Постанова № 56483648, 15.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2016 р. Справа№ 911/4692/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Сітайло Л.Г.

Калатай Н.Ф.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю представників:

від позивача: - Романішин Є.В., Кравець Д.М.

від відповідача: - не з'явився.

розглянувши

апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "АРОМАТ"

на рішення

господарського суду Київської області

від 23.12.2015 року

у справі № 911/4692/15 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Приватного підприємства "АГРАРНЕ"

до Дочірнього підприємства "АРОМАТ"

про стягнення 2547343,71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.12.2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Дочірнього підприємства "АРОМАТ" (09000, Київська обл., м. Сквира, вул. Р. Люксембург, буд. 14, код 30737268) на користь Приватного підприємства "АГРАРНЕ" (09321, Київська обл., Володарський район, село Логвин, код 30161127) 1799142 грн. (один мільйон сімсот девяносто девять тисяч сто сорок дві гривні) 81 коп. основного боргу, 274122 грн. (двісті сімдесят чотири тисячі сто двадцять дві гривні) 70 коп. пені, 32083 грн. (тридцять дві тисячі вісімдесят три гривні) 73 коп. 3 % річних та 357364 грн. (триста пятдесят сім тисяч триста шістдесят чотири гривні) 00 коп. інфляційних, 36940 грн. (тридцять шість тисяч девятсот сорок гривень) 71 коп. витрат по сплаті судового збору та 48338 грн. (сорок вісім тисяч триста тридцять вісім гривень) 85 коп. витрат на послуги адвоката.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Дочірнє підприємство "АРОМАТ" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 23.12.2015 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2016 року апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 23.12.2015 року прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 01.03.2016 року представник відповідача не з'явився. Розгляд справи було відкладено на 15.03.2016 року.

В судове засідання 15.03.2016 року представник відповідача не з'явився.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача, враховуючи що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 01.01.2014 року між Приватним підприємством "АГРАРНЕ" (позивач, Продавець) та Дочірнім підприємством "АРОМАТ" (відповідач) в особі філії "Сир" (Покупець) було укладено Договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 9 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров'яче) власного виробництва (далі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий Товар.

Оплату за Товар Покупець проводить по договірним цінам, що визначаються у відповідному Протоколі погодження ціни, який є невід'ємною частиною даного Договору (п. 2.1 Договору).

Загальна ціна на Товар, поставлений за даним Договором, складається по закінченню терміну дії Договору на підставі первинної бухгалтерської документації (п. 2.2 Договору).

Розрахунки за даним Договором здійснюються шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між Сторонами (п. 2.5 Договору).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами (п. 7.1 Договору).

Строк даного Договору починає свій перебіг у момент, визначений п. 7.1 Договору та діє до 31.12.2014 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 7.2 Договору).

У разі, якщо жодна із Сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити Договір за 30 календарних днів до його закінчення, договір вважається пролонгованим на той же термін на тих же умовах (п. 7.4 Договору).

Додатковою угодою № 1 від 05.02.2015 року до Договору (далі - Додаткова угода) Сторони доповнили Договір п. 2.1.1 погодивши, що розрахунок за закуплений Товар проводить Покупець не пізніше як через 15 календарних днів з дня одержання Товару Покупцем. Днем одержання Товару вважається дата, що вказана Покупцем в товарно-транспортній накладній про прийом Товару.

Ця додаткова угода до Договору набирає чинності з моменту її підписання та становить невід'ємну частину Договору.

Позивач в розрахунку позовних вимог зазначає, що оскільки, строк виконання відповідачем обов'язку щодо здійснення розрахунків Сторонами за період з 01.01.2014 року (укладення договору) по 05.02.2015 року (укладення Додаткової угоди) не встановлено, у відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України обов'язок оплати отриманого Покупцем Товару за вищевказаний період, за загальним правилом обчислення строків (ст. 253 ЦК України), настає на наступний день після підписання кожної видаткової накладної.

Починаючи з 05.02.2015 року (укладення Додаткової угоди) розрахунок за закуплений Товар Покупець проводить не пізніше як через 15 календарних днів з дня одержання Товару Покупцем (п. 2.1.1 Договору в редакції Додаткової угоди).

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що позивач протягом січня 2014 року - серпня 2015 року передав, а відповідач прийняв Товар на загальну суму 5716648,97 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Однак, відповідач своєчасно та в повному обсязі отриманий Товар не оплатив, розрахувався частково, у зв'язку з чим, за відповідачем станом на день розгляду спору існує заборгованість в сумі 1799142,81 грн., що також підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.03.2015 року по 31.08.2015 року на суму 1799142,81 грн. підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим їх печатками.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегією суддів оглянуто в судовому засіданні оригінали документів, що підтверджують заборгованість відповідача.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується основна заборгованість відповідача в сумі 1799142,81 грн.

У зв'язку з несвоєчасною оплатою поставленого Товару позивач просив стягнути з відповідача на підставі п. 4.2. Договору 358753,17 грн. пені, а також в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України 32083,73 грн. 3 % річних та 357364,00 грн. інфляційних.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Згідно з п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Відповідно до п. 4.2 Договору за несвоєчасне, понад встановлений Договором строк, проведення розрахунків за прийнятий Товар, Продавець вправі вимагати від Покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Позивачем нарахована пеня, 3 % річних та інфляційні по кожному періоду на фактичні суми заборгованості, існування яких у відповідні періоди відповідачем не заперечено та не спростовано.

Враховуючи встановлені обставини щодо наявності заборгованості відповідача та фактів прострочення платежів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність вимог позивача про стягнення пені, річних та інфляційних.

Однак, в наданому позивачем розрахунку пені є помилки, зокрема, арифметичні помилки та помилки в періодах нарахування, оскільки позивачем помилково дні часткових проплат включені в періоди нарахування пені на суми без врахування часткових проплат. Крім того, позивач, в порушення п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, помилково за деякими видатковими накладними перевищив шестимісячний строк нарахування пені, у зв'язку з чим, позивачем безпідставно збільшена заявлена до стягнення сума пені. Судом першої інстанції було здійснено правильний розрахунок пені, з яким цілком погоджується колегія суддів, згідно з яким з відповідача підлягає стягненню 274122,70 грн. пені.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, нарахування 3% річних та інфляційних проведено виходячи із фактичної суми заборгованості, що існувала на відповідну дату, за фактичний період заборгованості, таким чином, вимога позивача про стягнення 3% річних та інфляційних підлягають задоволенню.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи можливо дійти висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 2462713,24 грн. з яких: 1799142,81 грн. основного боргу, 274122,70 грн. пені, 32083,73 грн. 3 % річних та 357364,00 грн. інфляційних. В решті позов задоволенню не підлягає.

Також, позивачем заявлено про відшкодування витрат на послуги адвоката в сумі 50000,00 грн. В обґрунтування відповідного клопотання позивачем надано договір про надання правової допомоги № 14/09 від 23.09.2015 року, укладений між позивачем та Адвокатським бюро "Кравець", Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката № 5393/10, ордери, звіти про надані правові послуги, платіжне доручення № 3704 від 26.11.2015 року на суму 50000,00 грн. про оплату адвокатських послуг.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуг перекладача, адвоката, та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно задоволеним позовних вимогам.

З пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Пунктом 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При вирішенні питань, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, слід також враховувати викладене в абзаці третьому пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" № 01-8/973 від 14.12.2007, за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Дослідивши матеріали справи та визначаючи роль адвокатів у справі, враховуючи час на підготовку правової позиції та подання позовних матеріалів та інших документів до суду, суд вважає заявлену сума відшкодування витрат на послуги адвоката обґрунтованою правомірною.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Київської області від 23.12.2015 року у справі №911/4692/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 911/4692/15 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Л.Г. Сітайло

Н.Ф. Калатай