Постанова № 56481388, 11.03.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2016 року м. Львів № 813/6240/15

11 год. 06 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Клименко О.М. за участю секретаря судового засідання Дорош Х.Р. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представники Карабіновський А.Д., Ясеницький Є.І.;

відповідача: представник Хмура Н.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технокап УА» до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технокап УА» звернулось із позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області, у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000632210, № 0000642210, № 0000652210, № 0000662210 від 19.06.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі акта перевірки № 181/13-23-2201/33775568 від 30.04.2015 року.

У вищенаведеному акті контролюючий орган вказав про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентами ФО-П ОСОБА_4 та ПП ВКФ «Політерм», а господарські операції із вказаними контрагентами вважає такими, що не спричинили реального настання юридичних наслідків. Також контролюючий орган вважає неправомірним віднесення позивачем до складу валових витрат консультаційних послуг, отриманих від нерезидента Технокап СпА, а також включення до складу валових витрат втрат від курсової різниці за зобов'язаннями в іноземній валюті. Крім того, контролюючим органом зроблено висновок про протиправність включення позивачем до складу валових витрат коштів, сплачених у якості відсотків за борговими зобов'язаннями. Позивач з такими висновками не погоджується, зазначив про те, що відповідач не надав належної правової оцінки документам, які підтверджують факт реального здійснення господарських операцій позивача з названими контрагентами, а також доказам, які пов'язані із господарською діяльністю ТОВ «Технокап УА». Долучені до матеріалів справи документи, на думку позивача, повністю спростовують висновки відповідача про порушення податкового законодавства, зазначені у акті податкової перевірки. А тому прийняті на основі таких висновків податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню. Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити.

Відповідач позов заперечив повністю з підстав, викладених в письмових запереченнях на позовну заяву, зміст яких зводиться до такого. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі висновків акта № 181/13-23-2201/33775568 від 30.04.2015 року, складеного за наслідками планової виїзної перевірки ТОВ «Технокап УА» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014 року.

Відповідач зазначає, що позивачем не надано до перевірки необхідних первинних документів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій із контрагентами ФО-П ОСОБА_4 та ПП ВКФ «Політерм», а надані первинні документи містять недоліки та є дефектними. Звертає увагу, що позивачем протиправно віднесено до складу валових витрат вартість консультаційних послуг, отриманих від нерезидента Технокап СпА, а також неправомірно включено до складу валових витрат втрати від курсової різниці за зобов'язаннями в іноземній валюті, оскільки підприємство-нерезидент та позивач є членами однієї фінансової групи, а первинні документи на підтвердження надання послуг за договором містять суттєві недоліки. Також стверджує, що позивачем протиправно включено до складу валових витрат кошти, сплачені у якості відсотків за борговими зобов'язаннями, оскільки такі витрати по цих же договорах включались позивачем до складу валових витрат у попередніх звітних періодах. З огляду на наведене вважає, що формальне дотримання позивачем вимог законодавства не є підставою для визнання податкової вигоди обґрунтованою.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у письмовому запереченні, просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Суд заслухав пояснення представників сторін, з'ясував обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив письмові докази, якими такі обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини справи.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Агрокап» зареєстроване як юридична особа 19.10.2005 року, узято на облік в органах ДПС 24.10.2005 року. З 03.12.2014 року змінено найменування позивача на Товариство з обмеженою відповідальністю «Технокап УА»

У період з 12.03.2015 року по 08.04.2015 року Державною податковою інспекцією у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Технокап УА» (код ЄДРПОУ 33775568) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014 року, за наслідками якої складено акт № 181/13-23-2201/33775568 від 30.04.2015 року.

У висновках акта перевірки відповідач зазначив про порушення ТОВ «Технокап УА» п. п. 14.1.36. п. 14.1. ст. 14, п. 134.1. ст. 134, п. 135.1., п. 135.2., п. 135.4. ст. 135, ст. 137, п. п. 138.1.1. п. 138.1., п. 138.2., п. 138.8., п. 138.10. ст. 138, ст. 139, ст. 141, ст. 153 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1347293,00 грн., та до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 797978,00 грн., а також ст. 14, п. п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. п. 188.1. ст. 188, п. п. 192.1.1. п. 192.1., п. 192.3. ст. 192, п. 198.2., п. 198.3., п. 198.5., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 197359,00 грн. та до завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 94053,00 грн.

Позивач із актом перевірки не погодився, оскаржив його в адміністративному порядку. За наслідками оскарження акта перевірки скарги позивача було залишено без задоволення. На основі висновків акта перевірки було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000632210, № 0000642210, № 0000652210, № 0000662210 від 19.06.2015 року.

Позивач із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями не погодився, оскаржив їх в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного узгодження скарги позивача залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вирішуючи спір, суд керується наступними положеннями чинного законодавства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Податковий кодекс України містить наступні нормативні положення щодо порядку формування валових доходів та витрат, а також податкового кредиту та сплати зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно з п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 ПК України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно з п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з п. 57.3. ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Згідно з п. п. 135.4.1. п. 135.4. ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Згідно з п. п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.онаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг( і охороною праці, тому право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Згідно з п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для формування валових витрат та віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавством пов'язує реалізацію права платника на податковий кредит та на формування валових витрат.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Дослідивши долучені до справи письмові докази, суд встановив наступні обставини щодо взаємовідносин позивача та його контрагента Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФО-П ОСОБА_4.).

Між позивачем та ФО-П ОСОБА_4 28.05.2012 року укладено договір поставки № 28/05/12 про постачання товару відповідно до умов цього договору.

На підтвердження господарських операцій з постачання товарів за договором № 28/05/12 від 28.05.2012 року позивачем надано копії: податкової накладної № 15 від 07.08.2013 року, податкової накладної № 84 від 22.08.2013 року, видаткової накладної № 460 від 07.08.2013 року, видаткової накладної № 517 від 22.08.2013 року, товарно-транспортної накладної № Р460 від 07.08.2013 року, товарно-транспортної накладної № Р517 від 22.08.2013 року (т. 1, а. с. 113-118).

Крім того, між позивачем та ФО-П ОСОБА_4 20.08.2013 року укладено договір відповідального зберігання № 25 про зберігання товару - кришки металевої. Відповідно до Акта № 1 від 31.08.2013 року приймання-передачі на відповідальне зберігання до договору № 25 від 20.08.2013 року позивач передав на відповідальне зберігання ФО-П ОСОБА_4 кришку ТО 66 - 20400 шт., кришку ТО 82 - 389200 шт., кришку ТО 82 - 594373 шт.

Позивач стверджує, що ФО-П ОСОБА_4 повернув поставлений на умовах договору № 28/05/12 від 28.05.2012 року товар, у зв'язку з неналежною якістю поставленого товару. На підтвердження факту повернення вказаного товару позивачем надано копії: Акта № 1 від 31.05.2014 року приймання-передачі з відповідального зберігання до договору № 25 від 20.08.2013 року, відповідно до якого позивач зняв з відповідального зберігання ФО-П ОСОБА_4 кришку ТО 66 - 20400 шт., кришку ТО 82 - 389200 шт., кришку ТО 82 - 594373 шт., товарно-транспортної накладної № 11 від 31.05.2014 року, накладної на повернення № 1 від 31.08.2013 року, накладної на повернення № 2 від 31.08.2013 року, розрахунку № 3 від 31.08.2013 року, розрахунку № 4 від 31.08.2013 року (т. 1, а. с. 122-128).

Суд зазначає, що відповідно до розділу 3 договору поставки № 28/05/12 від 28.05.2012 року, на підставі замовлення покупця, постачальник оформлює специфікацію у двох примірниках на кожну партію товару. Примірник специфікації, скріплений печаткою та підписом покупця, є підставою для відвантаження товару.

Позивачем не надано суду документів, передбачених розділом 3 договору поставки № 28/05/12 від 28.05.2012 року, зокрема, замовлення покупця, специфікації на товар.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 2, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Суд звертає увагу, що відповідно до поданих позивачем копій накладних на повернення № 1 та № 2 від 31.08.2013 року товар, поставлений ФО-П ОСОБА_4 на умовах договору № 28/05/12 від 28.05.2012 року, та який зберігався у нього відповідно до договору № 25 від 20.08.2013 року, було повернуто позивачу 31.08.2013 року. Однак, відповідно до Акта № 1 від 31.05.2014 року приймання-передачі з відповідального зберігання до договору № 25 від 20.08.2013 року та товарно-транспортної накладної № 11 від 31.05.2014 року вказаний товар повернуто позивачу 31.05.2014 року.

Крім того, суд бере до уваги ту обставину, що позивачем здійснено продаж товару контрагенту ФО-П ОСОБА_4, з яким укладено договір відповідального зберігання цього ж товару. На переконання суду, вказані господарські операції позбавлені ділової мети, не відповідають суті господарської діяльності, спрямованої на одержання прибутку, та не вчинялись з метою реального настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Оцінюючи пояснення сторін, письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази на підтвердження здійснення постачання товару ФО-П ОСОБА_4 не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між ТОВ «Технокап УА» та його контрагентом ФОП ОСОБА_4 щодо поставки товару - кришки металевої та зберігання вказаного товару, а долучені до матеріалів справи документи містять суперечливі відомості та не у повній мірі відображають зміст господарських операцій.

При цьому, сама по собі наявність окремих документів не є підставою для висновків про фактичне здійснення господарських операцій, що, в свою чергу, вказує на відсутність підстав для формування податкового кредиту та валових витрат без підтвердження відповідними первинними документами.

За наведених обставин, суд погоджується із доводами контролюючого органу щодо заниження позивачем податку на прибуток в сумі 80391,00 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 84622,00 грн. Відтак, у задоволенні адміністративного позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00006322/0 від 19.06.2015 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 120586,50 грн., у тому числі за основним платежем 80391,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 40195,50 грн., а також податкового повідомлення-рішення № 00006622/0 від 19.06.2015 року в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 84622,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 42311 грн., слід відмовити.

Крім того, позивачем та ФО-П ОСОБА_4 26.08.2014 року укладено договір поставки № 26082014 про постачання продовольчих товарів відповідно специфікацій та до умов цього договору (т. 1, а. с. 129-132).

На підтвердження господарських операцій з постачання товарів (горошку зеленого консервованого) за договором № 26082014 від 26.08.2014 року позивачем надано копії специфікацій, податкових та видаткових накладних (т.1, а. с. 133-138), рахунків на оплату товару, платіжних доручень, виписок з банківського рахунку, витягів з наказів по особовому складу (т. 2, а. с. 126-146).

Суми ПДВ по взаємовідносинах з ФО-П ОСОБА_4 відображено в податковій звітності ТОВ «Технокап УА», про що свідчать копії додатку № 5 до податкової декларацій з ПДВ за відповідний період.

Суд відмічає, що надані позивачем первинні документи містять всі необхідні реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак, є належними первинними документами, які фіксують факт здійснення господарських операцій.

Факт реального придбання товарів відповідно до договору поставки товарів із контрагентом позивача ФО-П ОСОБА_4 підтверджується первинними документами встановленої форми, які оформлені із урахуванням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Господарського кодексу України. Долучені позивачем документи мають усі необхідні реквізити та відомості, у повній мірі відображають зміст господарських операцій, і в суду немає підстав ставити під сумнів їх достовірність. Податкові накладні, які засвідчують факт поставки товарів, також належно оформлені. Отже, реальність господарських операцій ТОВ «Технокап УА» з придбання товарів (горошку зеленого консервованого) у контрагента ФО-П ОСОБА_4 підтверджується долученими до справи письмовими доказами та не викликає сумнівів.

В свою чергу, податковий орган формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту у цій частині, а викладені в акті перевірки від 30.04.2015 року висновки не ґрунтуються на дослідженні наданих до перевірки первинних документів, тому, висновки про відсутність реальності здійснення господарських операцій ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджених жодними доказами.

Суд не бере до уваги покликання контролюючого органу на відсутність у позивача документів на транспортування товарів, придбаних у ФО-П ОСОБА_4, оскільки відповідно до умов договору № 26082014 від 26.08.2014 року поставка товару здійснюється постачальником на склад позивача.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 № 363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Отже, товарно-транспортні накладні не є документами, що засвідчують отримання будь-яким підприємством товарно-матеріальних цінностей (послуг). Це документи, які свідчать про фізичне переміщення цінностей, визначають осіб, які відповідають за збереження майна під час транспортування. Отже, єдиними факторами, які можуть впливати на формування податкового кредиту є наявність податкової накладної та наявність господарської операції.

На підтвердження реалізації придбаного у ФО-П ОСОБА_4 товару позивачем додано до матеріалів справи копії відповідних первинних документів (т. 1, а. с. 139-150, т. 2, а. с. 156-159). Суд вважає безпідставним твердження контролюючого органу про відсутність у позивача сертифікатів походження товару, оскільки відсутність сертифікатів походження товару унеможливила б реалізацію товару контрагентам нерезидентам.

Наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з поставки ФО-П ОСОБА_4 товарів позивачу мали реальний характер, факти поставки позивачу товарів оформлені документально та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Відтак, податкове повідомлення-рішення № 00006522/0 від 19.06.2015 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 285231,00 грн., у тому числі за основним платежем 190154,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 95077,00 грн., є протиправним та підлягає скасуванню, а адміністративний позов у цій частині слід задовольнити.

Дослідивши долучені до справи письмові докази, суд встановив наступні обставини щодо взаємовідносин позивача та його контрагента Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Політерм» (далі - ПП ВКФ «Політерм»).

Позивачем та ПП ВКФ «Політерм» укладено договори на виконання робіт № 15 від 03.06.2013 року, № 16 від 03.06.2013 року, № 17 від 26.06.2013 року та № 18 від 08.07.2013 року.

На підтвердження господарських операцій з виконання робіт за договорами № 15 від 03.06.2013 року, № 16 від 03.06.2013 року, № 17 від 26.06.2013 року та № 18 від 08.07.2013 року позивачем надано копії податкових накладних (т. 2, а. с. 40-47), договірних цін, локальних кошторисів, відомостей ресурсів до локальних кошторисів, актів приймання виконаних будівельних робіт, (т. 3, а. с. 56-114), а також виписок із банківського рахунка про оплату робіт, виконаних ПП ВКФ «Політерм» (т. 3, а. с. 115-141).

Суми ПДВ по взаємовідносинах з ПП ВКФ «Політерм» відображено в податковій звітності ТОВ «Технокап УА», про що свідчать копії додатку № 5 до податкової декларацій з ПДВ за відповідний період.

Суд відмічає, що надані позивачем первинні документи містять всі необхідні реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак, є належними первинними документами, які фіксують факт здійснення господарських операцій.

Факт реального виконання робіт відповідно до договорів на виконання робіт № 15 від 03.06.2013 року, № 16 від 03.06.2013 року, № 17 від 26.06.2013 року та № 18 від 08.07.2013 року із контрагентом позивача ПП ВКФ «Політерм» підтверджується первинними документами встановленої форми, які оформлені із урахуванням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Господарського кодексу України. Долучені позивачем документи мають усі необхідні реквізити та відомості, у повній мірі відображають зміст господарських операцій, і в суду немає підстав ставити під сумнів їх достовірність. Податкові накладні, які засвідчують факт виконання робіт, також належно оформлені. Отже, реальність господарських операцій ТОВ «Технокап УА» з придбання товарів у контрагента ПП ВКФ «Політерм» підтверджується долученими до справи письмовими доказами та не викликає сумнівів.

В свою чергу, податковий орган формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкового кредиту у цій частині, а викладені в акті перевірки від 30.04.2015 року висновки не ґрунтуються на дослідженні наданих до перевірки первинних документів, тому, висновки про відсутність реальності здійснення господарських операцій ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджених жодними доказами.

Оцінюючи доводи відповідача про відсутність факту виконання робіт контрагентом позивача ПП ВКФ «Політерм», суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам), дослідженим під час розгляду адміністративної справи, а також враховує, що виконані роботи використані позивачем у господарській діяльності товариства.

Відповідно до ст. ст. 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Закон не ставить у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати податку до бюджету як його контрагентами, так і іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу. Чинне законодавство не передбачає за покупцем обов'язку сплачувати ПДВ повторно, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, оскільки ПДВ, який включено до ціни товару (робіт, послуг), є податковим зобов'язання продавця товару і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Невиконання чи неналежне виконання контрагентом покупця свого обов'язку, а також наявність інших обставин, що можуть свідчити про недобросовісне ведення господарської діяльності таким контрагентом, не може створювати наслідки для самого покупця.

Доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний щодо неправомірної, на думку контролюючого органу, діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди відповідачем не надано. В разі наявності у органу державної фіскальної служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватись саме до цієї особи.

Податковим кодексом України визначено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної. Отже, єдиними факторами, які можуть впливати на формування податкового кредиту є наявність податкової накладної та наявність господарської операції.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту, такі у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 22.09.2015 року у справі № 2а-2717/11/2670.

Суд вважає необґрунтованим покликання контролюючого органу на акт податкової перевірки ПП ВКФ «Політерм» № 267/198/13-07-22-01-10/3183729 від 17.06.2014 року стосовно твердження про здійснення операцій, спрямованих на отримання протиправної податкової вигоди, відсутності технічних можливостей для здійснення задекларованих операцій. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2015 року у справі № 813/6409/14, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2015 року, визнано протиправним наказ контролюючого органу на проведення податкової перевірки ПП ВКФ «Політерм», за результатами якої складено акт № 267/198/13-07-22-01-10/3183729 від 17.06.2014 року.

Наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з позивача та ПП ВКФ «Політерм» мали реальний характер, факти виконання робіт оформлені документально та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Відтак, податкові повідомлення-рішення № 00006522/0 від 19.06.2015 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 10807,50 грн., у тому числі за основним платежем 7205,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 3602,50 грн., а також № 00006622/0 від 19.06.2015 року в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 9431,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 4715,50 грн. є протиправними та підлягають скасуванню, а адміністративний позов у цій частині слід задовольнити.

Стосовно господарських операцій позивача з контрагентом нерезидентом Tecnocap S.p.A, а також щодо віднесення до складу валових витрат втрат від курсової різниці судом встановлено наступне.

Позивачем та контрагентом нерезидентом Tecnocap S.p.A укладено договір про надання послуг № 19-12-11 від 19.12.2011 року та додаткові угоди до нього, відповідно до якого Tecnocap S.p.A погоджується надавати позивачу послуги з менеджменту, спеціалізовані послуги Головного офісу, послуги міжнародної мережі Групи, послуги у сфері інформаційних технологій (т. 2, а. с. 165-173). Послуги, зазначені в договорі №19-12-11 від 19.12.2011 року відносяться до консалтингових послуг, за фактом надання послуг складено акти приймання наданих послуг (т. 2, а. с. 174-186).

Позивачем в 2013 році сплачено податок на додану вартість послуг, що підтверджується податковими накладними (т. 2, а. с. 201-203).

В бухгалтерському обліку операції з нерезидентом були відображені проводками Дб 84-Кр 632.

Вартість послуг, наданих позивачу нерезидентом Tecnocap S.p.A. в 2013 році склала 83270,00 євро, що по курсу НБУ склало 910857,05 грн.

Контролюючий орган стверджує, що позивачем під час перевірки не підтверджено вартість наданих контрагентом нерезидентом послугу складі валових витрат.

Судом встановлено, що позивачем не включено до складу валових витрат в 2013 році вартість послуг в сумі 910857,05 грн., які були нараховані по операціях з Tecnocap S.p.A. Вказане підтверджено звітами по проводках за листопад та грудень 2013 року (т. 3, а. с. 1-20), а також аналізом рахунка 92 за листопад та грудень 2013 року (т. 3, а. с. 21-22). В зазначених звітах вартість послуг нерезидента відображена проводками Дб 92 - Кр 84. При цьому, вартість послуг в податковому обліку на витрати не відносилась, а відносилась лише в бухгалтерському обліку. Вказані документи відповідачем під час перевірки не досліджувались, їх показники не аналізувались та в акті податкової перевірки не описані.

Твердження відповідача про пов'язаність юридичних осіб позивача та контрагента нерезидента Tecnocap S.p.A. суд вважає необґрунтованими, оскільки позивачем до матеріалів справи долучено копії витягу зі статуту ТОВ «Технокап УА», схематичного зображення структури власності ТОВ «Технокап УА», витягів з торговельного реєстру стосовно Tecnocap s.r.o. (т. 3, а. с. 27-50), із яких вбачається, що юридична особа Tecnocap S.p.A. не є засновником чи учасником ТОВ «Технокап УА».

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про безпідставність твердження відповідача про завищення валових витрат позивача на загальну суму 903939,03 грн., а податкове повідомлення-рішення № 00006322/0 від 19.06.2015 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 257622,00 грн., у тому числі за основним платежем 171748,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 85874,00 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, судом встановлено, що нарахування від'ємних курсових різниць на заборгованість позивача перед контрагентом Tecnocap S.p.A. відображено в бухгалтерському обліку проводками Дб 84 - Кр 632. За 2014 р. було нараховано 1525537,82 грн. від'ємних курсових різниць на заборгованість перед нерезидентом в сумі 158201,20 євро. Вказане підтверджено карткою рахунку 632 за 2014 рік та аналізом рахунку 632 за 2014 рік.

Жодного доказу протиправності віднесення до складу валових витрат позивача втрат від курсової різниці контролюючим органом суду не надано, правомірності такого висновку відповідачем не доведено.

З урахуванням встановлених обставин та досліджених доказів суд дійшов висновку, що позивачем дотримано вимог п. п. 138.10.4. п. 138.10. ст. 138, п. п. 153.1.3. п. 153.1. ст. 153 Податкового кодексу України та правомірно віднесено до складу валових витрат суму втрат від курсової різниці по господарських операціях з контрагентом нерезидентом Tecnocap S.p.A. на загальну суму 1525538,00 грн.

Стосовно віднесення до складу валових витрат витрат на нарахування процентів за користування кредитними коштами судом встановлено наступне.

В 2013-2014 роках позивачем виконувались кредитні договори, зокрема кредитний договір № 88-СВ від 10.02.2011 року, укладений з УніКредитВанком (правонаступник з грудня 2013 року - Укрсоцбанк), валюта кредиту - долар США., а також кредитний договір № КU019023 від 27.12.2012 року, укладений з ПАТ ВіЕсБанк, валюта кредиту - долар США.

Судом встановлено, що відсотки, що нараховувались банками по кредитах в 2014 році, обліковувались на рахунку 6842 «Розрахунки за нарахованими відсотками». Як вбачається з Аналізу оборотно-сальдової відомості по рахунку 312 за 2013 рік, в 2013 році ТОВ «Технокап УА» отримало 2400265 доларів США кредитних коштів, було погашено кредитів на суму 1595227,20 долари США, сплачено 212313,82 долари США відсотків по кредитах, залишок доларів США станом на 01.01.2014 р. - 0,00. Як вбачається з Аналізу оборотно-сальдової відомості по рахунку 312 за 2014 рік, в 2014 році ТОВ «Технокап УА» отримало 1535000,0 доларів США кредитних коштів, було погашено кредитів на суму 1775000,00 доларів США, сплачено 220377,39 доларів США відсотків по кредитах, залишок доларів США станом на 01.01.2014 р. - 0,00, залишок доларів США станом на 01.01.15 р. - 30208,00.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до балансу та звіту про фінансові результати ТОВ з II «Агрокап» за 2012, 2013 роки та ТОВ «Технокап УА» за 2014 рік, товариство було збитковим. Відповідно до листа ПАТ «Укрсоцбанку» від 25.01.2016 року № 06.201/18 6/27 всі транші кредиту, отримані ТОВ «Технокап УА» в 2013-2014 році відповідно до кредитного договору № 88-СВ від 10.02.2011 року були використані відповідно до цільового призначення, визначеного у кредитному договорі.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що позивачем відображались кошти, сплачені за користування банківськими коштами за кредитним договором № 2471-001/10 від 19.02.2010 року та кредитним договором № 2475-001/10 від 19.02.2010 року, у складі валових витрат протягом 2010-2012 років, оскільки жодного доказу на підтвердження згаданих обставин в акті податкової перевірки відповідачем не вказано, не надано таких доказів і під час розгляду справи.

З урахуванням встановлених обставин та досліджених доказів суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати на нарахування процентів за користування кредитними коштами, а податкові повідомлення-рішення № 00006322/0 від 19.06.2015 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 486622,50 грн., у тому числі за основним платежем 324415,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 162207,50 грн., та № 00006422/0 від 19.06.2015 року в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 797978 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проаналізувавши спірні податкові повідомлення-рішення на предмет відповідності критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення № 00006322/0 від 19.06.2015 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 1895350,50 грн., у тому числі за основним платежем 1263567,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 631783,50 грн., № 00006422/0 від 19.06.2015 року, № 00006522/0 від 19.06.2015 року, № 00006622/0 від 19.06.2015 року в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 9431,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 4715,50 грн., прийняті необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та непропорційно. В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень пункту 1 частини другої статті 162 КАС України суд приходить до висновку, що такі податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню у вказаній частині. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до правил ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог. Оскільки судом визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 00006322/0 від 19.06.2015 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 1895350,50 грн., у тому числі за основним платежем 1263567,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 631783,50 грн., № 00006422/0 від 19.06.2015 року, № 00006522/0 від 19.06.2015 року, № 00006622/0 від 19.06.2015 року в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 9431,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 4715,50 грн., суд присуджує на користь позивача 45052,71 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 17-19, 71, 94, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області № 00006322/0 від 19.06.2015 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 1895350,50 грн., у тому числі за основним платежем 1263567,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 631783,50 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області № 00006422/0 від 19.06.2015 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області № 00006522/0 від 19.06.2015 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області № 00006622/0 від 19.06.2015 року в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 9431,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 4715,50 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технокап УА» (вул. Вокзальна, 18, с. Солошин, Жовківський район, Львівська область, 80356, код ЄДРПОУ 33775568) судовий збір у розмірі 45052 (сорок п'ять тисяч п'ятдесят дві) грн. 71 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 16.03.2016 року.

Суддя Клименко О.М.