Постанова № 56457082, 01.03.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/1025/14

Категорія: 3.7.2 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області про визнання протиправними дій по складанню постанов про застосування адміністративно-господарських штрафів №030035 від 25.03.2014р., №030034 від 25.03.2014р., -

ВСТАНОВИВ:

14 квітня 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області про визнання протиправними дій по складанню постанови №030035 від 25.03.2014р., якою за порушення режимів праці та відпочинку водія, на підставі абз.8 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», на позивача накладено адміністративно-господарський штраф в сумі 340 грн., та постанови №030034 від 25.03.2014р., якою за надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», на підставі абз.3 ч.1 ст.60 Закону, на позивача накладено адміністративно-господарський штраф в сумі 1700 грн.

Постановою від 03 червня 2014 року, ухваленою в порядку письмового провадження, Миколаївський окружний адміністративний суд відмовив фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду, ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, а також порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що поліс обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті не визначено статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» в якості обов'язкового документу для водія транспортного засобу при здійсненні внутрішніх перевезень вантажів, у зв'язку з чим накладення штрафу за його відсутність є неправомірним.

Також, апелянт посилається на те, що ОСОБА_2 є його рідним братом і використовував належний позивачу автомобіль не для здійснення перевезення вантажу автомобільного перевізника ФОП ОСОБА_1, а в особистих інтересах, у зв'язку з чим порушення режимів праці та відпочинку водія не мало місця.

Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області письмових заперечень на апеляційну скаргу не надало.

Ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що основним видом діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за КВЕД 49.41 є вантажний автомобільний транспорт (а.с. 33). Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу IVEKO MAGIRUS, 440 Е43, власником вказаного транспортного засобу є ОСОБА_1.

Під час проведення перевірки державними інспекторами Управління Укртрансінспекції у Рівненській області додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, результати якої оформлено актом від 04.02.2014р. №024434. В акті перевірки встановлено, що внутрішні вантажні перевезення по маршруту м. Первомайськ - м. Львів, згідно товарно-транспортної накладної №197/14 від 02.02.2014р., здійснювались водієм ОСОБА_2 без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку за 04.02.2014р. та за попередні 28 днів, та за відсутності полісу обов'язкового особистого страхування водія від нещасних випадків на транспорті.

Суд першої інстанції встановив, що постановою №030034 від 25.03.2014р. до ФОП ОСОБА_1, як автомобільного перевізника, застосовано Управлінням Укртрансінспекції у Миколаївській області фінансові санкції в сумі 1700 грн. за допущення порушення законодавства про автомобільний транспорт, за що передбачена відповідальність абз. 3 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких зазначений ст.48 цього Закону: відсутній страховий поліс обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті на водія ОСОБА_2 (а/м Івеко д/н НОМЕР_1).

Також, суд першої інстанції встановив, що постановою №030035 від 25.03.2014р. до позивача застосовано відповідачем фінансові санкції в сумі 340 грн. за допущення порушення законодавства про автомобільний транспорт, за що передбачена відповідальність абз.8 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: порушення режимів праці та відпочинку водієм транспортного засобу ОСОБА_2 (а/м Івеко д/н НОМЕР_1).

З посиланням на ст.ст.48, 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», ст.7 Закону України «Про страхування», п.3.3, п.3.5 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 24.06.2010р. №385, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність дій Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області по складанню 25.03.2014р. вказаних постанов про застосування адміністративно-господарських штрафів, зазначивши, що відсутність у водія ОСОБА_2, який здійснював вантажні перевезення, документів, передбачених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» зафіксовано актом перевірки та не заперечується позивачем.

При цьому суд першої інстанції відхилив доводи ФОП ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 не є його водієм, а позивач не може нести відповідальність за порушення законодавства, які допустив ОСОБА_2 Суд першої інстанції зазначив, що Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006р. №1567, передбачено право відповідача виносити постанови, правопорушення скоєно на автомобілі, якій належить позивачу, а відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» відповідальність покладається саме на автомобільних перевізників, яким є позивач згідно довідки з Єдиного Державного Реєстру.

Справа розглянута судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст.197 КАС України.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Предметом позову є правомірність дій Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області по складанню постанови №030035 від 25.03.2014р., якою на ФОП ОСОБА_1 накладено адміністративно-господарський штраф в сумі 340 грн., та постанови №030034 від 25.03.2014р., якою на позивача накладено адміністративно-господарський штраф в сумі 1700 грн.

Підставою для винесення відповідачем цих постанов є акт Управління Укртрансінспекції у Рівненській області додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 04.02.2014р. №024434.

Зазначеним актом зафіксовано, що на транспортному засобі Івеко д/н НОМЕР_1, який належить автомобільному перевізнику ФОП ОСОБА_1, здійснювалося перевезення вантажів водієм ОСОБА_2 без оформлення документів, перелік яких визначений ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема, відсутній поліс особистого страхування водія від нещасних випадків на транспорті, а також з порушенням режимів праці та відпочинку водієм транспортного засобу, відповідальність за що передбачена абз.3, абз.8 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

В апеляційній скарзі апелянт, серед іншого, посилається на те, що поліс особистого страхування водія від нещасних випадків на транспорті не визначено статтею 48 Закону документом, який має бути у водія при здійсненні вантажних перевезень, у зв'язку з чим притягнення до відповідальності за відсутність такого полісу є неправомірним. Апеляційний суд такі доводи апелянта вважає посилковими з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Документами для фізичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є:

- для автомобільного перевізника - ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Згідно п.6 ст.7 Закону України «Про страхування» в Україні здійснюється особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, як обов'язковий вид страхування.

Порядок здійснення обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті пасажирів та водіїв автомобільного транспорту регулює Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.1996р. №959, пунктом 4 якого передбачено, що страхувальниками водіїв є юридичні особи або дієздатні громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які є власниками транспортних засобів чи експлуатують їх і уклали із страховиком договори страхування.

Відповідно до ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону - штраф у розмірі 100 неоподатковуваних доходів громадян, що складає 1700 грн.

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що поліс особистого страхування водія від нещасних випадків на транспорті є іншим визначеним законодавством документом, на підставі якого виконуються вантажні перевезення, і який повинен бути у водія транспортного засобу в силу вимог ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», у зв'язку з чим відхиляє доводи апелянта про те, що зазначений страховий поліс не є обов'язковим документом, на підставі якого, окрім інших, виконуються вантажні перевезення .

Порядок встановлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів, визначений в Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 р. № 385, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 року за №946/18241.

Відповідно до положень пунктів 1.4, 3.3 Інструкції, тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Разом з тим, обов'язок по забезпеченню водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий), в силу положень п.3.5 Інструкції, покладається на перевізника.

Стаття 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлює, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані, зокрема, організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці.

Відповідно до абз. 8 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення режимів праці та відпочинку водіями транспортних засобів застосовується штраф у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, адміністративно-господарські штрафи, передбачені статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовуються до автомобільних перевізників.

Автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами (ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Апеляційний суд вважає, що при вирішенні даного спору визначальним фактором є встановлення того чи мав ФОП ОСОБА_1, на час проведення перевірки, статус автомобільного перевізника в розумінні ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки позивач заперечує здійснення ним 04.02.2014р. належним йому автомобілем вантажних перевезень, а посилається на те, що транспортний засіб IVEKO MAGIRUS, 440 Е43, цього дня перебував в особистому користуванні його брата ОСОБА_2

Закон України «Про автомобільний транспорт» розмежовує поняття автомобільного перевізника та водія. При цьому, в розумінні вимог закону водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка. Отже, водієм може бути як сам перевізник (якщо мова йде про фізичну особу-підприємця), так і інша особа, яка керує транспортним засобом та здійснює вантажні перевезення транспортним засобом від імені перевізника.

Оскільки в матеріалах справи відсутні відомості стосовного того, що 04.02.2014р. ОСОБА_2 здійснював вантажні перевезення транспортним засобом від імені перевізника ФОП ОСОБА_1, та відсутні відомості перебування цих осіб у трудових відносинах, доведення яких, в силу вимог ч.2 ст.71 КАС України, покладено на відповідача, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач у спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» і накладення на нього адміністративно-господарських штрафів, передбачених ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» є безпідставним.

При прийнятті оскарженої постанови, суд першої інстанції на вказані обставини не звернув уваги, не повно з'ясував обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим ухвалене судове рішення, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1

Відповідно до ч.1, ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи документально підтверджено понесені ФОП ОСОБА_1 судові витрати по справі в сумі 110,12 грн. - 32,28 грн. та 40,80 грн. при зверненні до суду першої інстанції, та 36,54 грн. при поданні апеляційної скарги (а.с. 3, 62), а тому, з Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області вказана сума підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 69-72, 94, 195, п.1 ч. 1 ст. 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 202, ст.ст. 207, 211, 212, ч.5 ст.254 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року скасувати, ухвалити нову постанову.

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області по складанню постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу №030034 від 25 березня 2014 року та №030035 від 25 березня 2014 року.

Стягнути з Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області (ідентифікаційний код юридичної особи: 38247164, місцезнаходження юридичної особи: 54034, місто Миколаїв, вулиця Будівельників, будинок 15-а) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1) у відшкодування судових витрат 110,12 грн. (сто десять гривень 12 коп.) сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя С.Д.Домусчі

суддя М.П. Коваль

суддя О.О.Кравець