Ухвала суду № 56492246, 15.03.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/2903/14-ц

Провадження № 22-ц/779/629/2016

Категорія 55

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Меленко О.Є.

суддів Васильковського В.М., Малєєва А.Ю,

секретаря Яковин М.Я.,

з участю: представника ОСОБА_2- ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Міський комерційний банк» про стягнення заробітної плати невиплаченої при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, за апеляційною скаргою ПАТ «Міський комерційний банк» на рішення Івано-Франківського міського суду від 28 січня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ПАТ «Міський комерційний банк» про стягнення заробітної плати невиплаченої при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Свої вимоги обґрунтував тим, що з 21.03.2013 року був прийнятий на посаду заступника керівника Центру координації та інфраструктури банку ПАТ «Міський комерційний банк», а з 04.04.2013 року переведений на посаду начальника відділення № 63 в м. Івано-Франківську вказаного банку. З серпня 2013 року без жодних повідомлень, правлінням банку йому було зменшено розмір заробітної плати, у зв'язку з чим станом на серпень-листопад 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 9420 грн.22 коп.

02.12.2013 року його було звільнено з роботи згідно п.1 ст.36 КЗпП, однак при проведенні остаточного розрахунку не виплачено заборгованість по заробітній платі за серпень-листопад 2013 року. У зв'язку з цим просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 9420 грн. 22 коп. за період з 01.08.2013 року по 30.11.2013 року, середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а саме за період з 02.12.2013 року по дату винесення судом рішення.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 28 січня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Міський комерційний банк» в користь ОСОБА_2 9420 грн. 22 коп. заборгованості по заробітній платі за період з 01.08.2013 року по 30.11.2013 року , 107663 грн. 04 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, а саме з 02.12.2013 року по 28.01.2015 року.

Стягнуто з ПАТ «Міський комерційний банк» в спеціальний фонд Державного бюджету України 1170 грн. 80 коп. судового збору.

На дане рішення уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що починаючи з 20.11.2014 року діяльність ПАТ «Міський комерційний банк» регламентується положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Станом на дату винесення рішення в ПАТ «Міський комерційний банк» була тимчасова адміністрація, а відповідно до ч.5 ст.36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені) інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; також згідно ч.4 ст.46 Закону з дня призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку, а також не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.

З цих підстав, рішення суду першої інстанції, апелянт просив скасувати, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В судове засідання уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» чи її представник не зявилися, хоч були належно повідомленими про розгляд справи.

Представник ОСОБА_5- ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги не визнав, рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи представника ОСОБА_2, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 з 21.03.2013 року перебував в трудових відносинах з відповідачем, а саме працював на посаді заступника керівника Центру координації та розвитку інфраструктури ПАТ «Міський комерційний банк», а з 04.04.2013 року переведений на посаду начальника відділення №63 ПАТ «Міський комерційний банк». Наказом №131ОР від 27.08.2013 року «Про підсумки виконання планових показників затверджених на період 01.01.2013 року 31.07.2013 року» та встановлення планових показників на ІІ півріччя 2013 року» позивачу було зменшено розмір заробітної плати на 15% з 01.08.2013 року за результатами виконання планових показників відділенням №63 ПАТ «Міський комерційний банк» у м. Івано-Франківську. Розмір заробітної плати було зменшено без попередження.

З копії витягу трудової книжки позивача вбачається, що ОСОБА_2 02.12.2013 року було звільнено з роботи на підставі п.1 ст.36 КЗпП.

Відповідно до ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Так, згідно ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст.103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Крім того, ст.117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ст.1 Закону України «Про заробітну плату» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структуру заробітної плати визначено у статті 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати (окладу), додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

На підставі наявного в матеріалах справи розрахункового листа, пояснень сторін суд першої інстанції прийшов до висновку про підтвердження факту наявної заборгованості по виплаті позивачу заробітної плати за період з 01.08.2013 року по 30.11.2013 року, а відтак і про стягнення на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, а саме з 02.12.2013 року по 28.01.2013 року.

З таким висновком суду погоджується і колегія суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області.

Згідно з ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення в частині визначення судом сум, що підлягають стягненню апелянт не оскаржує. Однак посилаючись тільки на положення ч.5 ст.36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вказує на те, під час запровадження тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені) інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами. Також зазначає, що не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.

Проте такі доводи на увагу не заслуговують, оскільки Законом на який посилається апелянт встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (ст..1 ЗУ «Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України»).

Зважаючи на те, що позивач ОСОБА_2 не був клієнтом банку, і його вимоги не пов'язані з безпосередньою діяльністю банку, а стосуються захисту трудових прав, то вказаний закон не поширюється на дані правовідносини.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ПАТ «Міський комерційний банк» - відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 28 січня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.Є. Меленко

Судді: В.М. Васильковський

ОСОБА_6