Ухвала суду № 56484842, 29.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" лютого 2016 р. м. Київ К/800/33751/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., за участю секретаря судового засідання Іванова Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за

касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Квазар Комплекс»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2015 року

у справі № 826/813/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Квазар Комплекс»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Квазар Комплекс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Квазар Комплекс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2013 року відповідачем складено акт від 31.07.2014 року № 1262/26-59-22-02/30219297, яким встановлено порушення: - пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 27 973 268, 00 грн.; - п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 37 245 080, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.08.2014 року: - № 0009742203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 45 702 083, 00 грн., в т.ч. за основним платежем - 30 468 056, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 15 234 027, 00 грн.; - № 0009732203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 34 806 292, 00 грн., в т.ч. за основним платежем - 27 973 266, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 833 026, 00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у періоді, що перевірявся, та правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем і ТОВ «Леотрейдінг Плюс» укладено договори на поставку продукції. Найменування, тип та кількість продукції визначається у специфікаціях.

Продукція являє собою зубчаті колеса, шестерні, амперметри, насоси, тощо.

На підтвердження фактичності отримання товару за договорами позивачем до матеріалів справи надано специфікації, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні.

Між позивачем і ТОВ «Інвестенергія Плюс» укладено ряд договорів про надання послуг з: аналізу ринку запчастин, перевірки стану залишків товару та приведення їх до передпродажного стану, догляду за майном, діагностики товарів, тощо.

На підтвердження отримання зазначених послуг позивачем до матеріалів справи долучено рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) і податкові накладні.

Аналогічні за своїм змістом послуги, а також послуги з розфасовки та переупаковки товару, консультаційні послуги та послуги зі збору документів передбачено укладеними між позивачем та ТОВ «Дельта технолоджис» договорами, на підтвердження виконання яких надано договори, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунки-фактури, податкові накладні.

На підтвердження отримання послуг діагностики товару, завантаження товару, передпродажної його підготовки, перевірки комплектності при передачі товарів в рамках взаємовідносин з ТОВ «Інвестенергія Нью» позивачем надано рахунки-фактури, акти виконаних робіт, додатки до актів виконаних робіт та податкові накладні.

На підтвердження взаємовідносин позивача з ТОВ «Союз маркет лайн» щодо поставки пружин, фільтруючих елементів, шатунів, амортизаторів, втулок, тощо надано договори, специфікації, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні.

На підтвердження поставки ТОВ «Вуглестіл Нью» на користь позивача шестеренів ЧС-7 в кількості 5 штук та ізолятору 8ТН.780.058 в кількості 78 штук надано договори та специфікації до них.

На підтвердження поставки ТОВ «Меркурій трейд компані» на користь позивача кранів машиніста, електродатчиків, колодок, реле тиску, тощо надано договори, специфікації, видаткові та податкові накладні.

На підтвердження придбання позивачем у ТОВ «Квік-2006» розрядників РВКУ надано податкові накладні, рахунки та видаткові накладні.

Відхиляючи надані в якості доказів реального виконання зазначених вище договірних зобов'язань документи, суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит та витрати вказаний період, оскільки будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, суд першої інстанції послався на відсутність у матеріалах справи письмових доказів використання придбаних товарів в рамках власної господарської діяльності позивача.

Така позиція судом першої інстанції мотивована з посиланням на п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Однак колегія суддів не може погодитись із вказаними доводами, позаяк суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Таким чином, судом апеляційної інстанції безпідставно не прийнято до уваги надані позивачем до цього суду документи, на підставі яких можливо з'ясувати реальні зміни майнового стану платника податків, зміни в бухгалтерському обліку, зокрема, баланс (звіт про фінансовий стан), звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід), оборотно-сальдові відомості, банківські виписки, картка рахунку.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України постанова складається, зокрема з мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Аналогічні вимоги визначені у ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України для ухвали суду апеляційної інстанції.

В порушення зазначених вище норм КАСУ рішення суду першої інстанції не містить положення закону, яким суд керувався при вирішення питання щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки для з'ясування змісту господарських операцій необхідно брати до уваги термінологію та вимоги податкового законодавства, а обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватись з посиланням на недотримання інших норм законодавства.

З приводу встановлених судами обставин щодо відсутності документів на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Локомотив» на підставі наявних у матеріалах справи договорів на придбання товарів, а також відсутності письмових доказів по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Аграбуд» і ТОВ «ТК Фіона», колегія суддів зазначає таке.

За змістом ч.ч. 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Як вбачається із матеріалів справи, до суду апеляційної інстанції надані позивачем на підтвердження неможливості надання зазначених доказів, також поважності причин, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції копія ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 11.08.2014 року у справі № 761/23401/14-к, копія протоколу обшуку від 15.08.2014 року та копія листа УМВС України на Південно-Західній залізниці від 23.04.2015 року № 37/6-5560 про вилучення при обшуку речей та документів.

В свою чергу, судом апеляційної інстанції не зазначено причин та мотивів неврахування відповідних доказів.

Отже, судами допущено порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зокрема, судам необхідно було встановити фактичний зміст відповідних операцій, безпосередньо дослідивши докази на підтвердження факту існування активу та його руху від постачальника до покупця (позивача у справі). При цьому у разі виконання операцій з придбання товару судам необхідно було перевірити факт транспортування товару, його зберігання, приймання за кількістю та якістю, встановивши посадових осіб постачальника та покупця, задіяних у такому процесі, факт подальшого використання позивачем придбаного товару (чи реалізовувався, чи споживався). У випадку здійснення Товариством операцій з придбання робіт та послуг судам необхідно було витребувати та дослідити первинні документи, складенням яких має підтверджуватися виконання даного виду робіт та послуг з метою достовірного встановлення факту їх виконання, виду та обсягу відповідних робіт (послуг), їх призначення для господарської діяльності Товариства. У разі ж неможливості їх подання, встановити відповідні причини та з'ясувати як це впливає на правомірність донарахування платнику податків грошових зобов'язань.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

В силу положень частин другої, четвертої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Квазар Комплекс» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2015 року у справі № 826/813/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук