Рішення № 56481953, 14.03.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.03.16р. Справа № 904/403/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет" (смт. Ювілейне, Дніпропетровського району, Дніпропетровської області)

до відповідача-1: Приватного акціонерного товариства "Ізмаїльський виноробний завод" (смт. Суворове, Ізмаїльський район, Одеської області);

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "БКФ Інвестбуд" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення штрафних санкцій за договором № 58957 від 01.08.2014 у розмірі 1 026 642 грн. 60 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 04/01/16 від 04.01.2016)

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд:

- стягнути з Приватного акціонерного товариства "Ізмаїльський виноробний завод" (далі - відповідач-1) штрафні санкцій за договором поставки № 58957 від 01.08.2014 у розмірі 1 026 142 грн. 60 коп.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БКФ Інвестбуд" (далі - відповідач-2) штрафні санкцій за договором поставки № 58957 від 01.08.2014 у розмірі 500 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем-1 зобов'язань за договором поставки № 58957 від 01.08.2014 в частині повної та своєчасної поставки товару в період з листопада по грудень 2014 року, внаслідок чого у позивача виникло право нарахування штрафних санкції відповідно до пункту 7.1. договору у сумі 1 026 642 грн. 60 коп. При цьому, відповідно до умов договору поруки № 01/03/14 від 01.03.2014, укладеного між позивачем (кредитор) та відповідачем-2 (поручитель), останній поручився перед позивачем за виконання обов'язку відповідача-1 щодо виконання зобов'язань за договором № 58957 від 01.08.2014 (обов'язок поручителя перед кредитором обмежується сплатою суми 500 грн. 00 коп.).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 17.02.2016.

Від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 9872/16 від 17.02.2016), в якому він повідомляє про укладений між ним та позивачем договір поруки № 01/03/14 від 01.03.2014, підтверджує отримання вимоги від позивача про сплату штрафних санкцій у сумі 500 грн. 00 коп. та позовної заяви, але просить розглянути справи без участі його представника за наявними матеріалами справи.

У судове засідання 17.02.2016 з'явився представник позивача.

Представники відповідачів-1,2 у судове засідання 17.02.2016 не з'явилися, витребуваних судом документів відповідач-1 не надав, причин нез'явлення суду не повідомив.

Враховуючи те, що відповідачі-1,2 були належними чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, крім того, відповідачем-2 було заявлено клопотання про розгляд справи без участі його представника, у судовому засіданні 17.02.2016 судом було розпочато розгляд справи.

У судовому засіданні 17.02.2016 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Під час обговорення обставин справи судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне витребувати додаткові докази.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 17.02.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 14.03.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Від позивача надійшли додаткові пояснення по справі (вх.суду 14998/16 від 14.03.2016), в яких він зазначив про порушення спірного договору відповідачем-1, а також надав пояснення з приводу поставлених в ухвалі суду від 17.02.2016 питань.

У судове засідання 14.03.2016 з'явився представник позивача.

Представники відповідачів-1,2 у судове засідання вдруге не з'явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

При цьому, судом враховано, що 17.02.2016 відповідачем-2 було заявлено клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Причин нез'явлення відповідач-1 суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача-1 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 28.01.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача-1 є: 68640, Одеська область, Ізмаїльський район, смт. Суворове, вулиця Лиманська, будинок 18, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача-1 (а.с.126).

При цьому, конверт з ухвалою суду від 17.02.2016 було повернуто 02.03.2016 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 від 23.02.2016 "Причина повернення: за зазначеною адресою не проживає".

Слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що незнаходження відповідача-1 за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем-1 відбулося саме з його вини. Відповідач-1, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою.

На підтвердження адреси відповідача-2 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 28.01.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача-1 є: 50106, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Десантна, будинок 8, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача-1 (а.с.125).

Ухвала суду від 17.02.2016 була отримана відповідачем-2 23.02.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994531971485 (№ 5010601671321).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 17.02.2016 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідачів-1,2 про час та місце розгляду справи.

Суд приходить до висновку, що відповідачі-1,2 про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином та завчасно, оскільки ухвала суду від 17.02.2016 була надіслана на адреси відповідачів-1,2, які підтверджені Спеціальними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та неотримана відповідачем-1 внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою, а відповідач-2 надав клопотання про розгляд справи без участі його представника.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників відповідача-1,2. Крім того від відповідача-2 мається відповідне клопотання, а будь-яких клопотань від відповідача-1 щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 14.03.2016 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідачі жодних проплат не здійснювали. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представників відповідачів-1,2 не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, 01.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет" (далі - покупець, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Ізмаїльський виноробний завод" (далі - постачальник, відповідач-1) було укладено договір поставки № 58957 (далі - договір, а.с.11-24), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядки та строки, встановлені договором, виготовити та передати товар у власність покупцю, у визначеній кількості, відповідної якості та по узгодженій ціні, а останній прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених в договорі (пункт 1.1. договору).

До договору сторонами було, зокрема, підписано додаток № 3, в якому сторони визначили кількість та строки виготовлення упаковки.

У пункті 10.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє протягом 12 місяців. У випадку, якщо не пізніше, ніж за місяць до закінчення строку дії договору, жодна із сторін не заявить про його припинення, то договір вважається пролонгованим на той же строк та на тих же умовах (пункт 10.4. договору).

Докази визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору у матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У пункті 1.2. договору сторони визначили, що найменування, асортимент та ціна поставленого товару вказується в додатку № 2 до договору (специфікація/прайс-лист), які є невід'ємними частинами. Орієнтовні річні об'єми закупівель узгоджуються постачальником та покупцем та вказуються в додатку № 5 до договору.

У розділі 2 договору сторони визначили умови поставки товару, а саме:

- товар поставляється партіями. Постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару на умовах DDP (відповідно правил Інкотермс в редакції 2010) за вказаними у даному пункті адресами (пункт 2.1. договору);

- товар, вказаний в специфікаціях, поставляється постачальником окремими партіями згідно з електронними заявками покупця. Заявка на поставку партії товару передається покупцем постачальнику у вигляді електронного документа ORDERS (EDI-документа) "Замовлення на поставку" через платформу електронної комерції "EXITE" або "ECOD". Постачальник зобов'язаний поставити товар покупцю в повному об'ємі та в строки, вказані в заявці (пункт 2.1.1. договору);

- заявка надається покупцем за 3 календарні дні до дати поставки товару (пункт 2.1.2.);

- графік поставки товару вказаний в додатку № 7 до договору та є невід'ємною частиною договору. Даний графік може переглядатися по згоді сторін один раз на квартал (пункт 2.1.3. договору);

- якщо день подачі заявки припадає на вихідний день - заявка на доставку товару подається завчасно в робочий день, що передує вихідному. Під вихідним днем в договорі розуміються субота, неділя, святкові та неробочі дні, визначені трудовим законодавством (пункт 2.1.4. договору);

- часткова, дострокова поставка товару, вказаного в заявці, дозволяється тільки за умови попередньої письмової згоди покупця (пункт 2.3. договору);

- право власності на товар та ризик випадкової загибелі товару переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару на рампі складу покупця та засвідчується повноважними представниками сторін. Дата отримання товару покупцем вказується у видатковій накладній, про що покупець робить відповідну відмітку (пункт 2.9. договору).

- поставка вважається завершеною, з моменту передачі партії товару покупцю у власність, що посвічується видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін та необхідними товаросупроводжуючими документами, визначеними діючим законодавством України. У випадку не надання постачальником, відповідно до пункту 2.7. договору, товаросупроводжуючих документів покупцю на партію товару одночасно з передачею товару зобов'язання постачальника по поставці вважаються виконаними неповністю до моменту передачі постачальником покупцю всіх визначених договором товаросупроводжуючих документів (пункт 2.10. договору);

- повідомлення покупця (в тому числі, але не виключно, заявки на поставку товару, повідомлення про повернення, підтвердження повернення, нарахування штрафів, акти звірки), які направляються покупцем за допомогою Системи EDI, має повну юридичну силу, можуть бути представлені в судової інстанції у якості належних доказів подачі та прийняття даних повідомлень постачальником. При відправці вказаних повідомлень через Системи EDI, достатнім підтвердженням відправки, отримання таких повідомлень та прийняття їх к виконанню постачальником є звіт провайдера EDI 34241719 про відправку повідомлення покупця (пункт 2.12. договору);

- постачальник приймає на себе відповідальність за організацію та безперебійну роботу в системі EDI, визначеної для отримання будь-якої кореспонденції (фінансової, комерційної та ін.) від покупця в рамках договору. Постачальник самостійно несе будь-які ризики, пов'язані з перебоями в роботі та несвоєчасним отриманням повідомлень від покупця через Систему EDI. У випадку виникнення помилок, які можуть призвести до неможливості отримання електронних повідомлень від покупця, постачальник зобов'язаний негайно, але не пізніше 2 годин з моменту їх виникнення, повідомити про це покупця. Невиконання вимог даного пункту позбавляє права постачальника заявляти про неотримання заявок від покупця, внаслідок помилок в Системі EDІ (пункт 2.13. договору).

Так, у відповідності до вказаних умов договору, позивачем протягом листопада-грудня 2015 року були направлені на електрону адресу відповідача-1 заявки на поставку товару відповідно до умов договору, які відповідачем-1 були отримані та прочитані, що підтверджується звітом провайдера ТОВ "Е-Ком" за вих. № 193 від 25.09.2015 (а.с.38-49).

При цьому, в матеріалах справи наявний договір про надання послуг з технічного супроводу та підтримки програмного забезпечення № ТД13-10 від 07.04.2014, укладений між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Е-Ком" (виконавець), відповідно до умов якого виконавець зобов'язався надавати замовнику послуги з технічного супроводу та підтримки програмного забезпечення для проекту "Створення електронного торгівельного майданчика", а саме: програмного продукту "TANDEX", впровадженого виконавцем в діяльність замовника відповідно до договору про надання послуг по впровадженню програмного забезпечення № ТД13-08 від 22.04.2013, а замовник зобов'язався прийняти та оплати належним чином надані виконавцем послуги на умовах вказаного договору (а.с.25-34).

Вказаний вище звіт було надано Товариством з обмеженою відповідальністю "Е-Ком" на запити позивача № 279-ГБ від 16.04.2015 та № 760-ГБ від 21.09.2015 (а.с.35-37).

Крім того, в матеріалах справи також наявні повідомлення (заявки) позивача, які були надіслані відповідачу-1 протягом листопада-грудня 2014 року (а.с.59-89).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

В порушення вказаних вимог законодавства та умов договору поставки № 58957 від 01.08.2014, заявки отримані відповідачем-1 від позивача протягом листопада-грудня 2014 року були виконані відповідачем-1 лише частково. Вказаний у заявках товар був поставлений не у повному обсязі.

Так, на підтвердження часткової поставки товару в спірний період позивач долучив до матеріалів справи наступні видаткові накладні: № 506 від 14.11.2014, № 464 від 14.11.2014 та № 510 від 14.11.2014 (а.с.95-97).

При цьому, відповідно до пункту 7.1. договору сторони визначили, що у випадку прострочки поставки товару на 1 або 2 дня постачальник зобов'язаний сплатити покупцю штрафні санкції у розмірі 5% від вартості несвоєчасно поставленого товару, а у випадку непоставки, недопоставки або прострочки поставки товару понад 2 дні постачальник зобов'язаний сплатити покупцю штрафні санкції у розмірі 20% від загальної суми непоставленого, недопоставленого або не своєчасно поставленого товару.

Згідно з пунктом 7.5. договору покупець повідомляє постачальника пор суму штрафних санкцій, які будуть застосовані до постачальника в рамках договору, за допомогою Системи EDI або постачальнику може бути направлене повідомлення про суми штрафних санкцій за допомогою поштового зв'язку, або нарочно через повноважного представника постачальника. Постачальник має право протягом 3 робочих днів з моменту отримання повідомлення покупця про суми штрафів надати обґрунтовані заперечення по даним сумам. У випадку ненадання постачальником заперечень у визначений строк, сума нарахованих штрафних санкцій вважається узгодженою постачальником та покупцем.

У відповідності до вказаних умов позивачем направлялись відповідачу-1 претензії вимоги № 03/02-10 від 03.02.2015 на суму 446 455 грн. 80 коп. та № 05/03-5 від 05.03.2015 на суму 580 186 грн. 80 коп. (а.с.90-94).

Суд зазначає, що відомості стосовно наявності заперечень відповідача-1, як це передбачено у пункті 7.5. договору, щодо нарахованих позивачем штрафних санкцій в матеріалах справи відстуні.

Отже, у відповідності до умов пункту 7.1. договору, враховуючи те, що відповідачем-1 були порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної поставки вказаного у повідомленнях (замовленнях) позивача товару, позивач нарахував штраф в сумі 1 026 642 грн. 60 коп., який розрахований, як 20% від загальної суми непоставленого (недопоставленого) товару.

Несплата відповідачем-1 у добровільному порядку вказаного штрафу і стала причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується, що строк та обсяг поставки товару, погоджені сторонами у договорі та зазначені позивачем у повідомленнях (заявках) протягом листопада-грудня 2014 року, були відповідачем-1 порушені, а саме: частина товару не була поставлена відповідачем-1.

Судом було враховано, що відповідно до частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача-1 з вимогою передати недопоставлений товар, як і відмови від вже переданого товару, чи повернення попередньої оплати.

При цьому, суд виходить із того, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 по справі № 1-2/2002, положення частини 2статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому,обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, позивачем було дотримано порядок нарахування та заявлення до стягнення штрафних санкцій за договором, визначений у пункті 7.5. договору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому, суд зазначає, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Разом з цим, частиною 1 статті 617 Цивільного кодексу України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо воно доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Таким чином, порушення зобов'язання за відсутності вини вважається випадком, який унеможливлює його виконання як непереборною силою, так і будь-якою іншою обставиною, настання якої боржник не міг передбачити. Для того, щоб довести наявність випадку, відповідач повинен довести відсутність його вини.

При цьому, доказів наявності вказаних обставин сторонами суду не надано, а відповідно до статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Враховуючи викладені обставини, є наявним факт прострочення поставки товару.

Таке порушення зобов'язання відповідача не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли під час дії угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору.

Даний висновок кореспондується з приписами пункту 7 статті 180 Господарського кодексу України.

Перевіривши розрахунок неустойки, здійснений позивачем, суд встановив, що він відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Штраф у сумі 1 026 642 грн. 60 коп. розрахований позивачем вірно та з урахуванням умов договору.

Крім того, приймаючи рішення, суд виходив із наступного.

Так, 01.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БКФ Інвестбуд" (далі - поручитель) та позивачем (кредитор) укладено договір поруки № 01/03/14, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником (відповідачем-1) зобов'язань за договором поставки № 58957 від 01.08.2014, укладеним між кредитором (позивачем) та боржником (відповідачем-1) (далі - основний договір) (пункти 1.1. та 2.1. договору поруки).

У пункті 1.2. договору поруки встановлено, що у випадку порушення боржником обов'язку за основним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.

Згідно з пунктом 3.1. договору поруки поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку за основним договором, самостійно виконати зазначений обов'язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора протягом 3 календарних днів з моменту отримання поручителем відповідної вимоги, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора, який вказаний у договорі.

Передбачений цим договором обов'язок поручителя перед кредитором обмежується сплатою суми 500 грн. 00 коп., і не більше 500 грн. 00 коп. за виконання зобов'язань зі сплати штрафних санкцій і збитків, які вникають з договору поставки № 58957 від 01.08.2014.

Відповідно до пункту 4.1. договору поруки договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє на протязі року, але не довше ніж до закінчення строку дії основного договору.

У відповідності до пункту 3.1. договору поруки позивачем було направлено відповідачу-2 вимогу кредитора про виконання договору поруки, яка була отримана відповідачем-2 04.01.2016, про що на самій вимозі міститься відповідна позначка (а.с.104).

Доказів виконання обов'язків за договором поставки № 58957 від 01.08.2014, на момент розгляду спору відповідачі не надали.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що факт наявності у відповідача-2 перед позивачем заборгованості за договором встановлений судом, отже позовні вимоги позивача до відповідача-1 та відповідача-2 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідачів-1,2, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів-1,2 пропорційно вині кожного у виникненні спору.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Ізмаїльський виноробний завод" (68640, Одеська область, Ізмаїльський район, смт. Суворове, вулиця Лиманська, будинок 18; ідентифікаційний код 00412033) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет" (52005, Дніпропетровська область, смт. Ювілейне, вулиця Радгоспна, будинок 76; ідентифікаційний код 30487219) - 1 026 142 грн. 60 коп. - штрафу, 15 392 грн. 14 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БКФ Інвестбуд" (50106, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Десантна, будинок 8; ідентифікаційний код 34919246) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет" (52005, Дніпропетровська область, смт. Ювілейне, вулиця Радгоспна, будинок 76; ідентифікаційний код 30487219) - 500 грн. 00 коп. - штрафу, 7 грн. 50 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2