Постанова № 56483758, 15.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2016 р. Справа№ 910/24685/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: Васютін А.Г. - за дов.

від відповідача: ОСОБА_3 - за дов.

від третіх осіб: не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед»

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015

у справі №910/24685/15 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Нова»

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_5

про стягнення 13 748, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі, відповідач) про стягнення 13 748, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач в порушення чинного законодавства не повідомив ПрАТ «Страхова компанія «Нова» про ДТП за участю автомобіля «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_5, та автомобіля «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_2, яка мала місце 21.10.2014, у зв'язку з чим у страховика на підставі підпункту 38.1.1. пункту 38.1. статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникло право регресного позову до відповідача. Оскільки позивач отримав право вимоги до відповідача за страховим випадком від 21.10.2014 згідно Договору куплі-продажу боргових зобов'язань від 02.01.2014, позивач і звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2015 залучено до участі у справі Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Нова» як третю особу-1, яка не заявляє заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та ОСОБА_5 як третю особу -2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі №910/24685/15 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що враховуючи неузгодженість нумерації пунктів 33.1. статті 33 та 38.1. статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» суд не має права застосовувати законодавство, виходячи лише з припущення волі законодавця у випадку, коли має місце технічна помилка в тексті закону, а тому не вбачається правових підстав для висновку про виникнення у ПрАТ «Страхова компанія «Нова» права регресної вимоги до відповідача, у зв'язку з чим, відповідно, воно не могло бути відступлене позивачу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі №910/24685/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У апеляційній скарзі позивач наголошує на тому, що неузгодженість нумерації пунктів 33.1. статті 33 та 38.1. статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», після внесення до них змін Законом України від 17.02.2011 №3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування», не може обмежувати встановлене статтею 38 вказаного Закону право страховика подати регресний позов до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про ДТП, а тому й не може бути підставою для відмови в задоволенні такого позову.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед» у справі №910/24685/15 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2016 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 25.02.2016.

23.02.2016 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі №910/24685/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед» - без задоволення.

Представники третіх осіб у судове засідання, призначене на 25.02.2016, не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

У зв'язку з неявкою у судове засідання представників третіх осіб ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 розгляд справи №910/24685/15 відкладено на 15.03.2016.

Представники третіх осіб у судове засідання 15.03.2016 знову не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень та витягами із сайту «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, у зв'язку з чим колегія суддів, з огляду на встановлені статтями 69 та 102 Господарського процесуального кодексу України строки розгляду апеляційної скарги, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників третіх осіб.

Представник позивача у судових засіданнях підтримував доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судових засіданнях просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджується, що 28.08.2014 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Нова» (страховик) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (страхувальник) було укладено Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/6509843, за яким було застраховано відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації автомобіля «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1.

21.10.2014 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_5, та автомобіля «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_2.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.10.2014 у справі №3/761/6557/2014 було встановлено, що вказана вище дорожньо-транспортна пригода трапилась в результаті порушення водієм автомобіля «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_5 Правил дорожнього руху та визнано його винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Як вбачається із матеріалів справи, 12.11.2014 до ПрАТ «Страхова компанія «Нова» звернувся власник автомобіля «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_7 з заявою про виплату страхового відшкодування.

При цьому, було надано рахунок-фактуру №10 від 12.11.2014 на суму 13 748, 00 грн., складений ФОП ОСОБА_6 відносно вартості ремонтних робіт, які необхідно було провести для відновлення пошкодженого автомобіля.

11.12.2014 ПрАТ «Страхова компанія «Нова» склало Страховий акт №1264, згідно з яким було вирішено виплатити страхове відшкодування в сумі 13 748,00 грн.

Того ж дня, 11.12.2014, ПрАТ «Страхова компанія «Нова» перерахувало ФОП ОСОБА_6 13 748,00 грн. страхового відшкодування, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №21402 від 11.12.2014 (том 1, а.с. 31).

02.01.2014 між ПрАТ «Страхова компанія «Нова» (продавець) та позивачем (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу боргових зобов'язань, відповідно до пункту 3.1. якого продавець продав (переуступив) покупцю права на регресні вимоги, які включають в себе регресні справи (перелік яких міститься у Додатку 1 до цього Договору), а покупець приймає такі регресні вимоги та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду.

Відповідно до Додаткової угоди №21 від 22.12.2014 до Додатку №1 до Договору купівлі-продажу боргових зобов'язань (том 1, а.с. 37-38) було доповнено перелік регресних справ регресною справою щодо відповідача, пов'язаною з неповідомленням про настання ДТП.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідно до підпункту 33.1.2. пункту 33.1. статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Однак, за твердженнями позивача, всупереч зазначеній нормі ані страхувальником, ані винуватцем ДТП не було письмово повідомлено страховика про ДТП, яка мала місце 21.10.2014.

За приписами підпункту 38.1.1. пункту 38.1. статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у Законі. З урахуванням зазначеного, позивач вказує, що до нього перейшло право вимоги до відповідача в сумі сплаченого страхового відшкодування в розмірі 13 748,00 грн., у зв'язку з чим він і звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» він регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Зазначеним Законом були визначені обов'язки учасників дорожньо-транспортної пригоди (стаття 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), а також підстави для звернення страховика з регресним позовом до страхувальника (стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно з підпунктом 33.1.2. пункту 33.1. статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, чинній до 7 серпня 2011 року) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди учасник такої пригоди зобов'язаний вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до абзацу «ґ» підпункту 38.1.1. пункту 38.1. статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, чинній до 7 серпня 2011 року) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1.2. статті 33 цього Закону.

Однак, із внесенням Законом України від 17 лютого 2011 року №3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» змін у статтю 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було розширено перелік обов'язків учасників дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з чим обов'язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону №1961-IV України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Проте, відповідні зміни до абзацу «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 зазначеного Закону щодо строків та умов обов'язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.

Однак, виходячи з аналізу статей 33, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції з 18 вересня 2011 по 8 січня 2012 року), слід зазначити, що у зв'язку із внесеними до цього Закону змінами було збережено як обов'язок страхувальника щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП, так і відповідне право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив його про настання ДТП.

Колегія суддів зазначає, що неузгодженість нумерації підпунктів пункту 33.1 статті 33 та підпунктів пункту 38.1 статті 38 Закону, після внесених до них змін Законом України від 17 лютого 2011 року №3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування», не може обмежувати встановлене статтею 38 Закону право страховика подати регресний позов до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, а тому й не може бути підставою для відмови в задоволенні такого позову.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №6-284цс15 та від 12.0.2014 у справі №6-1цс14.

Відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для виникнення у ПрАТ «Страхова компанія «Нова» права регресної вимоги до відповідача у зв'язку з неузгодженістю нумерації пунктів 33.1. статті 33 та 38.1. статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є помилковим.

Водночас, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед» з огляду на наступне.

Правове визначення регресного позову у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не наведено, разом з тим, за приписами статті 1191 Цивільного кодексу України регресом визнається право зворотної вимоги до винної особи.

Із встановлених судом обставин справи вбачається, що винною у заподіянні майнової шкоди особою є не відповідач, а водій транспортного засобу автомобіля «MAN», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_5, що підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.10.2014 у справі №3/761/6557/2014.

За положеннями частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Водночас, як зазначає відповідач та не спростовано позивачем, гр. ОСОБА_5 у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_4 не перебував і наразі не перебуває.

Отже, право зворотної вимоги (регресу) до відповідача, який у даних правовідносинах не є винною особою, за приписами статті 1191 Цивільного кодексу України не виникає, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позову до відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 23.04.2014 у справі №910/14378/13.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до абз.6 пункту 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Таким чином, оскільки резолютивна частина рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі №910/24685 є правильною, колегія суддів не має підстав для скасування оскаржуваного рішення. Водночас, підставою для відмови у задоволенні позову є обставини, викладені у даній постанові, а не обставини, наведені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає залишенню без змін з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед» задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі №910/24685/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі №910/24685/15 залишити без змін.

Матеріали справи №910/24685/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко