Ухвала суду № 56480696, 10.03.2016, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи: 2117/2-1595/11

Справа №22-ц/791/473/2016 Головуючий в І інстанції: Сапронова Л.В.

Доповідач: Борко А.Л.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2016 року березня місяця 10 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області у складі:

Головуючого Борка А.Л.

Суддів: Бездрабко В.О.

Кузнєцової О.А.

Секретар Кутузова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 21 грудня 2015 року у цивільній справі за позовом кредитної спілки "Херсонський кредит" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до кредитної спілки "Херсонський кредит" про захист прав споживача фінансових послуг,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2011 року Кредитна спілка «Херсонський кредит» звернулася у суд із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначаючи що згідно кредитного договору від 20.01.2010 року позивач надав відповідачу кредит у сумі 33600,00 грн. з обов'язком повернути до 20.01.2011 року зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку кредиту. У випадку прострочення позичальником виконання кредитного зобов'язання на нього покладається обов'язок сплати процентів за користування кредитом у подвійному розмірі від розміру процентної ставки, тобто 96% річних, що складає 0,2631% за кожен день користування кредитом. Відповідно до графіку погашення кредиту, відповідач мав здійснити часткове повернення суми боргу у розмірі 3576,42 грн. до 20.02.2010 року. Сума нарахованого підвищеного відсотку за цей період становить 34728,62 грн.. Отже, станом на 28.10.2011 року заборгованість відповідача перед позивачем становила 68328,63 грн. (зобов'язання по сплаті кредиту - 33600.00 грн. та заборгованість по процентам за користування кредитом 34728,63 грн.). З метою забезпечення повернення суми кредиту та проценти за користування кредитом з ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно якого він зобов'язатися солідарно відповідати за виконання ОСОБА_2 свого зобов'язання. У зв'язку із наведеним позивач просив стягнути із відповідачів заборгованість у сумі 68328,63 грн. та покласти на них судові витрати, а також забезпечити позов шляхом накладання арешту на рухоме та нерухоме майно та грошові кошти відповідачів.

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до кредитної спілки "Херсонський кредит", ОСОБА_3 про захист прав споживача фінансових послуг, зазначаючи кредитний договір, укладений між вищевказаними сторонами не відповідає вимогам чинного законодавства України, порушує їх права як споживачів. У зв'язку із наведеним просила визнати кредитний договір недійсним та укладений внаслідок обману, стягнути із Кредитної спілки «Херсонський кредит» на користь ОСОБА_2 збитки у подвійному розмірі у сумі 69457,26 грн., а також моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн. і судові витрати покласти на позивача.

Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 21 грудня 2015 року позов Кредитної спілки «Херсонський кредит» задоволено частково, стягнено з ОСОБА_2 заборгованість в сумі 33600,00 грн. та судові витрати у сумі 336 грн. та 120 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог Кредитної спілки відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, звільнивши ОСОБА_3 від обов'язку погашення заборгованості з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 січня 2010 року між позивачем і відповідачем ОСОБА_2, був укладений кредитний договір № 2804, згідно з яким позивач надав відповідачу кредит в сумі 33 600 (тридцять три тисячі шістсот) гривень,00 копійок на строк до 20 січня 2011 року, а відповідач прийняв на себе зобов'язання повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, передбачених кредитним договором. Позивач виконав взяті на себе зобов'язання та надав відповідачу кредит у розмірі 33 600,00 грн. Додатком до кредитного договору є встановлений графік погашення кредиту та відсотків за його користування. Відповідно до умов договору п. 2.2. кредит надається на 12 (дванадцять) місяців, тобто Відповідач мав повернути надані кошти 20 січня 2011 року та сплатити проценти за його користування. Відповідач, відповідно до графіку погашення кредиту, 20.02.2010 року мав сплатити проценти та здійснити часткове повернення суми боргу в розмірі 3 576,42 грн. Сума нарахованого підвищеного відсотку становить 34 728,63 грн. З метою забезпечення повернення ОСОБА_2 суми кредиту та процентів за користування кредитом відповідно договору № 2804 від 20 січня 2010 року з ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 2804 від 20 січня 2010 року. За умовами договору поруки ОСОБА_3, зобов'язався перед Позивачем солідарно відповідати за виконання ОСОБА_2 свого зобов'язання згідно кредитного договору в повному обсязі, в тому числі за повернення кредиту та відсотків.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Станом на 28.10.2011 року заборгованість ОСОБА_2 перед позивачем становить 68 328грн. 63 коп. в тому числі: зобов'язання по сплаті кредиту - 33 600 грн.00 коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 34 728 грн. 63 коп.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.ст.1049,1050 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( ч.1 ст.530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати повернення дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач виконав взяті на себе зобов'язання та надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 33 600,00 грн. Додатком до кредитного договору є встановлений графік погашення кредиту та відсотків за його користування. Відповідно до умов договору п. 2.2. кредит надається на 12 (дванадцять) місяців, тобто ОСОБА_2 мала повернути надані кошти 20 січня 2011 року та сплатити проценти за його користування. За п. 9.2. у випадку прострочення Позичальником виконання кредитного зобов'язання за цим договором,на відповідачку покладається обов'язок сплати процентів за користування кредитом в подвійному розмірі від розміру процентної ставки, зазначеній у п. 1.1. за весь період прострочення, тобто 96% річних, що складає 0,2631% за кожен день користування кредитом. ОСОБА_2, відповідно до графіку погашення кредиту, 20.02.2010 року мала сплатити проценти та здійснити часткове повернення суми боргу в розмірі 3 576,42 грн. Відповідно до пункту 9.2. кредитного договору при затримці виплати кредиту відповідно до графіку нараховується подвійний відсоток у розмірі 96 % річних на залишок кредиту, з дня запланованої сплати до дня погашення заборгованості. Прострочення вказано в картці платежів по кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою забезпечення повернення ОСОБА_2 суми кредиту та процентів за користування кредитом відповідно до договору № 2804 від 20 січня 2010 року з ОСОБА_3, було укладено договір поруки № 2804 від 20 січня 2010 року. За умовами договору поруки,ОСОБА_3, зобов'язався перед Позивачем солідарно відповідати за виконання ОСОБА_2 свого зобов'язання згідно кредитного договору в повному обсязі, в тому числі за повернення кредиту та відсотків. Відповідно до п.5.1 договору поруки сторони визначили, що порука припиняється з припиненням забезпечуваних ним зобов'язань, тобто до погашення відсотків та тіла кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до графіку місячних платежів до договору споживчого кредиту №2804 від 20.01.2010р позичальник зобов'язана щомісячно погашати кредит в розмірі 3576,42 грн.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,що звичайно ставляться. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Як вірно встановлено судом першої інстанції,поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче повинна настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

П.24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 р. №5 роз'яснено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум,погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами,повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, порука припиняється. Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 17 вересня 2014р у справі №6-53 цс14.

Як установлено судом першої інстанції, боржник - ОСОБА_2 (а відтак і поручитель) первинно взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 20.01.2011 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно із представленого позивачем розрахунку станом на 28.10.2011 року заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором становила 68 328,63 грн., що складається з заборгованості по поверненню тіла кредиту в розмірі 33600 грн. 00 коп., заборгованості по сплаті відсотків в розмірі 34728,63 грн. З розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж ОСОБА_2 здійснила 30.09.2010р в розмірі 500 грн., які були направлені позивачем на погашення відсотків за кредитом.

Таким чином, останнім днем, передбаченого ч.4 ст. 559 ЦК України, шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання, протягом якого кредитор вправі пред'явити вимогу до поручителя, є 30.03.2011 року, тоді як повідомлення - вимога до ОСОБА_3, як поручителя, позивачем взагалі не направлялася, до суду позивач звернувся лише 02.11.2011 року і це підтверджує пропуск строку, встановленого законом, для пред'явлення вимог до поручителя.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку,що відповідачка ОСОБА_2 не виконувала належним чином зобов'язання за кредитним договором від 20.01.2010 року, допустила утворення заборгованості, а тому позовні вимоги за первісним позовом є часткового обґрунтованими та підлягають до задоволення шляхом стягнення із позичальника ОСОБА_2 на користь кредитора суми заборгованості по сплаті тіла кредиту у розмірі - 33 600 грн.

На думку колегії суддів, відносно зустрічного позову суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку та з підстав передбачених законом зазначив, що відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) на підставі ч.3 ст.215 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачі, вважаючи, що вказаним договором порушуються їх права споживачів, заявили зустрічний позов про визнання вказаного кредитного договору недійсним з різних підстав. Так, відповідачі вважають, що кредитний договір підлягає визнанню недійсним з підстав ч.1 ст. 230 ЦК України, оскільки позивачем в порушення п.2 ч.2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» на момент його укладення введено ОСОБА_2 в оману щодо істотних обставин кредитного договору шляхом недотримання вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині ненадання повної інформації про умови кредитування.

Пунктом 2 частини 2 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Зокрема частиною 2 статті 11 Закону визначено перелік інформації, що має бути надана споживачу у письмовій формі перед укладенням договору.

Відповідно до ст. 230 ЦК України обман має місце тоді, коли одна сторона навмисно вводить в оману іншу сторону правочину стосовно природи правочину, прав та обов'язків сторін, а також, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або вона замовчує їх існування.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 230 ЦК України суд визнає угоду недійсною у випадку, якщо "одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ст. 229 цього Кодексу)".

Відповідно до ст. 229 ЦК України "істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням".

При цьому, відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення».

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачами не надано жодного належного доказу на підтвердження введення їх в оману. Усі посилання про наявність в діях кредитної спілки обману ґрунтуються виключно на поясненнях, не підкріплених жодними доказами.

Що стосується твердження відповідачів про невідповідність п.9.2 договору основним засадам цивільного права, визначених ст.1,3 ЦК України та ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», що він суперечить принципу розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача послуг банку, як такий, що встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 %) вартості продукції у разі невиконання зобов'язань кредитного договору,то суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з запереченнями відповідачів з огляду на наступне.

Ст.18 ч.3 п.5 Закону № 1023-XII стосується визначення як несправедливої умови договору зі споживачем, що встановлює вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Однак, умова кредитного договору щодо відповідальності за порушення зобов'язань позичальником у вигляді сплати пені не є умовою договору, яка визначає розмір компенсації у разі невиконання споживачем зобов'язань за договором. Неустойка є засобом забезпечення зобов'язання і засобом цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання; пеня є видом неустойки; сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі; сплата неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст.ст. 546, 548, 549, 552, 622 ЦК України). Розмір пені, стягнення якої вправі вимагати кредитор, залежить від характеру та тривалості порушення зобов'язання боржником. Відповідач ОСОБА_2 уклала договір вільно, отримала кредитні кошти, своєчасно платежі за договором не здійснювала.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Таким чином, суд першої інстанції з достатньою повнотою з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги, щодо невідповідності висновків суду обставинам справи, до уваги не приймаються як такі, що не обґрунтовані вимогами закону, належними доказами і такі, що висновки суду не спростовують, а тому підлягають відхиленню.

Судові витрати обґрунтовано стягнуто відповідно з вимогами ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.88,303,307,308 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 21 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 20 днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий А.Л. Борко

Судді В.О. Бездрабко

О.А. Кузнєцова