Рішення № 56481860, 15.03.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.03.16р. Справа № 904/565/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іліман", смт Покровське Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-транспортная компанія "Туркус", с. Любимівка Дніпропетровського району Дніпропетровської області

про стягнення 4454 грн 62 коп за договором на транспортні послуги № ТП0411-01 від 04.11.2015

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: адвокат ОСОБА_1, посвідчення № 1675 від 19.05.2009, договір про надання правової допомоги № 76 від 19.05.2014;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Іліман", (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-транспортная компанія "Туркус (далі - відповідач) з вимогами про стягнення заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу у сумі 4 000,00 грн, пені у сумі 400, 06 грн, 3% річних у сумі 26,56 грн та інфляційні нарахування у сумі 28,00 грн, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору на транспортні послуги № ТП0411-01, укладеного між сторонами 04.11.2015.

24.02.2016 позивач надав до суду заяву від 22.02.2016, у якій просить суд збільшити розмір позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій нарахованих на суму основного боргу, а саме: основний боргу за надані послуги складає 4 000, 00 грн, пеня нарахована за період з 10.11.2015 по 18.02.2016 у сумі 484, 80 грн, 3% річних за аналогічний період у сумі 32,32 грн та інфляційні нарахування за цей же період у сумі 64, 00 грн. Крім того, надав розрахунок витрат часу роботи адвоката на надання йому правової допомоги та просив відшкодувати йому, за рахунок відповідача, понесені позивачем витрати на адвокатські послуги у сумі 1 500,00 грн.

Суд, розглянувши заяву позивача, дійшов висновку, що вона не суперечить приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а тому вона прийнята та врахована при вирішенні спору по суті.

25.02.2016 представник позивача подав заяву про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 4 000, 00 грн, пославшись на сплату відповідачем 17.02.2016 та 22.02.2016 заборгованості у добровільному порядку, на підтвердження чого надав виписку банку по рахунку.

У судовому засіданні, призначеному на 15.03.2016, позивач підтримав свої заявлені вимоги з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог та припинення провадження в частині стягнення основного боргу.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Від відповідача рекомендоване повідомлення повернулося на адресу господарського суду з відміткою поштового відділення про отримання поштового відправлення.

Судом перевірено та встановлено, що відповідачем отримано поштове відправлення

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

04.11.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ілліман" (далі позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-транспортна компанія "Туркус" (далі відповідач, замовник) було укладено договір на транспорті послуги № ТП0411-01 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого замовник замовляє, а виконавець зобов'язується надати транспортні послуги з перевезення вантажу (-ів) (далі - послуги), згідно замовлень замовника.

Вартість послуг узгоджується сторонами у заявках на перевезення (п.3.1 договору).

Пунктом 3.2 договору передбачено, що вартість послуг за цим договором оплачується замовником у наступному порядку: після надання транспортних робіт по перевезенню вантажу на поточний рахунок виконавця протягом двох банківських днів, якщо інше не узгоджене в заявці на кожне окреме перевезення (п.п. 3.2.1 договору). Фактом повного надання виконавцем транспортних робіт вважається або товарно-транспортна накладна з відміткою вантажоодержувача (підпис, печатка тощо) про прийом вантажу, або акт виконаних робіт з підписом уповноваженої особи та печаткою (п.п. 3.2.2 договору).

Згідно п. 3.2 договору усі розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України, в безготівковому порядку, шляхом банківського переводу на рахунок виконавця.

Належне надання послуг за цим договором оформлюється сторонами шляхом підписання акту надання послуг за кожною окремою заявкою на перевезення (п. 1.4 договору).

На виконання умов договору, відповідно до заявки на перевезення № 1 від 04.11.2015, позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, вартість яких складає 4 500,00 грн.

Відповідач прийняв виконання послуг на суму 4 500,00 грн, що підтверджується актом здачі-прийомки виконаних робіт (послуг) № ТП0511-01 від 05.11.2015 підписаними обома сторонами та скріпленими печатками підприємств.

В порушення умов своєї заявки та договору відповідач здійснив оплату за надані позивачем послуги частково, а саме 18.12.2015 лише на суму 500,00 грн, цей факт підтверджено випискою банку по рахунку позивача наданої останнім до справи.

В результаті неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати наданих послуг виникла заборгованість, яка складає 4 000, 00 грн.

Наявна заборгованість відповідача перед позивачем і стала підставою для звернення останнього до суду з цим позовом.

Звертаючись до суду позивач заявив до стягнення суму основної заборгованості, що становить 4 000,00 грн та нарахував на неї пеню в сумі 400,06 грн, 3% річних в сумі 26,56 грн та інфляційні втрати в сумі 28,00 грн. Заявою від 22.02.2016 він збільшив розмір позовних вимог, а отже предметом цього спору є 4 000,00 грн основного боргу, пені в сумі 484,80 грн, 3% річних в сумі 32,32 грн та інфляційні втрати в сумі 64,00 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову частково з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт надання позивачем транспортних послуг відповідачу останнім не оспорений та отримання яких підтверджено матеріалами справи.

Позивачем доведено той факт, що станом на 02.02.2016 (тобто на момент подання позову) мала місце заборгованість відповідача перед позивачем на суму основного боргу 4 000,00 грн, але дослідження матеріалів справи показало, що 17.12.2016 відповідачем у добровільному порядку сплачено на рахунок позивача 2 000,00 грн, а також 22.02.2016 2 000,00 грн.

Таким чином, основний борг перед позивачем відповідач погасив повністю, а отже провадження у справі в частині стягнення з останнього боргу в сумі 4 000,00 грн слід припинити за відсутністю предмету спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет позову у відповідності до п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України .

В силу приписів п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 484,80 грн суд зазначає наступне.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.6 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг, зазначених в заявці, замовник сплачує за вимогою виконавця пеню, що обчислюється у розмірі 0,5 % від вартості несплачених послуг кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Здійснивши розрахунок за ставкою встановленою в договорі судом встановлено, що сума пені значно перевищує суму розраховану за подвійною обліковою ставкою НБУ, що є недопустимим та не правомірним, а отже відповідач повинен сплатити на користь позивача пеню за несвоєчасну оплату наданих послуг у розмірі саме подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на весь час прострочення платежу.

Суд, перевіривши розрахунок пені наданий позивачем за період з 10.11.2015 по 18.02.2016 включно на суму 484,80 грн, дійшов висновку про її вірність та обгрунтованіть.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки договором не визначено розмір відсотків, які повинен сплатити відповідач на користь позивача за користування його грошовими коштами, то відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України складає 3%.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 10.11.2015 по 18.02.2016 включно у сумі 32,32 грн та інфляційні втрати за аналогічний у сумі 64,00 грн, перевіривши які суд дійшов висновку про їх обґрунтованість.

Порушенням зобовязання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання, тобто неналежне виконання.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обовязку щодо оплати наданих послуг, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, які підлягають задоволенню в частині стягнення пені у сумі 484,80 грн, 3% річних у сумі 32,32 грн та інфляційних нарахувань у сумі 64,00 грн; провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 4 000,00 грн підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно витрат позивача на адвокатські послуги у розмірі 1 500, 00 грн, які позивач просить покласти на відповідача, як на особу, внаслідок неправомірних дій якої виник спір, суд зазначає наступне.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Пунктом 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем до матеріалів справи надані: договір про надання правової послуги адвокатом від 19.05.2014 з додатком; копія платіжного доручення № 616 від 28.01.2016 на суму 1 500,00 грн; копія свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 25.05.2009 № 2019 на ім'я ОСОБА_2; розрахунок витрат часу на надання правової допомоги від 22.02.2016.

Дослідження судом змісту наданих позивачем документів показало, що до гонорару адвоката включені передчасні послуги, які останнім на момент розгляду справи не могли бути надані, такими, зокрема, є отримання рішення суду, отримання виконавчих документів.

Таким чином, суд вважає вимоги щодо стягнення з відповідача витрат понесених позивачем на отримання правової допомоги підлягають задоволенню в частині стягнення 1 200, 00 грн, в решті цих витрат слід відмовити та покласти їх на позивача в сумі 300,00 грн.

Витрати по сплаті судового збору у сумі 1 378,00 грн покладаються на відповідача відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 49, 75, п.11 ч.1 ст. 80 та ст.ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-транспортная компанія "Туркус" (Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Любимівка, вул. Пушкіна, буд. 55, ідентифікаційний код 38301231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іліман" (Дніпропетровська область, смт Покровське, вул. Куйбишева, буд. 30, ідентифікаційний код 38359082) пеню у сумі 484,80 грн, 3% річних у сумі 32,32 грн, інфляційні нарахування у сумі 64,00 грн, витрати на отримання правової допомоги у сумі 1 200,00 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 378, 00 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 4 000,00 грн припинити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 16.03.2016.

Суддя В.Д. Воронько