Ухвала суду № 56467877, 10.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 335/6590/15Головуючий у 1-й інстанції Апаллонова Ю.В.№22-ц/778/878/16Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Стрелець Л.Г., Каракуші К.В.

при секретарі Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2015 року у справы за позовом ОСОБА_2 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» (надалі - ОСОБА_3) про захист прав споживача та стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому, посилаючись на Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закон України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 16 , 23, 1071,1073 ЦК, Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійсненні операцій з їх використанням просив стягнути з ОСОБА_4 на його (ОСОБА_2В.) користь 2190,00 грн., які відповідачем переказані неналежному отримувачу, пеню - 567,21 грн., 5000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, 1000,00 грн. - витрат на правову допомогу, а всього 8 757,21 грн.; зобов'язати ОСОБА_3 анулювати кредитну заборгованість, яку він нараховує за договором № SАМDN20000005952173 від 27.02.2006 року, укладеним між ним та ОСОБА_4.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 27 лютого 2006 року на підставі його заяви між ним та ОСОБА_4 (на той час ЗАТ «ОСОБА_3 банк «ПриватБанк») був укладений договір № SAMDN0000005952173 про надання банківських послуг - відкриття карткового рахунку та його обслуговування. В заяві було вказано номер його мобільного телефону № 067-947-44-83. Між іншим, співробітник ОСОБА_4 повідомив, що за його бажанням на картку може бути встановлений кредитний ліміт. Він погодився, тому було встановлено кредитний ліміт у 500,00 грн. На підставі заяви банк видав картку Visa «Універсальна» № 4149 4378 1039 9848, ПІН-код до неї та здійснював розрахунково-касове обслуговування платіжний операцій протягом 8 років. Кредитом у розмірі 500,00 грн. позивач користувався тільки один раз за весь період у 2013 році, погасив його у строк, вказаний в заяві.

У жовтні 2014 року до нього звернувся батько його дружини та попросив допомоги йому отримати гроші за товар, який він продає через сайт «ОЛХ». Покупці можуть сплатити гроші тільки безготівково, а в нього власного рахунку немає. Він погодився та сповістив йому номер своєї картки у ОСОБА_4. 21.10.2014 року у вечорі йому декілька разів дзвонив незнайомець, який спочатку сповістив, що зі сплатою за товар тестя є якісь негаразди, а потім попередив, що найближчим часом відбудуться платежі. Тому, позивач зайшов до Приват-24, щоб відслідкувати платіж та відразу передзвонити тестю. Приблизно о 19.00. позивач побачив, що в 18.50 кредитний ліміт на його картці було збільшено до 10000 грн., та протягом часу з 18.51 по 18.54 пройшло три транзакції, але не про зарахування, а навпаки, про перерахування з його картки платежів: 18.51- 5039,65 грн., 18.53 - 4 384,45 грн., 18.54. - 722,06 грн., а всього на 10 146,16 грн., з яких 2190,00 грн. належали позивачу, а 7 956,16 грн., ОСОБА_3 перерахував у якості кредиту. Оскільки, жодного з вказаних розпоряджень позивач ОСОБА_4 у будь-який спосіб не надавав, то терміново вирішив телефоном сповістити про це. Але телефон було заблоковано. Поки він намагався знайти інший телефон у сусідів, прийшла дружина та з її телефону 067-611-03-08 позивач в 19.09 подзвонив спочатку на телефон ОСОБА_4 3700, який не відповідав, потім на 0-800- 500-003, де автомат до з'єднання з оператором: протягом ще 5 хвилин розповідав , що треба дзвонити на 3700. Таким чином, його картку було заблоковано 21.10.2014 року в 19.09. Оператор також повідомив, що додатково звертатись із заявою до ОСОБА_4 йому не потрібно. Але він вирішив особисто відвідати ОСОБА_3 наступного ранку, бо після 19 години 21.10.2014 року усі відділення були вже закриті. Зранку 22.10.2014 року він письмово повідомив про несанкціоновані транзакції з його рахунку управляючого Запорізькою філією ОСОБА_4 (вх. № 302252).

У заяві він повідомив, що не має жодного відношення до вказаної вище транзакції, свою картку та телефон він не втрачав і нікому не передавав, просив ОСОБА_3 повернути йому кошти та скасувати кредит, який не отримував, Але не дивлячись на блокування картки 21.10.2014 року та повідомлена 22.10.2014 року ОСОБА_3 про несанкціоновані грошові перекази з рахунку, 23.10.2014 року по всіх трьох транзакціях гроші були перераховані неналежним отримувачам, що підтверджується роздруківкою руху коштів по картці в Приват-24.

Крім того, 22.10.2014 року він звернувся до міліції, внаслідок чого за ознакам шахрайства (ст. 190 ч. 1 КК України) відкрито кримінальне провадження № 1201408006000468 яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Він визнаний у даному кримінальному провадженню потерпілим, картка № 4149 4378 1039 9848 вилучена та долучена до матеріалів справи у якості речового доказу. Під час кримінального провадження встановлено, що 21.10.2014 року зловмисниками його сим-карта була перевидана у центрі обслуговування абонентів «Київстар» у місті Кривий Ріг, тому телефон й було заблоковане Після цього, шахраї направили СМС- повідомлення на номер 10060, після чого ОСОБА_3 збільшив кредитний ліміт до 10000,00 грн., отримали від ОСОБА_4 відомості про CVV-2 код та через сайт YANDEX.MONEY здійснили платежі з картки. Особа зловмисників не встановлена, слідство триває. Відповідач на неодноразові звернення 03.11.2014 року сповістив, що заява про повернення грошей прийнята, сформовано необхідний пакет документів для розгляду претензії Міжнародною платіжною системою та 21.11.2014 року його направлено на розгляд Протягом 180 днів його повідомлять про прийняте рішення. Але всупереч діючого національного та міжнародного законодавства до теперішнього часу ОСОБА_3 відмовляється повернути йому гроші.

Між тим, порушивши правила Міжнародної платіжної системи саме ОСОБА_3 сповістив шахраям CVV- 2 код, який є секретним, належить тільки власнику картки, надрукований на ній та не може зберігатись ОСОБА_4, а тим більше повідомлятись комусь (Безопасность Віза). Без повної ідентифікації та перевірки його секретної інформації, ОСОБА_3 провів перерахунки по розпорядженню з м. Кривий Ріг, хоча він одночасно знаходився онлайн в Приват-24 за місцем проживання в м. Запоріжжі. Це свідчить про відсутність в супереч вимогам п.п.1.1.3.2.31 договору відстеження геопозиціювання телефону клієнта і його місцезнаходження.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2015 року (а.с.114-119) позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про захист прав споживача та стягнення грошових коштів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2190 грн., пеню 567,21 грн., а всього стягнуто 2757,21 грн.

В решті частині вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, сторони у цій справі подали апеляційні скарги.

Позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с.120-123) просив рішення суду першої інстанції в частині відмови йому у позові про зобовязання ОСОБА_4 анулювати заборгованість та відновити стан його рахунку, стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

ОСОБА_4, як відповідач, у своїй апеляційній скарзі (а.с.129-131) просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким у позовних вимогах ОСОБА_2 до ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 та представника ОСОБА_4 за довіреністю (а.с.156) ОСОБА_5, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позов позивача у цій справі, керувався ст. ст.3 -4,10 -11,27,57- 61, 88,212-215, 218 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доказаності позовних вимог позивача у цій справі лише в частині їх задоволення.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 27.02.2006 року на підставі заяви (а.с.5) між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір №SAMDN0000005952173 про надання банківських послуг - відкриття карткового рахунку та його обслуговування. В заяві було вказано номер мобільного телефону позивача № 067-947-44-83. Встановлено кредитний ліміт у 500,00 грн.

На підставі заяви банк видав картку Visa «Універсальна» № 4149 4378 1039 9848, ПІН-код до неї та здійснював розрахунково-касове обслуговування платіжний операцій протягом 8 років.

21.10.2014 року з картки №4149437810399848 здійснено списання коштів на загальну суму 10146,16 грн. (а.с.7), з яких 2190,00 грн. грошові кошти позивача, а 7956,16 грн. - кредитні кошти, вказані обставини визнані у судовому засіданні сторонами, а тому в силу ст. 61 ЦПК доказуванню не підлягають.

Як вбачається із листа ОСОБА_4» від 25.11.2014 року №20.1.0.0.0/7-20141028/1501 на імя ОСОБА_2 (а.с.13) невідома особа відновила телефонний номер (так як сім-карта заблокувалася) і здійснила шахрайський переказ коштів; заволодівши сім-картою фінансового телефону, невідома особа могла через СМС-інформування отримати дані про доступний ліміт по карті, а також через мобільний додаток СМС-банкінг отримати дані про СVV-2 код карти (а.с.13).

В зв'язку з тим, що ОСОБА_2 розпорядження про списання коштів не давав, будь-яких дій, що могли би призвести до списання грошових коштів не вчиняв, він звернувся за телефоном гарячої лінії ОСОБА_4 з вимогою заблокувати картки відкриті на його ім'я, та повідомив про факт шахрайства. ОСОБА_2 будь-яких платіжних доручень не складав та не скеровував їх відповідачу ні у паперовому вигляді, ні у електронному з використанням електронної системи "Приват-24" або будь-якої іншої клієнтської системи ОСОБА_4.

Крім того, відповідно до відповіді центру обслуговування абонентів «Київстар» 21.10.2014 року сим-картка з номером +38-067-947-44-83 була видана у ЦО «Київстар» за адресою:м. Кривий Ріг вул. Волгоградська, 9. Відомості про особу, яка звернулася із заявою про видачу карти відсутні (а.с.21).

ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_4 з заявою про несанкціоноване списання грошових коштів з його кредитної картки, на яку листом від 25.11.2014 року та від 31.12.2014 року (а.с. 13,14) ОСОБА_3 повідомив позивача про відсутність правових підстав для задоволення його вимог, оскільки ним розголошена особиста інформація третім особам.

22.10.2014 року ОСОБА_2 звернувся до Орджонікідзевського РВ УМВС України в Запорізькій області із заявою щодо заволодіння шахрайським способомгрошовими коштами з його кредитної картки (а.с.19). За заявою ОСОБА_2 за фактом заволодіння грошовими коштами, відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження №12014080060004681 від 22.10.2014 року за ч.1 ст. 190 КК України (а.с.19-20).

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності врегульованіЗаконом України «Про захист прав споживачів»(далі - Закон), який встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до п. 17ст. 1 Закону, послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Ст.ст. 4, 22 вищевказаногоЗакону, споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість обслуговування …, звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

Як зазначено у п. 7.2. Правил користування платіжними картками (далі - Правила) при видачі карти банк за замовчуванням блокує можливість використання карти в мережі Інтернет, а також при здійсненні ризикових операцій у країні і за кордоном.

Згідно п. 7.3. Правил, у випадку, якщо клієнт бажає отримати можливість оплати товарів/послуг по Інтернету, йому необхідно або подати заяву на розблокування карткового рахунку або оформити до свого карткового рахунку додаткову Інтернет карту.

У випадку виявлення факту несанкціонованого доступу до карткового рахунку через Інтернет клієнт має подати до ОСОБА_4 заяву по даному питанню . ОСОБА_4 в свою чергу представляє інтереси клієнта в Міжнародній Системі по питанню повернення несанкціоновано списаної суми (п. 7.7 Правил).

Відповідно до п.1.1.2.1.13 Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови) ОСОБА_2 мав інформувати ОСОБА_3, а також правоохоронні органи за фактом втрати карти, стікера PayPass, ПІНа, сім-карти мобільного телефону або отримання звістки про їх незаконне використання. При настанні вищевказаних випадків необхідно звернутися у відділення ОСОБА_4, або за телефонами 3700 (безкоштовно) по Україні, 092-000-00-02 (для VIP-кіентов), НОМЕР_1 (для дзвінків з-за кордону).

У випадку заперечення ОСОБА_2 зазначених операцій зобов'язаний протягом тридцяти днів з моменту утримання грошових коштів з рахунку звернутися в ОСОБА_3 і заявити про операції що оспорюються і про причини заперечування, подати письмову заяву (у разі якщо вирішення питання передбачає дану необхідність) (п.1.1.2.1.13.1. Умов та правил).

Згідно із п. 1.1.2.1.21 Умов та правил, клієнт зобов'язаний негайно повідомляти ОСОБА_3 шляхом дзвінка до Колцентру (протягом 15 хвилин) інформацію, що стала відома Клієнту про втрату/викрадення Стікеру PayPass, сім-карти мобільного телефону, несанкціоновані транзакції по його рахунках (а також по рахунках 3-іх осіб).

Відповідно до п. 1.1.3.1.2 Умов та правил ОСОБА_3 зобов'язаний обслуговувати картрахунки в порядку та на умовах передбачених цим Договором, правилами Міжнародних платіжних систем, за якими обслуговуються картки, чинним законодавством.

П. 1.1.3.1.7. Умов та правил передбачено, що ОСОБА_3 зобов'язаний в разі виникнення Овердрафта або одержання усного або письмового повідомлення ОСОБА_2 або Довіреної особи, переданого у порядку, передбаченому Правилами, про втрату/крадіжку Картки або про можливість несанкціонованого використання Картки третіми особами забезпечити призупинення розрахунків з використанням Картки.

Згідно із п. 1.1.3.2.14.1 ОСОБА_3 має право відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунком клієнта у випадку неналежного виконання ним або третіми особами, за кредитами яких клієнт є поручителем, кредитних зобов'язань.

1.1.3.2.14.2 ОСОБА_3 має право відмовити у здійсненні видаткових операцій за рахунком на оплату за товари, послуги в торгово-сервісних підприємствах з використанням стікера PayPass у випадку перевищення денного ліміту операцій без введення ПІН-коду на рівні 500,00 грн.

1.1.3.2.15. ОСОБА_4 може в передбаченому чинним законодавством порядку призупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом припинення ділових відносин) або проведення фінансової операції, а також застосувати інші заходи застереження при наявності підстав, передбачених: Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдженню зброї масового знищення»; Законом України «Про банки і банківську діяльність»; Законом України «Про санкції»; нормативним актом Національного банку України, які регулюють здійснення банками фінансового моніторингу; внутрішніми документами банку з питань здійснення фінансового моніторингу або іншими нормами чинного законодавства України та міжнародних договорів України. ОСОБА_4 не встановлює ділові відносини (не здійснює валютно-обмінні операції, фінансові операції з банківськими металами, з готівковими коштами) з юридичними або фізичними особами, які включені до Переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції. У разі зупинення видаткових фінансових операцій прибуткові фінансові операції не зупиняє. Для встановлення правомірності переказу еквайр за результатами моніторингу або в разі опротестування переказу держателем, емітентом або платіжною організацією платіжної системи, має право призупинити завершення переказу на час, передбачений правилами відповідної платіжної системи, але не більше ніж на дев'яносто календарних днів.

1.1.3.2.15.1. Призупинення здійснення фінансових операцій, відмова від їх проведення або відмова від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом припинення ділових відносин), здійснені відповідно до чинного законодавства України та міжнародними договорами України, внутрішніми документами банку з питань здійснення фінансового моніторингу, виключають відповідальність банку та його працівників за невиконання або неналежне виконання відповідних зобов'язань перед клієнтами.

П. 2.1.1.3.2. Умов та правил передбачено, що ОСОБА_6 Рахунок у порядку і на умовах, передбачених цим Договором, правилами Міжнародних платіжних систем, за якими обслуговуються ОСОБА_6, чинним законодавством.

2.1.1.3.3. Клієнт доручає ОСОБА_4 списувати з Картрахунку суми грошових коштів у розмірі здійснених Клієнтом або його довіреними особами операцій відповідно до правил Міжнародних платіжних систем, а також вартість послуг, визначену Тарифами ОСОБА_4 при настанні термінів платежу.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб'єктів переказу, а також визначення загального порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановленоЗаконом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Згідност. 40-1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб'єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Моніторинг має проводитися постійно за параметрами, встановленими правилами відповідної платіжної системи.

Відповідно до ст. 37-1 вищевказаногоЗакону, для встановлення правомірності переказу еквайр, за результатами моніторингу або в разі опротестування переказу держателем, емітентом або платіжною організацією платіжної системи, має право призупинити завершення переказу на час, передбачений правилами відповідної платіжної системи, але не більше ніж на дев'яносто календарних днів.

Крім того, порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, передбачений Положенням про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 р. № 705 (далі - Положення), в розділі 6 якого викладені загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками.

Зокрема, пунктом 3 розділу VІ Положення передбачено, що ОСОБА_3 зобов'язаний у спосіб, передбачений договором:

1) повідомляти користувача про здійснення операцій з використання електронного платіжного засобу;

2) забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжної операції, які не виконувалися користувачем;

3) реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством України для зберігання електронних документів. Зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банку;

4) ОСОБА_3 у разі невиконання обов'язку з інформування користувача про здійснення операції з використання електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.

В той же час, користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції які не виконувалися користувачем ( п. 5). Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором.

Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу ( п. 7 ).

Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції ( п.9).

Відповідно достатті 1073 ЦК Україниу разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із пунктом 37.2статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженогопостановою Правління НБУ від 30.04.2010 року № 223, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного предявлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, вина позивача у проведенні ОСОБА_4 несанкціонованих платежів с картки позивача відсутня.

Саме до цього зводиться правова позиція, що висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 травня 2015 року № 6-71цс15, яка згідно ізст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для судів, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність до його рішення.

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, позивач на підтвердження своїх позовних вимог надав документи щодо звернення до ОСОБА_4 та правоохоронних органів, і дана обставина відповідачем не спростована.

При цьому, матеріалами справи не доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

За правиломст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК Українипередбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановленазаконом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановленихзаконом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦКУ, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: зокрема визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення . Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1ст. 11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст.10,60 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши зазначені обставини справи та здійснивши аналіз правових норм, що регулюють дні правовідносини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 порушено законодавство про захист прав споживачів, положення Договору про надання банківських послуг, приписиЗакону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, що свідчить про порушення прав позивача ОСОБА_2, як споживача фінансових послуг. Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що несанкціонована позивачем ОСОБА_2 транзакція щодо переказу коштів з його кредитної карти не відповідає загальним вимогам, встановленимст. 203 ЦКУ, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, суперечить ч. 3ст. 203 ЦКУ, яка встановлює, що волевиявлення учасника правочину має бути спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що позовні вимоги ОСОБА_2 у частині стягнення з ОСОБА_4 на користь останнього власних коштів позивача 2190,00 грн., які ОСОБА_4 переказані неналежному отримувачу, виходячи із меж заявлених позовних вимог ст. 11 ЦПК - пені у розмірі 0,1 % за 259 днів прострочки (з 22.10.2014 року по 07.07.2015 року) у розмірі 2190 х 0,1 : 100 х 259 = 567,21 грн., а всього 2 757,21 грн., підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України в справі № 6-71цс15.

В частині вимог про стягнення моральної шкоди 5000,00 грн., то у задоволенні цих вимог суд першої інстанції правильно відмовив позивачеві з огляду на наступне.

