичальнику на споживчі потреби кредитну лінію на суму 300 000 дол. США строком по 12 червня 2013 року включно та зі сплатою 14 % річних.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, 13 червня 2008 року між сторонами укладено іпотечний договір № 1218-Ф/ІП-1, згідно якого позивач надав в іпотеку банку земельну ділянку площею 0,124 га та домоволодіння загальною площею 416,6 кв.м, що знаходяться по вул. Героїв Дніпра, 23 в с. Петрівське Києво-Святошинського району Київської області.

24 лютого 2015 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» направили позивачу іпотечну вимогу, в якій зазначили, що 28 листопада 2012 року вони з ПАТ «Сведбанк», правонаступником ВАТ «Сведбанк», які в свою чергу стали правонаступниками АКБ «ТАС-Комерцбанк», уклали договір факторингу № 15, на підставі якого набули право вимоги заборгованості за кредитним договором від 13 червня 2008 року 1218-Ф, а також на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року реєстраційний № 6970 було відступлене право вимоги за іпотечним договором від 13 червня 2008 року № 1218-Ф/ІП-1.

Позивач вказав, що його під психологічним тиском змусили написати заяви про визнання своєї заборгованості за кредитним договором, а також право ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» набути право власності на предмет іпотеки за іпотечним договором в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Проте іпотечний договір не передбачав можливості оформлення права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем, оскільки в ньому відсутнє відповідне застереження в розумінні ст. 37 Закону України «Про іпотеку», а нотаріально посвідчені заяви позивача з цього приводу не можна вважати змінами до іпотечного договору.

На думку позивача, нотаріус, провівши реєстрацію права власності за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на предмет іпотеки, не переконався чи є правові підстави для такої реєстрації та не врахував, що право вимоги за іпотечним договором до відповідача не перейшло, оскільки в п.1.2. договору про передачу прав за іпотечними договорами зазначено, що перелік іпотечних договорів наведено у Додатку № 1 до договору, однак зазначений додаток надано не було.

Також позивач зазначив, що між відповідачами було укладено договір про відступлення права вимоги за валютним кредитом, однак ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» як фінансова установа, що надає такий вид фінансових послуг як послуги з факторингу не мають генеральної валютної ліцензії НБУ, яка надається їм згідно з Положенням про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового звязку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, яке затверджене постановою Правління Національного Банку України від 9 серпня 2002 року за № 297.

Позивач вказує, що наслідком вчинення правочину з порушенням вищевказаних вимог закону та підзаконних актів є визнання його частково недійсним в судовому порядку. Крім того, оскільки договір про відступлення прав за іпотечними договорами є похідним від договору факторингу, то його також необхідно визнати недійсним.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вказує, що суд першої інстанції неповно зясував обставини, які мають значення для справи, а саме відсутність підстав для реєстрації права власності відповідача на предмет іпотеки та відсутність генеральної ліцензії, що унеможливлює проведення ними факторингових операцій по валютному кредиту.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» правомірно набули право власності на спірне нерухоме майно, адже ОСОБА_2 надав свою згоду на передачу у власність іпотекодержателя предмета іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості, як це передбачено умовами іпотечного договору та Законом України «Про іпотеку».

Разом з тим, суд дійшов висновку про недоведеність протиправності дій відповідачів та невиконання ними вимог законодавства при укладенні спірних правочинів, а тому відсутні підстави для задоволення позову шляхом визнання цих правочинів частково недійсними.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «Сведбанк Інвест» було укладено кредитний договір № 1218-Ф, відповідно до якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію на споживчі потреби на суму 300 000 дол. США, строком по 12 червня 2013 року включно, зі сплатою 14 % річних.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, 13 червня 2008 року між сторонами укладено іпотечний договір № 1218-Ф/ІП-1, згідно якого позивач надав в іпотеку банку земельну ділянку площею 0,124 га та домоволодіння загальною площею 416,6 кв.м, що знаходяться по вул. Героїв Дніпра, 23 в с. Петрівське Києво-Святошинського району Київської області.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», правонаступником ВАТ «Сведбанк», які в свою чергу стали правонаступниками АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, за умовами якого банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладених з боржниками, зазначеними у реєстрі заборгованості боржників, до складу якого ввійшов і кредитний договірвід 13 червня 2008 року 1218-Ф.

Також на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року реєстраційний № 6970, банком на користь фактора було відступлене право вимоги за іпотечним договором від 13 червня 2008 року № 1218-Ф/ІП-1.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому, відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Така ж норма міститься і в ст. 24 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобовязанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги)одна сторона (фактор)передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступаєабо зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи(боржника) (ст. 1077 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» листом від 28 жовтня 2013 року вих. № 675 повідомила ОСОБА_2 про відступлення право вимоги заборгованості (включаючи суму наданого кредиту, відсотки нараховані банком за користування кредитом, комісії, штрафні санкції) по кредитному договору від 13 червня 2008 року 1218-Ф та перехід прав іпотекодержателя за договором про відступлення права за іпотечними договорами.

Згідно листа-вимоги від 24 лютого 2015 року вих. № 11.2618-511499, факторингова компанія вимагала у позивача усунути порушення кредитного договору та оплатити на їх користь грошові кошти, а саме: заборгованість за кредитом - 238 130,10 дол. США та заборгованість за відсотками за користування кредитом - 22 846,31 дол. США. У цьому ж листів позивача було попереджено, що у випадку невиконання цієї вимоги, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 42898930, станом на 27 серпня 2015 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» є власником земельної ділянки площею 0,124 га, що знаходиться по вул. Героїв Дніпра, 23 в с. Петрівське Києво-Святошинського району Київської області, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3

За правилами ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Так, частинами 1, 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» установлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Пунктом 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що з урахуванням положень ч. 3 ст.33, ст.36, ч. 1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Вказані положення зазначені і у п. 4.2 іпотечного договору від 13 червня 2008 року № 1218-Ф/ІП-1, укладеного між позивачем та банком. Із застереження, що міститься в іпотечному договорі (п. 4.2.1.) убачається, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, суд першої інстанції на підставі указаних норм закону та встановлених обставин справи дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки позивач не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, то у ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» як нового кредитора (іпотекодержателя) є право вимагати повернення кредиту та інших передбачених договором платежів шляхом переходу права власності на предмет іпотеки.

ОСОБА_2, підписуючи іпотечний договір, погодив всі умови, які викладені в цьому договорі, зокрема підтвердив свою згоду на передачу у власність іпотекодержателя предмета іпотеки у випадку виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства України, у звязку із чим відповідач правомірно набув право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання договору факторингу та договору відступлення прав за іпотечними договорами частково недійсними, суд першої інстанції правильно визнав його необґрунтованим та недоведеним, виходячи із того, що спірні договори, укладені між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», відповідають вимогам ст. ст. 1077, 1078 ЦК України та ст. 24 Закону України «Про іпотеку» та спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ним.

Також суд, з посиланням на Постанову пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5, обґрунтовано зазначив, що ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитного валютного договору, а в даному випадку між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір відступлення права вимоги.

Отже, докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 315, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: В.І. Антоненко

ОСОБА_4