Рішення № 56483615, 16.03.2016, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

Іменем України

РІШЕННЯ

15 березня 2016 року Справа № 927/801/15

Позивач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1,

АДРЕСА_1, 14000

Відповідач: Національний архітектурно-історичний заповідник "Чернігів Стародавній",

вул. Преображенська, 1, м. Чернігів, 14000

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог

на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство культури України, вул. Франка, 19, м. Київ, 01601

про стягнення 77717,28грн.

Суддя Моцьор В.В.

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2), Святная О.В. - адвокат,

відповідача: Соболь Ю.О. - генеральний директор, Іващенко Н.В. (довіреність №01-06/115-1 від 09 березня 2016 року),

третьої особи: не з'явився.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського кодексу України у судовому засіданні 15 березня 2016 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 подано позов до Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній" про стягнення 77717,28грн. боргу, з яких 40807,20грн. основної заборгованості, 6447,98грн. пені, 10573,36грн. штрафу, 15151,55грн. інфляційних нарахувань, 529,93грн. 3% річних, 4207,25грн. процентів за користування чужими коштами. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №61 від 24 листопада 2014 року.

Ухвалою суду від 21 липня 2015 року було залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство культури України та відкладено розгляд справи.

У судовому засіданні 31 липня 2015 року суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, у відзиві на позовну заяву та у судовому засіданні представник зазначав, що договір №61 від 24 листопада 2014 року пов'язаний з договором будівельного підряду №б/н від (без дати) на суму 83807,20грн., що поставка матеріалів по договору №61 від 24 листопада 2014 року на суму 40807,20грн. покриває витрати матеріалів для виконання робіт за договором будівельного підряду №б/н від (без дати), що предметом договору №61 від 24 листопада 2014 року є кількість матеріалів, які включені у підсумкову відомість ресурсів (розділ IV"Будівельні матеріали, вироби і конструкції") за договором будівельного підряду №б/н від (без дати) та складають частину суми 83807,20грн. Згідно виконавчого документа заборгованість в сумі 116609,82грн. за договором будівельного підряду № б/н від (без дати) сплачена повністю. Крім того, комісією заповідника проведено службове розслідування і встановлено, що згідно договору від 24 листопада 2014 року №61 будівельні та господарські матеріали до заповідника не надходили; по факту підроблення документів по договору №61 від 24 листопада 214 року порушено кримінальне провадження за ст. 358 КК України, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 червня 2015 року за №12015270010004495.

Ухвалою суду від 31 липня 2015 року розгляд справи відкладався.

Ухвалою суду від 04 серпня 2016 року продовжено строк розгляду спору на 15 днів та зупинено провадження у справі №927/801/15 в зв'язку з надсиланням копій матеріалів справи органу досудового розслідування: Чернігівському міському відділу УМВС України в Чернігівській області (14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 13).

05 серпня 2015 року від Міністерства культури України електронним зв'язком надійшло пояснення №2499/11/13-15, в якому зазначено, що у 2014 році Заповіднику відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (із змінами) було передбачено видатки на забезпечення функціонування заповідника: 1) за загальним фондом (при цьому, видатки на придбання будівельних матеріалів не було передбачено та відповідно не здійснювалося їх фінансування) та 2) за спеціальним фондом (кошти, отримані безпосередньо від надання платних послуг згідно з основною діяльністю заповідника). У 2015 році Заповіднику також не були передбачені видатки на придбання будівельних матеріалів. Разом з тим, у березні 2015 року Заповідник звернувся з проханням до Міністерства щодо внесення змін до кошторису за спеціальним фондом з метою виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 20 лютого 2015 року, наказу про примусове виконання рішення від 16 березня 2015 року та запиту Державної казначейської служби України у Чернігівській області від 27 березня 2015 року щодо безспірного списання коштів з рахунків боржника. Відповідні зміни до кошторису заповідника по спеціальному фонду затверджено Міністерством від 14 квітня 2015 року за №15-2.3-1504. Разом з тим, Міністерство зазначає, що відповідно до наказу Міністерства культури України від 07 травня 2012 року №447 "Про затвердження Статуту Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній" управління Заповідником покладено на генерального директора, який здійснює керівництво діяльністю Заповідника, несе повну відповідальність за фінансовий стан, господарську та виробничу діяльність, виконання покладених на Заповідник завдань; самостійно вирішує питання діяльності Заповідника, за винятком тих, що віднесені Статутом чи законодавством до компетенції органу управління майном чи інших органів та посадових осіб. При цьому, Міністерство вважає, що факти, викладені у відзиві на позов мають суттєве значення, а саме інформація про те, що згідно договору №61 від 24 листопада 2014 року будівельні та господарські матеріали до Заповідника не надходили, що було встановлено комісією по проведенню службового розслідування. Крім того, Міністерство підтримало клопотання про зупинення провадження у справі та просило суд розглянути справу без участі їх представника. Суд долучив пояснення до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 01 березня 2016 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 10 березня 2016 року розгляд справи відкладався.

У судовому засіданні 15 березня 2016 року представник позивача подав суду заяву про долучення до матеріалів справи документів, яка задоволена судом.

Представник відповідача подав суду клопотання про зупинення провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що обставини, що зумовили зупинення провадження у справі не були усунені, а саме: триває досудове розслідування по кримінальному провадженню, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 червня 2015 року за №12015270010004495. Суд долучив клопотання до матеріалів справи.

Представник позивача заперечив щодо зупинення провадження у справі.

Суд відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки згідно з вимогами статей 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до умов ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Крім того, відповідно до ст. 112 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені раніше та зауважив, що періодом нарахування 3% річних є період з 25 грудня 2014 року по 31 травня 2015 року.

Представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Третя особа представника у судове засідання 15 березня 2016 року не направила, заяв та клопотань від Міністерства не надходило, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив:

24 листопада 2014 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (продавець) та Національним архітектурно-історичним заповідником "Чернігів Стародавній" (покупець) було укладено договір №61 (далі - договір) (а.с. 11-13).

Відповідно до умов п. 1.1 договору продавець є інтегрованим постачальником будівельних матеріалів й зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця вище згадане, надалі - товар, а покупець, в свою чергу, зобов'язується приймати товар та сплачувати його на умовах даного договору.

Згідно розділу 2 договору продавець поставляє покупцеві товар, найменування, кількість і асортимент якого в кожному конкретному випадку вказуються в заявках покупця. Замовлення згідно цього договору може здійснюватися як в усній так і в письмовій формі. Якість та комплектність товару визначається за домовленістю сторін.

Відповідно до умов розділу 3 договору товар постачається на умовах: транспортом продавця. Вартість транспортування включена до вартості товару. Строк поставки товару протягом 3х днів з дати отримання замовлення. На кожну конкретну партію товару продавець надає покупцю наступні документи: рахунок-фактуру, податкову накладну. Під партією товару розуміється товар, вказаний в кожному окремому замовленні покупця і відповідних йому товаросупровідних документах продавці.

Згідно розділу 4 договору оплата в сумі повної вартості партії товару має бути перерахована покупцем на рахунок продавця в 30-ти денний термін з дати отримання товару; оплата товару здійснюється на підставі рахунку-фактури, виставленого продавцем; датою поставки вважається дата отримання товару, яка вказується у відповідних товаросупровідних документах.

Даний договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31 грудня 2014 року.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за договором, поставив відповідачу товар на суму 40807,20грн., що підтверджується накладною №1 від 24 листопада 2014 року (яка підписана представниками сторін та скріплені їх печатками), рахунком №4 від 24 листопада 2014 року та довіреністю №14 від 24 листопада 2014 року, виданою відповідачем на отримання цінностей за рахунком №4 від 24 листопада 2014 року (а.с. 14-16).

Позивач направляв на адресу відповідача претензію №б/н від 27 квітня 2015 року з вимогою в строк до 10 травня 2015 року погасити заборгованість в сумі 40807,20грн. та сплатити пеню і штраф, передбачені п.п. 8.2, 8.3 договору за порушення умов договору (а.с. 18-20).

Проте, відповідач вартість поставленого товару не оплатив.

Станом на день прийняття рішення заборгованість відповідача по оплаті вартості товару по договору №61 від 24 листопада 2014 року становить 40807,20грн., про що, також, свідчать акти звірки розрахунків станом на 01 січня 2015 року, станом на 01 квітня 2015 року (а.с.17).

У відповідності до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд прийняв заперечення відповідача до уваги, проте враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем по оплаті вартості поставленого товару в сумі 40807,20грн., суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення 6447,98грн. пені за період з 25 грудня 2014 року по 31 травня 2015 року, 10573,36грн. штрафу, 15151,55грн. інфляційних нарахувань за період з січня по квітень 2015 року, 529,93грн. 3% річних за період з 25 грудня 2014 року по 31 травня 2015 року, 4207,25грн. процентів за користування чужими коштами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно умов договору відповідач зобов'язався оплатити товар в 30-ти денний термін з дати отримання товару.

Як встановлено судом вище, товар отримано відповідачем 24 листопада 2014 року. Отже, відповідач повинен був оплатити його вартість до 24 грудня 2014 року включно.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати вартості поставленого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до п. 8.2 договору, при простроченні виконання зобов'язань по оплаті/поставці товару винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,1% вартості невчасно поставленої/сплаченої партії товару за кожний день прострочки.

Згідно п.8.3 договору за однобічну немотивовану відмову від виконання зобов'язань за даним договором винна сторона сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України діючої на момент виникнення заборгованості, який нараховується на суму невиконаних зобов'язань.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки здійснені позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 6447,98грн. пені, 15151,55грн. інфляційних нарахувань, 529,93грн. 3% річних є правомірними і підлягають задоволенню.

Вимога позивача щодо стягнення 10573,36грн. штрафу задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не надано суду доказів однобічної немотивованої відмови відповідача від виконання зобов'язань за договором №61 від 24 листопада 2014 року. Крім того, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 ГК України, відповідно до якої у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Проте, позивачем не враховано, що відповідно до ч.2 ст.549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а тому позивачем невірно проводився сам розрахунок штрафу (за кожен день прострочення виконання зобов'язання).

Розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами позивачем здійснений з посиланням на ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. 536 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Проте, ч.7 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією. А передбачений ч.6 ст.231 ГК України розмір відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом (Постанова Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року №14).

Оскільки договором та нормами закону не встановлений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 4207,25грн. процентів за користування чужими коштами має бути відмовлено.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 62936,66грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3000,00грн. витрат на послуги адвоката.

На підтвердження факту понесення ним вказаних витрат позивачем надано суду договір про надання правової допомоги (послуг адвоката) №б/н від 27 квітня 2015 року, квитанції від 28 травня 2015 року та від 02 червня 2015 року про сплату 3000,00грн. з призначенням платежу "правова допомога (договір від 27 квітня 2015 року), акт розрахунок витраченого адвокатського часу від 09 березня 2016 року та від 15 березня 2016 року. На підтвердження наявності у Святної О.В. статусу адвоката надано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №141 від 20 жовтня 1994 року та довідка про взяття на облік платника податків (а.с.26,17,118,119,143,144).

Згідно зі ст.44 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, віднесені до судових витрат та підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи в порядку ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що заявлені до стягнення позивачем витрати на правову допомогу є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню в сумі 3000,00грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 1479,53грн.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів Стародавній" (вул. Преображенська, 1, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 02498151, рахунок №35211020001315 в ГУ ДКСУ у Чернігівській обл., МФО 853592) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 14000, р.н.о.к. НОМЕР_1, рахунок НОМЕР_3 у філії Чернігівське обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 353553) 40807,20грн. основної заборгованості, 6447,98грн. пені, 15151,55грн. інфляційних нарахувань, 529,93грн. 3% річних, 3000,00грн. витрат на послуги адвоката та 1479,53грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 16 березня 2016 року.

Суддя В.В. Моцьор