Ухвала суду № 56484813, 02.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2016 року м. Київ К/800/1997/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Загороднього А.А.

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Неподобного С.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2014

у справі № 826/15420/14

за позовом ОСОБА_2

до державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.09.2014 № 0053411701.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2014, у позові відмовлено.

Судові акти зі спору мотивовані тим, що позивач не підтвердив належними первинними документами наявність витрат на придбання інвестиційного активу, які підлягають врахуванню при визначенні інвестиційного прибутку платника.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою ОСОБА_2, в якій він просить скасувати оскаржувані рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник зазначає, що судами не вжито необхідних процесуальних заходів для перевірки факту перерахування позивачем нерезидентові коштів у сумі 1 500 000 дол. США на оплату придбаних корпоративних прав, що вплинуло на повноту установлення судами обставин справи та призвело до ухвалення ними неправильних по суті спору рішень.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку дотримання ОСОБА_2 вимог податкового, валютного та іншого законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, оформлену актом від 18.09.2011 № 2470/26-52-17-01/НОМЕР_2.

Під час перевірки Інспекцією зроблено висновок про заниження платником інвестиційного прибутку від операції з продажу корпоративних прав (частки у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю «ТМК-Блок», далі - ТОВ «ТМК -Блок») на 7 500 000 грн., що стало підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 25.09.2014 № 0053411701, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 1 274 770,60 грн. за основним платежем із застосуванням 318 692,65 грн. штрафних санкцій.

Згідно з підпунктом 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК) до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, дериватами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2 165.1.40 пункту 165.1 статті 165.

Відповідно до абзаців першого та п'ятого підпункту 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 ПК інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 - 170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами). Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Витратами згідно підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні даного позову, суди, керуючись наведеними правилами оподаткування, підтримали висновок Інспекції про те, що платник не підтвердив наявність витрат на придбання спірних корпоративних прав, які підлягають врахуванню при визначенні інвестиційного прибутку.

При цьому суди цілком об'єктивно відхилили як доказ понесення відповідних витрат подані позивачем: договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ТМК-Блок» від 20.10.2005, укладений між міжнародною комерційною компанією СРІ ВЕЙЗ ЕЛІАНС КОРП., що діє в інтересах та від імені ОСОБА_4 (продавець), та міжнародною комерційною компанією ВАЛЄТА ГРУП ІНК., що діє від імені та в інтересах ОСОБА_2 (покупець), на підставі якого позивач придбав спірні корпоративні права у названого продавця за ціною 1 485 148,51 дол. США; касовий ордер від 30.10.2005 № 34, яким засвідчено отримання міжнародною комерційною компанією ВАЛЄТА ГРУП ІНК. коштів у сумі 1 500 000 дол. США від ОСОБА_6; акт приймання грошових коштів від 30.10.2005, в якому зазначено про сплату покупцем продавцеві грошових коштів у сумі 1 485 148,51 дол. США у відповідності з вимогами зазначеного договору.

Адже вказані докази не відповідають критеріям допустимості доказів, наведеним у статті 70 КАС, якою встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. […] Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Отже, допустимість доказів - це встановлена законодавством вимога, яка обмежує використання конкретних засобів доказування та передбачає обов'язкове використання певних засобів доказування при встановленні конкретних обставин справи.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, а відтак не може слугувати належним документальним підтвердженням дійсного вчинення дій у процесі його виконання (зокрема, перерахування коштів учасником договору в рамках виконання своїх договірних зобов'язань).

Поданий позивачем касовий ордер про сплату міжнародній комерційній компанії ВАЛЄТА ГРУП ІНК. коштів у сумі 1 500 000 дол. також не може слугувати належним доказом перерахування відповідної суми коштів на рахунок нерезидента - представника продавця. До того ж, під час допиту слідчим податкової міліції як свідка ОСОБА_2, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідома неправдиве показання, зазначив, що вказані кошти були надані йому у позику компанією ВАЛЄТА ГРУП ІНК., яка їх передала представнику продавця. При цьому ОСОБА_2 наголосив, що ним кошти не отримувалися та не передавалися. Тобто ОСОБА_2 спростовано факт передачі коштів компанії ВАЛЄТА ГРУП ІНК., який він намагався довести у даній справі шляхом подання копії касового ордера від 30.10.2005.

Будь-яких інших доказів понесення витрат на оплату придбаних корпоративних прав позивачем не подано; договору позики, укладеного з компанією ВАЛЄТА ГРУП ІНК., позивачем не представлено.

А відтак всупереч вимогам частини першої статті 71 КАС, якою встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, ОСОБА_2 не доведено наявності у нього реальних витрат на придбання спірного інвестиційного активу, не зазначено про існування доказів, які підтверджують такі витрати.

У зв'язку з цим суди цілком об'єктивно погодилися з правильністю оспорюваного нарахування та правомірно відмовили у позові.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2014 у справі № 826/15420/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько