Рішення № 56491697, 11.03.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/9718/15-ц Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д. В.

Категорія 55 Доповідач Григорусь Н. Й.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2016 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.

суддів Косигіної Л.М., Товянської О.В.

секретаря судового засідання Гайдамащук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Житомирський військовий лісгосп» про стягнення заборгованості по заробітній платі

за апеляційною скаргою державного підприємства «Житомирський військовий лісгосп» на заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 06 листопада 2015 року

встановила:

У червні 2015 року позивач звернувся із позовом до суду, в якому просив стягнути з відповідача з державного підприємства «Житомирський військовий лісгосп» (далі - ДП «Житомирський військовий лісгосп») заборгованість по заробітній платі за відпрацьований робочий день 08 січня 2013 року.

Заочним рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 06 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ДП «Житомирський військовий лісгосп» на користь позивача 113,71 грн заборгованості по заробітній платі без врахування податків та обов'язкових платежів. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 26.01.2016 року заяву ДП «Житомирський військовий лісгосп» про перегляд заочного рішення від 06.11.2015 року залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач - ДП «Житомирський військовий лісгосп» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що 08.01.2013 року ОСОБА_1 не знаходився на своєму робочому місці, не виконував ніяких робіт на підприємстві, що були раніше обумовлені його трудовим договором та його посадовою інструкцією, а отже підстав для стягнення заробітної плати не має.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із наступних підстав.

Вимогами ч.2 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем та був звільнений за угодою сторін 08.01.2013 року, заробітна плата за останній робочий день виплачена не була.

Проте, колегія суддів з даним висновком суду не погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 11 жовтня 2011 року працював на посаді лісничого Корбутівського військового лісництва.

18 вересня 2012 року позивач написав заяву про надання йому чергової відпустки з 19 вересня 2012 року. У вказаній заяві позивачем зазначено, що він просить звільнити його в останній день відпустки.

18 вересня 2012 року наказом № 134-т директора ДП «Житомирський військовий лісгосп» на підставі заяви позивачу надано відпустку з 19 вересня 2012 року по 13 листопада 2012 року.

Наказом від 18 вересня 2012 року № 90-к ОСОБА_1 звільнено з посади лісничого Корбутівського військового лісництва 13 листопада 2012 року в останній день відпустки, за згодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).

Із вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 24 вересня 2012 року.

24 вересня 2012 року позивачем на ім'я директора ДП «Житомирський військовий лісгосп» подано заяву, в якій він зазначив, що не згодний з наказом № 90-к про звільнення за угодою сторін, оскільки не бажає звільнятися, тому просив заяву про звільнення вважати недійсною.

04 жовтня 2012 року ДП «Житомирський військовий лісгосп» направлено відповідь ОСОБА_1 на подану 24 вересня 2012 року заяву, де зазначено про неможливість задоволення його заяви, оскільки у заяві про звільнення від 18 вересня 2012 року не вказано підстави звільнення, а звільнення обумовлене закінченням відпустки.

30 жовтня 2012 року наказом № 150-т позивачу продовжено щорічну відпустку терміном на 10 календарних днів з 14 листопада 2012 року до 23 листопада 2012 року у зв'язку з хворобою під час відпустки.

Наказом від 30 жовтня 2012 року № 101-к ОСОБА_1 звільнено з посади лісничого Корбутівського військового лісництва 23 листопада 2012 року, в останній день відпустки, за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України).

Наказом від 08 листопада 2012 року № 156-т позивача відкликано з щорічної відпустки 08 листопада 2012 року терміном на один календарний день за його згодою, у зв'язку з чим продовжено перебування у щорічній відпустці на 1 день до 04 грудня 2012 року.

Наказом від 12 листопада 2012 року № 105-к внесено зміни до наказу від 30 жовтня 2012 року № 101-к про надання компенсації за 10 днів невикористаної відпустки та звільнення ОСОБА_1 Надано останньому невикористану частину щорічної відпустки з 24 листопада 2012 року, тривалістю 10 календарних днів за період роботи з 10 серпня до 03 грудня 2012 року.

Наказом від 13 листопада 2012 року № 108-к пункт 3 наказу від 08 листопада 2012 року № 156-т викладено у такій редакції: «установлено дату звільнення ОСОБА_1 04 грудня 2012 року, в останній день відпустки, за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України).

Наказом від 29 листопада 2012 року № 165 позивачу продовжено щорічну відпустку терміном на 10 календарних днів з 05 грудня до 14 грудня 2012 року у зв'язку з хворобою під час відпустки.

Наказом від 29 листопада 2012 року № 109-к установлено дату звільнення ОСОБА_1 14 грудня 2012 року в останній день відпустки, за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України).

Наказом від 14 грудня 2012 року № 171-т позивачу продовжено щорічну відпустку терміном на 3 календарних дні з 15 грудня до 17 грудня 2012 року в зв'язку з хворобо під час відпустки.

Наказом від 14 грудня 2012 року № 116-к установлено дату звільнення ОСОБА_1 - 17 грудня 2012 року, в останній день відпустки, за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України).

Наказом від 20 грудня 2012 року № 117-к останній день відпустки позивача визначено 20 грудня 2012 року, дата звільнення за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України).

Наказом від 20 грудня 2012 року № 175-к ОСОБА_1 продовжено щорічну відпустку терміном на 1 календарний день - 20 грудня 2012 року у зв'язку з хворобою під час відпустки.

Наказом від 21 грудня 2012 року № 117-к установлено дату звільнення ОСОБА_1 - 21 грудня 2012 року, за угодою сторін.

Наказом від 29 грудня 2012 року № 120-к останній день відпустки позивачу визначено 30 грудня 2012 року. Дата звільнення за згодою сторін 02 січня 2013 року.

Наказом від 08 січня 2013 року № 1-к останній день відпустки ОСОБА_1 визначено 30 грудня 2012 року. У зв'язку з хворобою в період з 02 січня до 04 січня 2013 року дата звільнення за згодою сторін - 08 січня 2013 року.

Наказом від 01 березня 2013 року б/н наказ від 20 грудня 2012 року № 175-т кореговано, встановлено дату звільнення ОСОБА_1 30 грудня 2012 року, останній день його відпустки, у цей день він був працездатним.

Наказом від 28 лютого 2012 року № 11-к дату звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін визначено 30 грудня 2012 року.

Вище вказані обставини встановлені рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 22 січня 2014 року та підтверджені ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.09.2014 року, а відтак в силу положень ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

За змістом ст. 38 цього Кодексу працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач після звільнення з роботи звертався до відповідача з проханням виплатити йому заробітну плату за будь-який період.

Колегія суддів не приймає до уваги пояснення ОСОБА_1 про те, що 08 січня 2013 року був його останнім робочим днем, що підтверджується постановою Богунського районного суду м. Житомира від 04.04.2013 року, актом прийому-передачі від 08.01.2013 року та було встановлено територіальною держінспекцією з питань праці у Житомирській області, зважаючи на наступне.

Так, отримання трудової книжки та підписання акту прийому-передачі матеріальних цінностей від 08.01.2013 року не свідчить про виконання позивачем своїх функціональних обов'язків відповідно до посадової інструкції лісничого (а.с. 55-56). Крім того, наявний в матеріалах справи акт містить виправлення щодо року його складання, які не оговорені окремо, та затверджений директором ДП «Житомирський військовий лісгосп» 08.01.2012 року (а.с. 59). Також, в матеріалах справи міститься повідомлення на ім'я позивача, і цей факт останнім не заперечується про те, що ОСОБА_1 особисто був присутнім при проведенні щорічної інвентаризації матеріальних цінностей та відповідно до наказу від 08.11.2012 року вказані матеріальні цінності були передані на відповідальне зберігання в.о. лісничого ОСОБА_2 (а.с. 58).

Окрім того, звертаючись з позовом про поновлення трудового стажу з 08.01.2013 року по 27.02.2014 року, виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, позивач ОСОБА_1 просив провести такі стягнення саме з 08 січня 2013 року, оскільки в цей день вже не працював. Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 05.06.2014 року та рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 30.07.2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі (а.с. 3-5).

З протоколу № 06-03-027/102 від 28.01.13 р. про адміністративне правопорушення вбачається, що керівник ДП «Житомирський військовий лісгосп» ОСОБА_3. «вчинив адміністративне правопорушення 28.01.2013 року, … а саме: вимог ст. 116 КЗпП України в частині не виплати заробітної плати працівникам в день їх звільнення». Даний протокол містить виправлення щодо місяця та року вчинення правопорушення, які не оговорені особою, що його склала. А постанова Богунського районного суду міста Житомира від 04.04.2013 року (виправлення щодо місяця винесення також не оговорені суддею) про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 41 ч. 1 КУпАП не містить відомостей щодо осіб, яким не була виплачена заробітна плата в день їх звільнення. Окрім того, протокол № 06-03-027/102 від 28.01.2013 року складений до прийняття ДП «Житомирський військовий лісгосп» наказу від 01 березня 2013 року б/н, яким наказ від 20 грудня 2012 року № 175-т кореговано, встановлено дату звільнення ОСОБА_1 30 грудня 2012 року, останній день його відпустки, у цей день він був працездатним та наказу від 28 лютого 2012 року № 11-к дату звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін визначено 30 грудня 2012 року. Вказані накази ніким не оскаржені та є чинними. А відтак, останнім робочим днем ОСОБА_1 є 30 грудня 2012 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Житомирський військовий лісгосп» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Житомирський військовий лісгосп» задовольнити частково.

Заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 06 листопада 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства «Житомирський військовий лісгосп» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: