Ухвала суду № 56484305, 16.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Справа № 826/14882/15

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Нагорної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Максименко Леся Анатоліївна про визнання недійсним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Максименко Леся Анатоліївна про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві Максименко Л.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.04.2014 р. за індексним номером 12268522.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2016 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначена постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.03.2014 р. між позивачем і ТОВ «Діамед» було укладено два договори купівлі-продажу по ? (по 612,1 кв.м.) частки нежилого будинку в літері «А», яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі зазначених договорів, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б.М., в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за позивачем було зареєстровано право приватної власності на обидві частини зазначеного будинку, тобто позивач набула у власність весь будинок.

25.03.2014 р. Святошинським районним судом м. Києва у справі № 759/4586/14-к було постановлено ухвалу про накладення арешту на майно ОСОБА_2, а саме на ? частку нежилого будинку (літера «А») за адресою: АДРЕСА_1, що належить зазначеній особі на праві приватної власності, шляхом накладення заборони на його відчуження в цій частині.

Ухвалою Святошинським районним судом м. Києва від 27.03.2014 р. у вказаній ухвалі було виправлено описку в частині імені, призвища та по батькові заявника клопотання про накладення арешту на майно.

03.04.2014 р. старшим слідчим слідчого відділу Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві лейтенантом міліції Карасьовим Д.С. до Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві було подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо обтяження речового права ОСОБА_2 на ?? частку нежитлового будинку (літера «А») за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення суду, до якої додано службове посвідчення заявника та ухвали Святошинського районним судом м. Києва від 25.03.2014 р. та від 27.03.2014 р. у справі № 759/4586/14-к.

03.04.2014 р. державним реєстратором Максименко Л.А. було прийнято рішення № 12152049 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у зв'язку з тим, що додане до заяви рішення суду не містить відмітки про набрання ним законної сили.

08.04.2014 р. у зв'язку з тим, що заявником були усунуті обставини, що стали підставою для зупинення розгляду його заяви, а саме подано належним чином завірену копію відповідного рішення суду з відміткою про набрання ним законної сили, державним реєстратором Максименко Л.А. було прийнято рішення про відновлення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 12268027 та за результатами її розгляду і вчиненні відповідних дій прийнято рішення № 12268522 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме накладення арешту на ? частку нежитлового будинку (літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі зазначеного рішення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відповідний запис про реєстрацію обтяження ? частки нежилого будинку (літера «А») за адресою: АДРЕСА_1.

Вважаючи протиправним зазначене рішення відповідача від 08.04.2014 р. щодо реєстрації обтяження нерухомого майна позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення було прийнято державним реєстратором у відповідності до вимог законодавством та, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, є чинним, ніким не оскаржено та не скасовано.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні відносини регулюються Конституцією України, Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України), Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1952-IV), Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 868).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У ст. 8 Закону № 1952-IV закріплено, що орган державної реєстрації прав: 1) проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації; 2) забезпечує ведення Державного реєстру прав; 3) надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; 4) забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна; 5) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Частиною 2 статті 9 Закону № 1952-IV передбачено, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону, 1. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 19 Закону № 1952-IV державна реєстрація обтяжень здійснюється, зокрема на підставі ухвали слідчого судді, суду, постанови державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно.

У п.п. 74, 75 Порядку № 868 закріплено, що для проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень таких речових прав, та інші документи, визначені цим Порядком.

Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно, є рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна, розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунуто обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

У відповідності до ч. 2 ст. 21 КПК України, вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов'язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.

Отже, законодавством регламентовано порядок здійснення державної реєстрації обтяжень нерухомого майна та правові підстави для прийняття державним реєстратором відповідного рішення, однією з яких є рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що як було правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.04.2014 р. № 12268522 щодо накладення арешту на ? частку нежилого будинку (літера «А») за адресою: АДРЕСА_1, було прийнято державним реєстратором на підставі повного пакету документів, поданого заявником, зокрема рішення суду, що набрало законної сили, за результатами здійснення пошуку відомостей в Державному реєстрі щодо спірного об'єкту нерухомого майна, а отже, на підставі, у спосіб та в межах повноважень, передбачених чинним законодавством, зокрема ч. 2 ст. 9, п. 3 ч. 2 ст. 19 Закону № 1952-IV у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, п. 75 Порядку № 868, який був чинним на час прийняття оскаржуваного рішення про реєстрацію обтяжень нерухомого майна.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності жодних правових підстав для визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора.

Доводи апелента про те, що договори купівлі-продажу часток нежилого будинку (літера «А») за адресою: АДРЕСА_1, на підставі яких вона є його власницею, ніким не оскаржувались, колегія суддів вважає не обґрунтованими і такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки оскаржуване рішення державного реєстратора стосується накладення обтяження (арешту) на ? вказаного будинку, тобто обмеження права користування ним, а не позбавлення позивача зареєстрованого за нею права власності на ? частину цього будинку.

Твердження апелянта про те, що державний реєстратор при прийнятті оскаржуваного рішення не встановив відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, як таке передбачено п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV, та не встановив факту щодо наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, та, між іншим, посилання апелянта на ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV, відповідно до якої у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмолено, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки, як було зазначено вище, таке рішення було прийнято державним реєстратором на підставі повного пакету документів, зокрема судового рішення, що набрало законної сили, та у відповідності з вимогами законодавства.

При цьому, апеляційний суд відзначає, що будь-які правові підстави для відмови в державній реєстрації обтяження ? частини вищевказаного будинку, виключний перелік яких наведено у ст. 24 Закону № 1952-IV, у даному випадку були відсутні, що зокрема підтверджується матеріалами реєстраційної справи, і апелянтом не доведено зворотного.

Більш того, апеляційний суд відзначає, що жодною нормою законодавства, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема Закону № 1952-IV і Порядку № 868, не передбачено такої підстави для відмови у державній реєстрації обтяження прав на нерухоме майно на підставі рішення суду, що набрало законної сили, як те, що в судовому рішенні не вказано, яка саме ? частина підлягає обтяженню, а також, не регламентовано зобов'язання державного реєстратора при вчиненні вказаних реєстраційних дій (прийнятті рішення) здійснити виділення в натурі половини об'єкту нерухомого майна, обидві частини котрого належать одній особі.

Посилання апелянта на те, що в ухвалах Святошинського районного суду м. Києва від 25.03.2014 р. та від 27.03.2014 р. у справі № 759/4586/14-к відсутні ідентифікуючі ознаки майна, на яке накладено обтяження, а саме не вказано, на яку ? частину будинку накладено обтяження, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції з підстав, наведених вище.

Крім того, самим представником апелянта у судовому засіданні було зазначено, що жодною нормою чинного законодавства не закріплено зобов'язання державного реєстратора визначати, на яку саме ? частину об'єкту нерухомого майна слід накласти обтяження.

Доводи апелянта про те, що оскаржуване рішення державного реєстратора порушує її права на розпорядження другою половиною будинку, оскільки не зрозуміло, на яку саме половину накладено обтяження, є голослівними і такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства, а отже, до уваги не приймаються.

Посилання представника апелянта на те, що в Державному реєстрі містяться два записи про реєстрацію за ОСОБА_2 по ? спірного будинку і з рішення державного реєстратора про накладення обтяження на цей будинок не зрозуміло, який саме запис обтяжено, колегія суддів вважає не обґрунтованими та безпідставними, оскільки у відповідності до ст. 4 Закону № 1952-IV та п. 2 Порядку № 868 обтяження може бути накладено на право особи на майно, а не на запис у Державному реєстрі.

Твердження представника апелянта про те, що державним реєстратором Максименко Л.А. при прийнятті оскаржуваного рішення про державну реєстрацію обтяження нерухомого майна було здійснено пошук у Державному реєстрі лише щодо ? спірного будинку, а інша половина залишилась поза увагою, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що державним реєстратором було встановлено факт реєстрації в Державному реєстрі права власності ОСОБА_2 на обидві половини будинку (по 1/2 ) /а.с.84-87/.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає їх необґрунтованими, безпідставними і такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення даного адміністративного позову та вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у відповідності з вимогами ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2016 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 16.03.2016 р.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.