Ухвала суду № 56484688, 22.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2016 року м. Київ К/800/54596/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.10.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 року

у справі № 808/6673/13-а

за позовом Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобус»

про зобов'язання сплатити нараховані податкові зобов'язання,

встановив:

Бердянська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Запорізькій області звернулась до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобус» про зобов'язання сплатити нараховані податкові зобов'язання.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.10.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Глобус» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.03.2013 року відповідачем складена акт від 14.05.2013 року № 9/15-4/23852013, яким встановлено порушення: - пп.пп. 153.2.1, 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 126 187, 00 грн.; - п. 188 ст. 188, п.п. 209.1, 209.6, 209.7 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість по загальній декларації на суму 290 370, 00 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту на суму 8 667, 00 грн., завищено податок на додану вартість по скороченій декларації на суму 166 927, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.05.2013 року: - № 0001291504, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 431 022, 00грн. (в т.ч. 193 632, 00 грн. по звичайним цінам); - № 0001311504, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 33 214, 00 грн. (в т.ч. 33 214, 00 грн. по звичайним цінам).

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки позивача, зокрема, про реалізацію відповідачем у період березень, жовтень, листопад, грудень 2011 року, липень, серпень 2012 року, січень-березень 2013 року рибної продукції фізичним особам та суб'єктам підприємницької діяльності, які сплачують податок за іншими ставками, ніж платники податку на прибуток, за цінами, які відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайних цін на такі товари (роботи, послуги).

Позивач звернувся до суду із відповідним позовом, в якому просив зобов'язати відповідача сплатити нараховані із застосуванням звичайних цін податкові зобов'язання з податку на додану вартість відповідно до податкових повідомлень - рішень від 30.05.2013 року № 0001291504 на суму 193 632, 00 грн. та № 0001311504 на суму 33 214, 00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку про те, що позивач не обґрунтував правильність встановлення рівня звичайної ціни на продукцію, а також не довів того, що договірні ціни на продукцію, реалізовану відповідачем, не відповідають рівню звичайних цін на продукцію.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України у разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки (абз. 2 п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України).

За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності (абз. 3 п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України).

Зі змісту наведеної законодавчої норми вбачається послідовний алгоритм дій органу державної податкової служби з визначення платникові податків податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін. Цей алгоритм передбачає такі обов'язкові етапи, як проведення перевірки та винесення за її результатами окремого податкового повідомлення-рішення, у якому визначається сума грошових зобов'язань внаслідок використання звичайних цін.

Порядок визначення звичайних цін в період, який підлягав перевірці, був врегульований положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв в цій частині до 01.01.2013) та Податкового кодексу України (з 01.01.2013).

За змістом пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно із пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

За змістом пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Пунктом 39.1 ст. 39 названого Кодексу встановлено, що звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків: бартерних операцій; операцій з пов'язаними особами; операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності; в інших випадках, визначених цим Кодексом (абз. 2 п. 39.1 ст. 39 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) «витрати плюс»; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку.

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) (абз. 2 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України).

При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом (абз. 3 п. 39.1 ст. 39 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 39.14 названої статті цього Кодексу обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

Згідно із п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу України за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.

Для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.

Якщо товари (роботи, послуги), стосовно яких визначається звичайна ціна, ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), які прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни, в установленому в абзаці першому цього пункту порядку, здійснюється з урахуванням таких факторів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що письмовий запит податкового органу від 13.05.2013 року № 8151/10/15-4 про надання письмового пояснення та документального підтвердження щодо економічного обґрунтування ціноутворення на рибну продукцію, яку реалізовано фізичним особам, ТОВ «Глобус» було отримано 14.05.2013 року, тобто вже після складення акта перевірки.

Відповідь на запит ТОВ «Глобус» надало Бердянській ОДПІ 16.05.2013 року за № 007, де обґрунтувало ціноутворення на рибну продукцію, яка продається.

Встановлено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що ціни, за якими відповідач продавав продукцію, не відповідають рівню справедливих ринкових цін на ідентичні товари.

Так, як вбачається із матеріалів справи, при визначенні звичайної ціни товару не враховувались та не досліджувались існуючі надбавки чи знижки до ціни, маркетингова політика, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну, аналіз рівня справедливих ринкових цін на ідентичні товари на внутрішньому ринку в акті перевірки не відображений.

Крім того, згідно із рішенням Головного управління Міндоходів у Запорізької області від 09.08.2013 року за результатом розгляду скарги ТОВ «Глобус», при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 30.05.2013 року № 0001291504 не дотримано вимог п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України в частині прийняття окремого податкового повідомлення-рішення по звичайним цінам.

Отже, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відхилити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.10.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 року у справі № 808/6673/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук