Рішення № 56483549, 10.03.2016, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2016 р. Справа № 923/762/15

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Елена" м. Херсон

до: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Дубівка Горностаївського району Херсонська область

про стягнення 49825,42 грн. та повернення майна

за участю представників сторін:

від позивача - уповноважена особа Корчевська Л.М., довір. 09.03.2016р.

від відповідача - адвокат Петренко А.П., ордер та договір від 26.05.2015р.

Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Елена" (позивач) звернулось до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач), в якому просить повернути позивачу майновий комплекс з земельною ділянкою, на якій він розміщений, за адресою: с. Дубівка Горностаївського району Херсонської області, шляхом звільнення від відповідача, а також просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 49825,42 грн., з якої: 49156,80грн. сума основного боргу (з них 12196,80грн. втрат від інфляції), 524,83 грн. - сума пені та 143,79 грн. - сума 3% річних.

Заявою від 24.07.2015р. № 92, яка прийнята до розгляду, позивач збільшив розмір позовних вимог і просить стягнути з відповідача 36960грн. 00коп. заборгованості з орендної плати за лютий-квітень 2015р. за Договором оренди № 3 від 01.04.2014р., 12196грн. 80коп. втрат від інфляції, 1399грн. 34коп. пені, 383грн. 39коп. 3% річних та 60778грн. 66коп. неустойки.

Позивач заявою від 10.09.2015р. № 120, яка прийнята до розгляду судом, збільшив розмір позовних вимог і просить стягнути з відповідача 36960грн. 00коп. заборгованості з орендної плати за лютий-квітень 2015р. за Договором оренди № 3 від 01.04.2014р., 12196грн. 80коп. втрат від інфляції, 1944грн. 94коп. пені, 532грн. 86 коп. 3% річних, 95380грн. 65коп. неустойки та 10000грн. витрат на проведення експертного економічного дослідження, яка прийнята до розгляду.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 18.09.2015 року призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено Херсонському відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

24.02.2016 до суду надійшов висновок судового експерта.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 25.02.2016 року провадження по справі було поновлено та призначено до розгляду в засіданні суду 09.03.2016р.

В засіданні суду 09.03.2016р. було оголошено перерву до 10.03.2016р. відповідно до ст. 77 ГПК України.

Заявою від 02.03.2016р. № 17 позивач збільшив розмір позовних вимог і просить стягнути з відповідача 49156грн. 80коп. основного боргу (заборгованості з орендної плати за лютий-квітень 2015р. за Договором оренди № 3 від 01.04.2014р. з урахуванням втрат від інфляції), 4075грн. 26коп. пені, 1116грн. 51коп. 3% річних та 202369грн. 58коп. неустойки.

Суд приймає зазначену заяву до розгляду відповідно до ст. 22 ГПК України, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову - 256718грн. 15коп.

Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав заявлених у позові.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, мотивуючи відсутністю правових підстав для їх задоволення, позовну заяву вважає такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки вважає, що заборгованість за договором оренди № 3 від 01.04.2014р. відсутня.

Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд -

в с т а н о в и в:

Між сторонами 01.04.2014 р. було укладено Договір оренди майнового комплексу і земельної ділянки № 3 (далі Договір), за умовами якого (п.1.1.) позивач зобов'язався передати у тимчасове володіння і користування відповідача майновий комплекс і земельну ділянку, на якій розташований комплекс, а відповідач зобов'язався оплачувати орендну плату.

Орендна плата сплачується орендарем щомісячно рівними долями, що складає суму місячного платежу в розмірі 12320 грн. ( в т.ч. ПДВ) ( п. 4.2. Договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 01.03.2015 р. Якщо ні одна із сторін не повідомить другій стороні не менш ніж за 10 календарних днів до завершення строку дії Договору про намір припинити його дію, Договір вважається пролонгованим на наступний термін на тих же підставах. (п. 10.1. Договору).

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв майновий комплекс, що підтверджується оформленим сторонами додатком № 3 до Договору (а.с. 16).

Позивач зазначає, що порушуючи умови Договору, відповідач більш ніж протягом трьох місяців не сплачував орендної плати, у зв'язку з чим, заборгованість відповідача перед позивачем становить 36960 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачеві претензію від 24.04.2015 р. № 56 з вимогою сплати заборгованості по оплаті оренди за лютий - квітень 2015 р. (а.с. 24).

Позивач зазначає, що відповідач належним чином не відреагував на претензію, заборгованості з орендної плати не сплатив.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 13.05.2015 р. відповідно до вимог ч.1 ст. 782 ЦК України направив повідомлення № 67 про відмову від договору (а.с.26) та в цей же день отримав відповідь від відповідача, в якій останній зазначив, що на підставі ч.4 ст.284 ГК України, Договір є подовженим (а.с. 27).

Позивач в своєму позові зазначає, що на підставі ч.2 ст.782 ЦК України, Договір оренди є розірваним з 13.05.2015 р.

Аналізуючи надані по справі докази, оцінюючи їх в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають за таких підстав.

Щодо вимог про стягнення заборгованості, суд зазначає наступне.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

За визначенням частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З пояснень відповідача та відповідно до відзиву вбачається, що останній не визнає заборгованості за Договором, а навпаки вказує на те, що ним була здійснена переплата по Договору.

На підтвердження вищевказаного відповідачем було надано квитанції до прибуткових касових ордерів із підписами головного бухгалтера, касира та печаткою ПП "Виробничо-комерційна фірма "Елена".

Аналізуючи надані відповідачем квитанції до прибуткових касових ордерів, суд зазначає, що окрім суми щомісячного платежу в розмірі 12320 грн., відповідачем внесені й інші суми.

Наприклад - квитанція до прибуткового касового ордера серія 02АААП за послуги оренди за червень в сумі 12320 грн. (щомісячний платіж), а також містяться й інші платежі за червень 2014 р. по Договору оренди від 01.04.2014 р. - квитанція до прибуткового касового ордера № 55 від 03.06.2014 р. на суму 2820 грн. та квитанція до прибуткового касового ордера № 54 від 02.06.2014 р. на суму 9500 грн.

З пояснень відповідача вбачається, що це була переплата, як авансовий платіж за наступні місяці.

Позивач факт переплати заперечив, посилаючись на те, що вказані корінці квитанцій, згідно пояснень бухгалтера-касира ОСОБА_4 були нею виписані на прохання ФОП ОСОБА_1 в розрізі даті і сум, які були запропоновані самим ФОП ОСОБА_1

Позивач посилається на п. 5 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність України" № 996-ХІ від 16.07.1999 р., яким передбачено, що підприємство самостійно визначає за узгодженням власника або уповноваженим ним органом облікову політику підприємства…, визначає права працівників щодо підпису бухгалтерських документів та затверджує правила документообігу.

Позивач зазначає, що на виконання вимоги зазначеного Закону підприємством виданий наказ про облікову політику, відповідно до якого при складанні прибуткових та видаткових касових ордерів застосовується друкована форма з комп'ютерної програми "1-С Підприємство".

Відповідно до Положення про ведення касових операцій в ПП "ВКФ "Елена" та затвердженої посадової інструкції, бухгалтер-касир не уповноважений здійснювати виписку (складання) прибуткових ордерів при отриманні грошових коштів, а тому вважає надані відповідачем корінці квитанцій неналежним доказом внесення грошових коштів.

Суд звертає увагу, що на вказаних квитанціях до прибуткового касового ордера міститься підпис головного бухгалтера, касира та печатка ПП "Виробничо-комерційна фірма "Елена".

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи №477/478/479 від 24.02.16, за деякими ПКО в бухгалтерському обліку ПП"ВКФ "Елена" відображені інші господарські операції, ніж ті що зазначені у квитанціях до прибуткових касових ордерів які видавались відповідачу.

Так, у квитанціях до ПКО №31 від 01.04.14, №32 від 03.04.14, №35 від 07.04.14, №37 від 17.04.14, №38 від 18.04.14, №40 від 25.04.14, №43 від 05.05.14, №44 від 07.05.14, №45 від 08.05.14, №54 від 02.06.14, №66 від 04.07.14, №67 від 08.07.14, №68 від 10.07.14, №69 від 11.07.14, №77 від 08.08.14, №78 від 11.08.14, №85 від 01.09.14, №86 від 03.09.14, №96 від 01.10.14, №97 від 03.10.14, №111 від 03.11.14, №113 від 04.11.14, №127 від 03.12.14, №128 від 10.12.14, №130 від 11.12.14 зазначено, що ПП "ВКФ "Елена" отримувало грошові кошти у ПП ОСОБА_1, але в бухгалтерському обліку позивача отримані грошові кошти проведено як "позика ОСОБА_5." та взагалі по взаємовідносинам з іншими контрагентами, а не з ОСОБА_1 та не як внесення орендної плати.

У квитанціях до ПКО №77 від 08.08.14 зазначена сума 8 400 грн., №96 від 01.10.14 зазначена сума 9 000 грн., №97 від 03.10.14 зазначена сума 3 357,43 грн.,№111 від 03.11.14 зазначена сума 9 800 грн., №127 від 03.12.14 зазначена сума 4 030 грн., №128 від 10.12.14 зазначена сума 5 060 грн., а в бухгалтерському обліку позивача вказані суми проведено як "позика ОСОБА_5 ", та у значно меншому розмірі: відповідно 100 грн., 50 грн., 445 грн., 50 грн., 3000 грн., 2 200 грн., 1820 грн.

Суд звертає увагу на те, що згідно з вищевказаним Положенням, квитанція є відривною частиною прибуткового касового ордера. Проте, експертом під час дослідження встановлено розбіжності між квитанціями до Прибуткових касових ордерів та наданими позивачем прибутковими касовими ордерами, що полягає у розбіжностях у номерах, датах та сумах.

Суд зазначає, що даний факт може свідчити про те, що відповідачу видавались квитанції до ПКО, які не зареєстровані.

Згідно з п.3.3. "Положення про ведення касових операцій у національній валюті України", затвердженого Постановою правління НБУ за № 637 від 15.12.2014 р. та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України за № 40/10320 від 13.01.2005, приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.

Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Відповідно до п.2.6. Положення, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Таким чином, документально, наданими відповідачем квитанціями підтверджується приймання готівки від ФОП ОСОБА_1

З висновку судово-економічної експертизи вбачається, що встановлення факту внесення до каси підприємства грошових коштів по вищезазначеним квитанціям до прибуткових касових ордерів, відноситься до слідчих дій.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що представники позивача приймали грошові кошти від ОСОБА_1 та видавали йому підтверджуючі документи про отримання коштів - квитанції до ПКО, в яких містяться підписи бухгалтера та касира, відбитку печатки, вказуючи у них призначення платежу "одержано від ОСОБА_1 за договором оренди», але в касу підприємства з невідомих причин не вносили.

В своїх додаткових поясненнях позивач посилається на листи № 5 від 21.04.2015, №6 від 22.04.2015 р., № 8 від 29.04.2015 р., як на такі, з яких вбачається що відповідач не відмовляється від своїх зобов'язань щодо сплати оренди.

Суд зазначає, що всі вищевказані листи датовані 2015 роком, а як було встановлено судом раніше, внесення грошових коштів, відповідно до квитанцій до ПКО, відбулось у 2014 році.

Крім того, в своїх усних поясненнях позивач посилається на Договір від 01.05.2013р., однак суд зазначає, що вищевказаний Договір не є предметом розгляду даної справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач в розумінні статті 33 ГПК України не довів існування заборгованості відповідача по Договору за лютий - квітень 2015р. та не спростував фактичне отримання грошових коштів від відповідача по спірному Договору.

Щодо вимог про повернення майна суд зазначає наступне.

Позивач просить повернути передане за Договором майно, посилаючись на те, що Договір на підставі ч.2 ст. 782 ЦК України є розірваним, та на підставі ч.1 ст.782 ЦК України вимагає повернення майна.

Відповідно до ст. 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Як зазначалось судом раніше, позивач 13.05.2015 р. відповідно до вимог ч.1 ст. 782 ЦК України направив повідомлення № 67 про відмову від договору (а.с.26) та в цей же день отримав відповідь від відповідача, в якій останній зазначив, що на підставі ч.4 ст.284 ГК України, Договір є подовженим (а.с. 27).

Позивач в своєму позові зазначає, що на підставі ч.2 ст.782 ЦК України, Договір оренди є розірваним з 13.05.2015 р.

Застосування вищевказаної норми можливо лише за умови існування заборгованості протягом трьох місяців.

Однак, суд не погоджується з вищевказаним твердженням, оскільки як вже було встановлено судом раніше, позивачем не доведено факту існування заборгованості по сплаті орендної плати відповідачем за лютий - квітень 2015 р., тому у суду немає підстав вважати спірний Договір розірваним, а тому і немає підстав для повернення майна.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги документально не підтверджені, а отже такі, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати по справі при відмові в позові покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Елена" (м.Херсон пр. Сенявіна 3, код 14124668) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 4239,36 грн. витрат за проведення судової експертизи.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.03.2016 р.

Суддя В.П.Ярошенко