Ухвала суду № 56485161, 16.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2016 року м. Київ К/800/30220/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.06.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2015 року

у справі № 814/1390/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Миколаїв Інісс» (далі - позивач, ТОВ «Фінансова компанія Миколаїв Інісс»)

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Фінансова компанія Миколаїв Інісс» звернулось у березні 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.2013 року № 0000252202 та № 0000242202.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2015 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ «БІП» за червень-серпень 2010 року, ТОВ «Будівництво Укр-М» за жовтень-листопад 2010 року, квітень-травень 2011 року, ТОВ «Центрагаз» за січень, березень-квітень 2012 року, ТОВ «Соборное-1» жовтень-листопад 2011 року, за результатами якої складено акт від 28.02.2013 року № 691/22-200/20874215.

Перевіркою встановлене порушення позивачем вимог: п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, ст. ст. 134, 138, 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 402 023,00 гривні; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, ст. ст. 198, 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 331 803,00 гривні.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.03.2013 року: № 0000252202 про визначення позивачу зобов'язань за податком на прибуток на загальну суму 485 321,00 гривня, у тому числі 402 023,00 гривні основного платежу та 83 298,00 гривень штрафних (фінансових) санкцій; № 0000242202 про визначення позивачу зобов'язань за податком на додану вартість на загальну суму 414 850,25 гривень, у тому числі 331 803,00 гривні основного платежу та 83 047,25 гривень штрафних (фінансових) санкцій.

Обґрунтовуючи висновки акту перевірки відповідач посилається на те, що позивач неправомірно відніс суми угод з вказаними контрагентами-постачальниками у розмірі 1 659 015,00 гривень до валових витрат, в результаті чого податок на прибуток було занижено на 402 023,00 гривні, та безпідставне сформував податковий кредит з податку на додану вартість у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ всього в розмірі 331 803,00 гривні на підставі отриманих від ТОВ «Будівельна індустрія півдня», ТОВ «Будівництво Укр-М», ТОВ «Центрагаз», ТОВ «Соборное-1» податкових накладних.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, правомірно виходили з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Проте п. 5.10 ст. 5 цього Закону заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Крім того, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено податковий кредит як суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно із цим законом.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 цього Закону, бюджетним відшкодуванням є сума, яка підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних засобів) для подальшого використання в межах господарської діяльності.

Дата виникнення права на податковий кредит визначається пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якої право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Отже, судами вірно зазначено, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. В той же час будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (надалі - Положення № 88) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п. 2.4 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що при перевірці позивачем надавались договори субпідряду позивача з ТОВ «Будівельна індустрія півдня», ТОВ «Будівництво Укр-М», ТОВ «Центргаз», ТОВ «Соборное-1», акти виконаних робіт, які підписані уповноваженими особами позивача і його контрагентів-постачальників, податкові накладні, отримані позивачем від постачальників робіт, платіжні доручення про сплату коштів за виконані роботи на адресу постачальників.

Зокрема, як вбачається з акту перевірки та встановлено судами договори субпідряду, акти виконаних робіт, податкові накладні, банківські виписки, що свідчать про сплату позивачем податку на додану вартість в ціні робіт, були надані позивачем при перевірці, чим спростовуються доводи відповідача про не надання даних документів.

Отже, судами попередніх інстанцій були досліджені усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, установленим обставинам надано оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, встановлено статус постачальників робіт, придбання яких є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартості, при цьому порушень податкового законодавства в діях позивача не встановлено.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що надані позивачем документи в обґрунтування виконання зазначених господарських операцій між позивачем та його контрагентами можуть бути прийняті в якості належних доказів, саме як первинні документи на підтвердження товарності цих операцій.

Крім того, судами встановлено, що всі контрагенти-постачальники позивача на момент здійснення угод були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платників податку на додану вартість, видані в встановленому законодавством порядку.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області - відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.06.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2015 року у справі № 814/1390/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько