Постанова № 56453182, 01.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2016 року м. Київ К/800/33753/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді Малиніна В.В.,суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Генеральної прокуратури України про визнання наказу про звільнення протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач, ГПУ), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив скасувати як незаконний наказ Генерального прокурора України №46ц від 19.01.2015 року про звільнення позивача з посади старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України;

- зобов'язати Генерального прокурора України винести наказ про прийняття позивача на посаду старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва шляхом переведення до управління міжнародно-правового співробітництва, утвореного відповідно до наказу Генерального прокурора України № 10шц від 16.02.2015 року після ліквідації Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України;

- стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (а.с.24-25).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2015 року позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 46ц від 19.01.2015 року про звільнення позивача з посади старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України.

Поновлено позивача на посаді старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 20.01.2015 року.

Стягнуто з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.01.2015 року по 08.04.2015 року. Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення позивача на посаді старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 20.01.2015 року та присудження виплати йому заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вказуючи, на допущені апеляційним судом, на думку позивача, неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить його рішення скасувати та змінити постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2015 року шляхом зобов'язання Генерального прокурора України винести наказ про його прийняття на посаду старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 16.02.2015 року.

Стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.01.2015 року по 25.06.2015 року. Зокрема, заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі - 82 987,06 грн. (в тому числі податки та інші обов'язкові платежі), та компенсації у зв'язку із втратою частини доходів внаслідок несвоєчасних виплат заробітної плати в сумі - 6 391,02 грн.

15 лютого 2016 року позивач надіслав до суду клопотання, в якому порушує питання здійснювати розгляд справи без його участі, в порядку письмового провадження.

У свою чергу, відповідач надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу, просить її вимоги залишити без задоволення.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 222 КАС України.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та порушення відповідачем норм КЗпП України. Також встановлено, що змін в організації праці не відбулося, а тому звільнення позивача відбулося з порушенням ст.ст.36, 42, 43 КЗпП України, оскільки Генеральною прокуратурою України не було виконано свого обов'язку та не враховано права позивача на переважне залишення на роботі. Крім того, не запропоновано іншу вакантну посаду у відділі.

Апеляційним судом навпаки, встановлено факт змін в організації виробництва і праці Генеральної прокуратури України

Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду та зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач з 12.02.2002 року по 19.01.2015 року працював в органах прокуратури України.

До міжнародно-правового управління Генеральної прокуратури України призначений наказом Генерального прокурора України № 241 ц від 16.02.2007 року на посаду прокурора відділу правової допомоги.

З 13 квітня 2007 року наказом Генерального прокурора України № 606 ц переведений на посаду прокурора відділу міжнародного співробітництва.

Генеральним прокурором України 22.09.2014 року видано попередження про вивільнення позивача з займаної посади у зв'язку із змінами у виробництві і праці з 24.11.2014 року із посиланням на те, що наказами Генерального прокурора України від 24.06.2014 року №№ 25 шц та 26 шц затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України.

В подальшому наказом Генерального прокурора України № 46 ц від 19.01.2015 року позивача було звільнено з посади старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації праці.

В даному випадку спірним є питання - чи дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці у відділі міжнародного співробітництва ГПУ, оскільки такі зміни стали основною умовою для звільнення позивача.

Відповідно до ст.30 Закону України "Про державну службу", державна служба припиняється у випадках, зазначених цією статтею, та за загальними підставами, передбаченими Кодексом законів про працю України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів, що в даному випадку вирішення спору повинно відбуватися за нормами Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року (зі змінами та доповненнями, далі КЗпП України).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звільнення позивача був наказ Генерального прокурора України від 19.01.2015 року № 46ц (т.1 а.с.10), з посиланням на п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку із змінами в організації праці.

Для з'ясування питання щодо фактичної зміни в організації праці відповідача необхідно дослідити штатний розпис міжнародного підрозділу ГПУ.

Так, матеріали справи свідчать про те, що з 14.04.2007 року наказом Генерального прокурора України №606ц позивача переведено на посаду прокурора відділу міжнародного співробітництва.

Внаслідок змін структури та штатного розпису ГПУ, які відбувалися у період з січня 2014 року по лютий 2015 року, позивач неодноразово перепризначався на посаду старшого прокурора відділу, який постійно змінював власну назву в ході систематичних реорганізацій міжнародного підрозділу ГПУ. При цьому жодних змін в організації праці прокурорів та старших прокурорів відділу не відбувалось, зокрема:

- наказ Генерального прокурора України № 4117ц від 27.12.2010 року - старший прокурор відділу міжнародного співробітництва, протоколу та перекладів міжнародно-правового управління;

- наказ Генерального прокурора України № 1066ц від 08.05.2012 року - старший прокурор відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва та зв'язків Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України;

- наказ Генерального прокурора України № 377ц від 04.04.2013 року - старший прокурор відділу міжнародних зв'язків,європейської інтеграції та протоколу управління міжнародного права та європейської інтеграції Головного управління міжнародно-правового співробітництва та європейської інтеграції Генеральної прокуратури України;

- наказ Генерального прокурора України № 1476 ц від 30.10.2013 року - старший прокурор відділу міжнародних зв'язків, європейської інтеграції та протоколу управління міжнародного права та європейської інтеграції Головного управління міжнародно-правових зв'язків та європейської інтеграції Головного управління міжнародно-правових зв'язків та європейської інтеграції Генеральної прокуратури України;

- наказ № 801 ц від 25.04.2014 року - старший прокурор відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч.4 ст.36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ч.1ст.40).

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.111992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" передбачено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Наказом Генерального прокурора України №25шц від 24.06.2014 року затверджено структуру ГПУ, відповідно до якої відділ міжнародного співробітництва ГУ міжнародно-правового співробітництва ГПУ (попередній штатний розпис затверджено наказом Генерального прокурора України №16 шц від 16.04.2014 року - відділ міжнародного співробітництва 13 осіб (всього), в т.ч. старші прокурори - 3 особи) мав увійти до міжнародно-правового управління ГПУ у повному складі (оновлений штатний розпис затверджено наказом Генерального прокурора України №26шц від 24.06.2014 року - відділ міжнародного співробітництва 13 осіб (всього), в т.ч. старші прокурори - 3 особи), а не Головного управління.

Таким чином, вище зазначені зміни структури Генеральної прокуратури України та затвердження нового штатного розпису жодним чином не вплинули на діяльність відділу міжнародного співробітництва. Штатна чисельність співробітників відділу не зменшувалась. Штатна чисельність старших прокурорів відділу міжнародного співробітництва залишалася сталою - 3 посади.

Перед внесенням змін в організацію виробництва і праці повинен передувати наказ власника або уповноваженого ним органу, в якому розкривається зміст цих змін, тобто в чому конкретно ці зміни відбудуться, яким чином та у зв'язку з чим.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано жодних доказів про наявність у нього змін в організації виробництва і праці. Колегія суддів вважає, що зміни до штатного розпису можуть бути лише наслідком змін в організації виробництва і праці і не можуть власником вноситись на власний розсуд без будь-яких підстав та мотивів.

Необхідно звернути увагу на той факт, що на час звільнення позивача з посади старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва (19.01.2015 року) у міжнародному підрозділі ГПУ залишалася вакантною посада заступника начальника управління - начальника відділу міжнародного співробітництва, на заміщення якої позивач перебував в кадровому резерві упродовж двох років.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачу 22.09.2014 року, 31.10.2014 року та 06.01.2015 року пропонувалися вакантні посади центрального апарату Генеральної прокуратури України, але вакантні посади в Управлінні міжнародно-правового співробітництва, на які останній мав переважне право, запропоновано не було

Відповідно до ст.42 КЗпП України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці має враховуватися переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Власник або уповноважений ним орган при вивільнені працівників у випадках змін в організації виробництва і праці повинен дотримуватися вимог статті 42 Кодексу, якою встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач має високу кваліфікацію та найбільший серед працівників відділу безперервний стаж, єдиний годувальник в родині тощо.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку змін в організації праці не відбулося, звільнення позивача відбулося з порушенням ст.ст.36, 42, 43 КЗпП України, оскільки Генеральною прокуратурою України не було виконано свого обов'язку та не враховано права позивача на переважне залишення на роботі та не запропоновано іншу вакантну посаду у відділі.

Що стосується вимог заявника про зміну постанови суду першої інстанції в частині відновлення порушених прав позивача щодо його поновлення на посаді старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 16.02.2015 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень статті 244-2 КАС України (в редакції на час спірних правовідносин) рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Правова позиція, висловлена у цій справі, узгоджується з Постановою колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 16.10.2012 року у справі про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення.

Верховний Суд України у зазначеній справі погодився з рішенням суду першої інстанції, яким зобов'язано відповідача, який не приймав наказу про звільнення позивача з роботи, скасувати зазначений наказ, зобов'язано цього ж відповідача винести наказ не про поновлення, а про прийняття позивача на посаду шляхом переведення в іншу установу.

Тобто, Верховним Судом України визначена правова позиція, яка полягає у тому, що при ліквідації державної установи публічного права на іншу державну установу, якій передані функції ліквідованої установи і яка є фактичним правонаступником цієї установи, переходять усі обов'язки ліквідованої установи щодо працевлаштування звільнених працівників ліквідованої установи та відшкодування усіх витрат, пов'язаних з незаконним звільненням працівника.

Тому, у частині поновлення позивача на посаді старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої ухвалив рішення про поновлення позивача у ліквідованій установі.

Нормами КАС України передбачено, що суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб захисту, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7,8,11,162 КАС України).

Судом першої інстанції установлено, що на час звільнення позивача, 19.01.2015 року, міжнародний підрозділ ГПУ мав назву відділ міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва ГПУ.

В подальшому, на підставі Наказу Генерального прокурора України №10шц від 16.02.2015 року (т.2 а.с.6) Головне управління міжнародно-правового співробітництва ліквідовано та одночасно створено управління міжнародно-правового співробітництва.

З урахуванням викладеної позиції, колегія суддів дійшла висновку про застосування іншого способу захисту, ніж обрано судом першої інстанції.

Дана обставина унеможливлює прийняття позивача на відповідну посаду до Головного управління міжнародно-правового співробітництва ГПУ. Водночас, існуючий на даний час міжнародний підрозділ ГПУ - відділ міжнародного співробітництва управління міжнародно-правового співробітництва ГПУ утворено з 16.02.2015 року.

Суд не може перебирати на себе повноваження того органу, до компетенції якого відноситься вирішення питань щодо прийняття та звільнення особи зі служби. Тому колегія суддів вважає можливим зобов'язати Генерального прокурора України винести наказ про прийняття позивача на посаду старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 16.02.2015 року.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з Генеральної прокуратури України середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону № 108/95-ВР визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

З огляду на зміст наведених норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції відповідачем 26.06.2015 року частково виконано рішення суду першої інстанції та поновлено позивача на посаді старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України, у зв'язку з чим змінився час вимушеного прогулу позивача.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції зазначені положення КЗпП та Порядку не застосував в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції з урахуванням положень ст.220 КАС України щодо відсутності можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а тому справа в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Відповідно до ч.2 ст.227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 225, 227, 230, 232 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, - задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року, - скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини постанови у наступній редакції: «Зобов'язати Генерального прокурора України винести наказ про прийняття ОСОБА_4 на посаду старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 16 лютого 2015 року».

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року в частині стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: В.В.Малинін

О.Ф.Ситников

В.В.Швець