Рішення № 56477338, 15.03.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/5738/15-ц 15.03.2016 15.03.2016

Провадження №22-ц/784/682/16

Справа № 489/5738/15-ц

Провадження № 22-ц/784/682/16 Головуючий першої інстанції: Тихонова Н.С.

Категорія: 48 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 березня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М..,

суддів: Кушнірової Т.Б.,

Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Богуславська О.М.

за участі: позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, його представника - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 р. ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, визнання за нею права власності на ? частину житлового будинку № АДРЕСА_1 та визначення порядку користування нерухомим майном.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказувала, що з 24 липня 1986 р. по 21 січня 2003 р. знаходилась у шлюбі з ОСОБА_4 07 червня 1990 р. вони за спільні кошти придбали житловий будинок № АДРЕСА_1 власником якого зареєстрований відповідач.

23 квітня 1998 р. на підставі рішення Ленінської районної ради м. Миколаєва № 60 ОСОБА_4 видано дозвіл на проектування та будівництво нового житлового будинку за вказаною адресою. З 1998 по 2001 роки вони разом з відповідачем провели частковий демонтаж старого будинку та збудували новий. Через неотримання дозволу на виконання будівельних робіт новозбудований будинок вважався самочинним.

Між сторонами існують спори щодо поділу вказаного будинку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 квітня 2009 р. земельна ділянка, площею 1 000 кв.м по АДРЕСА_1 визнана спільною власністю сторін та за кожним визнано право на ? її частку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 листопада 2013 р. за нею та відповідачем визнано право власності за кожним на ? частину будівельних матеріалів та конструкцій, використаних для спорудження двоповерхового житлового будинку, гаражу та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що на підставі поданої ОСОБА_4 25 червня 2015 р. декларації про готовність до експлуатації об'єкта - спірного будинку, цей будинок прийнято в експлуатацію, позивач просила про визнання спірного будинку спільною власністю сторін, визнати за кожним право власності на ? його частини та встановити порядок відособленими приміщеннями житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 170,5 кв.м., з яких 55,5 кв.м. - житлова площа, та гаражу площею 30,3 кв.м., що відповідає частці кожного з них, зокрема виділити сторонам окремі приміщення, залишивши при цьому частину будинку в спільному користуванні; визначити порядок користування земельною ділянкою площею 1 000 кв.м., що знаходиться в спільній власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відповідно до частки кожного з них у спільній власності, зокрема кожному: під забудову 65 кв.м., під городом та двором 290 кв.м., а 145 кв.м. залишити у спільному користуванні під проїздами, проходами та для обслуговування будинку.

Ухвалою суду від 20 жовтня 2015 р. постановлено роз'єднати поєднані в одному провадженні позовні вимоги, виділити у самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільної власності та визначення порядку користування житловим будинком АДРЕСА_1, а також земельною ділянкою площею 1 000 кв.м., розташованою за адресою АДРЕСА_1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2016 р. в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, положенням матеріального та процесуального закону і просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позову.

У запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_4 вказує на безпідставність її доводів, обґрунтованість висновків суду і просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що з 24 липня 1986 р. по 21 січня 2003 р. сторони знаходилась у шлюбі. 07 червня 1990 р. вони за спільні кошти придбали за договором купівлі-продажу житловий будинок АДРЕСА_1, власником якого зареєстрований відповідач.

Рішенням Миколаївської міської ради від 29 серпня 1997 р. для обслуговування указаного будинку у приватну власність ОСОБА_4 передано земельну ділянку, площею 1000 кв. м, а 6 листопада того ж року він отримав державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Миколаєва від 23 квітня 1998 р. № 60 ОСОБА_4 дозволено проектування та будівництво нового житлового будинку по АДРЕСА_1. 10 червня 1998 р. він отримав дозвіл на виконання будівельних робіт згідно з узгодженим головним архітектором проектом.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 квітня 2009 р. земельну ділянку, на якій знаходиться спірний житловий будинок, визнано спільною сумісною власністю подружжя і за кожним з сторін визнано право власності на ? частку цієї земельної ділянки. Позивачем 05 червня 2013 р. зареєстровано її право власності на відповідну частку земельної ділянки.

В силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 06 грудня 2011 р., ухваленим у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на ? його частку, реальний поділ незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки, встановлено, що сторони проводили будівництво по АДРЕСА_1 в м. Миколаєві по 2003 рік і ступень готовності цього будівництва на час розірвання сторонами шлюбу складала 78,08%. Оскільки зазначене будівництво відбувалось з відступленням від проектної документації, його було визнано самочинним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 листопада 2013 р. встановлено, що матеріали, вироби та конструкції, використані в процесі здійснення будівництва самочинно побудованого незавершеного будівництвом двоповерхового житлового будинку, гаражу, вбиральні, вольєру по АДРЕСА_1 в м. Миколаєві є спільною сумісною власністю сторін (загальною вартістю 235 171 грн. 81 коп.).

03 липня 2015 р. Управлінням ДАБІ у Миколаївській області було зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, а саме буд. АДРЕСА_1, на підставі документів, поданих ОСОБА_4

31 серпня 2015 р. Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції було зареєстровано право власності ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1.

Відмовляючи в позові, суд вважав, що спірний житловий будинок не є об'єктом спільної сумісної власності сторін, оскільки право власності на нього було зареєстровано за ОСОБА_4 після розірвання шлюбу, а питання щодо права позивача на поділ спільного майна подружжя вирішені при розгляді справи за її позовом про визнання права на будівельні матеріали.

Однак, такий висновок суду є помилковим.

Відповідно до положень ст. 22 КпШС України, які діяли станом на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно з ч. 1 ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Аналогічні норми містяться і в ст.ст. 60, 63, 70 СК України, ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 372 ЦК України.

Майном відповідно до ч. 1 ст. 190 та ст. 179 ЦК України є окремі речі, сукупність речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинку з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. у № 534 та іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Відповідач скористався таким порядком та у 2015 р. вирішив питання щодо прийняття спірного будинку в експлуатацію та зареєстрував за собою право власності.

Враховуючи наведені положення закону, а також встановлений попередніми рішеннями судів факт, що незавершений будівництвом житловий будинок (готовністю 78, 08%) будувався за спільні кошти сторін під час проживання однією сім'єю, а використані матеріали є їхньою спільною сумісною власністю, то й прийнятий в експлуатацію спірний житловий будинок разом з господарськими будівлями є їх спільною сумісною власністю.

При цьому заперечення відповідача щодо відсутності у позивача права претендувати на частку у праві власності на прийнятий в експлуатацію житловий будинок у зв'язку із наявністю рішення суду про визнання за нею права власності на будівельні матеріали є хибними, оскільки відповідно до вимог ст. 331 ЦК України саме у зв'язку із закінченням будівництва й прийняттям в експлуатацію нерухомого майна у особи, яка його будувала, виникає право власності на таке новостворене майно і саме ця особа до закінчення будівництва є власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Тобто визнання права власності на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва (створення) майна, не виключає право власності на новостворене нерухоме майно, а є передумовою виникнення в майбутньому (по завершенню будівництва) права власності на новостворене майно.

Та обставина, що спірний житловий будинок було добудовано та здано в експлуатацію після розірвання шлюбу, а також, що після розірвання шлюбу відповідачем було отримано свідоцтво про право власності на це майно не є підставою для позбавлення ОСОБА_3 права власності на частину спірного майна, оскільки спірний житловий будинок (на 78,08%) було збудовано під час шлюбу за спільні кошти подружжя, а отже, він може бути його спільною сумісною власністю, у зв'язку з чим суд помилково дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.

В той же час з урахуванням того, що будинок добудовувався ОСОБА_6 після припинення спільного проживання з позивачем, за його власні кошти, а на час розірвання шлюбу готовність житлового будинку разом з господарськими спорудами становила 78,08%, то саме така частина цього закінченого будівництвом об'єкту є спільним майном подружжя, а тому з урахуванням принципу рівності часток подружжя при поділі майна частка позивача становить 78% (78/100) : 2 = 39% (39/100), а частка відповідача становить 100% - 39% = 61% (61/100).

За такого та виходячи з положень п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду необхідно скасувати, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, та виходячи з вимог ст. 88 ЦПК України судові витрати слід розподілити наступним чином.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_3 зазначила ціну позову 24 000 грн.

Між тим, згідно рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 листопада 2013 р. встановлено, що вартість матеріалів, виробів та конструкцій, використаних в процесі здійснення будівництва незакінченого будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1 в м. Миколаєві, складає 235 171 грн. 81 коп., тому відповідно до визначеного підпункту 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, що діяла на час звернення з позовною заявою) та заявлених позовних вимог (визнання права власності на ? частину спірного житлового будинку) ОСОБА_3 зобов'язана була сплатити за подання до суду даного позову 1 175 грн. 86 коп. судового збору (135 171 грн. 81 коп. : 2 х 1%), але сплатила лише 243 грн. 60 коп. (а.с. 1).

Відповідно, враховуючи встановлені на час звернення ОСОБА_3 з апеляційною скаргою ставки судового збору за подання апеляційної скарги, вона мала сплатити 1 293 грн. 45 коп. (1 175 грн. 86 коп. х 110%) судового збору, але сплатила 606 грн. 32 коп. (а.с. 120).

Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково: замість права власності на ? частину будинку за нею визнано таке право на 39/100 частин, тобто за вирішення спору з ОСОБА_4 необхідно стягнути 917 грн. 17 коп. судового збору за вирішення спору (39/100 х 1 175 грн. 86 коп. : 50/100), з яких 243 грн. 60 коп. стягнути на користь ОСОБА_3, а решту - 673 грн. коп.57 - в дохід держави.

Крім того з ОСОБА_3 необхідно стягнути в дохід держави 258 грн. 69 коп. недоплаченого судового збору за незадоволену частину позовних вимог (1 175 грн. 86 коп. - 917 грн. 17 коп.).

Відповідно за перегляд в апеляційному суді з відповідача необхідно стягнути 1 008 грн. 89 коп. судового збору (1 293 грн. 45 коп. х 39/100 : 50/100), з яких 606 грн. 32 коп. на користь ОСОБА_3 та 402 грн. 57 коп. в дохід держави.

З ОСОБА_3 необхідно стягнути в дохід держави 284 грн. 56 коп. недоплаченого при звернення з апеляційною скаргою судового збору (1 293 грн. 45 коп. - 1 008 грн. 89 коп.).

Всього підлягає стягненню з ОСОБА_4: на користь ОСОБА_3 849 грн. 92 коп. (243 грн. 60 коп. + 606 грн. 32 коп.), в дохід держави - 1 076 грн. 14 коп. (673 грн. 57 коп. + 402 грн. 57 коп.), а з ОСОБА_3 на користь держави - 543 грн. 25 коп. (258 грн. 69 коп. + 284 грн. 56 коп.).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Провести поділ спільного майна ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 39/100 частин житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 61/100 частин житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_4: на користь ОСОБА_3 849 грн. (вісімсот сорок дев'ять) 92 грн. судового збору, в дохід держави - 1 076 грн. (одну тисячу сімдесят шість) грн. 14 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 543 (п'ятсот сорок три) грн. 25 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: