Ухвала суду № 56466526, 11.03.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

11-кп/775/111/2016(м)

265/3312/15-к

Головуючий 1-ї інстанції: Костромітіна О.О.

Категорія: ст.191 ч.1 КК України Доповідач Топчій Т.В.

УХВАЛА

іменем У к р а ї н и

11 березня 2016 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Топчій Т.В суддів Кір'якова П.І., Сєдиха А.В.

секретаря Меркулової Я.О.

за участю прокурора Польщікова І.В.

захисника ОСОБА_1

обвинуваченої ОСОБА_2

потерпілих: ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі апеляційну скаргу обвинуваченої на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 грудня 2015 року, за кримінальним провадженням № 12014050790001749, внесеним до ЄРДР 16.06.2014 р., яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка с. Володарське Донецької області, громадянка України, з вищою освітою, не одружена, працююча головним спеціалістом із страхування Маріупольської дирекції Генерального управління ПрАТ «УПСК», раніше не судима, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1

визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 ч.1 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. без позбавлення права обіймати певні посади. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 398,03 грн., на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 398,03 грн., на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди суму 292,62 грн, -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Орджонікідзевського районного судом м. Маріуполя ОСОБА_2 визнана винною за ст. 191 ч.1 КК України за вчинення кримінального правопорушення при наступних обставинах.

ОСОБА_2 на підставі постанови від 6 травня 2014 року №-10 та додатку до неї №-107 окружної виборчої комісії з виборів Президента України територіального виборчого округу №-58 «Про утворення дільничних виборчих комісій на позачергових виборах Президента України 25 травня 2014 року», призначена членом дільничної виборчої комісії виборчої дільниці №-142404 вказаного територіального виборчого округу, у подальшому була призначена секретарем цієї виборчої комісії.

11 червня 2014 року, у денний час, точна година не встановлена, ОСОБА_2, як секретар дільничної виборчої комісії, разом із членом дільничної виборчої комісії ОСОБА_6, згідно видаткового касового ордеру від 11 червня 2014 року, отримала від бухгалтера окружної виборчої комісії з виборів Президента України територіального виборчого округу №-58 ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 8000 гривень та бланк платіжної відомості №-106 (ДВК 142404) за травень 2014 року із зазначенням суми грошей, які підлягали виплаті членам дільничної виборчої комісії під особистий підпис. Після цього грошові кошти та бланк платіжної відомості за взаємною згодою ОСОБА_2 та ОСОБА_6 залишились у ОСОБА_2 до видачі їх членам дільничної виборчої комісії.

Цього ж дня, у денний час, точна година не встановлена, ОСОБА_2, з метою привласнення частини чужих грошових коштів, що були їй ввірені, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, виготовила іншу платіжну відомість з тими самими реквізитами. проте зазначила у графі 4 «сума» напроти прізвищ членів комісії інші цифри, а саме: ОСОБА_5 - замість 998,03 гривень вказала суму 600 гривень; ОСОБА_4 - замість 998,03 гривень вказала суму 600 гривень; ОСОБА_3 - замість 692,62 гривень вказала суму 400 гривень.

У цей же день, близько 18 годин 00 хвилин, знаходячись біля будівлі загальноосвітньої школи №-5, розташованої по вулиці Київська будинок №-72, міста Маріуполь, ОСОБА_2 передала ОСОБА_6 виготовлену нею самостійно відомість та грошові кошти, сума яких відповідала сумі зазначеній у підробленій нею відомості. Після цього ОСОБА_6 згідно отриманої від ОСОБА_2 відомості видав ОСОБА_5 та ОСОБА_4 кожному по 600 гривень замість 998,03 грн., а ОСОБА_3 400 грн. замість 692,62 гривень.

Такими своїми діями, ОСОБА_2 привласнила частину ввірених їй чужих грошових коштів на загальну суму 1088,68 гривень, чим спричинила матеріальну шкоду ОСОБА_5 в сумі 398,03 гривень, ОСОБА_4 в сумі 398,03 грн. та ОСОБА_3 в сумі 292,62 гривень.

Не погодившись з вироком суду, обвинувачена подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати і закрити кримінальне провадження. В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що суд безпідставно відкинув доводи захисту про те, що вона не може бути суб'єктом злочину, передбаченого ст. 191 ч.1 КК України, тому що не мала правових підстав для отримання або збереження грошей, які підлягали виплаті членам виборчої комісії. Вважає, що видатковий касовий ордер про отримання грошей не є достатньою правовою підставою для цього. Вказує, що лист НБУ № 11-117/1363/4874 від 23 квітня 2013 року, на який послався суд у вироку, насправді не регламентує правові підстави та відносини між особами по видачі грошей за видатковим касовим ордером, а містить лише певні реквізити цього документу та встановлює порядок і правила його заповнення.

Посилається на те, що висновок експерта № 390 від 08.04.15 р. судової - почеркознавчої експертизи стосовно дослідження підпису ОСОБА_2 та ОСОБА_8 у видатковому касовому ордері від 11.06.14 р. суду також слід було визнати недопустимим доказом, оскільки на час призначення цього експертного дослідження вона мала процесуальний статус свідка. Тому через обмеження її прав, передбачених ст. 42 КПК України, було порушено її право на захист.

Вказує, що суд не дав належної оцінки на порушення закону з боку свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7, що виходить з їх пояснень в суді . Вважає, що пояснень потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_9 недостатньо для постановлення щодо неї обвинувального вироку судом.

В запереченні на апеляційну скаргу обвинуваченої, прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду без зміни. У підтвердження правильності кваліфікації дії обвинуваченої за ст. 191 ч.1 КК України, вказує, що обвинувачена 11.06.14 р. отримала гроші в сумі 8 000 грн для оплати праці членів виборчої комісії на законних підставах, була наділена правом по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна, гроші знаходилися у неї на достатній правовій підставі, тому вона відповідальна за їх збереження.

Також, прокурор зазначає, що визнання судом висновку експерта № 391 від 09.04.2015 р. недопустимим доказом не спростовує винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, оскільки вина обвинуваченої доведена сукупністю інших доказів, які узгоджуються між собою, не спростовуються поясненнями обвинуваченої та підтверджуються показами потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_10, які підтвердили обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлені слідством та обвинуваченням.

Апеляційні твердження обвинуваченої про необхідність визнання висновку експерта № 390 від 08.04.2015 р. недопустимим доказом є безпідставними, оскільки сторона захисту під час судового розгляду не заявляли клопотання про визнання його недопустимим доказом та не оспорювала ці висновки.

Вислухавши доповідача, обвинувачену ОСОБА_2 та її захисника, які підтримали доводи апеляції, просили її задовольнити, прокурора який заперечував проти апеляційних вимог, вважав вирок суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція обвинуваченої задоволенню не підлягає за наступними підставами.

За вимогами ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, винесене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбаченого КПК України. Обгрунтованим є рішення постановлене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України з наведенням відповідних та достатніх мотивів для його прийняття.

Приймаючи рішення в межах апеляційних вимог обвинуваченої, яка вважає, що зібраними по справі доказами не доведена її вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 ч.1 КК України, не погоджується з тим, що вона може бути суб'єктом цього кримінального правопорушення, колегія суддів вважає їх безпідставними та обумовленими позицією захисту.

На думку колегії суддів, за результатами судового слідства та оцінки наданих обвинуваченням доказів, суд обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у пред'явленому обвинуваченні за ст. 191 ч.1 КК України, тобто в привласненні чужого майна яке було їй ввірене, навівши у вироку відповідні висновки та мотиви прийнятого рішення.

Висновки суду, покладені в основу обвинувального вироку стосовно оцінки доказів вини ОСОБА_2 за ст. 191 ч.1 КК України, відповідають фактичним обставинам справи, наведеним у вироку доказам, зібраним по справі та дослідженим під час судового слідства в повному обсязі, яким судом була дана належна правова оцінка.

Оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази, суд цілком обґрунтовано прийшов до висновку, що саме ОСОБА_2 привласнила чуже майно, а саме гроші, отримані нею з ОСОБА_8 11.06.14 року для оплати праці членів виборчої комісії, заподіявши шкоду потерпілим ОСОБА_5 в сумі 398,03 гривень, ОСОБА_4 в сумі 398,03 грн. та ОСОБА_3 в сумі 292,62 гривень.

Обставини вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, встановлені слідством та судом, викладені в обвинувальному акті та у вироку суду, знайшли своє підтвердження поясненнями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_10 та потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, які пояснили, що при отриманні оплати праці на виборчій ділянці саме обвинувачена повідомила їм, що отримала для виплати меншу суму 5 400 грн замість 8 000 грн, після чого вони отримали гроші у меншому розмірі та розписалися у відомості про отримання менших сум, ніж їм були нараховані, викриваючи обвинувачену у вчиненні злочину. Наведені обставини не спростовуються і апеляційними твердженнями обвинуваченої.

З такими висновками суду погоджується і колегія суддів та вважає ці докази належними, допустимими та достовірними і з точки зору їх взаємозв'язку достатніми для постановлення обвинувального вироку.

Згідно п. 23 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.09 р. № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» предметом привласнення та розтрати чужого майна при кваліфікації дій винної особи за ст. 191 КК України є лише те чуже майно яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні тобто таке майно що знаходилося в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження по розпорядженню, управлінню, доставці, використання, зберігання, тощо. При привласненні ці повноваження використовуються винною особою на свою користь.

Виходячи з матеріалів справи, слідством та судом встановлено, що обвинувачена ОСОБА_11 11.06.14 р. діючи, як секретар дільничної виборчої комісії, разом із членом дільничної виборчої комісії ОСОБА_6, згідно видаткового касового ордеру отримала від бухгалтера окружної виборчої комісії з виборів Президента України територіального виборчого округу №-58 ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 8000 гривень та бланк платіжної відомості №-106 (ДВК 142404) за травень 2014 року із зазначенням суми грошей, які підлягали виплаті членам дільничної виборчої комісії, які залишились у ОСОБА_2 до їх видачі. Ці обставини обвинувачена не заперечувала в суді і під час апеляційного розгляду справи.

Враховуючи наведені обставини, суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що обвинувачена отримала гроші по видатковому касовому ордеру, тобто хоча і не перебувала з власником грошей у трудових чи договірних відносинах але була наділена правомочністю по їх зберіганню та видачі іншим особам, тобто у їх використанні за цільовим призначенням, що узгоджується з рекомендаціями викладеними в п. 23 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.09 р. № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», замість чого обвинувачена привласнила частку грошей які були їй ввірені.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним і висновок суду про те, що обвинувачена є належним суб'єктом вчинення злочину, передбаченого ст. 191 ч.1 КК України, а її апеляційні доводи в цій частині є неспроможними.

З наведених підстав колегія суддів відкидає і апеляційні вимоги обвинуваченої, щодо визнання висновку експерта № 390 від 08.04.15 р. судової - почеркознавчої експертизи стосовно дослідження підпису ОСОБА_2 та ОСОБА_8 у видатковому касовому ордері від 11.06.14 р. недопустимим доказом, через порушення її права на захист. Колегія суддів виходить з того, що як в суді, так і під час апеляційного розгляду справи обвинувачена не заперечувала факт отримання нею грошей від бухгалтера ОСОБА_7 Крім того, під час судового розгляду захистом не було заявлено про визнання недопустимим доказом висновку експерта № 390 від 08.04.15 р,, тому діючи в межах ст.104 ч.3 КПК України колегія суддів не має втручатися в оцінку цього доказу.

Зважаючи на викладені обставини , колегія суддів вважає, що підстав для скасування вироку суду, передбачених ст.409 КПК України, апеляція не містить.

На підставі викладеного, керуючись стст.405,404,407 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_11 - залишити без задоволення.

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 грудня 2015 року постановлений щодо ОСОБА_2 - залишити без зміни.

Ухвала суду може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Судді: