Рішення № 56451577, 09.02.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Симона Петлюри, 16 тел. 235-95-51РІШЕННЯ

Іменем України

"09" лютого 2016 р. Справа № 911/4776/15

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», м. Київдо Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Переяслав-Хмельницький про стягнення 187713,95 грн.за участю представників:

позивача:ОСОБА_2 дов. від 04.12.2014відповідача:ОСОБА_1 паспорт, ОСОБА_3 адвокатсуть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення 187713,95 грн., з яких 11393,03 грн. основний борг, 628,55 грн. інфляційні втрати, 90,12 грн. 3% річних, 300,40 грн. пеня, 515,18 грн. штраф, 887,84 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами та 173898,83 грн. збитки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором про фінансовий лізинг від 31.07.2014 № 00010139 щодо сплати лізингових платежів у строк визначений договором.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Присутній в судовому засіданні відповідач вимоги в частині стягнення основного боргу, пені та штрафу визнає, проти вимог в частині стягнення збитків, інфляційних втрат та 3% річних заперечив з підстав, викладених у відзиві та додаткових запереченнях проти позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір про фінансовий лізинг від 31.07.2014 № 00010139 (далі договір), відповідно до умов якого позивач лізингодавець зобов'язався придбати об'єкт лізингу транспортний засіб VW CaddyGP Maxi Kasten 2.0 I TDI, 2011 року виробництва, номер шасі WV1ZZZ2KZCX042837, номер двигуна - CLC 032791 та передати його відповідачу - лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та цього договору, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором, шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування).

Вартість обєкту лізингу становить 16200 доларів США (202455 грн.), авансовий платіж 2475 доларів США, обсяг фінансування 14025 доларів США, кількість лізингових платежів 48, строк лізингу (місяців) 48, лізинговий платіж 431,56 доларів США, адміністративний платіж 247,50 доларів США.

Відповідно до п. 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що є додатком до договору про фінансовий лізинг та є невідємною його частиною (далі умови) для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь лізингодавця лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього договору, та інших положень договору.

Згідно п. 6.3 умов лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим договором на користь лізингодавця, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання лізингодавцем очікуваної станом на дату виконання договору суми відповідно до чинного курсу обміну Євро/долара США (як обумовлено сторонами в договорі), встановленого українським комерційним банком (ПАТ «Креді ОСОБА_4» або іншим банком), або Національним банком України (надалі обмінний курс), як буде обрано за рішенням лізингодавця, станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим договором, розраховуються в Євро/доларах США (як обумовлено сторонами в договорі) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунка.

Пунктом 6.4 умов сторони погодили, що у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких узгоджений сторонами.

Положеннями п. 6.5 умов передбачено, що лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений позивачем у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування).

Приписами п. 6.17 умов передбачено, що зобов'язання зі сплати всіх та будь-яких платежів за договором покладаються на лізингоодержувача, якщо інше прямо не передбачено договором. Лізингоодержувач зобов'язується сплатити всі та будь-які платежі протягом 5 робочих днів з моменту відправлення лізингодавцем відповідної вимоги або рахунку, якщо інший термін не встановлено у договорі.

Пунктом 8.3.1 умов передбачено, якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, лізингодавець має право надіслати лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, лізингодавець надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку, якщо лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, лізингодавець має право направити лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за п. 12.6.1 договору. Сторони погодились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за договором.

Відповідно до п. 8.3.2 умов якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш ніж 30 днів, лізингодавець має право розірвати договір/відмовитися від договору і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Положеннями п. 12.2 умов передбачено, що строк лізингу починається за дати підписання акта приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу (п. 5.4 умов).

Положеннями п. 12.6 умов сторони погодили, що лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей договір/відмовитися від договору та право на повернення об'єкта лізингу, зокрема, у випадку коли лізингоодержувач не сплатив один наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Згідно п. 12.7 умов день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору визначається лізингодавцем у відповідному повідомленні/вимозі. Лізингодавець надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від договору та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від договору. Таке повідомлення/вимога надсилається лізингодавцем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням лізингоодержувача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). У випадку неотримання лізингоодержувачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, лізингоодержувачем вважається належним чином повідомленим на 10 календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП «Укрпошта» при прийняття повідомлення для відправки.

Відповідно до п. 12.9 умов у разі дострокового розірвання договору, а також якщо лізингодавець вимагає повернення обєкта лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою лізингодавця впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту.

Пунктом 12.13 умов сторони погодили, що у випадках, передбачених зокрема, п. 12.6 договір вважається розірваним на 10 (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 12.3 умов).

На виконання умов договору фінансового лізингу позивач передав відповідачу у лізинг транспортний засіб VW CaddyGP Maxi Kasten 2.0 I TDI, 2011 року виробництва, номер шасі WV1ZZZ2KZCX042837, номер двигуна - CLC 032791, вартістю 202455 грн., а відповідач прийняв обєкт лізингу, про що свідчить акт прийому-передачі від 07.08.2014, який підписаний в трьохсторонньому порядку уповноваженими представниками сторін, дилера та скріплений печатками позивача та дилера, завірена копія якого залучена до матеріалів справи.

Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що є додатком до договору, сторони погодили черговість сплати, розмір авансового та адміністративного платежів, розмір суми відшкодування частини вартості обєкту лізингу, розмір процентів, комісії та загальну суму лізингових платежів.

Для оплати чергових 9-го, 10-го та 11-го лізингових платежів за прийнятий відповідачем предмет лізингу, позивач виставив відповідачу до сплати наступні рахунки фактури: № 00268147 від 06.04.2015 на суму 10141,67 грн., № 00274897 від 06.05.2015 на суму 9099,87 грн., № 00280557 від 04.06.2015 на суму 9072,69 грн., завірені копії яких залучені до матеріалів справи.

Оскільки, відповідач свої зобовязання щодо сплати чергових 9-го, 10-го та 11-го лізингових платежів у встановлений графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) строк в повному обсязі не виконав, позивач направив відповідачу відповідні нагадування про несплату: від 05.05.2015, від 19.05.2015, від 03.06.2015, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.

Разом з третім нагадуванням про несплату від 03.06.2015 позивачем направлено відповідачу вимогу № 00010139 від 03.06.2015 про сплату заборгованості, повернення об'єкту лізингу протягом 10 робочих днів з дати доставки повідомлення та відмову від договору, яку відповідач отримав 04.07.2015, що підтверджується підписом відповідача на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу. Завірені копії зазначених документів залучені до матеріалів справи.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Частиною 1 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

У звязку з припиненням дії договору фінансового лізингу лізингоодержувач передав, а лізингодацець прийняв 06.07.2015 обєкт лізингу - транспортний засіб VW CaddyGP Maxi Kasten, 2011 року виробництва, номер шасі WV1ZZZ2KZCX042837, про що свідчить акт прийому-передачі, який підписаний в трьохсторонньому порядку уповноваженими представниками сторін, дилера та скріплений печатками позивача та дилера, завірена копія якого залучена до матеріалів справи.

Разом з тим, свої зобовязання щодо сплати лізингових платежів відповідач в повному обсязі не виконав, у звязку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 11393,03 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до положень ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач в повному обсязі не виконав своїх зобовязань щодо сплати чергових 9-го, 10-го та 11-го лізингових платежів, у звязку з чим за ним на час розгляду справи рахується заборгованість в розмірі 11393,03 грн. Доказів сплати зазначеної заборгованості відповідач суду не надав.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 11393,03 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобовязання щодо сплати чергових лізингових платежів, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних від прострочених сум лізингових платежів.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до розрахунку позивача інфляційні втрати нараховані на суми прострочених лізингових платежів за загальний період прострочення з 15.04.2015 по 17.09.2015 складають 628,55 грн., 3% річних нараховані на суми прострочених лізингових платежів за загальний період прострочення з 15.04.2015 по 17.09.2015 складають 90,12 грн.

Згідно ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Положеннями ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Судом встановлено, що позивачем невірно визначено початок прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання, оскільки відповідно до Графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів (плану відшкодування) дата сплати чергового 9-го лізингового платежу є 15.04.2015, чергового 10-го лізингового платежу є 15.05.2015, а тому прострочення у даному випадку щодо сплати чергового 9-го лізингового платежу виникає з 16.04.2015, щодо сплати чергового 10-го лізингового платежу виникає з 16.05.2015.

Згідно з правильним арифметичним розрахунком, який зроблений судом з врахуванням встановленого судом початку прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання щодо сплати чергових 9-го та 10-го лізингових платежів, періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних заявленого позивачем, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 153,57 грн., 3% річних в розмірі 89,49 грн. В решті заявлених до стягнення сум інфляційних втрат в розмірі 474,98 грн. та 3% річних в розмірі 0,63 грн. суд відмовляє, з огляду на їх безпідставність.

Позивач на підставі п. 8.2.1 умов просить суд за порушення строків сплати чергових лізингових платежів стягнути з відповідача пеню в розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу, розмір якої за розрахунком позивача за загальний період прострочення з 15.04.2015 по 17.09.2015 складає 300,40 грн.

Також, позивач посилаючись на п. 8.2.2 умов, яким встановлено, що у випадку прострочення сплати платежу до позивача застосовуються, зокрема, штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу, просить суд стягнути з відповідача за невиконання умов договору штраф, який за розрахунком позивача складає 515,18 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Згідно ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Положеннями ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Судом встановлено, що позивачем невірно визначено початок прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання, оскільки відповідно до Графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів (плану відшкодування) дата сплати чергового 9-го лізингового платежу є 15.04.2015, чергового10-го лізингового платежу є 15.05.2015, а тому прострочення у даному випадку щодо сплати чергового 9-го лізингового платежу виникає з 16.04.2015, щодо сплати чергового 10-го лізингового платежу виникає з 16.05.2015.

Оскільки розмір пені, визначений сторонами в договорі перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, то належна до стягнення сума пені повинна бути нарахована на прострочений платіж за відповідний період виходячи із подвійної облікової ставки НБУ з дня початку строку прострочення.

Разом з тим, зазначене не вплинуло на обґрунтованість вимоги позивача в частині стягнення пені, а тому вимога про стягнення 300,40 грн. пені підлягає задоволенню.

Здійснений позивачем розрахунок штрафу є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога в цій частині підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що відповідач не виконавши вчасно зобов'язання у розмірі основної суми заборгованості відповідно до договору, таким чином фактично утримував грошові кошти, належні позивачеві без достатньої правової підстави, отже користувався чужими грошовими коштами, у звязку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами, розмір яких за його розрахунком за загальний період прострочення з 15.04.2015 по 17.09.2015 складає 887,84 грн.

Дані вимоги позивача обґрунтовані тим, що оскільки договором та законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами за період прострочення виконання грошового зобов'язання не встановлений, то на думку позивача, доцільним є застосування аналогії закону (ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України) на підставі ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, яка регулює відносини позики.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Положеннями ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Таким чином, аналогію закону можна застосовувати виключно у подібності спірних неврегульованих правовідносинах.

Нормою ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що договори лізингу та позики є різними за своєю правовою природою видами договірних зобовязань і для них не є характерним регулювання подібних за змістом цивільних відносин, що в свою чергу виключає можливість застосування до договору лізингу за аналогією права будь-яких норм законодавства, які регулюють відносини позики, зокрема, ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.12.2010 у справі № 3-65гс10, від 20.08.2013 у справі № 3-22гс13, від 27.12.2010 у справі № 9/67-38 та від 15.04.2015 у справі № 3-39гс15.

Оскільки сторонами розмір процентів за користування чужими грошовими коштами у договорі не встановлено, а чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору лізингу положень про позику, то суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 887,84 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є необґрунтованими, а відтак відмовляє в їх задоволенні.

У звязку з неналежним виконання відповідачем умов договору про фінансовий лізинг, позивач з метою забезпечення виконання зобовязань за договором був змушений звернутися до спеціалізованих організацій з метою надання послуг з супроводження повернення обєкту лізингу, послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді, внаслідок чого він поніс збитки (реальні збитки) в розмірі 6094,32 грн., які останній просить суд стягнути з відповідача на підставі ст. 22 ЦК України.

В підтвердження понесених витрат на оплату наданих послуг з супроводження повернення обєкту лізингу, послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді в розмірі 6094,32 грн., позивач посилається на договір про надання послуг з повернення майна (обєктів лізингу) від 03.02.2011, акт приймання-передачі наданих послуг від 02.07.2015 № 49 до договору про надання послуг з повернення майна (обєктів лізингу) від 03.02.2011, рахунок на оплату від 31.07.2015 № 230, платіжне доручення від 07.08.2015 № 50023906, договір про надання юридичних послуг від 09.06.2010 № 17/2010, акт від 17.09.2015 до договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010 № 17/2010, рахунок-фактуру від 17.09.2015 № 607, від 25.09.2015 № 50124664.

За приписами ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно положень ст. 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями ст. 623 Цивільного кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до ст.ст. 623, 1166 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України.

Обовязковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку ст. 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд зазначає, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні ст. 623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України.

Витрати на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.

Отже, отримання позивачем послуг з супроводження повернення обєкту лізингу, послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді не є обовязковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Таким чином, витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків (збитків, завданих у звязку із порушенням відповідачем своїх зобовязань за договором) не відповідають вимогам ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 225 Господарського кодексу України, а тому вимога позивача про стягнення збитків у розмірі 6097,32 грн. є безпідставною, необґрунтованою, а відтак суд відмовляє в її задоволенні.

Також позивач зазначає, що в результаті порушення відповідачем своїх договірних зобовязань та припинення договору про фінансовий лізинг йому завдано збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 167804,51 грн., які дорівнюють різниці між вартістю обєкту лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіка покриття витрат на момент повернення обєкту лізингу, які позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі пункту 12.9 умов та ст. 22 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди (п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до ч. 5. ст. 225 Господарського кодексу України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Згідно п. 6.3 умов лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим договором на користь лізингодавця, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання лізингодавцем очікуваної станом на дату виконання договору суми відповідно до чинного курсу обміну Євро/долара США (як обумовлено сторонами в договорі), встановленого українським комерційним банком (ПАТ «Креді ОСОБА_4» або іншим банком), або Національним банком України (надалі обмінний курс), як буде обрано за рішенням лізингодавця, станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню.

Відповідно до п. 12.9 умов, що є невід'ємним додатком до договору фінансового лізингу, сторони договору передбачили, що у разі дострокового розірвання договору, а також якщо лізингодавець вимагає повернення обєкта лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою лізингодавця впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує лізингодавцю будь-яку різницю між вартістю обєкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано лізингодавцем в результаті продажу обєкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а також іншими платежами що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до договору. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою лізингодавця та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Позивач продав обєкт лізингу відповідно до договору купівлі-продажу/поставки бувшого в використанні автомобіля від 10.08.2015, укладеного між позивачем у справі та ТОВ «Автомир», завірена копія якого залучена до матеріалів справи, згідно якого ціна автомобіля (обєкту лізингу за договором укладеного між сторонами) становить 172962,60 грн.

Станом на дату розірвання договору про фінансовий лізинг, відповідачем залишилися невиплаченими лізингові платежі (не враховуючи заборгованість за договором за період з квітня 2015 року по червень 2015 року) в розмірі 15967,72 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 10.08.2015 (дата укладення договору купівлі-продажу) складає 340767,11 грн. (15967,72 доларів США Ч 21,341 грн./дол. США згідно курсу валют станом на 10.08.2015 дата укладення договору купівлі-продажу = 340767,11 грн.).

Отже, різниця між вартістю обєкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент повернення обєкта лізингу становила 167804,51 грн. (340767,72 грн. розмір несплачених лізингових платежів на момент повернення обєкта лізингу 172962,60 грн. вартістю обєкта лізингу = 167804,51 грн.)

Здійснений позивачем розрахунок різниці між вартістю обєкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано лізингодавцем в результаті продажу обєкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування) в розмірі 167804,51 грн. є арифметично вірним, відповідає вказаним положенням договору про фінансовий лізинг, зокрема, п. 12.9 умов та обставинам справи, а тому суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість заявленої до відшкодування суми збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 167804,51 грн.

З огляду на те, що відповідач свої договірні зобовязання щодо сплати лізингових платежів не виконав, що стало підставою для припинення договору про фінансовий лізинг та повернення обєкту лізингу, в наслідок чого позивач не отримав доходи з лізингу, які міг б реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене відповідачем, суд приходить висновку про наявність повного складу цивільного правопорушення необхідного для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків.

Оскільки в результаті порушення відповідачем своїх договірних зобовязань, позивач зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди, які він за звичайних обставин міг би реально одержати, якби його право не було порушене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у вигляді утраченої вигоди в розмірі 167804,51 грн. є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача проти позовних вимог в частині стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди з посиланням на судову практики Верховного суду України викладену у постанові від 29.10.2013 у справі № 3-31гс13 з підстав того, що оскільки право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилось у власності позивача, є безпідставним, не приймаються судом до уваги при вирішенні даного спору та відхиляються з огляду на те, що у даній справі позивач просить суд стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди, які дорівнюють різниці між вартістю обєкту лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіка покриття витрат на момент повернення обєкту лізингу, які передбачени сторонами у п. 12.9 умов, що є невід'ємним додатком до укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, а не відшкодовує вартість обєкту лізингу, що вже виключає подібність правовідносин щодо яких відповідач просить суд застосувати практику Верховного суду України викладену у постанові від 29.10.2013 у справі № 3-31гс13.

Заперечення відповідача проти позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, з підстав того, що зобовязання відповідача визначені в іноземній валюті, яка не зазнала інфляційних втрат та розмір процентів передбачений в договорі та включений в план відшкодування, то вони не приймаються судом до уваги при вирішенні даного спору та відхиляються судом, з огляду на те, що заперечення відповідача є необґрунтованими, оскільки розрахунки по договору здійснювались в національній валюті, а включення передбачених договором процентів в суму лізингового платежу не позбавляє права позивача кредитора вимагати сплатити трьох проценти річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до статті 49 ГПК України відшкодування витрат по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Космонавтів, 1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1В, ідентифікаційний код 35571472) 11393 (одинадцять тисяч триста девяносто три) грн. 03 коп. основного боргу, 153 (сто пятдесят три) грн. 57 коп. інфляційних втрат, 89 (вісімдесят девять) грн. 49 коп. 3% річних, 300 (триста) грн. 40 коп. пені, 515 (пятсот п'ятнадцять) грн. 18 коп. штрафу, 167804 (сто шістдесят сім тисяч вісімсот чотири) грн. 51 коп. збитків, 2703 (дві тисячі сімсот три) грн. 85 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Ю.В. Подоляк

Дата підписання рішення 25.02.2016.