Рішення № 56464552, 09.03.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/35945/15-ц

Провадження №2/761/2627/2016

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09 березня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

при секретарі: Вольда М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк», Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про визнання договорів купівлі-продажу права вимог недійсними, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Альфа-банк», ПАТ «Сведбанк», ПАТ «Дельта-банк», де із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд визнати, що ПАТ «Дельта-банк» (надалі по тексту - Відповідач 2) не є новим кредитором за кредитним договором від 17.01.2008 року за №2615/0108/71-003, укладеним між ВАТ «Сведбанк» (надалі по тексту - Відповідач 1) та ОСОБА_1; визнати недійсними договір купівлі-продажу права вимоги від 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» в частині передачі права вимоги за укладеним із позивачем кредитним договором та договір купівлі-продажу права вимоги від 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» (надалі по тексту - Відповідач 3) в частині передачі права вимоги за укладеним із позивачем кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем була отримана лише виписка без підписів уповноважених осіб на укладення договору купівлі-продажу права вимоги від 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк». В подальшому такий же договір купівлі-продажу права вимоги від 15.06.2012 року було укладено між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк». При цьому, як в першому, так і в другому договорі не було зазначено про те, що вони стосуються відчуження усіх прав вимог до позивача за кредитним договором від 17.01.2008 року. Вважає укладені договори без його участі слід визнати недійсними з визначених у ст.215, 203 ЦК України підстав, оскільки вони не містять підпису уповноважених на це посадових осіб зазначених банків, не посвідченні печатками; акти прийому-передачі по ним сторонами не укладені та не підписані; відсутні докази оплати коштів на виконання оспорюваних договорів;матеріали кредитних справи передані не були, що в свою чергу вказує на те, що ПАТ «Дельта банк» не є новим кредитором за украденим в 2008 році у позивачем кредитним договором. Крім того, укладеним із позивачем кредитними договором заміну кредитора у зобов»язані передбачено не було.

В судове засідання представник позивача не з»явився, але подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представники відповідачів 2-3 в судовому засіданні заперечували проти позову, пояснивши, що підстав для задоволення позову немає, оскільки позивач стороною оспорюваних договорів не є, вони підписані уповноваженими особами банків та укладені в тому числі щодо передачі права вимоги і щодо кредитного договору, укладеного із позивачем.

Відповідач 1 в судове засіданні свого представника не направив, хоча про дату і час розгляду справи по суті був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, вислухавши дослідивши надані сторонами докази та пояснення представників відповідачів 2-3 вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 17.01.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2615/0108/71-003, згідно якого позивач отримав в кредит кошти в сумі 136 673 доларів США строком до 17.01.2038 року з відсотковою ставкою 9,50 % річних із подальшими змінами та доповненнями (а.с.25-38).

Як встановлено судом та заперечується сторонами, 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу права вимоги, а 15.06.2012 року договір купівлі-продажу права вимоги між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк».

З огляду на надані представниками відповідача документами, то вказані договори були підписані уповноваженими посадовими особами банків, скріплені їх печатками, а також було підписано акти прийму-передачі прав вимог, за умовами п.2 пункту 2.3 умов договорів продавець передав, а покупець прийняв право вимоги, як перелічені в додатку до цього акту, що посвідчує факт здійснення Відступлення.

Крім того, з додатків до вказаних договорів вбачається про передачу відповідачу 3 права вимоги за укладеним із позивачем кредитним договором від 17.01.2008 року за № 2615/0108/71-003 із визначенням його купівельної ціни.

Вказані докази спростовують посилання позивача на не укладення оспорюваних договір саме уповноваженими особами банку, їх не підписання та не підписання актів прийому-передачі кредитного договору, укладеного із позивачем.

За приписами ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

За умовами ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов»язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Таким чином, вказаний кредитний договір був укладений з урахуванням волевиявлення позивача, оскільки підпис на договорі є доказом того, що сторони погодилися з його умовами.

Як вбачається за умовами укладеного між позивачем та ПАТ «Сведбанк» кредитного договору від 17.01.2008 року за № 2615/0108/71-003 до інших договорів про внесення до нього змін та доповнень, то жодними з погоджених у ньому умов не було передбачено про необхідність отримання банком у позивача згоди на укладення в подальшому будь-яких договорів про відступлення або купівлю-продаж прав вимог за ним.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України, передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований у одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони.

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це статутними документами, довіреності, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюються печаткою.

З врахуванням встановлення судом того факту, що заміна кредитора у зобов»язання із позивачем здійснюється без його згоди, тому укладені між банками та оспорювані позивачем договори купівлі-продажу права вимоги від 25.05.2012 року та від 15.06.2012 року відповідають вимогам ст.ст.512-516 ЦК України, підписані уповноваженими особами банків із дотримання усіх вимог правочинів у визначеному ст.203 ЦК України та інших актів законодавства порядку, а тому є дійсними, що вказує на відсутність жодних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Крім того, позивач, звертаюсь із цим позовом до суду зазначив, що оспорюваними договорами, стороною яких він не був, були порушені його права, але у відповідності до вимог ст.ст.58-60 ЦПК України жодних доказів цьому позивачем надано суду не було.

У відповідності до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правочин може бути визнано недійсним лише з підстав, визначених законом,а за умовами п.26 вказаної постанови ПВСУ вказано про те, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочинів недійсними є насамперед сторони правочину.

З врахуванням дотримання сторонами при укладенні оспорюваних правочинів вимог законодавства, підписання їх уповноваженими особами банків, а також відсутність жодних доказів тому, що укладеними правочини нами порушено права та законні інтереси позивача, та позивач їх стороною не є, тому позовні вимоги в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу права вимоги від 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» та договору купівлі-продажу права вимоги від 15.06.2012 року, що був укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» задоволенню не підлягають.

Суд, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, які суд визнає такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, а тому серед іншого не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання того, що ПАТ «Дельта Банк» не є новим кредитором за укладеним із позивачем кредитним договором від 17.01.2008 року, оскільки вказані вимоги є похідними від тих, в задоволенні яких було відмовлено вище.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 512-516, 627 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 215, 218 ЦПК України, суд , -

В И Р І Ш И В :

Відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк», Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про визнання договорів купівлі-продажу права вимог від 25.05.2012 року та від 15.06.2012 року недійсними.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: