Постанова № 56452303, 14.03.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2016 року Справа № 904/8287/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Величко Н.Л., Березкіна О.В.

секретар судового засідання Погорєлова Ю.А.

представники сторін:

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 11.01.2016 р., представник;

представник позивача у судове засідання не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2015р. у справі №904/8287/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля", м.Павлоград, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РІМ-БУД", м. Дніпропетровськ

про визнання правочину недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2015р. у справі №904/8287/15 (суддя Кеся Н.Б.) в позові відмовлено. Повернуто Публічному акціонерному товариству "ДТЕК Павлоградвугілля" надмірно сплачений судовий збір у розмірі 160,00 грн. за зверненням останнього.

Означене рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що як встановлено судом, між сторонами був укладений договір підряду №2130-ДС/Р-2014, який виконувався сторонами. Розглядаючи вимоги позивача про визнання цього договору недійсним з підстав, встановлених ч. 2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, які пов'язувалися позивачем з порушенням відповідачем вимог ст. 92 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що позивач не має права контролювати та, відповідно, оспорювати в судовому порядку укладений ним договір підряду з тих підстав, що з боку відповідача договір підписано особою, яка перевищила свої повноваження. Доводи позивача про визнання оспорюваного договору недійсним з підстав, встановлених ст. 227 Цивільного кодексу України, з посиланням на те, що укладення договору та виконання будівельних робіт відбулося без отримання відповідної ліцензії, наявність якої передбачено Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності", суд визнав такими, що спростовуються наданими відповідачем доказами. Таким чином, за висновком суду позивач не довів наявність підстав для визнання спірного договору недійсним, тому ці його позовні вимоги задоволенню не підлягають. При ухвалені рішення, суд керувався положеннями ст.ст. 15, 16, 82, 146, 203, 215 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 4, 32-34, 36, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України тощо.

Позивач (ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля") не погодившись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2015р. у справі №904/8287/15 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що означене рішення суду першої інстанції порушує норми матеріального та процесуального права. Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, визнавши недійсним договір підряду №2130-ДС/Р-2014 від 01.08.2014р.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що заявляв у судовому засіданні, що від імені Підрядника у договорі підряду №2130-ДС/Р-2014 від 01.08.2014р. підписантом зазначений ОСОБА_2 та у розділі 11 Договору в області реквізитів Підрядника міститься підпис. Наряду із зазначеним у Додатку №1 до Договору "Технічне завдання" та у Додатку №2 до Договору "Графік виконаних робіт з освоєнням кошторисної вартості" в області підпису Підрядника містяться підписи, що суттєво відрізняються від вищезазначеного підпису, встановленого у Договорі. Зазначене ставило під сумнів підписання Договору директором ТОВ "РІМ-БУД" ОСОБА_2 і Позивач клопотав призначити судову експертизу. Також, позивач просив суд залучити до справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ТОВ "ДТЕК Сервіс", оскільки Договір від імені ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" був укладений ТОВ "ДТЕК Сервіс", що діяло на підставі договору доручення №196-ПР-2013-ДС від 01.03.2013р. Крім того, позивач зазначає, що просив суд зобов'язати відповідача надати суду оригінал протоколу Загальних зборів учасників, оскільки наданий відповідачем витяг не розкриває повноважень ОСОБА_3 як голови зборів, тобто не містить процесу обрання та затвердження голови Загальних зборів учасників ТОВ "РІМ-БУД", що у поєднанні з відсутністю печатки ТОВ "РІМ-БУД" на цьому витязі, викликає сумніви до віднесення цього документа до відповідача. Проте, суд відхилив всі клопотання позивача і це, на думку скаржника, призвело до неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом статей 4, 22 Господарського процесуального кодексу України, статей 207, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідач (ТОВ "РІМ-БУД") у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами позивача викладеними в апеляційній скарзі. Так відповідач вказує на те, що подані 03.11.2015р. представником позивача суду клопотання, були правомірно відхилені судом. Перше клопотання про залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ТОВ "ДТЕК Сервіс" - через ненадання документального підтвердження щодо його обґрунтування, а друге клопотання про призначення судової експертизи, в якому позивач просив суд призначити судову експертизу, на вирішення якої поставити питання чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у розділі 11 договору підряду №2130-ДС/Р-2014 від 01.08.2014р. тією особою, від імені якої вони зазначені, чи іншою особою - у зв'язку з тим, що порушені у ньому питання не були пов'язані з підставами заявленого позову, якими є перевищення повноважень особою, що підписала договір з боку відповідача, та нібито відсутність у відповідача дозволів здійснювати роботи за договором. Вказує, що всі необхідні дозволи та ліцензії були надані суду. Щодо повноважень директора ТОВ "РІМ-БУД" ОСОБА_2 на підписання договору підряду №2130-ДС/Р-2014 від 01.08.2014р., то відповідач вважає, що ці повноваження підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, які є належними та допустимими при дослідженні даної категорії спорів. Відтак відповідач вважає, що твердження позивача, що ніби то суд, відмовляючи в задоволенні клопотання про продовження строку у порушення статті 22 Господарського процесуального кодексу України, обмежив його у вживанні заходів щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи є безпідставним, та таким, що не відповідає дійсності. Просить оскаржене рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

В судове засідання 14.03.2016р. представник позивача не зявився. Судом апеляційної інстанції було отримано клопотання представника позивача ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи та призначення її розгляду на 18.03.2016р. Клопотання вмотивоване посиланням на те, що представник позивача ОСОБА_5 з 09.03.2016р. знаходиться у відрядженні, а інший представник позивача за довіреністю ОСОБА_4 буде знаходитися у відрядженні з 14.03.2014р.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, заслухавши думку представника відповідача, який заперечував на його задоволенні з посиланням на навмисне затягування позивачем строків вирішення спору, колегія суддів відмовила в його задоволенні, оскільки визнала його необґрунтованим, враховуючи на те, що на підтвердження того, що представники позивача знаходяться у відрядженні, не надані відповідні та належні докази. До того ж, позивачем не надано доказів про неможливість направити для участі в судовому засіданні інших своїх уповноважених представників, зокрема представника ОСОБА_6, повноваження якого підтверджені довіреністю, що міститься у матеріалах справи (а.с. 101).

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи, що позивач не скористався наданим йому правом брати участь в судових засіданнях та на засадах змагальності доводити суду обґрунтованість своїх вимог та заперечень, а неявка представника позивача не перешкоджає дослідженню та оцінці наявних матеріалів справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути по суті в цьому судовому засіданні в порядку ст.ст. 75, 99 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.03.2016р. підтримав свої заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "РІМ-БУД" (далі - Підрядник) та Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - Замовник), від імені якого діяло Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Сервіс" (далі - Повірений), був укладений договір підряду №2130-ДС/Р-2014 від 01.08.2014р. (далі - Договір підряду).

Додатком №1 до вказаного договору підряду (а.с. 22-33) сторони узгодили Технічне завдання на капітальний ремонт адміністративно-побутового комбінату ЦОФ "Павлоградська" ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", у пункті 6 якого зазначено, що матеріали та обладнання в рамках договору підряду поставляються Підрядником.

В Додатку № 4 до вказаного договору підряду (а.с. 21 зв. бік) визначена Договірна ціна означених робіт.

Від імені Підрядника вказаний договір підряду та відповідні додатки до нього підписав директор ТОВ "РІМ-БУД" ОСОБА_2, що підтверджується заявою цієї особи (а.с. 130).

Спірний договір виконувався сторонами, що підтверджується копією двостороннього акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2014 року (а.с. 103-128).

У вересні 2015 року позивач звернувся до відповідача з позовом про визнання договору підряду №2130-ДС/Р-2014 від 01.08.2014р. недійсним, в якому стверджував, що директор ТОВ "РІМ-БУД" ОСОБА_2 не мав право на укладення вказаного договору підряду без отримання відповідного затвердження зборами учасників Товариства права на розпорядження майном цього товариства, а саме матеріалів та обладнання, що мали поставлятися підрядником.

Під час розгляду справи господарським судом позивач доповнив підстави свого позову посиланням на те, що під час розгляду даного спору є необхідним також зясування факту наявності або відсутності у відповідача ліцензії на проведення будівельних робіт.

Причиною спору в цій справі є питання щодо дотримання відповідачем вимог положень статей 92, 227 Цивільного кодексу України та статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Провочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам і інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 92 Цивільного кодексу України встановлює, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, згідно до пункту 9.7. Статуту ТОВ "РІМ-БУД", виконавчим органом Товариства є директор, який згідно з пунктом 9.9. Статуту має право розпоряджатися майном Товариства в межах, що визначені Зборами Учасників Товариства.

Відповідно до пункту 9.1. Статуту ТОВ "РІМ-БУД" вищим органом Товариства є Збори його Учасників, при цьому згідно із підпунктом "з" пункту 9.6. Статуту до виключної компетенції Зборів Учасників Товариства відноситься затвердження договорів про відчуження майна Товариства, що становить 50 і більше відсотків майна Товариства.

Згідно з пунктом 4.8. Статуту ТОВ "РІМ-БУД", Товариство є власником майна, переданого йому учасниками Товариства у власність як вклад до статутного капіталу, при цьому Статутний капітал Товариства складається у розмірі 40000,00 грн. відповідно до пункту 4.1. Статуту.

Відповідачем надано довідку (а.с. 129), з якої вбачається, що станом на 01.08.2014р. майно товариства складало на загальну суму 486,5 тис. грн.

Додатком №4 до договору підряду (а.с. 21 зв. бік) сторонами визначено вартість матеріальних ресурсів на загальну суму 1349,585 тис. грн.

Позивачем наданий до матеріалів справи Витяг з протоколу Загальних зборів учасників ТОВ "РІМ-БУД" від 31.07.2014р. (а.с. 131) зі змісту якого вбачається, що шляхом відкритого голосування учасників ТОВ "РІМ-БУД" ОСОБА_7 (50% частики Статутного капіталу) та ОСОБА_8 (50% частики Статутного капіталу) одноголосно прийнято рішення надати дозвіл на укладення договору підряду між ТОВ "РІМ-БУД" в особі директора ОСОБА_2 та ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" в особі в.о. директора ОСОБА_9 про виконання будівельно-монтажних робіт по капітальному ремонту будівлі адміністративно-побутового комбінату філії "Центральна збагачувальна фабрика "Павлоградська" в частині приміщень жіночої лазні і медпункту.

Твердження позивача, що наданий відповідачем витяг не розкриває повноважень ОСОБА_3 як голови зборів, тобто не містить процесу обрання та затвердження голови Загальних зборів учасників ТОВ "РІМ-БУД", що у поєднанні з відсутністю печатки ТОВ "РІМ-БУД" на цьому витязі, викликає сумніви до віднесення цього документа до відповідача, колегія суддів вважає такими, що не спростовують факту наділення директора ТОВ "РІМ-БУД" відповідними повноваженнями на укладення вказаного договору підряду із ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля".

Таким чином, наявними в матеріалах справи належними доказами спростовані посилання позивача, покладені ним в основу свого позову, про те, що керівник відповідача не мав право на укладення вказаного договору підряду без отримання відповідного затвердження зборами учасників ТОВ "РІМ-БУД" права на розпорядження майном цього товариства.

До того ж, як вірно зазначив місцевий господарський суд, відповідно до положень частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підставою для звернення до господарського суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Позивач, як сторона договору підряду, просить визнати договір підряду недійсним у зв'язку з перевищенням зі сторони особи, яка підписала договір зі сторони відповідача, своїх повноважень.

Однак, частини 1, 2 статті 146 Цивільного кодексу України передбачають, що контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється у порядку, встановленому статутом та законом. Загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу. Порядок створення та повноваження контрольного органу встановлюються загальними зборами учасників товариства.

З урахуванням наведених вище положень діючого законодавства колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд вірно встановив, що правом контролю за відчуженням майна відповідача наділено за законом та Статутом ТОВ "РІМ-БУД" лише саме це товариство, а тому позивач не має права контролювати та, відповідно, оспорювати в судовому порядку укладений ним договір підряду з тих підстав, що зі сторони відповідача договір підписано особою, яка перевищила свої повноваження.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскарженого рішення суду першої інстанції в частині розгляду додаткової підстави позову про визнання спірного договору підряду недійсним, як правочину, якого відповідач не мав права вчиняти, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" будівництво підлягає ліцензуванню.

Із наданих відповідачем до матеріалів справи копій ліцензій на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури серії АЕ №640236 від 12.05.2015р., строк дії якої з 12.05.2015р. по 15.05.2017р., та серії АЕ №639611 від 03.03.2015р., строк дії якої з 03.03.2015р. по 15.05.2017р., виданих Державною архітектурно-будівельною інспекцією України (а.с. 83, 85); копії ліцензії на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (за переліком робіт згідно з додатком) серії АД №039316 від 15.05.2012р., строк дії якої з 15.05.2012р. по 15.05.2017р., виданої Державною архітектурно-будівельною інспекцією України Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області (а.с. 86); копії дозволів від 22.06.2011р.; від 22.06.2011р.; від19.12.2012р. та від 01.08.2014р. (а.с. 87-90), місцевий господарський суд вірно встановив, з чим погоджується й колегія суддів суду апеляційної інстанції, що відповідачем спростоване, як хибне, твердження позивача про відсутність у відповідача права на укладення вказаного договору підряду.

Щодо доводів позивача про порушення судом першої інстанції вимог процесуального законодавства, що призвело до неповного зясування суттєвих обставин справи, то вони також відхиляються судом апеляційної інстанції, як такі, що не знайшли свого підтвердження в матеріалах даної справи, з урахуванням наступного.

Стаття 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та ніші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані судом, у нарадчій кімнаті. Обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суду зобовязаний врахувати висновки Верховного Суду України, які викладені в рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Таким чином, за приписами процесуального законодавства, суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин, а рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріали справи свідчать, що 03.11.2015р. позивачем було заявлено суду першої інстанції два клопотання: перше про залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ТОВ "ДТЕК Сервіс" (а.с. 62) та друге про призначення у справі судової експертизи (а.с. 63).

Із наявної в цій справі ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2015р. (а.с. 96-97) вбачається, що місцевим господарським судом були розглянуті та вирішені по суті обидва вказаних вище клопотання позивача, у задоволенні яких відмовлено судом.

Відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ТОВ "ДТЕК Сервіс", місцевий господарський суд виходив із того, що позивач не надав документального підтвердження щодо його обгрунтування.

Перевіривши доводи апеляційної скарги позивача, колегія суддів встановила, що дійсно, заявляючи клопотання про залучення до участі у справі означеної третьої особи, позивач послався на те, що згідно пункту 2.1. Договору доручення ТОВ "ДТЕК Сервіс" за виконання юридичних дій, вказаних у пункті 1.2. Договору доручення, отримало щомісячну нагороду у розмірі 2580,00 грн. з ПДВ у період з 01.03.2013р. по 31.12.2013р. (включно) та 2460,00 грн. з ПДВ у період з 01.03.2014р. по 31.12.2014р. (включно), а тому, за твердженням позивача, рішення з господарського спору щодо питання визнання договору підряду недійсним може вплинути на права або обов'язки ТОВ "ДТЕК Сервіс", оскільки це пов'язано з питанням виконання ТОВ "ДТЕК Сервіс" договору доручення та отримання нагороди за ним. Проте до цього клопотання позивач не надав будь-яких документальних доказів на підтвердження зазначених в ньому обставин, тому місцевий господарський суд правомірно відмовив в його задоволенні.

Відмовляючи в задоволенні клопотання позивача про призначення судової експертизи для перевірки факту дійсності підписання спірного договору підряду директором ТОВ "РІМ-БУД" ОСОБА_2, місцевий господарський суд виходив із того, що порушені у ньому питання не пов'язані з підставами заявленого позову, якими є перевищення повноважень особою, що підписала договір з боку відповідача, та відсутність у відповідача дозволів здійснювати роботи за договором.

Відповідно до частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (абзац 2 пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23 березня 2012 року "Про деякі питання практики призначення судової еекспертизи").

Враховуючи, що матеріали справи містять заяву директора ТОВ "РІМ-БУД" ОСОБА_2, в якій він підтверджує факт власноручного підписання означених документів, а поставлені на цих документах підписи зі сторони ТОВ "РІМ-БУД", як Підрядника, не мають суттєвих відмінностей, які б свідчили про інше, а також з огляду на зазначені позивачем підстави заявленого ним позову, в основу якого покладено твердження про укладення спірного договору певною особою, але без належних повноважень, колегія суддів також погоджується із вказаним вище висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для призначення у даній справі означеної судової експертизи.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом повно, всебічно та об'єктивно досліджені всі обставини справи в їх сукупності, їм надана належна правова оцінка та зроблений правильний висновок, що позивач не довів наявність підстав для визнання спірного договору недійсним, тому такий позов задоволенню не підлягає. Оскаржене у даній справі рішення місцевого господарського суду відповідає вимогам законодавства, тому передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни означеного судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2015р. у справі №904/8287/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддяІ.М. Подобєд

СуддяН.Л. Величко

СуддяО.В. Березкіна