Ухвала суду № 56492260, 16.03.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/915/15-ц

Провадження № 22-ц/779/592/2016

Категорія 44

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Ясеновенко Л.В.,

суддів: Горейко М.Д., Вакарук В.М.,

секретаря Шемрай Н.Б.,

з участю ОСОБА_2 та представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення без надання іншого жилого приміщення за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 01 лютого 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

26.01.2015 року ІФНТУНГ звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення без надання іншого жилого приміщення.

В заяві зазначено, що за договором № 10 від 26.08.2009 року, укладеного між ІФНТУНГ та ОСОБА_2, останній було надано право на проживання в кімнаті №57 гуртожитку №3 по вул. Північний бульвар, 7 м. Івано-Франківська. У надану для тимчасового проживання кімнату №57 ОСОБА_2 поселилась разом зі своїми чоловіком та дочкою відповідачами у справі.

Посилаючись на те, що після закінчення строку дії договору 31.07.2010 року відповідачі не звільняють надану їм для тимчасового проживання кімнату в гуртожитку, а під час літніх канікул у липні 2010 року самовільно зайняли ще і кімнату №56, та відмовляються у добровільному порядку звільнити жилі приміщення, позивач просив ухвалити рішення про виселення без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 01.02.2016 року позов задоволено.

Постановлено виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із кімнат № 56 та № 57 гуртожитку № 3, на вул. Північний бульвар імені ОСОБА_5 буд. № 7 в м. Івано-Франківську без надання іншого житлового приміщення.

Стягнуто із ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу по 81,20 грн. судового збору з кожного.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посилаються на незаконність рішення суду.

Судом неправильно застосовано норми про позовну давність. Зокрема не враховано розяснень постанови Пленуму ВСУ «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» №2 від 12.04.1985 року про те, що на вимоги про визнання недійсним ордера на жиле приміщення за передбаченими ст. 59 Житлового кодексу України підставами поширюється трирічний строк позовної давності. З цих самих правил слід виходити при розгляді вимог про виселення осіб, договір найму жилого приміщення з якими укладений з порушенням встановленого порядку без видачі ордера.

Апелянти вказують на те, що суд дійшов помилкового висновку про те, що початок перебігу позовної давності не повязаний зі строком дії договору, а з певними моментами, що свідчать про порушення прав особи, а тому позовна давність не пропущена.

Не погоджуються апелянти і з висновком суду про те, що кімната в гуртожитку була надана їм не як службове житло, а на підставі договору, а тому норми ст.ст. 124,125 ЖК не можуть бути застосовані.

Судом не було враховано того, що ОСОБА_2 працює прибиральницею ІФНТУНГ і житло було надано їй саме у звязку з роботою, тобто є службовим. А тому до спірних правовідносин слід було застосувати ст. 132 ЖК, яка передбачає, що працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Не дав оцінки суд і тій обставині, що ОСОБА_2 з часу прийняття на роботу була поселена в гуртожиток №1, а пізніше №3 та проживає разом з сімєю в гуртожитках позивача більше 10 років та оплачує проживання трьох осіб.

Апелянти зазначають, що за змістом ст.ст. 127,128,129 ЖК для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.

Не погоджуються відповідачі і з висновком суду про те, що у звязку із закінченням строку дії договору вони проживають у спірних кімнатах без законних на те підстав.

При цьому судом не було враховано положень ст. 764 ЦК про те, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Оскільки позивач не подав доказів заперечення щодо їх проживання у спірних кімнатах після закінчення строку дії договору, апелянти вважають що дія договору продовжена і по даний час, а отже рішення суду про їх виселення є незаконним.

Просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_2 та її представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній.

Представник позивача апеляційну скаргу не визнав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

Встановлено, що гуртожиток № 3 на вул. Північний бульвар імені ОСОБА_5, буд. № 7 в м. Івано-Франківську має статус студентського та входить до складу студентського містечка ІФНТУНГ (а.с.74).

ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживають у вказаному гуртожитку з серпня 2009 року на підставі договору № 10 від 26 серпня 2009 року, укладеного між ІФНТУНГ в особі ректора та ОСОБА_2 (а.с.8).

Згідно п.1.1 Договору виконавець зобовязується надати замовнику житло для проживання в гуртожитку № 3, кімната № 57, склад сімї три особи, на вул. Північний бульвар № 7 в м. Івано-Франківську, а замовник зобовязується проводити оплату за проживання та комунальні послуги.

Пунктом 4.1 зазначеного договору встановлено термін дії договору до 31.07.2010 року без продовження терміну його дії.

Право на користування житловим приміщенням у гуртожитку може виникнути як із житлових правовідносин, тобто з підстав, передбачених статтею 128 ЖК УРСР та розділом II Примірного положення про гуртожитки, за приписами яких єдиною підставою для поселення у гуртожиток є спеціальний ордер, виданий на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету, так і з цивільно-правових угод, однією з яких є договір оренди житлового приміщення.

За своєю правовою природою договір оренди майна є строковим і майно переходить у власність орендаря лише у випадку, якщо це передбачено законом чи договором. У випадку укладання договору оренди житлових приміщень у гуртожитках, такі договори не містять умови щодо можливості набуття орендарем права власності орендованою житловою площею. Згідно з нормами ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» дія цього Закону поширюється лише на випадки зайняття житлової площі у гуртожитках на підставах, передбачених статтею 128 ЖК УРСР, тому на правовідносини, що виникли з договору оренди гарантії зазначеного Закону не поширюються.

Отже, відсутність рішення про надання житлового приміщення у гуртожитку та спеціального ордеру є обставинами, що унеможливлюють застосування норм Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Крім того, строк дії договору оренди завжди обумовлений у договорі і є однією із його істотних умов. Проживання особи у гуртожитку після закінчення строку договору свідчить про порушення орендарем порядку звільнення житлового приміщення.

При таких обставинах справи суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Посилання відповідачів у апеляційній скарзі на ст. 125 ЖК України є безпідставні, оскільки положення цієї статті регулюють питання виселення осіб із службових жилих приміщень.

Доводи відповідачів про те, що після закінчення строку дії договору сторони продовжували виконувати договірні зобовязання, а тому договір в силу ст. 764 ЦК вважається фактично продовженим, не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.

Встановлено, що до закінчення строку дії договору №10 від 26.08.2009 року, а саме, 19.07.2010 року, ОСОБА_2 подала на імя ректора ІФНТУНГ заяву з проханням продовжити термін дії договору на право проживання у кімнаті №57. Зазначена заява була направлена до профкому з резолюцією до вирішення переселення.(а.с.76)

Рішенням адміністрації та профкому ІФНТУНГ від 05.05.2010 року ОСОБА_2 була надана кімната №248 гуртожитку №7 по вул. Набережна ім. В.Стефаника,30 на час роботи в університеті прибиральницею.

Рішенням адміністрації та профкому ІФНТУНГ від 13.07.2010 року вищезазначене рішення від 05.05.2010 року було відмінено.

Також встановлено, що 07.10.2010 року відбулось засідання житлово-побутової комісії профкому ІФНТУНГ, на якому обговорювалась інформація про відмову ОСОБА_2 від переселення з кімнат № 56 та №57 гуртожитку №3 в кімнату №211 гуртожитку №7 по вул. Набережна ім. В.Стефаника, 30, а 13.10.2010 року зазначене питання було предметом розгляду спільного засідання адміністрації та профкому ІФНТУНГ.(а.с.79,80)

23 жовтня 2013 року ОСОБА_2 подала на імя ректора ІФНТУНГ заяву з проханням переселити її в кімнату №48 гуртожитку №4, яка виділена їй на підставі спільного рішення №4 від 23.10.2013 року адміністрації та профкому, зобовязавшись при цьому виселитись з кімнат №56 та №57 до 01.06.2014 року.

Вищезазначене є доказом того, що позивач вживав заходів до виселення відповідачів із займаних ними кімнат, а тому немає підстав вважати, що строк дії договору відповідно до положень ст.764 ЦК є продовженим.

Крім того, як встановлено судом, у кімнату №56 відповідачі поселились самовільно без відповідного ордеру чи договору найму, а тому висновок суду першої інстанції про виселення з кімнати №56, як самовільного зайнятого житла, також є правильним.

Враховуючи те, що відповідачі були поселені у кімнату №57 за відсутності спільного рішення адміністрації та профкому й без видачі спеціального ордеру, а на підставі угоди на проживання, строк якої закінчився 31 липня 2010 року без подальшої пролонгації, а кімната №56 була зайнята ними самовільно, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 01 лютого 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча Л.В. Ясеновенко

Судді: М.Д. Горейко

ОСОБА_6