Ухвала суду № 56484811, 02.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" березня 2016 р. м.Київ К/800/27901/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Заяць В.С.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Ягільницький кінний завод» на постанову господарського суду Тернопільської області від 29 січня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року у справі за позовом Державного підприємства «Ягільницький кінний завод» до Милівецької сільської ради про скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2007 року Державне підприємство «Ягільницький кінний завод» звернулося з позовом до Милівецької сільської ради, в якому просило визнати незаконним та скасувати рішення сесії Милівецької сільської ради від 16 жовтня 2001 року №71.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що прийняте рішення сільської ради та укладення договору оренди є незаконними та протирічить вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2002 року «Про затвердження Тимчасового порядку розмежування земель державної та комунальної власності», ст.4 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) та ст.29 Земельного кодексу України, якою визначено, що припинення права володіння чи користування земельною ділянкою може мати місце тільки у разі добровільної відмови власника або користувача даної земельної ділянки. Стверджує, що ДП «Ягільницький кінний завод», ні Мінагрополітики України, ні Кабінет Міністрів України дозволу на вилучення спірної земельної ділянки у позивача не надавали, земля з державної до комунальної власності не передавалась, а тому право комунальної власності на спірну землю у сільської ради не виникло.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 29 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями, Державне підприємство «Ягільницький кінний завод» звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державне підприємство «Ягільницький кінний завод», місцезнаходження якого є с.Нагірянка Чортківського району Тернопільської області, є юридичною особою, яка зареєстрована у встановленому законом порядку і включена до ЄДРПОУ, ідентифікаційний код 00855925, діє на підставі Статуту підприємства, зареєстрованого Наказом Міністерства від 19 листопада 1997 року №1941-Д, що підтверджується довідками управління статистики у Чортківському районі від 17 січня 2007 року № 7 та Тернопільського обласного управління статистики від 13 червня 2000 року.

З витягу із протоколу загальних зборів трудового колективу ДП «Ягільницький кінний завод» від 15 липня 2001 року вбачається, що присутні члени трудового колективу 379 осіб з числа працюючих 547, вирішили надати згоду на передачу землі в оренду дочірньому підприємству «Райз-Агровиробництво» звернутись до місцевої сільської ради, Чортківської райдержадміністрації Тернопільської обладміністрації та Міністерства сільського господарства України з клопотанням про вилучення земель з користування Ягільницького кінного заводу з метою передачі її в оренду ДП «Райз-Агровиробництво» та уповноважити п.ОСОБА_2 підписати від імені трудового колективу клопотання про вилучення землі та згоду на передачу землі в оренду.

Директор ДП «Ягільницький кінний завод» ОСОБА_2 у зверненні до Милівецької сільської ради Чортківського району Тернопільської області зазначив, що адміністрація підприємства підтримує рішення трудового колективу і не заперечує проти вилучення з користування заводу земельної ділянки площею 3800 га та передачі на 49-ть років ЗАТ «Науково-виробниче підприємство «Райз-Арго» (правонаступник ДП «Райз-Агровиробництво»). За даними землевпорядника на території сільради знаходиться 101,6 га землі заводу.

16 жовтня 2001 року шістнадцятою сесією третього скликання Милівецької сільської ради прийнято рішення №71 «Про вилучення земель у Ягільницького кінного заводу та передачі їх до земель резервного фонду сільської ради з наступною передачею закритому акціонерному товариству «Науково-виробниче підприємство «Райз-Агро», відповідно до якого вилучено землі з користування Державного підприємства «Ягільницький кінний завод» в кількості 101,6 га та передано їх до земель запасу сільської ради; надано землі в кількості 101,6 га в оренду закритому акціонерному товариству «Науково-виробниче підприємство «Райз-Агро» терміном на п'ять років; дозволено сільському голові заключити від імені Ради договір оренди встановленого законом зразка із закритим акціонерним товариством «Науково-виробниче підприємство «Райз-Агро».

Оскарження вказаного рішення сільської ради є предметом позовних вимог у даній справі.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості, прийняті без належного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України, у чинній на момент звернення позивача до суду редакції, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України, якою було передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом. Позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.

З аналізу наведених норм ст.99 та ч.1 ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд не мав можливості самостійно, на свій розсуд, застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду. Право вимагати застосування строку звернення до суду належало сторонам, і у випадку, якщо така заява не надходила до суду, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду не могли бути застосовані судом.

Пропущення строків звернення до адміністративного суду і заява сторони про застосування наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважною і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Обставини, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, доводяться стороною і встановлюються судом тільки у випадку, якщо заявлена вимога про застосування цих строків.

У 2010 році Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI до Кодексу адміністративного судочинства України внесені зміни, зокрема, ст.100 цього Кодексу викладено в такій редакції: «Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи».

Отже, аналіз наведених вище редакції ст.99 та ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави вважати, що суд повинен самостійно встановити строк пропуску звернення до суду, та застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду станом на час прийняття рішення у справі.

Як встановлено абз.1 ч.2 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду у грудні 2006 року, тоді як ним оскаржується рішення від 2001 року. Клопотання про поновлення пропущеного строку з посиланням на докази поважності його пропуску позивачем не заявлялося.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу, не звернули уваги на зазначені вище приписи закону та розглянули справу по суті позовних вимог, не дослідивши факт пропуску позивачем строку звернення до суду та наслідків пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, встановлених ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, питання щодо поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом та відповідно наслідків пропуску позивачем пропущеного строку судом першої інстанції досліджено не було.

У відповідності з ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки судами порушені вимоги щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості і таке неправильне вирішення справи не може бути усунено судом касаційної інстанції, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду судам слід врахувати вищенаведене та прийняти обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, в тому числі з урахуванням правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 09 грудня 2014 року у справі № 21-308а14, від 11 листопада 2014 року у справі № 21-493а14, від 16 грудня 2014 року у справі №21-544а14 щодо підсудності спорів даної категорії.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Ягільницький кінний завод» задовольнити частково.

Постанову господарського суду Тернопільської області від 29 січня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді