Рішення № 56468749, 04.03.2016, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/3785/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2016 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого- судді Кріль М.Д.

при секретарі Данилів О.І.

за участю: представника позивачки ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Червонограді цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, процентів за користування позикою та 3 % річних у звязку з невиконанням грошового зобовязання

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернувся в суд з даним позовом, в заяві вказав, що 31.07.2009 року відповідач під розписку позичив у ОСОБА_4 гроші в сумі 3000 Євро та зобовязався їх повернути протягом 12 місяців з виплатою всієї суми боргу та 12 % річних. З метою виконання умов договору позики, а саме восени 2009 року, відповідач повернув позивачці частину коштів в сумі 500 Євро, а саме двічі надав кошти в сумі 200 Євро та 300 Євро, відповідно. Також відповідач у 2010 році повернув кошти в сумі 300 Євро, та посилаючись на скрутне матеріальне становище просив відтермінувати сплату решти суми позики та відсотків. 15.02.2011 року на численні звернення позивачки відповідач провернув 500 Євро та зобовязався у подальшому на першу вимогу повернути решту суми заборгованості, а саме 1700 Євро. 02.10.2015 року рекомендованим листом відповідачу було надіслано вимогу про повернення коштів за борговою розпискою. Так як відповідач ухиляється від повернення коштів просить стягнути з нього на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у сумі 1700 Євро, що еквівалентно 42296 грн. згідно курсу НБУ станом на 17.11.2015 року та стягнути з нього судові витрати.

Позивачка в судове засідання не зявилася, надала суду письмові пояснення в яких вказала, що вони з відповідачем визначили термін виконання боргу предявленням нею першої вимоги про повернення коштів. З 2011 року по 30.12.2014 року вона фізично не мала змоги звернутись до відповідача з вимогою про повернення коштів та отримати їх, оскільки увесь цей час перебувала за кордоном. Про порушення ОСОБА_2 своєї домовленості щодо повернення їй боргу вона довідалася лише після направлення йому письмової претензії 02.10.2015 року. Жодних людей (своїх представників) вона не направляла до відповідача так як увесь цей час перебувала за кордоном. Неодноразово намагалася звязатися з відповідачем для вияснення його змоги повернути кошти, однак останній не брав від неї слухавки, і коли вона намагалася знайти відповідача за останнім відомим їй місцем його праці, їй повідомили, що той там вже не працює.

Представник позивачки в судовому засіданні позов підтримав, вказав, що йому не відомо про те, хто писав текст розписки, але дану розписку від 31.07.2009 року підписував ОСОБА_2 Розписка весь час знаходилася, і знаходиться, у позивачки. Коли відповідач частково сплачував позику, то позивачка самостійно на оригіналі розписки робила відповідні відмітки про повернення. Позивачка та відповідач усно змінили строк повернення коштів, а саме домовилися, що останній поверне кошти на першу вимогу. Просить поновити строк звернення до суду так як такий був пропущений з поважних причин, так як позивачка тривалий час перебуває за кордоном.

Відповідач позов не визнав, пояснив, що дійсно 31.07.2009 року взяв в позику у ОСОБА_4 3000 Євро на строк - 12 місяців, вказав, що текст розписки він написав власноручно та розписався. Восени 2009 року він повернув 500 Євро, в 2010 році 300 Євро, а 15.02.2011 року ще 500 Євро. В грудні 2011 року два представники ОСОБА_4 показали йому оригінал розписки, і сказали, що діють від її імені, і зажадали, щоб він повернув 2000 Євро, тобто 1700 Євро залишок та 300 Євро відсотки. Він їм вказані кошти повернув, а вони йому віддали не розписку, а її копію. Він вважає, що розрахувався з позивачкою в повному обсязі. Тих людей він бачив вперше та востаннє. Розписку він писав в одному примірнику, в правоохоронні органи він не звертався. Після того ОСОБА_4 до нього з претензіями не зверталася, хоч знала його місце роботи, телефон та місце проживання. Ні він, ні члени його сім'ї від позивачки листа датованого 02.10.2015 року, - не отримували. Вказав також, що позивачка в січні-лютому 2012 року телефонувала йому з приводу повернення коштів, однак він їй відповів, що борг повернув в повному обсязі. В позові просить відмовити у звязку зі спливом строку звернення до суду.

Представник відповідача заявив клопотання про застосування строку давності, так як позивачкою даний строк пропущено без поважних причин, а тому в позові просить відмовити.

Дослідивши докази суд встановив слідуюче.

ОСОБА_4 31 липня 2009 року передала, а ОСОБА_2 прийняв в позику кошти в сумі 3000 (три тисячі) Євро зі строком повернення на протязі 12 місяців та зі сплатою 12 % річних. Таким чином сторони по справі уклали договір позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

Як вказав представник позивачки відповідач восени 2009 року повернув позивачці 500 Євро, в 2010 році 300 Євро та 15 лютого 2011 року 500 Євро, тобто всього 1300 Євро, що не оспорюються і відповідачем.

Таким чином, відповідач свої зобовязання за договором позики від 31.07.2009 року виконав лише частково.

Посилання відповідача на те, що в грудні 2011 року передав представникам позивачки 2000 Євро в рахунок повернення залишку за договором позики та відсотків за користування коштами, суд до уваги не бере, так як воно не доведено належними та допустимими доказами, а також спростовується письмовими поясненнями позивачки про те, що нікого не уповноважувала отримувати від відповідача залишок по позиці.

Суд також не бере до уваги пояснення представника позивача про те, що строк повернення позивачем коштів позивачка та відповідач змінили в усній формі, до моменту предявлення вимоги, так як воно спростовується показами відповідача про те, що такої домовленості між ними не було.

Згідно ст. ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В силу ч. 5 ст. 268 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Представник позивачки просить поновити строк звернення до суду, вважає, що той пропущено з поважної причини так як позивачка тривалий час проживає за кордоном, і не мала можливості своєчасно звернутися до суду з позовом.

На думку суду перебування позивачки тривалий час за кордоном, за власним бажанням, не є поважною причиною для поновлення строку звернення до суду, так як після укладення договору позики вона неодноразово поверталася до України, що стверджується витягом з її закордонного паспорту, а також могла скористатися своїм правом брати участь у справі через свого представника, відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, чим в даному випадку, вона і скористалася.

Враховуючи наведене, беручи до уваги те, що позивачка з вимогою про повернення частини боргу до відповідача з 15.02.2011 року до 02.11.2015 року не зверталася, то суд вважає, що нею строк звернення до суду пропущено без поважних причин, а тому заслуговує на увагу клопотання відповідача про відмову в позові з даної підстави.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В поновленні строку позовної давності відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, процентів за користування позикою та 3 % річних у звязку з невиконанням грошового зобовязання відмовити у звязку зі спливом строків позовної давності.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Львівської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: М. Д. Кріль