Позивачем заявлялися і вимоги по компенсації моральної шкоди з посиланням на те, що внаслідок неправомірних дій відповідача він зазнав моральних страждань, втратив спокій та зазнав життєвих ускладнень. Суд першої інстанції правильно вважав, що такі вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно із ч. 2 цієї ж ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із роз'ясненнями викладеними у п. п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Крім того, згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" при вирішенні вимог споживачів про відшкодування на підставі ст. 24 Закону моральної шкоди суди повинні виходити з роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у постанові від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". Зокрема, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, яких споживач зазнав унаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні винні дії продавця, виготівника, виконавця або через їх бездіяльність. Розмір відшкодування моральної шкоди встановлюється судом і визначення його не ставиться в залежність від наявності матеріальної шкоди, вартості товару (робіт, послуг), суми неустойки, а має ґрунтуватися на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних споживачеві у кожному конкретному випадку.

За змістом п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції" від 19 травня 2011 року № 3390-VI шкодою є завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Про такі наслідки порушення його прав позивач не заявляв, посилаючись лише на зазнані ним нервові напруження, тож суд першої інстанції правильно не вбачав підстав для задоволення позовних вимог позивача до відповідача у цій справі про відшкодування моральної шкоди.

У частині вимог позивача щодо зобовязання ОСОБА_4 анулювати кредитну заборгованість, суд першої інстанції правильно вважав, що в останніх слід відмовити за безпідставністю, оскільки позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права.

Відповідно до змісту ст. 15 ЦК України кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права у разі його порушення,невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права (ст. ст. 3, 4, 11 ЦПК України).

Згідно із ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивачеві належить право визначення предмета і підстав позову.

Так, згідно з п. 8 Розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджених Постановою правління НБУ № 705 від 05.12.2014 р. визначено, що емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Із позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що він предявив вимоги до ОСОБА_4 про стягнення коштів на підставі ст. 1071,1073 ЦК та Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджених Постановою правління НБУ № 705 від 05.12.2014 р., проте також просить анулювати кредитну заборгованість, що не відповідає вимогам законодавства та Умовам та правилам надання банківських послуг і що за своїм характером правовідносин має іншу правову природу, ніж та, що склалась між сторонами у даній справі.

Згідно із вимогами ст.4 ч.1 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права,свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб,державі та суспільні інтереси у спосіб,визначений законами України.

Згідно до вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.

Оскільки спосіб захисту свого права позивач обрав не у відповідності до характеру правовідносин, що склались між сторонами, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справі і надавши оцінку цим правовідносинам, виходячи із меж заявлених позовних вимог, які за змістом ст. 11 ЦПК України суд не вправі змінювати, правильно вважав, що слід відмовити у задоволенні позову позивача у цій частині вимог .

Щодо вимог ОСОБА_2 про стягнення 1000,00 грн. витрат на правову допомогу за складання позовної заяви, то суд першої інстанції правильно відмовив у їх задоволенні, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

У ч. 1 ст. 88 ЦПК України зазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У пп. 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. ст. 84,88, 89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, відшкодуванню підлягають витрати на правову допомогу в тому випадку, коли ці витрати понесені в звязку з участю адвоката в судових засіданнях, а не за складання позовної заяви.

Крім того, за змістом ст. ст. 56, 84 ЦПК України ці витрати мають бути пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які допущені до участі в розгляді справи в якості осіб, які надають правову допомогу, ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь в розгляді справи.

З матеріалів справи вбачається, що 07.07.2015 року між адвокатом ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги, згідно якого йому доручено підготовка та складення позовної заяви до ОСОБА_4 про захист прав споживача консультації з питань збору необхідних документів для розгляду і подання позову (а.с. 23).

Однак, відомості про те, що адвокат ОСОБА_7 була допущена до участі в розгляді справи ухвалою суду як особа, що надає правову допомогу, відсутні.

Із журналів судових засідань вбачається, що ОСОБА_2 брав участь у справі особисто, адвокат ОСОБА_7 у судових засіданнях участі не брала, а відтак, до участі у справі в якості особи, що надає правову допомогу, ухвалою суду не залучена.

Отже суд першої інстанції правильно вважав, що немає підстав стягувати з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Також, як було правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 за подання до суду позову відповідно до ч.3 ст.22 ЗУ «Про захист прав споживачів» судовий збір не сплачував, а відтак, з врахуванням положень ч. 1,3 ст. 88 ЦПК України та виходячи із того, що позов задоволено частково, суд першої інстанції правильно вважав, що судовий збір у розмірі 243,60 грн. належить стягнути з відповідача на користь держави.

Доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію сторін, висловлену останніми у суді першої інстанції у цій справі, яку вони вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Встановлено, що ОСОБА_2 визнаний потерпілим у кримінальному провадженні №12014080060004681 від 22.10.2014 року за ч.1 ст. 190 КК України (а.с.19-20) за фактом заволодіння невідомою особою його грошовими коштами 21.10.2014 року, яке перебуває у провадженні Орджонікідзевського РВ УМВС України в Запорізькій області (а.с.19).

ОСОБА_4 в межах цієї цивільної справи не може нести цивільну відповідальність за шкоду (майнову та моральну), завдану ОСОБА_2 кримінальними (винними) діями іншої невідомої особи, яка заволоділа шахрайським способомгрошовими коштами з кредитної картки ОСОБА_2

У матеріалах цієї справи відсутні належні, допустимі докази (відповідний обвинувальний вирок суду), що невідомою особою, яка заволоділа шахрайським способомгрошовими коштами з кредитної картки ОСОБА_2, є будь-який працівник ОСОБА_4 та ОСОБА_4 має нести цивільну відповідальність за шкоду, завдану його працівником.

Згідно із ст. 61 ч. 4 ЦПК України лише вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Тим більше, що позивач ОСОБА_2 у цій справі не заявляв позовних вимог до ОСОБА_4 про стягнення шкоди в порядку ст. 1172 ЦК України.

Суд першої інстанції розглядав дану справу в межах заявлених позивачем у цій справі позовних вимог.

Зобовязувати робити ОСОБА_3 перерахунок чи анулювання будь-якої кредитної заборгованості позивача перед ОСОБА_4 при вищевикладених обставинах можливо лише на підставі вироку відносно винної особи, який на час ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі був відсутній.

Судом першої інстанції з додержанням вимог ст. ст. 79, 84, 88 ЦПК України та Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами у цій справі.

Разом із тим, ОСОБА_3 на надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів у матеріали цієї справи на спростування того факту, що позивач ОСОБА_2, як споживач, на підставі Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 16 , 23, 1071,1073 ЦК України, Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійсненні операцій з їх використанням має право на повернення за рахунок ОСОБА_4 належних йому власних коштів у сумі 2190,00 грн., та пені за прострочку їх повернення у сумі 567,21 грн.

Оскільки, у матеріалах цієї справи відсутні належні, допустимі докази того, що саме ОСОБА_2, як споживач послуг ОСОБА_4, своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, а тому вина позивача у здійсненні ОСОБА_4 несанкціонованого ОСОБА_2 перерахування належних останньому коштів на суму 2190,00 грн. третім особам у цій справі не доказана.

І навпаки, ОСОБА_4 не спростовано, що заволодівши СІМ-картою ОСОБА_2 фінансового телефону, невідома особа могла саме від ОСОБА_4 через СМС-інформування отримати дані про доступний ліміт по карті, а також через мобільний додаток СМС-банкінг отримати дані про CVV2-код картки (лист ОСОБА_4 від 25.11.2014 року № 20.1.0.0.0/7-20141028/1501 а.с.13).

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч. 1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав належну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення сторін у цій справі від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Позивач ОСОБА_2 не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову у цій справі в частині відмови в його задоволенні, а ОСОБА_3 не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача в частині його задоволення у цій справі.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови позивачу ОСОБА_2ВА. та ОСОБА_4, як відповідачу, у задоволенні їх апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останні в силу вимог ст. 88 ЦПК України не мають права на компенсацію за рахунок один одного судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 267,96 грн. (а.с.133, 141), понесених ними при подачі цих скарг до апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1ОСОБА_8ОСОБА_9