Ухвала суду № 56484715, 02.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" березня 2016 р. м.Київ К/800/26674/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Заяць В.С.,

Стрелець Т.Г.,

секретар судового засідання - Загородня М.О.,

за участю представника позивачів - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на постанову Галицького районного суду м.Львова від 29 листопада 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до Департаменту містобудування Львівської міської ради, Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_11, про визнання дій незаконними, визнання незаконним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2011 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 звернулися з позовною заявою до Департаменту містобудування Львівської міської ради, Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, в якому просили скасувати наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради від 28 квітня 2010 року № А-93 «Про затвердження ОСОБА_11 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції квартири №2 з розширенням за рахунок частини площі горища у житловому будинку АДРЕСА_1», визнати неправомірними дії Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради при видачі висновку від 06 жовтня 2009 року №3-П-18432/2401 та дії Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради при видачі висновку від 07 вересня 2009 року № 04/3566.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали про порушення їх права власності як учасників спільної сумісної власності на допоміжне приміщення будинку та права на забезпечення їх нормальної життєдіяльності, оскільки згоди на проведення будь-яких робіт, в тому числі реконструкції третьою особою квартири з розширенням за рахунок площі горища вони не надавали, а прийняття оскаржуваних актів без попереднього отримання їх згоди є протиправним.

Постановою Галицького районного суду м.Львова від 29 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

При винесенні рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили із відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки оскаржуваними наказом та висновками права позивачів не порушені, відповідачі діяли в межах повноважень та на підставі Положення про порядок проведення переобладнання горищ під мансардні поверхи або надбудов у житлових будинках та території м.Львова з метою ремонту дахів на розширення житлового фонду, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 06 липня 2007 року №442, яке не передбачає отримання згоди мешканців у разі аварійного стану горища, яке не може бути віднесено до допоміжних приміщень.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивачі звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просять судові рішення скасувати, постановити нову ухвалу, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

У касаційній скарзі позивачі зазначають про необґрунтованість та помилковість висновків судів щодо невіднесення горища до категорії допоміжних приміщень, протиправність оскаржуваних наказу та висновків, які прийняті без наявності усіх передбачених законом документів, а саме згоди власників усіх квартир будинку на проведення реконструкції горища (надбудови), належним чином погодженого реставраційного завдання, письмового дозволу на проведення реконструкції на пам'ятці місцевого значення.

ОСОБА_11 у поданих запереченнях просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без змін.

Від інших учасників заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 є співвласниками квартир у будинку АДРЕСА_1

28 квітня 2010 року Департаментом містобудування Львівської міської ради, на підставі звернення ОСОБА_11, ескізного проекту перепланування-реконструкції квартири №2 з розширенням за рахунок площі горища у житловому будинку №7 по вул.Моршинській у м.Львові, висновків Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради від 06 жовтня 2009 року №3-П-18432/2401, висновків Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 07 вересня 2009 року №04/3566, висновків Франківського РВ м.Львова ГУ МНС України у Львівській області від 28 жовтня 2009 року №8/886, висновків Державного закладу «Франківська районна санітарно епідеміологічна станція» від 20 жовтня 2009 року №2341/01, наказу департаменту житлового господарства та інфраструктури від 16 березня 2010 року №91, технічних висновків Львівського філіалу «НДІ Проектреконструкція» про стан та несучу здатність конструкції даху і покрівлі в житловому будинку на вул.Моршинській 7 у м.Львові, правоустановчих документів на квартиру ОСОБА_11, видано наказ № А-93, яким затверджено ОСОБА_11 вимоги до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції квартири №2 з розширенням за рахунок частини площі горища у житловому будинку АДРЕСА_1.

Колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог та висновки судів по суті спору є передчасними та невірними, зробленими без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права, рішення судів не відповідають вимогам ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо їх законності та обґрунтованості.

Як встановлено ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; інформування через засоби масової інформації громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об'єктів; захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством.

Відповідно до п.1.18 рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 06 липня 2007 року №442 «Про порядок проведення переобладнання горищ під мансардні поверхи або надбудов у житлових будинках та території м.Львова з метою ремонту дахів на розширення житлового фонду», замовник зобов'язаний ознайомити мешканців будинку, де заплановано проведення ремонтно-будівельних робіт, з проектом організації цих робіт. Розпочати виконання будівельних робіт можна лише у випадку погодження проекту реконструкції з усіма співвласниками квартир будинку.

Як визначив Конституційний Суд України у рішенні від 02 березня 2004 року №4-рп/2004 за зверненням громадян про офіційне тлумачення положень п.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Відповідально до ч.2 ст.369 Цивільного кодексу України, розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності здійснюється за згодою всіх співвласників.

Як встановлено ч.2 ст.382 Цивільного кодексу України, власникам квартир у багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначенні для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Частиною 2 ст.383 Цивільного кодексу України передбачено право власника квартири на здійснення ремонту і зміни в квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не приведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку.

Правилами користування приміщеннями житлових будинків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року №572, встановлено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження та з урахуванням інтересів інших громадян, які проживають у цьому будинку.

Положення вищенаведених норм судами попередніх інстанцій при з'ясуванні питань щодо порушення (дотримання) прав позивачів при проведенні реконструкції квартири АДРЕСА_1 із розширенням за рахунок горища, зокрема, відносно необхідності узгодження проекту документації з власниками квартир (приміщень) будинку та отримання відповідних дозволів на виконання таких робіт, судами попередніх інстанцій не враховані та відповідним доводам позовної заяви належної оцінки не надано.

Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, відповідно до визначення ст.1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (Закон №2866-III), є приміщення, призначені для експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні шахти та інші технічні приміщення).

Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207), допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Як суд першої, так і суд апеляційної інстанції, приходячи до висновку про відсутність підстав для віднесення спірного горища до категорії допоміжних приміщень, зазначили, що простір між поверхнею покриття (даху), зовнішніми стінами і перекриттям верхнього поверху (горищем) не може забезпечувати експлуатацію будинку та побутове обслуговування мешканців всього будинку.

При цьому, за твердженнями позивачів на горищі містяться каналізаційні та водопровідні труби, які забезпечують водопостачання та відведення каналізації квартир всього будинку, колективна антена для обслуговування усіх мешканців будинку, димовентиляційні канали тощо.

Вищенаведені доводи та обставини судами попередніх інстанцій не з'ясовані та не перевірені, будь-якої оцінки зазначеним доводам із відповідним відображенням у рішеннях судами не надано.

Рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року №4-рп/2004 визначено, що відповідно до Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартири не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі із питань улаштування мансард, надбудови поверхів.

Отже, для правильного вирішення даного спору необхідно встановити статус спірного приміщення горища з урахуванням його характеристик, перевірити, чи є воно допоміжним, чи використовується воно (в цілому або частково) для обслуговування будинку або задоволення потреб його мешканців, чи знаходиться у ньому технічне обладнання та т.і.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, будинок АДРЕСА_1, відповідно до охоронного договору №2164 та рішення Львівського облвиконкому від 13 грудня 1991 року №671, є пам'яткою місцевого значення.

Як встановлено у абз.2 ч.1 ст.26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції, що діяла на момент прийняття наказу та висновків) консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток місцевого значення здійснюється за наявності письмово дозволу органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їх їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.

Також, відповідно до п.2.3 ДБН В.3.2-1-2004 «Реставраційні, консерваційні та ремонтні роботи на пам'ятках культурної спадщини» зміст і склад науково-проектної документації встановлюються реставраційним завданням відповідно до нормативних документів України, які регламентують склад та порядок розроблення науково-проектної документації на проведення робіт з реставрації, консервації, реабілітації, ремонту, музеєфікації та пристосування.

Згідно п.4.3 ДБН В.3.2-1-2004 для проведення комплексу науково-реставраційних робіт на пам'ятці розробляється реставраційне завдання відповідно до вимог ДБН А.2.2-6.

Відповідно до п.2.3.3 ДБН А.2.2-6-2008 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження і затвердження науково-проектної документації для реставрації об'єктів нерухомої культурної спадщини», які встановлюють склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження науково-проектної документації на проведення консервації, реставрації, реабілітації, ремонту та пристосування об'єктів культурної спадщини (крім пам'яток археології і монументальних пам'яток) відповідно до Законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини» та міжнародних конвенцій, ратифікованих Україною, «Конвенції з охорони всесвітньої культурної і природної спадщини», «Європейської конвенції з охорони археологічної спадщини», «Конвенції з охорони архітектурної спадщини Європи», вихідна документація включає: лист-замовлення на розроблення науково-проектної документації; реставраційне завдання на розроблення науково-проектної документації (додаток Ж); архітектурно-планувальне завдання (за необхідності); акти про стан об'єкта, зазначені в п.2.3.1; інші вихідні дані, необхідні для проектування (на вимогу проектної організації).

Реставраційне завдання на розроблення науково-проектної документації визначає склад, зміст і мету комплексних науково-дослідних та науково-проектних робіт, принципові підходи, технічні вимоги та основні заходи щодо реставрації.

Судами при розгляді справи не з'ясовано, чи отримував ОСОБА_11 дозвіл органу охорони культурної спадщини Львівської обласної державної адміністрації та чи були наявними при прийнятті оскаржуваного наказу такий дозвіл та погоджене і затверджене у встановленому законом порядку реставраційне завдання.

Вказані обставини мають суттєве значення для вирішення даного спору.

У відповідності з ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки судами порушені вимоги щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості і таке неправильне вирішення справи не може бути усунено судом касаційної інстанції, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду суду слід врахувати вищенаведене, прийняти обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, в тому числі з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини від 10 травня 2011 року у справі «Серявін та інші проти України».

Керуючись ст.ст.220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 задовольнити частково.

Постанову Галицького районного суду м.Львова від 29 листопада 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2015 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді