Рішення № 56458046, 14.03.2016, Житомирський районний суд Житомирської області

справа № 278/3461/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2016 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Грубіяна Є.О., секретаря Максименко М.С., розглянув цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним рішень, договору та державних актів на земельні ділянки, --

В С Т А Н О В И В :

Направленим та уточненим в ході розгляду справи позовом (а.с.135-136) заявник просив постановити рішення про:

1.визнання недійсним рішення 11-ої сесії 5-го скликання Денишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області (далі за текстом скорочено рада або орган місцевого самоврядування) від 8 червня 2007 року про виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 в розмірі 0,25 га в с. Дениші по вулиці Нагірній, 2 Житомирського району Житомирської області;

2.визнання недійсним рішення 12-ої сесії 5-го скликання ради від 22 червня 2007 року про передачу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд у власність ОСОБА_2 в с. Дениші по вулиці Нагірній, 2 площею 0,25 га;

3.визнати недійсним договір купівлі продажу № НОМЕР_1 696810 від 25 грудня 2007 року;

4.визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в с. Дениші по вулиці Нагірній, 2 серії ЯГ № 784780 від 2 липня 2007 року;

5.визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в с. Дениші по вулиці Нагірній, 2 серії ЯД № 151222 від 20 березня 2008 року.

Заявлені вимоги в судовому засіданні підтримали представники позивача та в обґрунтування зазначили наступне. Позивач у справі успадкував права власності на ? частину житлового будинку № 2 по вулиці Нагірній в с. Дениші. За життя спадкодавець позивача мала у користуванні земельну ділянку за даною адресою загальною площею 0,60 га. Однак, отримати у власність земельну ділянку під таким будинком не в змозі, адже рада виділила її відповідачеві. Останній, в свою чергу, продав ділянку іншому співвідповідачеві. Мало того, відповідач отримав у власність ще й ділянку біля будинку для осг і таким чином ані під будинком ані біля будинку майже не залишилось землі.

Сільський голова Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, як очільник обєднаної з Денишівською сільською радою територіальною громадою, направив листа яким зазначив, що позов визнає.

Будь-яких додаткових пояснень з приводу такої позиції не викладав і на адресу суду не направляв.

Інший співвідповідач ОСОБА_3, будучи повідомленою про дату час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явилась і не повідомила суду своє ставлення до заявлених вимог, в зв'язку з чим та з урахування ставлення присутніх в засіданні сторін, судом було вирішено проводити розгляд справи у відсутність такого відповідача.

Відповідач ОСОБА_4 разом із представником в судовому засіданні вимог не визнали та просили суд відмовити у їх задоволенні за безпідставністю та і у зв'язку із пропуском строку позовної давності. Власну позицію обґрунтовували наступним. Дійсно, ОСОБА_2 отримав у власність земельну ділянку за вказаною адресою, однак, не за рахунок земель позивача, а за рахунок вільних і нікому не належних земель. Мало того, даний відповідач власними поясненнями спростовував інформацію про отримання земельної ділянки за вказаною адресою з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, хоча і бачив в наявності рішення про таке. В дійсності земельної ділянки за такою адресою і за таким призначенням не отримував. За адресою вул. Нагірна, 2 отримав лише ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд. В подальшому, саме дану ділянку продав іншому співвідповідачу у дані справі. За таких обставин, на переконання даного відповідача з представником, правових підстав для задоволення позову не бачить. Мало того, продовжували обґрунтовувати, звернувшись із даним позовом до суду в кінці 2015 року позивач пропустив загальний строк позовної давності враховуючи час відкриття для себе спірних обставин у справі, дату, так званого, порушення прав та час звернення до суду із даним позовом.

Заслухав пояснення учасників розгляду, проаналізував надані сторонами докази, а також матеріали судових справ № 2 95/12 та № 2а 34/12, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідно ним правовідносини.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 14 січня 2013 року, що набуло законної сили 25 травня 2013 року у судовій справі № 2 95/12, серед іншого, встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_5 на ? частину житлового будинку № 2 та надвірних будівель по вулиці Нагірній в с. Дениші та визнано право власності за ОСОБА_1 на зазначену частину нерухомості (а.с.7,8). Права власності на дану частину обєкту нерухомості було зареєстровано 9 квітня 2014 року, де, серед іншого, зазначено, що загальна площа будинку становить 54,8 м2, житлова 35,8 м2 та матеріали стін дерево (а.с.9).

Судом апеляційної інстанції дане судове рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14 січня 2013 року залишено без змін (а.с.277 278 справи 2 95/12).

Довідка № 116 від 4 лютого 2008 року, містить інформацію, про те, що відповідно до погосподарської книги № 4 за 1991 199 роки (більш точно відтворити інформації з даної довідки не представилось можливим за відсутності оригіналу та поганої якості копії такого документу, і сторони, в зв'язку з такими обставинами, жодних клопотань та заяв суду не заявляли) за ОСОБА_5 на день смерті, тобто на 16 грудня 1994 року, рахувалось земельна ділянка площею 0,60 га (а.с.10,11). Серед яких 0,46 га рілля, 0,05 га сади і інші плодово ягідні, багаторічні насадження, 0,01 під будівлями, чагарниками, лісами і ярами, а всього 0,52 га (0,52=0,46+0,05+0,01). Пояснень або доказів які б обґрунтовували загальну площу закріплених за ОСОБА_5 земель в розмірі 0,60 га суду не надавалось і залишилось не зясованим питання щодо належності та призначення земельної ділянки площею 0,08 га (0,52 0,60 = 0,08).

Крім цього, суд зазначає, що адреса даної земельної ділянки ані в даній довідці ані в інших і досліджуваних судом матеріалах не міститься і об'єктивно встановити, що дана земельна ділянка, в тому числі і у повному обсязі знаходиться саме за адресою вулиця Нагірна, 2 с. Дениші не представилось можливим. Клопотань про забезпечення інших доказів суду взагалі не заявлялось.

За таких обставин, суд вважає пояснення представників позивача про те, що вказаний обсяг земель знаходиться саме по вулиці Нагірній, 2 в с. Дениші, суд вважає голослівним.

Заявник, позовом від 22 листопада 2011 року, вже звертався в суд за захистом прав в порядку адміністративного судочинства і ухвалою суду від 20 липня 2015 року провадження у такій справі № 2а-34/12 з позовом до ради та до ОСОБА_2 було закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (а.с.14). Предмет позову такої справи був - визнання нечинним та скасування рішення ради від 8 червня 2007 року в частині виділення земельної ділянки ОСОБА_2 (а.с.3 6, 62 63 справа 2а-34/12).

8 червня 2007 року на 11-ій сесії 5-го скликання ради було вирішено надати ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в с. Дениші по вул. Нагірній, 2 в кількості 0,25 га (а.с.12, 15).

22 червня 2007 року рішенням ради, на 12-ій сесії 5-го скликання, було вирішено надати ОСОБА_2 земельну ділянку у приватну власність в с. Дениші по вулиці Нагірній, 2 площею 0,25 га для будівництва та обслуговування будинку (а.с.16).

10 вересня 2015 року позивачеві, рішенням ради 40-ої сесії 6-го скликання, було: "відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, що знаходиться в с. Дениші по вулиці Нагірній, 2 у зв'язку з тим, що вказані земельні ділянки перебуваює у власності ОСОБА_3Л." (а.с.17).

Листом від 18 листопада 2015 року за вихідним № 121, адвокат ОСОБА_6 був повідомлений сільським головою ради про наступне та дослівно "кадастровий номер земельної ділянки по вулиці Нагірна, 2 в с. Дениші 1822082200030010241, рішення дванадцятої сесії п'ятого скликання. Заданими сільської ради гр. ОСОБА_3 набула права власності на дану земельну ділянку згідно договору купівлі-продажу від 25.12.2007 року № НОМЕР_1 696810" (а.с.18).

Позивач у справі є пенсіонером за віком та має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників війни, перебуває у шлюбі та має зареєстроване місце проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1 з 21 жовтня 1977 року (а.с.19 21).

Відповідачі, фізичні особи, мають зареєстровані місця проживання (а.с.25,26).

Рішенням, прийнятим на 39-ій сесії 6-го скликання, 7 серпня 2015 року, Денишівської сільської ради було визначено об'єднатися з територіальними громадами Тетерівської сільської ради, Корчацької сільської ради та Буківської сільської ради з центром в с. Тетерівка (а.с.49).

Рішенням Житомирської обласної ради № 1570 від 14 серпня 2015 року, прийнятим на 32-ій сесії 6-го скликання, визначено утворити Тетерівську сільську раду обєднану територіальну громаду з центром у с. Тетерівка з уведенням до неї, серед усіх інших, с. Дениші (Денишівської сільської ради) (а.с.50).

В 2007 році ОСОБА_2 замовив, а регіональне виробниче приватне підприємство "ЖИТОМИРЗЕМПРОЕКТ", виготовило технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в межах с. Дениші із кадастровим номером 1822082200:03:001:0241. В матеріалах такої документації міститься рішення ради від 22 червня 2007 року (а.с.94,а.с.16) та державний акт серії ЯГ № 784780 на таку земельну ділянку виданий 2 серпня 2007 року із зазначенням адреси ділянки як вул. Нагірна, 2 с. Дениші (а.с.88 105, 177 192).

В 2008 році ОСОБА_3 замовила, а приватне підприємство "ОСОБА_7 І К", виготовило технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в межах с. Дениші із кадастровим номером 1822082200:03:001:0241. В матеріалах такої документації міститься оспорюваний позивачем договір купівлі продажу земельної ділянки площею 0,25 га по вулиці Нагірній, 2 в с. Дениші укладений між відповідачами, фізичними особами, даної справи від 25 грудня 2007 року та державний акт серії ЯД № 151222 на таку земельну ділянку виданий 20 березня 2008 року із зазначенням адреси ділянки як вул. Нагірна, 2 с. Дениші (а.с.106 130, 154 176).

Обидві технічні документації не містять інформації про те, що на земельній ділянці по вулиці Нагірній, 2 в с. Дениші наявні будь-які об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, або його ? частина, що належать позивачеві. Мало того, оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу земельної ділянки містить чітке застереження, що така земельна ділянка вільна від забудівель (абзац десятий п. 6.1. договору).

Станом на 2 серпня 2007 року відомості щодо наявності обмежень та земельних сервітутів на земельну ділянку, розташовану по вулиці Нагірній, 2 в с. Дениші площею 0,25, що належить ОСОБА_2 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 784780 від 2 серпня 2007 року відсутні (а.с.137,138).

Відповідач ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 змінив своє прізвище на ОСОБА_4 17 грудня 2007 року і у зв'язку із цим виданий даному громадянину 8 січня 2008 року новий паспорт (а.с.139).

Матеріали справи № 2 95/12 за позовом ОСОБА_1 до ради про визнання права власності на спадкове майно містить, серед іншого, інформацію про те, що позов у такій справі поданий і зареєстрований в канцелярії суду 26 січня 2011 року (а.с.5 7).

1 червня 1999 року ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на ? частину житлового будинку та надвірних будівель по вулиці Нагірній, 2 в с. Дениші на підставі довідки виконавчого комітету ради № 470 від 6 травня 1999 року (а.с.8 справа 2 95/12).

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 4 лютого 2008 року та актуального на час розгляду даної справи, власниками, по ? частині кожний, житлового будинку № 2 по вулиці Нагірній в с. Дениші була ОСОБА_5 (на теперішній час ОСОБА_1) та виконавчий комітет Денишівської сільської ради. При цьому, загальна площа будинку становить 54,8 м2, житлова 35,8 м2, відсоток зносу 80, матеріал стін дерево (а.с.10,11 справа 2 95/12)

Правовими підставами для заявленого позову позивачем було наведено підстави визначені ст. ст. 30, 116, 118, 120, 125, 126, 152, 158 ЗК України, ст. ст. 15, 16, 203, 215, 216, 377 ЦК України.

Проаналізував фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Щодо вимог про визнання недійсними рішень ради.

В судовому засіданні, на підставі наданих на дослідження суду матеріалів, встановлено факт виділення землі в певному обсязі ОСОБА_5, за її життя. Однак, встановити точний обсяг земель та їх місце розташування, суд вважає, достовірно не можна. Судом зазначалось, що всього за вказуваною особою рахується землі загальною площею 0,60 га. Разом з тим, характеристика та призначення землі мається лише на 0,52 га. При цьому обсяг земель не стільки має значення для правильного вирішення даного спору, як їх розташування. Будь-яких відомостей, які б свідчили про те, що закріплені за ОСОБА_5 землі знаходяться за адресою вул. Нагірна. 2 в с. Дениші суду надало не було і робити такі висновки суд не може.

Дійсно, позивач, в порядку спадкування, отримав у власність житловий будинок за вказаною адресою, який, в свій час, перебував у власності спадкодавця позивача. Однак, стверджувати, що закріплення за спадкодавцем позивача, в свій час, земельних ділянок та наявність у власності частини житлового будинку, як взаємоповязані між собою факти, свідчить про те, що дані земельні ділянки знаходяться саме за адресою вул. Нагірна, 2 с. Дениші, суд вважає передчасним. Суду не було надано відомостей, які б свідчили про відсутність іншого житлового будинку у власності ОСОБА_5 у вказаному населеному пункті тощо.

Посилання на рішення ради яким вказується те, що ділянка на яку претендує позивач вже видавалась, в свій час, відповідачеві, а зараз належить іншій особі, як на єдиний та беззаперечний доказ обґрунтованості позову, суд вважає не можна, виходячи з декількох підстав.

По перше. В судовому засіданні не було досліджено жодного доказу, який би підтверджував факт наявності на спірній земельній ділянці, або спірних земельних ділянках, будь якого обєкту нерухомості в тому числі житлового будинку. Суд зазначає, спірній або спірних, маючи на увазі одну або дві ділянки, адже позивачем заявлено вимоги про скасування обох рішень щодо ОСОБА_4 про земельні ділянки як для будівництва так і для ведення особистого селянського господарства. Акт, або його копія, на землю з цільовим призначенням для осг взагалі не був предметом судового дослідження і достовірно стверджувати про те, що відповідач ОСОБА_4 набув права власності на земельну ділянку із таким призначенням за оспорюваним рішенням ради, суд не може.

Таким чином, стверджувати, що видача спірних земельних ділянок для будівництва та осг відбулась в той час коли на ній був розташований житловий будинок або його частина і належна саме позивачеві, суд вважає, не можна.

Суду не було надано документу, який би підтверджував розташування житлового будинку по відношенню до земельної ділянки виділеної оспорюваним рішенням та по відношенню до вулиці Нагірної тощо. Слід зауважити, що виділ внатурі ? частини житлового будинку належного позивачеві здійснений не був.

По друге. Дійсно, земельна ділянка видана відповідачу ОСОБА_4 за адресою с. Дениші вул. Нагірна, 2. Однак, адреса видачі такої земельної ділянки не свідчить про те, що за такою адресою більше не має землі взагалі та в тому числі необхідної для обслуговування належної позивачеві ? частини житлового будинку, оскільки інвентаризації земель за такою адресою проведено не було і суд, враховуючи досліджене, взагалі не відає інформацією скільки і з яким призначенням міститься там землі.

На запитання головуючого у справі чи не бажають сторони заявити клопотання про призначення експертизи позитивної відповіді отримано не було.

Стосовно вимог про визнання недійсним договору та актів на земельну ділянку суд вирішує наступне. Дані вимоги, як похідні до вимог про визнання недійсними рішень ради, приймаючи до уваги зазначені висновки суду, до задоволення не підлягають.

Приймаючи дане рішення суд застосовує наступні норми процесуального закону.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України). Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: розяснює сторонам, які беруть участь у справі, ї права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України (ч. 4 ст. 10 ЦПК України). Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

Підсумовуючи встановлені судом фактичні обставини справи та норми процесуального закону суд зазначає, що в судовому засіданні позивач в особі його представників не довів суду порушення прав, що було здійснено відповідачами і щоб вимагало скасовувати рішення ради, правочин та акти на землю, адже досліджений судом обсяг доказів тільки дає підстави припускати про порушення прав позивача. Процесуальний закон, в свою чергу, забороняє ґрунтувати доказування на припущеннях.

Враховуючи зазначені та встановлені судом обставини справи у такому обсязі, суд вважає необхідним зазначити і наступне.

Дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності, суд позбавлений правових підстав звертатись із запитами щодо доповнення недостаючої інформації з компетентних органів за власною ініціативою, як і навіть ставити на обговорення питання про необхідність вирішення даного питання.

В іншому випадку у сторін можуть виникнути підстави, які б викликали сумніви в обєктивності та неупередженості судді щодо розгляду даної справи, що, суд вважає, є недопустимим і саме тому таке не здійснювалось судом.

Одночасно суд зауважує, що сторони, а в даному випадку представлені довіреними особами, під час слухання справи не були обмежені правами заявити відповідні клопотання для доповнення та, можливо, уточнення встановлених судом фактичних обставин справи задля, не виключено, іншого вирішення справи.

Суд наголошує на власній позиції, підтверджуваній процесуальним законом, що справа має бути розглянута судом в межах наданих сторонами доказів та заявлених вимог, з дотриманням процесуальних строків і принципів ЦПК України. При цьому, позивач має довести суду про порушення, невизнання або оспорювання власних прав відповідачем або відповідачами і про необхідність судового захисту саме обраним способом. У випадку не доведення такого, позов не може бути задоволено.

Суд зазначає дані норми процесуального закону з тією метою адже розглядувана справа мала безліч неточностей, суперечностей та субєктивності, які, суд вважає, мали бути усунуті саме завдяки клопотанням сторін. Дані обставини неодноразово наголошуватись головуючим у справі, під час дослідження матеріалів справ, однак дотримуючись принципів диспозитивності, змагальності та неупередженості клопотання від сторін та їх представників не "витягувались" і тому суд був позбавлений можливості більш точно встановити фактичні обставини справи і приймає саме дане рішення, як таке, наявність спору в якому доведено суду не було.

Враховуючи, що позов не підлягає до задоволення за безпідставністю заява про застосування строку позовної давності також не підлягає до задоволення.

Посилання представника ОСОБА_4, на ту обставину що із настанням смерті припиняються права користування та власності на земельну ділянку, що не вимагає таку ділянку витребувати суд вважає безпідставним і таким , що не враховується при прийнятті даного рішення.

Стосовно судових витрат, суд вирішує наступне. Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору. Рішення у справі приймається не на його користь, адже в позові має бути відмовлено. Процесуальним законом передбачено, що у разі залишення позову без задоволення заявника, звільненого від оплати судових витрат, витрати що понесені відповідачем в зв'язку із розглядом такої справи компенсуються за рахунок держави (ч. 4 ст. 88 ЦПК України). Аналіз дослідженого дає достатні підстави вважати, що відповідачами не були понесені будь-які судові витрати, адже підтверджуючих про це доказів суду надано не було. За таких обставин судові витрати не підлягають до стягнення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. ст. 10 - 11, ст. 60, ст. 212 - 215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду вступає в законну силу після закінчення строку на апеляційне оскарження. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Житомирської області через Житомирський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Є.О. Грубіян