Постанова № 56452492, 10.03.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2016 р. Справа № 920/1737/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Гетьман Р.А. , суддя Івакіна В.О.,

при секретарі Євтушенко Є.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, дов. б/н від 05.01.2016 року

відповідача ОСОБА_2, довіреність б/н від 02 грудня 2015 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №181 С/1-6) на рішення господарського суду Сумської області від 09 грудня 2015 року у справі № 920/1737/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕКТР-АГРО, м. Обухів Київської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю ФЛАРИШ ЛТД, м. Суми,

про стягнення 251315,19 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю СПЕКТР-АГРО звернувся до господарського суду Сумської області із позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю ФЛАРИШ ЛТД на свою користь 187000,00 грн. основного боргу за товар, поставлений по договору поставки № 001/СГП/С від 20.10.2011 року, 52155,07 грн. пені, 2997,12 грн. 3 % річних та 9163,00 грн. інфляційний втрат, а також 3769,73 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Сумської області від 09 грудня 2015 року у справі № 920/1737/15 (суддя Левченко П.І.) в задоволенні позову відмовлено за спливом позовної давності.

Позивач, з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 09 грудня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕКТР-АГРО у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права не створено позивачу необхідних умов дня встановлення фактичних обставин справи, оскільки у судовому засіданні 09.12.2015 року було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи для надання додаткових пояснень та доказів стосовно строку позовної давності, про застосування якої відповідач заявив всього на два дні раніше - 07.12.2015 року. Вказані дії суду, за твердженням позивача, позбавили останнього часу та можливості надати аргументовану відповідь на таку заяву відповідача та відповідні докази.

Також вказує на те, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що під час дії договору неодноразово мали місце обставини, що відповідно до статті 264 ЦК України переривають строк позовної давності, а саме вчинення відповідачем дій, які свідчать про визнання ним свого боргу.

Так, за твердженням позивача, за період з 22.11.2011 р. по 07.08.2012 р. відповідачем було здійснено ряд оплат боргу, що свідчить про визнання останнім такого боргу і після останньої оплати перебіг строку позовної давності продовжився до 07.08.2015 р.

Разом з цим, відповідачем (в межах строку позовної давності, який мав закінчитися 07.08.2015 р., у відповідь на супровідний лист із з рахунком № 3103 від 30 березня 2015 р. було надіслано позивачу електронною поштою лист від 15 червня 2015 р. № 25 , який містить письмове прохання відстрочити сплату боргу та письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу, тобто є дією, яка свідчить про визнання боргу. При цьому, за твердженням позивача, електронне листування за договорам не суперечить статті 207 Цивільного кодексу України та пункту 10.5 договору поставки № 001/СГП/С від 20.10.2011 року.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.01.2016 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 16.02.2016 року на 9:30 год.

В судовому засіданні 16.02.2016 року оголошувалась перерва до 10:30 год. 25.02.2016 року.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 року розгляд справи було відкладено на 10.03.2016 року на 10:30 год.

Представник позивача в судових засіданнях 16.02.2016 року та 10.03.2016 року підтримав апеляційну скаргу.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№1700 від 12.02.2016 року) та його представник у судових засіданнях проти її доводів заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що позивач не був позбавлений свого права і мав достатньо часу для висловлення своєї правової позиції відносно заяви відповідача щодо застосування строків позовної давності та надання суду відповідних доказів.

Також зазначає, що електронний лист від 15 червня 2015 року, на який спирається ТОВ СПЕКТР-АГРО як на доказ переривання перебігу позовної давності не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки він не відповідає вимогам ст. 32, 34, 36 ГПК України, ст. 5, 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", Закону України "Про електронний цифровий підпис", не має юридичної сили відповідно до договору поставки сільськогосподарської продукції № 001/СГП/С від 20 жовтня 2011 року та взагалі не визнається ТОВ Флариш ЛТД як такий, що був відправлений на адресу ТОВ СПЕКТР-АГРО.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, доводи позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю СПЕКТР-АГРО в особі заступника генерального директора ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності № 830116 від 12 червня 2012 р.( постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю ФЛАРИШ, в особі директора ОСОБА_4, що діяла на підставі Статуту (покупцем) було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № 001/СГП/С від 20 жовтня 2011 р. (далі договір) продукції виробничо-технічного призначення (надалі за текстом - товар), відповідно до умов якого постачальник зобовязався поставити, а покупець оплатити сільськогосподарську продукцію (цукор) в асортименті, у строки і на умовах, передбачених цим договором та додатковими угодами до нього.

Відповідно до пункту 4.1 договору відповідач зобов'язувався здійснити оплату за товар, поставлений відповідно до видаткових накладних:

-№ 10566 від 21.10.2011 р. на суму 361 950,00 грн.

-№ 10567 від 22.10.2011 р. на суму 127 000,00 грн.

-№ 10569 від 24.10.2011 р. на суму 539 750,00 грн.

-№ 10568 від 25.10.2011 р. на суму 241 300,00 грн.,

всього на суму 1 270 000,00 грн. у строк 20 банківських днів із дати виставлення рахунку-фактури. Відповідач товар прийняв, що підтверджується підписом у видаткових накладних уповноваженої особи ОСОБА_5, що діяла на підставі довіреності №56 від 20.10.2011 року.

Проте відповідач оплатив товар несвоєчасно та не в повному обсязі на суму 1 083 000,00 грн. , а саме:

- 22.11.2011 р. сплатив суму 50 000,00 грн.;

- 23.11.2011 р. сплатив суму 50 000,00 грн.;

- 25.11.2011 р. сплатив суму 50 000,00 грн.;

- 29.11.2011 р. сплатив суму 50 000,00 грн.;

- 16.12.2011 р. сплатив суму 20 000,00 грн.;

- 20.12.2011 р. сплатив суму 50 000,00 грн.;

- 26.12.2011 р. сплатив суму 50 000,00 грн.;

- 27.12.2011 р. сплатив суму 95 000,00 грн.;

- 04.12.2012 р. сплатив суму 50 000,00 грн.;

- 12.01.2012 р. сплатив суму 10 000,00 грн.;

- 17.01.2012 р. сплатив суму 50 000,00 грн.;

- 24.01.2012 р. сплатив суму З0 000,00 грн.;

- 30.01.2012 р. сплатив суму 14 950,00 грн.;

- 01.02.2012 р. сплатив суму 10 000,00 грн.;

- 06.02.2012 р. сплатив суму 18 000,00 грн.;

- 08.02.2012 р. сплатив суму 5 000,00 грн.;

- 09.02.2012 р. сплатив суму 5 000,00 грн.;

- 22.02.2012 р. сплатив суму 20 000,00 грн.;

- 01.03.2012 р. сплатив суму 75 050,00 грн.;

- 12.03.2012 р. сплатив суму 10 000,00 грн.;

- 05.04.2012 р. сплатив суму 50 000,00 грн.;

- 18.04.2012 р. сплатив суму 50 000,00 грн.;

- 26.04.2012 р. сплатив суму 25 000,00 грн.;

- 28.04.2012 р. сплатив суму 25 000,00 грн.;

- 08.05.2012 р. сплатив суму 20 000,00 грн.;

- 10.05.2012 р. сплатив суму 20 000,00 грн.;

- 14.05.2012 р. сплатив суму 20 000,00 грн.;

- 17.05.2012 р. сплатив суму 10 000,00 грн.;

- 22.05.2012 р. сплатив суму 15 000,00 грн.;

- 25.05.2012 р. сплатив суму 17 400,00 грн.;

- 28.05.2012 р. сплатив суму 7 600,00 грн.;

- 07.06.2012 р. сплатив суму З0 000,00 грн.;

- 18.06.2012 р. сплатив суму З0 000,00 грн.;

- 26.06.2012 р. сплатив суму З0 000,00 грн.;

- 30.07.2012 р. сплатив суму 10 000,00 грн.;

- 07.08.2012 р. сплатив суму 10 000,00 грн.

Отже, станом на дату подання позовної заяви у відповідача перед позивачем існувала заборгованість за переданий товар по договору на суму 187 000,00 грн.

31 березня 2015 р. на адресу відповідача направлено позивачем рахунок № 3103 від 30 березня 2015 року, разом з супровідним листом, відповідно до якого відповідачу було запропоновано сплатити борг по договору сумі 187000,0 грн. у строк до 30 квітня 2015 р.

Вказаний лист разом з рахунком були отримані відповідачем 09 квітня 2015 р., про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 19).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань по договору поставки № 001/СГП/С від 20.10.2011 року і наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за поставлений товар в сумі 187000, 00 грн. за видатковими накладними № 10566 від 21.10.2011 року, № 10567 від 22.10.2011 року, № 10569 від 24.10.2011 року та № 10568 від 25.10.2011 року, тому, за твердженням позивача, з відповідача підлягає стягненню 187000,00 грн. основного боргу за товар, поставлений по договору, 52155,07 грн. пені, 2997,12 грн. 3 % річних та 9163,00 грн. інфляційних втрат.

Місцевий господарський суд , приймаючи оскаржуване рішення, виходив з того, що факт нездійснення відповідачем оплати суми заборгованості за поставлений товар в розмірі 187000,00 грн. не спростовується і не заперечується відповідачем, а також підтверджується матеріалами справи.

Разом з цим, місцевий господарський суд , за заявою відповідача, застосував до позовних вимог у даній справі позовну давність, строк якої, за висновком господарського суду першої інстанції, було пропущено позивачем без поважних причин.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором, а також пені, інфляційних та 3% річних у загальному розмірі 251315,19 грн., на підставі частин третьої та четвертої статті 267 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком місцевого господарського суду, зважаючи на таке.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обовязковість виконання сторонами договору.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 8.2 договору у випадку, якщо оплата товару буде здійснюватися пізніше, ніж передбачено у пункту 4.1 договору, покупець зобовязаний оплатити постачальнику пеню в розмірі 0,3 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу Україні боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже зазначалося, відповідач не виконав свого обовязку щодо своєчасної плати за товар, внаслідок чого станом на дату подання позовної заяви у нього перед позивачем виникла заборгованість по договору, яка згідно з накладними за поставлений товар складає 187 000,00 грн. Також, позивачем нараховано на суму заборгованості пеню за період з 10.05.2015 по 10.11.2015 року в сумі 52155,07 грн., 2997,12 грн. 3 % річних та 9163,00 грн. інфляційний втрат.

За визначенням статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (стаття 261 Цивільного кодексу України).

Частиною третьою статті 267 зазначеного Кодексу передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, як це визначено частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України.

Пунктом 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів розяснено, що у зобовязальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобовязання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобовязання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобовязань, що з нього виникають (наприклад, у звязку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків.

Пунктом 4.1 договору поставки № 001/СГП/С від 20.10.2011 року визначено, що покупець (відповідач) здійснює 100 % оплату товару шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок продавця (позивача) в строк 20 (двадцяти) банківських днів із дати виставлення рахунку - фактури - до 10.11.2011 року.

Як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, з урахуванням умов пункту 4.1 договору, повна оплата відповідачем за договором повинна бути здійснена до 10.11.2011 року включно, отже прострочення виконання зобовязання за договором, а отже і позовна давність, починає відлік з 11.11.2011 року. Загальна позовна давність тривалістю у 3 роки щодо вимоги про оплату боргу за договором поставки № 001/СГП/С від 20.10.2011 року сплинула 11.11.2014 року, а позивач з позовною заявою до господарського суду звернувся лише 10.11.2015 року, тобто після спливу позовної давності.

Як свідчать матеріали справи, до прийняття судового рішення у справі відповідачем було заявлено про застосуванням судом позовної давності, тому господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову на підставі статті 267 Цивільного кодексу України.

Посилання позивача на направлений ним відповідачеві 03.04.2015 року з листом № 154 від 31 березня 2015 року рахунок на оплату № 3103 від 30 березня 2015 року, в якому зазначена сума простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 187000,00 грн., та запропоновано, згідно з пунктом 4.1 договору, здійснити оплату заборгованості до 30.04.2015 року є безпідставним, зважаючи на таке.

Рахунок, про який йдеться у пункті 4.1 договору, на підставі якого відповідач мав здійснити оплату усього товару в сумі 1270000,00 грн. на протязі 20 банківських днів із дати виставлення до 10.11.2011 року, був виставлений (наданий) позивачем відповідачеві у день укладення договору це рахунок на оплату № 6038 від 20 жовтня 2011 року на суму 1270000,00 грн.(а.с. 30).

Саме на підставі рахунку № 6038 від 20 жовтня 2011 року відповідач здійснював оплату товару (цукру) позивачеві, починаючи з 22.11.2011 року і до 07.08.2012 року включно, сплативши за цей період 1083000,00 грн. та заборгувавши позивачеві з того часу 187000,00 грн.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановив господарський суд першої інстанції, після спливу позовної давності, позивач повторно виставив (надіслав) 03.04.2015 року відповідачеві рахунок на оплату № 3103 від 30.03.2015 року на суму неоплаченої у 2011-2012 роках частини вартості товару (цукру) в розмірі 187000,00 грн., тобто це рахунок на оплату простроченої заборгованості відповідача, обов*язок на сплату якої виник ще у листопаді 2011 році.

Також позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що під час дії договору неодноразово мали місце обставини, що відповідно до ст.264 Цивільного кодексу України переривають строк позовної давності, а саме вчинення відповідачем дій, які свідчать про визнання ним свого боргу, а саме:

- за період з 22.11.2011 р. по 07.08.2012 р. відповідачем було здійснено ряд оплат боргу, що свідчить про визнання останнім такого боргу і після останньої оплати перебіг строку позовної давності продовжився до 07.08.2015 р., але до суду позивач звернувся тільки 10.11.2015 р.

- в межах строку позовної давності, який мав закінчитися 07.08.2015 р., у відповідь на супровідний лист із рахунком № 3103 від 30 березня 2015 р. відповідачем було надіслано позивачу електронною поштою лист від 15 червня 2015 р. № 25, який містить письмове прохання відстрочити сплату боргу та письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу, тобто є дією, яка свідчить про визнання боргу. При цьому, за твердженням позивача, електронне листування за договорам не суперечить статті 207 Цивільного кодексу України та пункту 10.5 договору поставки № 001/СГП/С від 20.10.2011 року.

Однак, колегія суддів не може погодитися із такими посиланнями відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Статтею 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо.

Отже, чинне законодавство дозволяє використання сторонами у взаємовідносинах електронної переписки.

Проте це не означає, що будь-яка електронна переписка має для суду безсумнівне доказове значення, оскільки до кола доказування в такому разі входить факти авторства та автентичності такої переписки.

Так, спеціальними нормативно-правовими актами, що регулюють здійснення електронного обігу документів, є Закон України Про електронні документи та електронний документообіг та Закон України Про електронний цифровий підпис.

Згідно зі статтею 5 Закон України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Статтею 1 цього Закону встановлено, що обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Відповідно до статті 6 вказаного Закону для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України Про електронний цифровий підпис електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Отже, виходячи зі змісту вказаних норм, документ, який використовується для ідентифікації його автора (зокрема як доказ в суді щодо повідомлення конкретною особою свого контрагента про юридично значущий факт) повинен містити такий обовязковий реквізит, як електронний цифровий підпис.

Відсутність же електронного цифрового підпису на електронному документі позбавляє його доказової сили в суді стосовно ідентифікації автора такого документу та його автентичності.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Отже наданий позивачем електронний лист від 15 червня 2015 року, який не містить електронного цифрового підпису його автора, не може вважатися належним доказом надсилання відповідачем позивачеві звернення із прохання відстрочити сплату боргу з гарантуванням сплати суми боргу, тобто вказаний лист не доводить факту вчинення саме відповідачем дії, яка б свідчила про визнання ним боргу, а лише носить сумнівний характер.

Крім того, позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права не було створено позивачу необхідних умов дня встановлення фактичних обставин справи, так як у судовому засіданні 09.12.2015 року було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи для надання додаткових пояснень та доказів стосовно строку позовної давності, про застосування якої відповідач заявив всього на два дні раніше - 07.12.2015 року. Вказані дії суду, за твердженням позивача, позбавили останнього часу та можливості надати аргументовану відповідь на таку заяву відповідача та відповідні докази.

Проте, колегія суддів вважає таке посилання необгрунтованим, оскільки з урахуванням презумпції знання законів, встановленої частиною 1 статті 68 Конституції України, позивач мав знати про обставини пропущення ним строку позовної давності і таким чином мав можливість підготувати до дня першого судового засідання відповідні доводи та докази на випадок заяви відповідачем в суді про застосування строку позовної давності.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 33, 43, 49, 99, 101, пунктом статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 09 грудня 2015 року у справі №920/1737/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений та підписаний 15.03.2016 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Івакіна В.О.